У «Робінзоні Крузо» Даніеля Дефо головний герой, пливучи разом із слугою Ксурі вздовж берегів Африки, ні сіло ні впало, вбиває величезного лева, який мирно спав на піщаному пляжі і навіть гадки не мав когось чіпати. Автор докладно описує, скількома і якими саме зарядами Робінзон умертвляє звіра, спочатку чомусь запропонувавши це зробити малолітньому й на смерть переляканому Ксурі. Усе це контрастує з Робінзоном, достоїнства якого сповна розкриваються на відлюдному острові біля берегів Нового Світу. Виникає запитання: навіщо знадобився Даніелеві Дефо цей сюжет? Щоб зіпсувати враження від гуманного і сповненого житейської мудрості героя? А може, Робінзонове «сафарі» і є тією «капсулою», про яку ми щойно згадували?

Лев – натяк на однойменне сузір’я Зодіаку. Його нерухомість і непомітність на тлі розпеченого піску викликає асоціацію з давньоєгипетським Сфінксом. Але найцікавіше – це заряди, великі й малі, скрупульозно перелічені Дефо. Може, йдеться про кількість планет у невідомій нам системі зірки сузір’я Лева? Або це якась інша цифрова інформація, пов’язана, скажімо, з таємничим радіоджерелом 4РС12360 поблизу Альфи Лева – Регула? До речі, стародавні китайці вважали своїм космічним предком учителя Хуана Ді – прибульця з Регула!

Аналогічна «космічна адреса» проглядається і в «Лісовій пісні» Лесі Українки. Дядько Лев, Мавка, Куць, Змія-цариця – ці персонажі драми-феєрії ніби «списані» з класичного давньоєгипетського зображення сузір’я Лева (див. мал.). Мавці відповідає діва Денебола (Бета Лева), Куцеві, цьому любителеві заїжджувати свійських тварин, – божок Сіу, що примостився на Левовій спині. Змія-цариця (на малюнку сузір’я вона з короною у вигляді маленької зірочки) у «Лісовій пісні» відсутня – вона лише згадується іншими героями. Зате у вірші «Ра-Менеїс» з єгипетського циклу, написаному Лесею Українкою 7 серпня, рівно – день у день! – за 11 років до завершення «Лісової пісні», цей образ давньоєгипетської цариці докладно розкрито – як «змії золотої Уреї». А може, гарячий і несприятливий для життя Регул з його радіоджерелом – це лише своєрідний маяк? Чи не є справжньою «адресою» Хуана Ді оця маленька, ледь помітна зірочка – корона Змії-цариці?

Але Лев – не єдине сузір’я, символи якого можна відшукати, аналізуючи тайнописи відомих художніх творів. У «Вершниках» Юрій Яновський дивує нас нелогічною, «випираючою» інформацією у новелі «Шлях армій». Написаний у стилі «революційного романтизму» роман в новелах взагалі багатий на символіку – тут кожне прізвище щось означає, за кожним образом відчувається прототип з української історії (наприклад, Швед – це Мазепа, родина Половців – козацтво в усьому його розмаїтті, є Ляшок, Сербин тощо). Коваль Максим зі своєю Залізною Трояндою явно випадає з цього ряду. Оповідаючи Чубенкові про свої поневіряння в Перу, Еквадорі, Колумбії, він говорить таке: «От перед нами, командире, ледве проступає на тьмяно-блакитній високості червона зоря Альдебаран на сході, вона підноситиметься вище й вище, скоро все сузір’я (Телець – М.Ц.), вісім видимих зір, проступить на потемнілому небі – гострим кутом, журавлиним ключем вічності.

А тоді наді мною горів Південний Хрест, я лежав у пустелі Атакама, на шляху до кордону республіки Перу. І в місті Аріка на березі океану я закінчив мою троянду». (Юрій Яновський. Твори в 5 томах, т.2, с.379; К., 1983).

Передусім, абсолютно незрозуміло, навіщо письменник так ускладнює і в буквальному розумінні віддаляє у просторі біографію цього персонажа. З якою метою він називає географічні об’єкти Південної Америки? Що дає читачеві «місто Аріка» та інші зайві подробиці?

Сенс цих деталей прояснюється, якщо припустити, що в новелі «Шлях армій» зашифрована космічна інформація. Адже Перу, Еквадор і Колумбія – це той реґіон, де, як і в Мексиці, серед індіанців дуже поширені легенди про небесних вчителів – Віра Коча, Кон-Тікі, Кетсалькоатля тощо. Міфи про Пернатого Змія свідчать, що цей учитель майя й ацтеків сповідував ідеї, близькі комуністичним утопіям, – рівності, відсутності в суспільстві поділу на багатих і бідних тощо. Носієм таких ідей є й «коваль Максим». Щось у Кетсалькоатля з його месіанством на Землі, як можна зрозуміти, не склалося. Тож він, ображений і принижений, поспішно відлетів у своєму ковчезі, пообіцявши повернутися.

Майя й ацтеки називають точну його адресу – зірку Майя у скупченні Плеяди в сузір’ї Тельця. На Альфу Тельця – «червону зорю Альдебаран» (як і Регул в попередніх прикладах, вона, вочевидь, відіграє роль орієнтира) – недвозначно вказує і Юрій Яновський у «Вершниках». Причому метафора «журавлиний ключ вічності», пов’язана з Тельцем, звучить з вуст героїв ще двічі. Чи просто це метафора?

Річ у тім, що журавлиний ключ являє собою кут близько 51 градуса. Цей же кут присутній у давньоєгипетських пірамідах в Гізі, він є у кристалах, у бджолиних стільниках… Це щось на кшталт «золотого перетину», туманно пояснюють цей феномен учені. Звучить не дуже переконливо.

Як і в Кетсалькоатля, у «коваля Максима» кінець на Землі виявився не вельми веселим. Екіпаж пофарбованої в яскраво-червоний колір (колір Альдебарана?) тачанки-месниці був порубаний махновцями. Невже Юрій Яновський хотів показати своєю «латиноамериканською сюжетною лінією», що корені комуністичних ідей сягають, ого! якої далечіні – що в просторі, що в часі? І невже «червона чума» в більшовицько-радянському виконанні й була тим обіцяним «поверненням» Кетсалькоатля?