Ось чому насправді передали Крим Україні

Витоки рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР потрібно шукати в трагічному для півострова 1944 році. Тодішню кризу економіки та сільськогосподарського виробництва спричинила масова депортація кримськотатарського народу, греків, вірмен, чехів, болгар і німців. Загальна кількість вивезеного з Криму люду сягала близько 300 тисяч, доросле чоловіче населення воювало на фронтах і зазнало значних втрат, отже півострів практично обезлюднів.

Офіційна статистика свідчить, що за час війни населення в Криму зменшилося вдвічі і до травня 1944 року становило 780 тисяч осіб, а після депортації кримських татар тут лишилося близько 500 тисяч. Якщо говорити образно, то всіх післявоєнних мешканців Криму можна було зібрати на територіях сучасного Сімферополя та Феодосії. У більшості кримських сіл уже влітку не було кому зібрати ті мізерні врожаї. Якщо в 1940 році площа посівів у Криму становила 987,4 тисячі гектарів, то в 1950 році вона зменшилася майже на 100 тисяч (881,9 тис. га).

До війни степовий Крим спеціалізувався на вирощуванні високоякісних сортів пшениць. Площі озимої пшениці в Криму в 1940 році становили 447,5 тис. га, а в 1950 році зменшилися майже вдвічі (257,5 тис. га). Значно скоротилися площі і технічних культур. У порівнянні з 1940 роком у всіх категоріях господарств площа садів зменшилась на 6 тисяч гектарів. На присадибних ділянках фруктові дерева вирубали через непомірні податки, які запровадив «батько Сталін». У 1913 році середній урожай зернових культур на кримській землі складав 11,2 ц / га, в 1940-му - 10,7, а в 1950 році - 3,9 ц / га. У 1950 році порівняно з 1940 роком Крим майже в 5 разів скоротив продаж зерна, в три рази - тютюну, вдвічі - овочів.

Глибока криза переживала і соціальна сфера області. Сьогодні ніхто не повірить у те, що в Криму ще наприкінці 1953 року було тільки 3 хлібних магазини, 18 - м'ясопродуктів, 8 - молочних, 2 - тканин, 9 - взуття, 5 - будівельних матеріалів та 28 - книжкових магазинів. Повністю припинилася торгівля овочами та картоплею в державному секторі.

Як на цю катастрофічну ситуацію реагувало тодішнє керівництво Криму?

Збори партхозактиву в Криму в жовтні 1953 року провели без серйозного аналізу стану сільськогосподарської галузі, без пошуків і критики винуватців, так би мовити, по-домашньому. Головний доповідач - перший секретар П.І.Титов досить лояльно покритикував апарати обкому і райкомів за недостатнє керівництво сільським господарством. Критики на адресу перших осіб області не було.

Однак Першому секретареві ЦК КПРС Микиті Хрущову, який добре знав ситуацію в Криму, така самозаспокоєність кримського керівництва вельми не сподобалася. Оскільки офіційна звітність та численні скарги переконували у протилежному. Мабуть, саме це і спричинило його таємну появу в Криму глибокої осені 1953 року. Про нього немає жодної згадки у тогочасній кримській пресі. Тільки спогади Олексія Аджубея, зятя Хрущова, який супроводжував Першого секретаря в інспекторської поїздці до Криму, свідчать про реальність цього факту.

Кримська дійсність 1953 року народження, зображена ним, просто вражає своєю безнадійністю. За словами Аджубея, найбільш приголомшили, схвилювали і обурили Хрущова галасливі натовпи російських переселенців, які торпедували машину Першого секретаря. Люди скаржилися на нестерпні умови життя, погане житло, нестачу харчів, вимагали допомоги. «Навіщо ж ви їхали?» - запитував Хрущов. - І натовп заволав: «Нас обманули».

За свідченням Олексія Аджубея, Хрущов у той же день терміново виїхав до Києва. По приїзді, в Маріїнському палаці він мав тривалу розмову з керівництвом республіки. Головною темою її стало кримське питання та неприємні враження від поїздки. Користуючись своїм величезним авторитетом серед київського керівництва, Микита Сергійович умовляв українців допомогти відродженню кримської землі. «Там жителі півдня потрібні», - переконував він.

Отже, це було насамперед економічне рішення - і не одного Хрущова.

Безперечно, рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до УРСР було породженням «колективної думки» вищого керівництва партії та уряду СРСР. Без участі старої сталінської гвардії - Маленкова, Молотова, Кагановича, Ворошилова, Булганіна - воно б не відбулося.

Це ніякий не «подарунок п'яного Хрущова», як кажуть зараз російські шовіністи. Позиції Хрущова в партії і державі на той час ще не були настільки сильними, щоб самочинно вирішувати долю такого стратегічно важливого регіону, як Крим. А тому намагання деяких російських політиків і місцевих кримських сепаратистів перекласти відповідальність на Микиту Хрущова з наукової точки зору не витримують критики і є кон'юнктурно-спекулятивними. Не існує жодного документа, який би підтверджував вирішальну роль Хрущова у кримському питанні 1954 року народження, а тим більше намагання зробити якусь послугу Україні. Більше того, в тогочасних документах про це рішення нема навіть згадки про 300-річчя Переяславської ради, до якого нібито цей «подарунок» було приурочено. Це була жорстка економічна необхідність ...

Адже навіть перебуваючи у складі РРФСР, Кримська область лишалася в економічному просторі України. Паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування та легка промисловість, залізничний транспорт України і Криму фактично були єдиними. Україна ще до 1954 року надавала Кримській області велику допомогу у відродженні міст, відбудові заводів та фабрик, у вирішенні проблем водопостачання, будівництва. Ось що писала «Кримська правда» 17 січня 1954: «Не залишаються у боргу і українці. Вони діяльно допомагають кримчанам будувати прекрасні міста і курорти, розвивати промислове виробництво. На будови міста-героя Севастополя, курортної Ялти безперервним потоком йдуть з України потужні вітчизняні механізми та обладнання. Столиця України - Київ шле сюди потужні механічні навантажувачі, автоматичні дозаторні пристрої для бетонних заводів; Харків дає баштові та електромостові крани, трактори і т.д.».

Отже, на основі вивчення наявних матеріалів доходимо висновку, що рішення про передачу Кримської області Україні у вищого керівництва СРСР визріло наприкінці 1953 - початку 1954 року. Протягом цього періоду велася напружена підготовча робота. Проводилась також інтенсивна ідеологічна робота з підготовки кримчан до змін. Саме в цей час на сторінках кримської преси замайоріла й українська тематика. Публікації в «Кримській правді», друкованому органі іншої республіки, переконливо засвідчують про початок підготовки громадської думки.

Після належного проходження «кримського питання» по всіх інстанціях в РРФСР і в УРСР і ретельного обговорення його на засіданні Верховної Ради СРСР Президія Верховної Ради СРСР 19 лютого 1954 одноголосно ухвалила Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР».

Звичайно, тодішні керівники добре розуміли, що під передачу Криму необхідно було підвести надійне ідеологічне обгрунтування. Ним став досить вигідний і зрозумілий радянським масам ювілей - 300-річчя Переяславської ради, яку пропагандистська машина як царської, так і більшовицької імперії представляли як возз'єднання України з Росією. Цю дату вирішили гучно і широко відзначити на державному рівні. Передача Кримської області до складу України напередодні грандіозного свята «вічної дружби двох братніх народів» чудово вписувалася в добре підготовлений кремлівський сценарій. Подальші події показали, що такого гучного пропагандистського шоу, влаштованого в Криму в другій половині травня 1954 року з нагоди 300-річчя возз'єднання, мабуть, не було в жодній з українських областей, навіть у самому Переяславі.

16 травня 1954 згідно з постановою виконкому Кримської обласної і Сімферопольської міської Рад депутатів відбулася об'єднана ювілейна сесія, присвячена 300-річчю возз'єднання України з Росією. Засідання проходило в обласному театрі ім. Горького. 24 травня 1954 «Кримська правда» писала: «Як велике радісне свято зустрічають трудящі Криму знаменну дату - 300-річчя возз'єднання України з Росією». В обласному театрі впродовж травня-червня з величезним успіхом йшла п'єса О. Корнійчука «Богдан Хмельницький». 23 травня на центральній площі міста відбувся багатотисячний мітинг. Після цього грандіозне дійство було перенесене на стадіон «Харчовик». Не менш урочисто відзначали свято і в інших кримських містах і селищах, в тому числі і в Севастополі. Немає сумнівів, що такий розмах і пишність, влаштовані на півострові, водночас були і святкуванням офіційної передачі Криму Україні.

Відомо, що в післявоєнні роки для компенсації браку населення в Криму на півострів переселяли багато родин з материкової частини країни. Який внесок вони зробили в економіку тодішньої області?

- Ось що тоді писала обласна газета «Кримська правда»:

«Глибокої осени 1952 року в колгосп ім. Калініна Зуйського району прибули переселенці. Їх було 86 сімей, всі з України, з Чернігівщини. Довгий час у колгоспі не ладилося з тваринництвом. За два роки в колгоспі здали в експлуатацію свинарник та телятник, кожний на 100 голів, і корівник на 120 голів». На жаль, така ідилічна картина спостерігалася не на всіх фермах і не в кожне кримське село в 1952 році переселяли сотні сімей українських селян. Цей процес значно пожвавиться навесні 1954 року і триватиме в 60-70-ті роки".

За післявоєнні роки з допомогою України в Криму збудовано Північно-Кримський зрошувальний канал. Дніпровська вода дісталася до Ялти і Севастополя. На півострові збудовано хімічний промисловий комплекс, багато заводів і фабрик в Криму ведуть свою історію вже після 1954 року. Таким чином, те, яким сьогодні став Крим - було забезпечене цим історичним актом 1954 року. Швидке економічне піднесення всіх галузей виробництва вже в перше десятиліття після передачі Криму Україні - найвагоміший доказ вирішального внеску українського народу в післявоєнне відродження півострова. Орденом «на грудях планети», за висловом Пабло Неруди, він став уже в складі України.