У ваших книжках "Проект "Україна" Ви часто критикуєте українських діячів. Наприклад, Симона Петлюру. Вважаєте себе розвінчувачем міфів?
– Я нічого не розвінчую. Всі мої книжки є компіляцією висновків академічних досліджень українських науковців. Погано, коли ікони роблять із політиків, якими б вони не були. Якби ж у нас робили ікони з особистостей масштабу Миколи Василенка (історик і політичний діяч. За Української Держави 1918 року – голова Ради міністрів, міністр освіти та голова Державного Сенату. – "Країна") чи Любомира Романківа (провідний науковець компанії IBM в галузі комп'ютерних технологій. – "Країна"), якого торік занесли в Inventory Hall of Fame разом зі Стівом Джобсом, – тоді я сказав би "так". Але ж у нас роблять ікони з людей, які все програли у своєму житті, до того ж програли ганебно і паскудно. Думаю, що на це є політичне замовлення. І воно експлуатує невігластво нашого народу, який останні 100 років тримають у темноті, щоб ним маніпулювати. Якщо говоримо про Петлюру, то підсвідомо що стоїть перед очима? Що ви, українці, бездарі, у вас нічого не вийде: подивіться, чим він закінчив і до чого довів. Ви всі такі, й ще 100 років будете такі.
За 30 років, між 1918-м і 1948-м, на території сучасної України комуністи знищили 20 мільйонів людей. Це найбільша гуманітарна катастрофа в історії Європи за тисячу років. Тим, хто залишився, зробили лоботомію – вирізали історичну пам'ять і замінили гнилими міфами. Не має значення, як ці штампи називаються, – Павло Постишев чи Симон Петлюра. Радянські міфи пішли геть, люди хочуть за щось зачепитися, намагаючись відповісти на вічне: "Чому я народився? Чому сюди прийшов? На чому вчити дітей? Чому варто пишатися, що я – українець?" Але дивлячись на імена і дати, бачать суцільні поразки. Сезон поразок починається з Крутів, закінчується Голодомором.
Полеглі під Крутами – перші жертви громадянської війни, абсолютного невігластва Петлюри, Грушевського і всієї тієї камарильї. Вони кинули беззахисних дітей проти Муравйова. У будь-якій армії світу використовувати цивільних проти військових – злочин. За це одразу розстріл. У нас це підняли на щит. З УПА – те саме. Це – цивільні люди, які захищали свої сім'ї, дітей, майно. А на них робили політику. Казали, що вони загинули за Українську соборну державу. Що галицький хлоп 15–17 років, ще дитина, знав про цю державу? Він що, читав Миколу Сціборського чи Петра Полтаву? З трьома класами освіти – які там книжки?
Степан Бандера теж не тягне на "національну ікону"?
– Якщо говоримо про Бандеру, то треба розуміти таку річ: 1939 року його радянські війська звільнили з тюрми в Бересті, близько двох тижнів він перебував на території Радянської України і що з ним там відбувалося, ми не знаємо. Але відомо точно, що материнська ОУН, заснована Євгеном Коновальцем, була інфільтрована радянською, німецькою, польською, чеською, словацькою і румунською агентурою. 1936 року Коновалець пише листа, цитую з пам'яті: "Дорогий Павлусю, яке щастя, що ми тебе зустріли! Ти надихнув мене – я не вірив людям, а тобі починаю вірити. Ти дав сенс політичного життя. Так думаю не лише я, але й весь провід ОУН". "Дорогий Павлусь" – це Павло Судоплатов, убивця Коновальця. Тобто Павло Судоплатов дав сенс існування ОУН.
Відомий факт і про Ріхарда Ярого (зв'язковий Євгена Коновальця із шефом абверу адміралом Вільгельмом Канарісом. – "Країна"), який вкрав усі гроші ОУН. Він дуже тісно співпрацював із німецькою розвідкою – абвером – і англійськими спецслужбами. Ті гроші він передав Бандері, тому що Мельник проти нього завів суд. Він продав абверу практично всю мережу ОУН.
Це – з одного боку. А з іншого – масовий народний спротив другій комуністичній окупації Західної України. Вони вже спробували її після "золотого вересня" 1939-го й добре знали, що таке комуністи. Не мали ілюзій. І десятки тисяч українців, які опинилися у ситуації вибору без вибору, обрали шлях загинути за батьківщину зі зброєю в руках. Але чи мав Бандера до цієї боротьби стосунок? Ні. Бандера тут узагалі ні до чого. Він від 5 липня 1941 року і до кінця своїх днів на території України не був, жодного зв'язку з нею не мав. Але працював на розкол ОУН.
Тобто конфлікт в ОУН після вбивства Євгена Коновальця і її розкол на бандерівське та мельниківське крила був інспірований зовні?
– Є суб'єктивні та об'єктивні моменти. По-перше, весь провід ОУН на чолі з Андрієм Мельником жили за кордоном – в Італії, в Римі. А бандерівці займалися реальною партизанкою на території Польщі. Їх відстрілювали, мордували по тюрмах – 20-річних хлопців. Тобто, одні вмирали за ідею, а інші збирали на неї гроші за кордоном.
По-друге, це були різні політичні генерації. Провід мельниківців – ветерани Першої світової війни, австрійці за підданством. Гітлер для них був зрозумілий, бо був австрійцем. Їхня філософія – кабінетна політика, йти потихесеньку: домовитися з абвером, з Розенберґом, відкрити якісь курси, кооперативний рух. Вони – еволюціоністи. А молоді бандерівці – революціонери. Бандера народився 1910-го. Коли отримав пожиттєве, мав 26 років. А вийшов у 31. Це інша генерація – молодих і запальних. Вони хотіли революції.
По-третє, це психологічне несприйняття старих.
По-четверте, піднятися, зробити кар'єру, дістати ореол мученика – нормальні бажання для молодої людини. Є історії, варті голлівудських фільмів. Микола Лебідь дістає пожиттєвий термін. На волі в нього пристрасне кохання з дівчиною, але й вона дістає такий самий вирок. Суд дозволив їм повінчатися. Ця історія обійшла всю Західну Європу. Молоді йдуть на пожиттєве за незалежність України. Дружина Василя Галаси (полковник УПА. – "Країна") проводить 10 років під землею з ним. У Перемишлі їх лапає польська Служба безпеки. Вона з грудною дитиною. Залишає її на столі й тікає. І ніколи потім цієї дитини не бачить. Не за гроші, не за бюджетні кошти чи за розподіл місця у списках жінка віддає дитину – за ідею незалежної держави, де всі житимуть по-людськи. Це – героїзм, знімаю капелюха, мовчу й молюся.
Що то за "Проект "Україна", що ви винесли в назви своїх книжок?
– За словом "Україна" стоїть земля, тисячу років і люди. Вони на цій землі розвивалися кожен у своїй окремій реальності. І цих реальностей, станом на сьогодні, як стверджує академічна наука, було близько 60. Маркером аж до другої половини ХІХ століття була не мова, а приналежність до господаря. Люди на цій території доти ніколи не називали себе українцями, цей термін з'явився у другій половині ХІХ століття. На Галичині – у групі Маркіяна Шашкевича: щоб відмежуватися від поляків. На Наддніпрянській Україні – у колі людей, які вивели Тараса Шевченка: щоб відмежуватися від великомосковських політичних й ідеологічних практик. "Ми – окремий етнос". У першому випадку воно східно-католицьке, а в другому – вільномулярське, масонське.
Люди, які витягнули Шевченка, і ті, що сиділи на прем'єрі "Ревізора", – ті самі особи, які належали до російського масонського руху. Поза ним події на Східній Україні не можна розглядати. Сама назва "українці" ще від Котляревського педалювалася інтелектуальною верхівкою, яка майже вся перебувала у масонських ложах. Для них Україна була Атлантидою. Шевченко це висловив однією фразою: "Чи діждемось ми Вашингтона з новим і праведним законом?" Америка була альтернативою "старому", "неправильному" закону.
Далі з інтелектуальної гри воно стало політичною реальністю. Найвищою точкою тут були Павло Скоропадський і Микола Василенко. Мало хто сьогодні розуміє, що ми догризаємо спадок, який залишив Василенко. Академія наук, система вищої освіти, захист дисертацій українською мовою – це його витвори, на які більшовики наклали своє. А Василенко був масоном. І Петлюра також. Більше того, він був великим магістром великої ложі України. І вони зі Скоропадським входили до однієї ложі. Як так могло бути? Масонство – це морально-етичний рух.
А на території сучасної Галичини найвищою точкою був митрополит Андрей Шептицький. Він до масонів не належав. Це етнарх. Недооцінений досі. Абсолютний моральний та інтелектуальний авторитет.
Чому українські проекти початку XX століття провалилися?
– Причина в нашому народі. Ніде у світі селяни не створювали держави. Це неможливо. Бо держава – вертикально організована структура. Є економічна, військова, інтелектуальна, духовна еліти. І всі вони дуже складно там на горі взаємодіють. А тоді пред'являють народові варіанти для розвитку. Люди голосують "за" чи "проти".
Держава – це задоволення для міських жителів, а не сільських. Місто – поліконфесійне, багатоповерхове. У ньому живуть дуже багаті і дуже бідні, торговці, дворянство, бюрократія. І потрібен гнучкий механізм, щоб регулювати правові відносини. В селі нічого цього не треба. Там десятки тисяч років життя регулюється Сонцем і Венерою. Відплив води, тоді – приплив. Дощ є, дощу нема. Старший чоловік навесні сідав голою дупою в ріллю – чи тепла земля і чи можна на ній уже щось робити. Держава для цього не потрібна. Треба лише захисники від випадкових рубак зі Степу.
У нас був єдиний випадок за тисячу років, коли спочатку написали Конституцію, а тоді проголосили державу – за Павла Скоропадського. Він був міською людиною – і це в нас єдина державотворча спроба міських. Уся його команда – міські люди. Вони розуміли, для чого існує держава: щоб установити право і тримати весь бидлохвост за горло, але в межах закону. З іншого боку, відкрити йому соціальні ліфти.
Чому в нас система розривається, і скоро розірветься? Бо закриті соціальні ліфти: якщо ти з Донецька – то йдеш нагору, а як ні – кроком руш. Українська держава сьогодні – це бандити, викачка ресурсів, окупація. Це рейхскомісаріат "Україна", в якому замість Коха в Рівному сидить інший Кох у Києві. Ресурси йдуть в інші країни, а не інвестуються в розвиток. В Інституті історії видали книжку фото "Київ часів німецької окупації". Дивитися його – душу вивертає. Київ тоді й зараз – один до одного. Неприбрані вулиці, похмурі люди, витоптані у заметах стежки, вулична торгівля, де бозна-що продають. У нас сьогодні натуральна окупація в чистому вигляді, подобається це чи ні.
Щось позитивного відбулося в Україні за останні 20 років?
– Вперше за 250 років виросло покоління, над яким не висить загроза фізичного знищення. Вони не мають цього страху. Не знають голоду і загрози смерті. Від цього хоч вільні. Бо свобода – це свобода від страху, а не дозвіл робити все, що хочеш.
По-друге, Україна отримала відкритий західний кордон. Десь до 30 відсотків українців уже були там і знають, що це таке.
По-третє, доступ до сучасних інформаційних технологій. З'явилися заклади освіти, де є сяка-така модернізація – як Український католицький університет чи Києво-Могилянська академія. Плюс колосальна кількість програм за кордоном. Я бачив 25-річних хлопців у Чикаго – це абсолютно інші українці. Інше питання, чи вони повернуться.
По-четверте, люди отримали доступ до товарів споживання. Але тут – шизофренія. З одного боку, це – добре. А з іншого, після голодівки вони жертимуть, доки не помруть. Це зупинити неможливо. Складатимуть кульочки, пратимуть їх, робитимуть запаси солі, цукру, хліба. Холодильники забиватимуть під зав'язку. В Америці було так само з поколінням Великої депресії.
Батьками сучасної України є Йосип Сталін, який збив її залізом і кров'ю, і Микита Хрущов. Ніхто ніколи не питав українців, ким вони хочуть бути в межах своєї держави. Їм весь час нав'язують ідіотські ідеальні схеми. "Всі мусять розмовляти українською мовою!" Чому? "Всі мусять бути православними!" Чому? "Всі мусять ходити у вишиванках!" Чому? Нехай, хто хоче, ходить у вишиванці. Хто хоче, хай читає Шевченка. А комусь подобається Міцкевич. Я, наприклад, люблю Шопена, але не люблю Лисенка, однак від того не перестав бути українцем.
Наші політичні придурки не розуміють простої істини, що проект "Україна" – це насамперед справедливий суд. Починати треба з цього. Кожен має право бути тим, ким він хоче, і завдання держави забезпечити це. А пункт номер два: для того щоб ми одне одного не порізали, мусить бути незалежний суд. Має бути зрозуміла для всіх термінологія, написана українською мовою. Державна мова є українська, крапка. А все решта – та заради Бога. Хочете йти до православних? Ідіть. Хочете до синагоги? Йдіть. І так далі.
Яке майбутнє в сучасного проекту "Україна"?
– Україна закінчилась у той момент, коли перший суддя взяв перший хабар. Це фікція, а не держава. Вона існує за інерцією. Як людина, що лежить у реанімації, без очей, рук, вух, внутрішні органи не працюють. Штучну рідину вливають. Вийняти голку МВФ – і все, час пішов.
Ця спільнота, ця держава розпадеться. Ітиме в'язка боротьба за правонаступництво. Ми потребуємо нового проекту, який напишуть нові, вільні люди, і пред'являть суспільству. Так, як зробили американці зі своєю Конституцією. Важливо, що її автори передбачили дуже важкий шлях для внесення змін у неї. Бо люди психологічно погано пристосовуються до різних змін. Навіть коханців. Мені одна жінка розповідала, що змінила трьох чоловіків, а коханець лишився той самий. Тому мають бути особи, що скажуть: ось проект, треба до нього адаптуватися, так будемо жити. І не мінятимемо Конституції, законів, кодексів щороку. Якщо вносити зміни, то дуже-дуже поволі. Тому й важливе особисте голосування – бо це сакральний акт. Тому й процедура обговорення дуже довга. У цьому сенс парламентаризму. У Конституції США сім статей. Та 27 поправок. Причому кожна вилизана до останнього слова. Оце стабільність держави.
Українська держава сьогодні – це згнила УРСР, на яку навішали синьо-жовті прапори і тризуби. З цією державою нічого зробити не можна. Її неможливо модернізувати, удосконалити. Це питання часу – коли збереться Галицька асамблея чи якісь Східні збори. Скажуть: "Ми з цими бандерівцями не можемо", а інші: "Ми з цими комуністами не можемо".
Маю товариша-адвоката. Він каже, що за останній рік виграв тільки одну справу без грошей. "Заходжу в УБОЗ, плачу, – розповідає. – У кабінеті, ніхто вже навіть не криється з цим". Якщо в державі вбивають суддю й відрізають голову – і нічого? Відрізають голову журналістові і 12 років не можуть знайти. Вся Українська держава стоїть на черепі Георгія Ґонґадзе. Чи може вона встояти?
Та Яневський не належить до тих ,"хто переборов себе стражденного,відніс власний попіл на гору та знайшов у собі яскравіше полум'я"
Найвища влада - влада над собою.
Comments
Думки совка ! І більш нічого...
Найвища влада - влада над собою.
Він поставив запитання, відповіді доведеться дати нам.
Яневський копнув, але не достатньо глибоко.
Окрім того, він описав бачення з простору боротьби, а воно завжди вузьке і спотворене.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Як раз не совка! А думаючої людини. Думки совка і ура-патріота - однаково базуються на міфах. Тільки ці міфи повністю протилежні.
Людина ,яка вихована в тому суспільстві , не в силі повністю позбутися догм і динамічних стереотипів нав'язаних вихованням ,освітою державним апаратом.
Україна ж , немов живий організм де відбувається постійна боротьба .На диво , в нас формується громадянське суспільство , яке здатне реагувати та вирівнювати всі виклики сучасного світу .
Найвища влада - влада над собою.
Не згодна з тим, що всі, хто виховувався в тому суспільстві, "не в силі повністю позбутися догм і динамічних стереотипів". Це Ваше твердження - також стереотип. Тільки новітній!
Та Яневський не належить до тих ,"хто переборов себе стражденного,відніс власний попіл на гору та знайшов у собі яскравіше полум'я"
Найвища влада - влада над собою.
Підсумуймо сказане: причина поразок - слабка і дезорієнтована військова варна.
Хай буде Ща з Тя! І з Мя :)