Зокрема, він стверджує, що:

— мешканці Палестинської автономії з її арабським населенням не мають права голосу та права на свободу пересування;

— сотні арабів сиділи і сидять в ізраїльських в’язницях роками без суду і слідства;

— в ізраїльських в’язницях перебувають десятки викрадених ще майже два десятиліття тому ліванців.

— в Ізраїлі щодня і щогодини катують людей, і ці катування тривають тижнями і місяцями, що незрідка закінчується смертю ув’язнених;

— сотні тисяч палестин­ців позбулися свого майна, конфіскованого єврейською владою;

— єврейська влада перешкоджає християнам та мусульманам у відправленні їхніх релігійних обов’язків;

— єврей одержує води в сім разів більше, ніж араб, а дохід єврея перевищує дохід палестинського араба в п’ять разів;

— вбивства політичних опонентів, викрадення за кордоном — звичайна практика ізраїльських спецслужб. Все це ознаки нечуваного в новітній історії расизму, ксенофобії та антисемітизму, що впроваджує в своїй державній політиці єврейська держава, яка, навіть на думку своїх співгромадян, є останнім оплотом апартеїду й «клінічного божевілля».

За матеріалами статті Із. Шаміра «Єрусалимський синдром»