Для багатьох художників заповітною мрією є віднайти свій почерк у малярстві. Для більшості, навіть професійних художників мрія залишається нездійсненною. Василь Копайгоренко володіє оцим справжнім даром: хто бодай один раз бачив його картини, то за другої нагоди не буде видивлятися ім’я художника в нижній частині роботи, впізнає одразу.
Та про все по черзі… Мама митця – Іда Миколаївна Копайгоренко – Троцюк, український скульптор, вчилася разом з Аллою Горською. Дружина – Олена Баликова - професійна художниця, син Артем, теж живописець, навчався в НАОМА . Сам пан Василь 1980 року закінчив Київський державний художній інститут, факультет живопису.
Із монологу митця (ч.1): «Я мав чудову нагоду вчитися у Віктора Зарецького. В інституті отримав добрий вишкіл в майстерні професора Віктора Пузиркова. Та художником мене зробив Михайло Дерегус, я його учень. Він найбільше вплинув на мене і підштовхнув до того, що роблю сьогодні. Доводилося бачити неодноразово, як працює з кольором, як тонко відчуває не тільки колір, а і пляму, форму, він був формалістом. Ідеї, теми у мистецтві важливі, але тоді, коли «лягають» на знання. Художник повинен мати добру академічну освіту. Я захопився вишивкою, техніка і композиція звідти, отримав внутрішній поштовх, - до поєднання олійного живопису і вишивки. Петро Гончар якось промовив: «Не думав, що може бути таке поєднання…». Люблю декоративне мистецтво, килимарство.
Малюю, що душа вимагає. Не люблю писати під конкретну дату, або виставку».
Коли був створений «Світовид», - гурт українських митців, була то подія не рядова, а справжнє явище… Ідея створення належала В. Копайгоренку, а підтримали задум – М. Приймаченко, В.Гарбуз, В. Корчинський, О. Івахненко, М. Стороженко, П. Гончар, В. Шишов,- скульптор, дуже талановитий, який «працюючи над каменем, створював рідкісної краси витвори, був взірцем для молодшого покоління», - наголошує пан Василь. Які ж фундаментальні цінності об’єднали творчих осіб?
Вартує зупинитися на думці Ю. Еволи: «Культура в істинному і вищому смислі, як у стосунках окремих осіб, так і відносно народів – виникає тільки там, де подоланий рівень тотемізму, тільки там, де расовий елемент, навіть сприйнятий містично, не являється останньою інстанцією; тільки там, де окрім крові проявляється сила вищого, метабіологічного, духового і «сонячного» типу, не та, що походить із життя, а, навпаки, та, що визначає життя, і при цьому змінюючи і перевтілюючи його, придаючи йому (життю) форму, якої воно раніше не мало, звільняючи його від усіляких домішок тваринності і прокладає різноманітні шляхи для реалізації різних типів особистості. В ЦЬОМУ ВИПАДКУ ЕТНІЧНА ТРАДИЦІЯ НЕ РУЙНУЄТЬСЯ: ВОНА ЗАЛИШАЄТЬСЯ ОСНОВОЮ, НЕВІДДІЛЬНОЮ ВІД ДУХОВНОЇ ТРАДИЦІЇ. У співвідношенні біологічного і духовного факторів, саме другий
є підтримкою першого, і ніяк не навпаки».
Важливий чинник – національна свідомість, формується навіть не століттями…Суттєвий вплив на неї має довкілля, яке в певному розумінні формує народ, а в нашій країні є і лісостеп, і степ та гори… Народ, що з давніх давен живе на звичній для нього території, ніколи не зникне як такий.
В 1994 році вийшов каталог «Світовиду», переднє слово написав Ігор Бугаєнко. В другому каталозі, що з’явився у 1999-му, вступ і тексти про митців авторства Володимира Підгори. Це видання потовщало за обсягом, кожен із творців представлений п’ятьма роботами. Товариство збагатилося на нові імена: В. Мовчан, М. Горловий, М. Кочубей, Анатолій Марчук. «Братство преподобного Аліпія» виникло в той же період, - роки сильного духовного піднесення українства і було споріднене за своєю місією із «Світовидом».
Монолог художника (ч. 2): «Люблю історію, особливо українську, вона дає поживу тематичну. До прикладу, Трипільська культура, яка там глибина! Сюжети для картин беру з міфології, з поїздок, надихає народна пісня.
Тепер люди інші, села інші, бачу ці зміни. Раніше, передавали досвід, знання,навики, від старших до молодших. Щось зникло, але прийшло нове, може й на краще, я не знаю…».
Про що ж промовляє малярство Копайгоренка? Прислухаймося до думки В. Кирунчика: «Мова є свідком і наслідком вікових процесів, результатом генетичного виживання етносу. Мова як результат історичної ходи, вона – живе дерево мислі, яке або квітне, укорінюється і розростається, або хворіє, нидіє і всихає. Через мову (живописну теж, А.Б.) найкраще можна розгледіти діДухів народу, обрати віру. На її базі, за її допомогою подібно до математики можна прорахувати, вивести і довести в зворотному порядку історичні дані, зв’язки, СКЛАСТИ НІКИМ НЕ ПІДТАСОВАНИЙ ПЕРВІСНИЙ МАЛЮНОК».
«Веди» - гімн живій Природі. Заохочують людей жити у злагоді з ритмом дихання Природи. «Віті да Бгу» - вітаємо Дажбога. Закликають спілкуватися з рослинами, тваринами, вітром, річками, - чисто ведійська традиція.
Сатья-юга іменувалася Золотим віком, бо на Планеті домінували – правдивість, мудрість, єдність з Богами.
Чи не про це картини героя тексту?!
І про не менш значуще… Архетип – характеристика універсальної підсвідомості, форма (за Платоном), по своїй наповненості споріднена зі світом ідей. Спадкові характеристики психе, риси характеру. Архетип – своєрідний «портрет» душі людської. Життєвий досвід заповнює ці форми, годилося б, добрими думками і відповідними діями. Архетипи К. Г. Юнга, його великий внесок в Психологію. Він довів, що особа складається з трьох категорій – его, особисте несвідоме і колективне. У третю групу входить термін «архетип».
Колективне несвідоме, найнижчий шар індивіда, «сейф» прихованих ознак пам’яті предків. Архетипи – вроджені ідеї або спогади пращурів. Вони схиляють до своєрідного сприйняття і реакції на певні події, явища, тут криється і загадка вибуху емоцій з будь-якого приводу.
Художник володіє багатою уявою. Вона дає йому можливість мати точне бачення речей, якими він збагатився завдяки мітам, легендам, образи, які виникають в його уяві, стають зримими, реальними, коли бачиш їх на картині, - віриш, що парсуна зображена на картині існувала справді колись… Можливо, митець наділений особливим баченням, за допомогою котрого осягає природу персонажів своїх робіт.
В 2014-му році з’явився проєкт двох творчих осіб – поета і перекладача Сергія Ткаченка і художника Василя Копайгоренка. Вийшла з друку книжка «Під знаком Ярила», це не що інше, як перегук, діалог між поезією і живописом. Спроба оригінальна, їм вдалося показати паралелізм, спорідненість думок, змістів, образів людей, у віршотворенні і малярстві. До прикладу, у книжці сусідять – картина «Косовиця» і вірш «Самому собі», своєрідний дует. Прислухаймося до уривка з нього:
«В той край вертатися, де подруги й дружки,
Де люди думають і діють навпрошки,
Де правда, істина і совість – ще жива,
Де смислом сповнені людські діла й слова…».
Монолог художника (ч. 3): «Зараз викладаю в Київській державній академії декоративно – прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Мені якраз і хочеться працювати з декоративним мистецтвом, наголошу ще раз, де усе будується на кольорі. Раніше – це був технікум, який хотіли закрити, ліквідувати, багато зусиль доклав народний художник України В. Прядка, щоб навчальний заклад зберегти, допоміг у цій справі і М. Дерегус. За відновленої державності України, технікум став інститутом, його також намагалися закрити, бо був національного спрямування. Особливо муляв очі цей ВНЗ Д. Табачнику, коли той був міністром.
Двадцять років педагогічної роботи, а мені до душі викладацька праця. Є в мене колекція, різні артефакти, збираю їх, зокрема, козацькі люльки. Кулю з козацького мушкета ношу при собі…».
Творча робітня митця знаходиться на території Києво-Печерської Лаври. До цієї святині віками йшли очистити душу з далеких країв, різні верстви людей. Доктор психології О. Губко писав: «Тут здійснюється містерія, висока магія душевного очищення (а не тільки «відпущення гріхів»), підзарядження високою снагою, пасіонарною енергією. Прочани інстинктивно, інтуїтивно це відчували…». З вікон робітні розгортається розкішний вид на велику ріку Дніпро, а поза нею, висотні будинки світлих кольорів, тут так добре себе почуваєш… На стіні картина, а з неї на мене дивилася вершниця на коні, амазонка зі списом, а внизу лев печерний, ліворуч дуб стоїть. Знаки та символи…
Опісля густого, змістовного спілкування з художником, який носить таке красиве козацьке прізвище, віриться, що доба невігластва, як в царині духовності, так і в політиці, наближається до безславного занепаду. За непростих обставин, але постає Оновлена Україна, у котрій – живописці, поети, співаки, науковці, відродять славний дух Старого Києва й України. Василь Копайгоренко оцю справу робив малярськими засобами усе своє життя…
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
Текст опублікований на шпальтах Всеукраїнського культурологічного тижневика «СЛОВО ПРОСВІТИ»№30 – 31(1082-1083), 30 липня – 5 серпня 2020 року.
Назви картин автора:
1. "Пісня"
2. "Козак Мамай"
3. "Русалонька і рибалка".
4. "Яблуневий Спас".
Наші інтереси:
Живопис таких митців – здобуток культури народу.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.
Живописець Василь Копайгоренко: володар власної манери письма
Світ:
Для багатьох художників заповітною мрією є віднайти свій почерк у малярстві. Для більшості, навіть професійних художників мрія залишається нездійсненною. Василь Копайгоренко володіє оцим справжнім даром: хто бодай один раз бачив його картини, то за другої нагоди не буде видивлятися ім’я художника в нижній частині роботи, впізнає одразу.
vasylkopaygorenko.jpg
Та про все по черзі… Мама митця – Іда Миколаївна Копайгоренко – Троцюк, український скульптор, вчилася разом з Аллою Горською. Дружина – Олена Баликова - професійна художниця, син Артем, теж живописець, навчався в НАОМА . Сам пан Василь 1980 року закінчив Київський державний художній інститут, факультет живопису.
Із монологу митця (ч.1): «Я мав чудову нагоду вчитися у Віктора Зарецького. В інституті отримав добрий вишкіл в майстерні професора Віктора Пузиркова. Та художником мене зробив Михайло Дерегус, я його учень. Він найбільше вплинув на мене і підштовхнув до того, що роблю сьогодні. Доводилося бачити неодноразово, як працює з кольором, як тонко відчуває не тільки колір, а і пляму, форму, він був формалістом. Ідеї, теми у мистецтві важливі, але тоді, коли «лягають» на знання. Художник повинен мати добру академічну освіту. Я захопився вишивкою, техніка і композиція звідти, отримав внутрішній поштовх, - до поєднання олійного живопису і вишивки. Петро Гончар якось промовив: «Не думав, що може бути таке поєднання…». Люблю декоративне мистецтво, килимарство.
Малюю, що душа вимагає. Не люблю писати під конкретну дату, або виставку».
Коли був створений «Світовид», - гурт українських митців, була то подія не рядова, а справжнє явище… Ідея створення належала В. Копайгоренку, а підтримали задум – М. Приймаченко, В.Гарбуз, В. Корчинський, О. Івахненко, М. Стороженко, П. Гончар, В. Шишов,- скульптор, дуже талановитий, який «працюючи над каменем, створював рідкісної краси витвори, був взірцем для молодшого покоління», - наголошує пан Василь. Які ж фундаментальні цінності об’єднали творчих осіб?
Вартує зупинитися на думці Ю. Еволи: «Культура в істинному і вищому смислі, як у стосунках окремих осіб, так і відносно народів – виникає тільки там, де подоланий рівень тотемізму, тільки там, де расовий елемент, навіть сприйнятий містично, не являється останньою інстанцією; тільки там, де окрім крові проявляється сила вищого, метабіологічного, духового і «сонячного» типу, не та, що походить із життя, а, навпаки, та, що визначає життя, і при цьому змінюючи і перевтілюючи його, придаючи йому (життю) форму, якої воно раніше не мало, звільняючи його від усіляких домішок тваринності і прокладає різноманітні шляхи для реалізації різних типів особистості. В ЦЬОМУ ВИПАДКУ ЕТНІЧНА ТРАДИЦІЯ НЕ РУЙНУЄТЬСЯ: ВОНА ЗАЛИШАЄТЬСЯ ОСНОВОЮ, НЕВІДДІЛЬНОЮ ВІД ДУХОВНОЇ ТРАДИЦІЇ. У співвідношенні біологічного і духовного факторів, саме другий
є підтримкою першого, і ніяк не навпаки».
Важливий чинник – національна свідомість, формується навіть не століттями…Суттєвий вплив на неї має довкілля, яке в певному розумінні формує народ, а в нашій країні є і лісостеп, і степ та гори… Народ, що з давніх давен живе на звичній для нього території, ніколи не зникне як такий.
В 1994 році вийшов каталог «Світовиду», переднє слово написав Ігор Бугаєнко. В другому каталозі, що з’явився у 1999-му, вступ і тексти про митців авторства Володимира Підгори. Це видання потовщало за обсягом, кожен із творців представлений п’ятьма роботами. Товариство збагатилося на нові імена: В. Мовчан, М. Горловий, М. Кочубей, Анатолій Марчук. «Братство преподобного Аліпія» виникло в той же період, - роки сильного духовного піднесення українства і було споріднене за своєю місією із «Світовидом».
Монолог художника (ч. 2): «Люблю історію, особливо українську, вона дає поживу тематичну. До прикладу, Трипільська культура, яка там глибина! Сюжети для картин беру з міфології, з поїздок, надихає народна пісня.
Тепер люди інші, села інші, бачу ці зміни. Раніше, передавали досвід, знання,навики, від старших до молодших. Щось зникло, але прийшло нове, може й на краще, я не знаю…».
Про що ж промовляє малярство Копайгоренка? Прислухаймося до думки В. Кирунчика: «Мова є свідком і наслідком вікових процесів, результатом генетичного виживання етносу. Мова як результат історичної ходи, вона – живе дерево мислі, яке або квітне, укорінюється і розростається, або хворіє, нидіє і всихає. Через мову (живописну теж, А.Б.) найкраще можна розгледіти діДухів народу, обрати віру. На її базі, за її допомогою подібно до математики можна прорахувати, вивести і довести в зворотному порядку історичні дані, зв’язки, СКЛАСТИ НІКИМ НЕ ПІДТАСОВАНИЙ ПЕРВІСНИЙ МАЛЮНОК».
«Веди» - гімн живій Природі. Заохочують людей жити у злагоді з ритмом дихання Природи. «Віті да Бгу» - вітаємо Дажбога. Закликають спілкуватися з рослинами, тваринами, вітром, річками, - чисто ведійська традиція.
Сатья-юга іменувалася Золотим віком, бо на Планеті домінували – правдивість, мудрість, єдність з Богами.
Чи не про це картини героя тексту?!
І про не менш значуще… Архетип – характеристика універсальної підсвідомості, форма (за Платоном), по своїй наповненості споріднена зі світом ідей. Спадкові характеристики психе, риси характеру. Архетип – своєрідний «портрет» душі людської. Життєвий досвід заповнює ці форми, годилося б, добрими думками і відповідними діями. Архетипи К. Г. Юнга, його великий внесок в Психологію. Він довів, що особа складається з трьох категорій – его, особисте несвідоме і колективне. У третю групу входить термін «архетип».
Колективне несвідоме, найнижчий шар індивіда, «сейф» прихованих ознак пам’яті предків. Архетипи – вроджені ідеї або спогади пращурів. Вони схиляють до своєрідного сприйняття і реакції на певні події, явища, тут криється і загадка вибуху емоцій з будь-якого приводу.
Художник володіє багатою уявою. Вона дає йому можливість мати точне бачення речей, якими він збагатився завдяки мітам, легендам, образи, які виникають в його уяві, стають зримими, реальними, коли бачиш їх на картині, - віриш, що парсуна зображена на картині існувала справді колись… Можливо, митець наділений особливим баченням, за допомогою котрого осягає природу персонажів своїх робіт.
В 2014-му році з’явився проєкт двох творчих осіб – поета і перекладача Сергія Ткаченка і художника Василя Копайгоренка. Вийшла з друку книжка «Під знаком Ярила», це не що інше, як перегук, діалог між поезією і живописом. Спроба оригінальна, їм вдалося показати паралелізм, спорідненість думок, змістів, образів людей, у віршотворенні і малярстві. До прикладу, у книжці сусідять – картина «Косовиця» і вірш «Самому собі», своєрідний дует. Прислухаймося до уривка з нього:
Монолог художника (ч. 3): «Зараз викладаю в Київській державній академії декоративно – прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Мені якраз і хочеться працювати з декоративним мистецтвом, наголошу ще раз, де усе будується на кольорі. Раніше – це був технікум, який хотіли закрити, ліквідувати, багато зусиль доклав народний художник України В. Прядка, щоб навчальний заклад зберегти, допоміг у цій справі і М. Дерегус. За відновленої державності України, технікум став інститутом, його також намагалися закрити, бо був національного спрямування. Особливо муляв очі цей ВНЗ Д. Табачнику, коли той був міністром.
Двадцять років педагогічної роботи, а мені до душі викладацька праця. Є в мене колекція, різні артефакти, збираю їх, зокрема, козацькі люльки. Кулю з козацького мушкета ношу при собі…».
Творча робітня митця знаходиться на території Києво-Печерської Лаври. До цієї святині віками йшли очистити душу з далеких країв, різні верстви людей. Доктор психології О. Губко писав: «Тут здійснюється містерія, висока магія душевного очищення (а не тільки «відпущення гріхів»), підзарядження високою снагою, пасіонарною енергією. Прочани інстинктивно, інтуїтивно це відчували…». З вікон робітні розгортається розкішний вид на велику ріку Дніпро, а поза нею, висотні будинки світлих кольорів, тут так добре себе почуваєш… На стіні картина, а з неї на мене дивилася вершниця на коні, амазонка зі списом, а внизу лев печерний, ліворуч дуб стоїть. Знаки та символи…
Опісля густого, змістовного спілкування з художником, який носить таке красиве козацьке прізвище, віриться, що доба невігластва, як в царині духовності, так і в політиці, наближається до безславного занепаду. За непростих обставин, але постає Оновлена Україна, у котрій – живописці, поети, співаки, науковці, відродять славний дух Старого Києва й України. Василь Копайгоренко оцю справу робив малярськими засобами усе своє життя…
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
Текст опублікований на шпальтах Всеукраїнського культурологічного тижневика «СЛОВО ПРОСВІТИ»№30 – 31(1082-1083), 30 липня – 5 серпня 2020 року.
Назви картин автора:
1. "Пісня"
2. "Козак Мамай"
3. "Русалонька і рибалка".
4. "Яблуневий Спас".
Живопис таких митців – здобуток культури народу.
Зверніть увагу
Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля