За агресивними випадами на адресу Ірану та арабських монархій ховається холодний геополітичний розрахунок. Центральне питання більше не в тому, як відкрити Ормузьку протоку, а в тому, кому насправді вигідно, щоб вона залишалася наглухо замкненою. Про це розповідає провідний енергетичний аналітик та сходознавець Михайло Крутіхін.

Америка як новий абсолютний гегемон ринку

Сполучені Штати більше не просто учасник нафтових перегонів – вони стали суддею, який встановлює правила. Статистика видобутку, яку наводить Михайло Крутіхін, шокує своєю однозначністю. США здійснили те, що ще десять років тому здавалося неможливим: вони перетворили енергетичну залежність на інструмент тотального домінування.

«США зараз видобувають нафти вдвічі більше, ніж разом Саудівська Аравія та Росія. Вони вже можуть не просто задавати тон, а фактично командувати цим ринком», – стверджує Крутіхін.

Стратегічна мета Трампа – остаточний демонтаж впливу ОПЕК+. Якщо раніше Ер-Ріяд та Москва могли маніпулювати світовою економікою через квоти, то тепер американська нафта стає єдиним безальтернативним ресурсом. Трамп прагне ситуації, де світ купуватиме лише американське, бо все інше буде або під санкціями, або заблоковане війною.

Вигода від «подвійного замка» на Ормузькій протоці

Ормузька пастка – це головний вузол нової енергетичної гегемонії США. Сьогодні тут діє концепція «подвійного замка». Іран закриває протоку зсередини, намагаючись шантажувати світ, а Вашингтон вішає свій замок зовні, здійснюючи жорсткий військовий контроль під приводом «захисту судноплавства» і санкцій проти Ірану.

Для Трампа цей хаос – ідеальний сценарій. Поки арабські конкуренти зачинені у власній затоці, американський експорт б'є рекорди. Ба більше, Вашингтон філігранно вибудовує свій «енергетичний коктейль». Повний контроль над Венесуелою (членом ОПЕК) дозволяє США отримувати важку (бітумінозну) нафту.

Змішуючи венесуельську «важку» нафту зі своєю легкою сланцевою, американці отримують суміш, яка за характеристиками ідентична ближньосхідному сорту Murban. Це ідеальна сировина для виробництва дизельного пального – «крові» світової логістики та промисловості. Таким чином, США не просто продають нафту, вони забирають собі найбільш прибутковий сегмент ринку, витісняючи з нього Саудівську Аравію.

Трамп лише розігрує дипломатичний спектакль, закликаючи до «миру» та «відкритої торгівлі». Насправді його адміністрація зацікавлена в регіональному паралічі конкурентів. Поки затока заблокована, американська монополія на дизель та нафтові суміші стає непохитною. Це не хаос, це керована стагнація суперників.

Магія ціни у 85 доларів за барель

Висока ціна на нафту – це не зрада інтересів американського водія, а «рятівне коло» для національної індустрії. Економічна логіка Трампа базується на жорсткому прагматизмі: американській нафтогазовій галузі критично необхідний ціновий коридор у 80–85 доларів за барель.

«Без відносно високих цін американська нафтова галузь могла б почати скорочуватися вже після 2027–2028 років, оскільки нові проєкти не отримували інвестицій через несприятливі прогнози» – пояснює Михайло Крутіхін.

Тільки за таких цін банківський сектор США відкриває кредитні лінії для масштабних інфраструктурних проєктів. Висока вартість бареля сьогодні стимулює розробку нових родовищ на Алясці та будівництво гігантських заводів зі зрідження газу. Трамп розуміє: низькі ціни зараз означають занепад галузі через п’ять років. Хаос на Близькому Сході – це інвестиційний інструмент для американського майбутнього.

Україна як «електоральний щит» Трампа

Найбільша загадка – чому Трамп не боїться розгніваних виборців, які бачать цифри на заправках? Відповідь лежить у площині цинічного політичного обміну. Трамп будує «електоральний щит», використовуючи український кейс як головну зброю проти Демократичної партії.

Його стратегія проста: він готовий терпіти невдоволення американців через дорогий бензин, якщо натомість здобуде «убивчий компромат» на адміністрацію Байдена щодо корупції та розкрадання допомоги Україні. Через тиск на президента Зеленського президент Трамп прагне отримати документи про масштабні зловживання, які в очах виборця виглядатимуть значно страшніше, ніж зайві 20 доларів за повний бак. Для Трампа «корупційний скандал демократів» – це політична ядерна бомба, яка здатна нівелювати будь-які економічні незручності. Він обмінює ціну на бензин на гарантовану перемогу, представляючи себе єдиним борцем із «глибинною державою», що обкрадає націю під прикриттям допомоги союзникам.

Новий світовий енергетичний порядок

Те, що багато хто сприймає за істерику Трампа, є «голою істиною» великого плану з перерозподілу світового багатства на користь США. Вашингтон більше не збирається домовлятися з ОПЕК+; він збирається замінити ОПЕК+.

Ми входимо в еру, де ціна на нафту диктується виключно у Вашингтоні через поєднання колосального видобутку та військової сили. Проте виникає запитання: яку ціну за цей «американський порядок» заплатять союзники в Європі та Азії? Адже якщо Вашингтон стане єдиним власником «нафтового крана», європейська промисловість та азійські тигри опиняться в повній залежності від політичних апетитів Білого дому. Світ до цього ще не готовий, але Трампа це ніколи не зупиняло.