«Хворий Лазар умирає

Був один недужий – Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти. Послали сестри до Нього сказати Йому: Господи, ось той, кого Ти любиш, хворіє. Почувши те, Ісус мовив: Недуга ця не на смерть, але на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився. Любив же Ісус Марту, і її сестру, і Лазара. Як почув, що цей хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував. По тому мовив до учнів: Ходімо знову в Юдею. Учні йому казали: Учителю, оце недавно юдеї Тебе хотіли каменувати, і Ти знов туди йдеш? Відповів Ісус: Чи не дванадцять годин у дні? Коли хто ходить удень, не спотикається, бо бачить світло світу цього. Сказавши це, мовив до них: Лазар, наш приятель, спить; але Я піду збуджу його. Учні Йому кажуть: Господи, коли спить, видужає. Ісус казав про його смерть; вони ж гадали, що Він казав про спочинок у сні. Тоді Ісус каже їм одверто: Лазар помер, і Я за вас радію, що Мене там не було, щоб ви увірували. Та ходімо до нього. Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: Ходімо й ми з Ним, щоб разом умерти.

«Я – воскресіння і життя»

Прибувши, Ісус застав його вже чотириденним у гробі. Була ж Витанія недалеко від Єрусалима, стадій з п’ятнадцять, і багато з юдеїв зійшлось до Марти та Марії, щоб їх розважити по братові. Марта, почувши, що Ісус наближається, кинулась Йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. Заговорила Марта до Ісуса: Господи, якби Ти був тут, мій брат не вмер би! Та й тепер знаю, що все, що Ти попросиш у Бога, Бог дасть Тобі. Ісус їй каже: Твій брат воскресне. Каже до Нього Марта: Знаю, що воскресне в останній день. Ісус відповів їй: Я – воскресіння і життя. Віриш тому? Каже йому: Так, Господи, вірую, що Ти – хрестос, син Божий, який гряде у світ цей.

Ісус просльозився

Сказавши це, пішла й покликала свою сестру Марію й каже пошепки: Прийшов Учитель і тебе кличе. Як тільки вона те почула, встала хутко і пішла до Нього. Ісус ще не ввійшов був у село, Він був на тому місці, де Його зустріла Марта. Юдеї, що були з нею в хаті та її розважали, побачивши, що Марія встала хутко й вийшла, пішли за нею, бо думали, що вона йде до гробу, щоб там плакати. Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус і, побачивши Його, впала Йому до ніг і сказала йому: Господи, якби Ти був тут, мій брат не вмер би! Ісус, побачивши, що вона плаче, і що юдеї, які прийшли з нею, також плачуть, розжалобився духом і, зворушений, спитав: Де ви його поклали? Кажуть йому: Іди, Господи, і подивись. Просльозився Ісус. Тоді юдеї стали казати: Бач, як Він його любив! А деякі з них мовили: Чи цей, що зробив зрячими сліпого очі, не міг так учинити, щоб і той не помер?

«Лазаре, вийди сюди!»

Ісус знову розжалобився й пішов до гробу. Була то печера, і на вході був камінь. Ісус сказав: Відкотіть камінь. Марта, сестра померлого, каже Йому: Господи, вже чути запах, бо четвертий день уже. Озвався Ісус: Хіба Я не казав тобі, що, як увіруєш, побачиш славу Божу? І відкотили камінь. Ісус вигукнув на весь голос: Лазаре, вийди сюди! І мертвий вийшов з обв’язаними крайкою руками й ногами, та з лицем, обмотаним хусткою. І сказав їм Ісус: Розв’яжіть його і пустіть, хай іде».

Читаємо про це в Євангелії від Івана 11.1–44.

Поставмо собі запитання: Чому Ісус просльозився?

– Тому, що йому стало сумно від смерті свого друга Лазара. Коли люди переживають негативні емоції, вони можуть плакати. Сльози – це природний механізм позбавлення стресу.

– Навіщо Ісусу було сумувати, якщо Він якраз збирався воскресити Лазара? Сам цей намір, вочевидь, супроводжувався позитивними емоціями.  

– Значить, відбулось психологічне зараження: негативні емоції присутніх там людей передалися Ісусу.

– Це також неймовірно, адже Ісус був боголюдиною, перебував у Царстві божому – просторі позитивних подій і, відповідно, позитивних емоцій. Він володів незламною волею і абсолютно позитивним мисленням, до того ж збирався ощасливити всіх присутніх чудом воскресінням і перебував у передчутті цієї світлої події. Пам’ятаєте? «Лазар помер, і Я за вас радію, що Мене там не було, щоб ви увірували».

– Тоді чому Ісус просльозився?

– Кожен знає, що в людей з’являються сльози як від негативних, так і від позитивних емоцій. Наприклад, сльози радості, звідси «сміятися до сліз».

– Навряд чи Ісус просльозився від сміху...

– Є ще одна ситуація, в якій людина можна просльозитися. В деяких людей навертаються на очі сльози у стані розчу́лення, тобто приємної схвильованості, зворушеності. Такий стан зазвичай виникає тоді, коли духовно розвинена, чутлива людина спостерігає високі почуття, бачить шляхетні вчинки, істинну красу, чує божественну музику, спілкується з прекрасними людьми, дотикається до чистого і святого.

Саме це й відбулося з Ісусом. Його зворушила щира, чиста, самовіддана любов Марії до свого брата Лазара.

Зі своїх спостережень можу сказати, що подібне розчулення найчастіше відбувається з людьми, які належать до соціотипу етико-інтуїтивний інтроверт (псевдонім – «Миротворець»). Найімовірніше, що Ісус належав саме до цього соціотипу. До речі, ЕІІ – це також соціотип Тараса Шевченка та інтегральний соціотип України.

Радіймо!