Занепад Детройта: Білі виїхали

У 1960 році в Детройті було 1,6 мільйонів населення, з них 29% чорних і 70% білих. Зараз у Детройті 707 тисяч жителів, чорних з них 84%. У Детройті найвищий у США рівень вбивств, 70% вбивств пов'язано з наркотиками. У Детройті найвища в Америці неграмотність - лише 7% школярів вміють швидко читати. У Детройті 70 тисяч покинутих будинків. Житлові будинки в Детройті коштують в 20 разів дешевше, ніж у середньому по країні, при цьому мером Детройта за останні 40 років є чорний демократ. Барак Обама, грубо кажучи.

Взагалі Детройт - це місто в США, яке голосує найдемократичніше. І якщо не знати деталей, то те, що сталося з Детройтом, страшне. Бо зрозуміло, коли через змінені торгові потоки вмирає торгове місто, Венеція якась. Ось, торгувала вона з Левантом, а потім всі стали плавати через Атлантичний океан. Або якщо було місто біля рудника, а рудник вичерпався. 

Але Детройт тільки півстоліття тому був автомобільною столицею Америки. Це було 4-те за величиною місто Америки. Під час війни в нього переїхало 350 тисяч осіб, 300 тисяч білих, 50 тисяч чорних. США, як і раніше, залишаються найавтомобілізованою країною світу, 12,5% від загальної кількості автомобілів світу, як і раніше, виробляється в США.

Детройт з його заводами, інженерами, робочою силою був ідеальним місцем для того, щоб виробляти ці автомобілі і розвивати високотехнологічну продукцію, яка потребує сотні пов'язаних інноваційних виробництв, що створюють десятки тисяч робочих місць.

Занепад Детройта почався з двох системних причин, які пов'язані одна з одною. Одна - це профспілки. Профспілки, звичайно, не могли допустити, щоб криваві капіталісти пили кров робітників, вони виторговували робочим все нові і нові умови. Профспілки перемогли, тільки виробництво стало нерентабельним, тому що, будь-які привілеї, які виторгували робітники, це мінус до ціни ринку. І виробництво пішло в ті південні штати, де таких чудових профспілок немає.

Другий фактор - міграція. Після війни в процвітаючий Детройт потяглося бідне сільське населення. Точно так, як бідне сільське населення Англії потяглося в діккенсівський Лондон XIX століття. Різниця, однак, полягала в тому, що ці люди приїжджали не в діккенсівський Лондон, а в демократичний Детройт з загальним виборчим правом. Значна частина цього населення була чорна, просто тому, що чорних бідняків було більше, ніж білих бідняків (це зрозуміло). І як наслідок, оскільки це було загальне виборче право, місто почало забезпечувати їх житлом, посібниками, школами та іншим. Виборці голосували, щоб їх забезпечували житлом і школами.

У 1967 році в Детройті спалахнув бунт. Поліцейські нагрянули в нелегальну тошнилівку, а в цей момент там сотня п'яних афроамериканців святкувала повернення двох в'єтнамських ветеранів. Треба сказати, що поліцейські від жаху втекли, нікого не заарештувавши. Але нічого не допомогло, тому що через 5 хвилин натовп громив сусідню будівлю. Результат - 43 трупа, 1189 поранених, 2 тисячі спалених будівель. У місто вводили не те, що війська - танки. Громили, звичайно, в першу чергу білих експлуататорів. Але якщо у чорного була лавка, його теж громили. Тобто кількість розгромлених крамниць у білих була просто трохи більше лише тому, що їх було у принципі більше.

Власне, після цього розпочався вихід білих з Детройту, і в 1974 році місто обрало мером свого першого Обаму, його звали Колман Янг. Це була людина із замашками і риторикою Уго Чавеса. Він встановив зубодробильні податки для багатих, тобто читай "для білих". Білі тікали ще швидше. З Детройтом стало відбуватися те ж, що з карибськими містами. Там історичний центр перетворювався на руїни і заселявся чорною біднотою, а процвітаюче населення переїжджало в передмістя, а бажано за межі самого Детройта.

Відповідно, чим більше платників податків їхало з міста, тим вище були податки для тих, хто залишився. Чим вище були податки для тих, хто залишився, тим більше вони їхали. Чим більше вони виїжджали, тим вище були податки, і так далі. Ось, прямо по Ібн Хальдуну, якого любив цитувати Рональд Рейган.

До 2013 року податки на нерухомість в Детройті (нагадаємо, що це місто з найвищим рівнем злочинності та з найнижчим рівнем освіти) були найвищі в США. Причому, їх просто не платили. Ось, 300 тисяч детройтських будинків, з них половина просто не платила податків. Ще чого? Там було таке співвідношення ціни на нерухомість, що було простіше викупити свій будинок, коли його заарештують, тим більше, що найзанюханіші детройтські будинки до цього часу коштували долар.

Поїхали найактивніші, а залишилися утриманці, і до 2013 року на 6 пенсіонерів в Детройті було 4 людини працездатного віку. Зрозуміло, що не всі вони працювали, тому що, все-таки, є страшна статистика, яка свідчить, що 73% чорношкірих дітей у США народжується у матерів-одиначок. І це не тому, що чорні такі погані, а тому що природно в ситуації, коли соціальна програма заохочує тебе народжувати дитину, щоб отримати на неї допомогу.

Тобто колись виборець приїжджав у Детройт за роботою, а тепер замість роботи були прямо бенефіти, якщо правильно голосувати.

Ще раз повторююсь? Ось, я тут хочу зробити дисклеймер. Я багато вимовляю слово "чорношкірі". Це не проблема чорношкірих, це проблема соціал-демократів. Це проблема будь-якої категорії населення - не важливо, якого вони кольору шкіри, не важливо, якої професії? Це можуть бути робітники, яким сказали "Хлопці, ви недоотримуєте. Ми зараз за вас здеремо гроші з експлуататорів". Це можуть бути колишні раби, яким сказали "Хлопці, ваших предків у XIX столітті експлуатували, ми зараз за вас покараємо нащадків тих, які вас експлуатували. Вам заборгували". Так?

Щоразу, коли з'являється категорія населення, якій кажуть, що їм хтось щось винен, з цією категорією населення починають відбуватися дуже страшні речі.

Наступником чорного демократа Янга став чорний демократ Денніс Арчер. Наступником Денніса Арчера - якийсь Кваме Кіллпатрік. Але це вже було, розумієте, майже а-ля Роберт Мугабе, наскільки пан Мугабе взагалі можливий в Америці. Просто Кіллпатрік розставив на посади друзів і родичів. Нагадую, що це все відбувається не в Москві, не в Єкатеринбурзі - це все відбувалося в демократичній Америці.

Людина розставляє на посади друзів і родичів, людина літає на відпочинок за рахунок Громадського фонду його імені, який створений для того, щоб, бачте, ліквідувати неписьменність. Людина віддає міські контракти компаніям, які наймали в якості субпідрядника компанію, єдиним власником і службовцем якої була його дружина Карліта. 

Більше того, невдовзі після обрання Кіллпатрік проводить в офіційній резиденції мера вечірку зі стриптизерками. Приходить його дружина, кидається на одну зі стриптизерок і та потрапляє до лікарні. Інцидент стає предметом розслідування, стриптизерку застрелили з поліцейського Глока.

Ну, звичайно, можна сказати, що, можливо, це був збіг, тому що, як я вже сказала, дійсно, дуже високий рівень вбивств в Детройті і, звичайно, повії - це зона ризику.

Там була дуже смішна історія, коли під час візитів до Нью-Йорка, поліцейські Нью-Йорка відмовилися супроводжувати Кіллпатріка вечорами, бо він кайфував так, що вони сказали "Вибачте, ми не можемо гарантувати його безпеку".

Кіллпатріка викрили у зв'язку з його начальником штабу Христиною Бітті, про що вони обидва брехали під присягою. До доблесного мера приходять з повісткою і, знаєте, що він зробив? Він одному з детективів дає в морду і каже "Як чорна жінка може їхати в одній машині з людиною на прізвище Уайт?"

Чому я все це розповідаю? Тому що вражаючим чином всі ці подробиці мало хвилювали виборців, які в 2005 році обирають Кіллпатріка  на другий термін. Це дуже важливий момент: виборці протестують проти корупції, коли влада краде їхні податки. Коли виборець податків не платить, то вечірки з повіями, навіть якщо потім цих повій вбивають з поліцейської зброї просто, повз проходять, - виборець цього не помічає.

І, звичайно, ще раз повторюю, справа була не в Кіллпатріку, справа у виборцях і в профспілках. Там страшні речі відбувалися. Місцевий філантроп Роберт Томпсон 200 мільйонів доларів пообіцяв на створення чартерних шкіл - це щось середнє між державною і приватною школою. І ось Детройтська профспілка вчителів, та сама, що випускає школярів, які не вміють читати, обурилась так, що бідолаха Томпсон просто сказав "Та ні, добре, не дам я цих грошей".

Тобто якість освіти падала, а злочинність зростала. А, знаєте, як мер Кіллпатрік намагався підняти імідж міста? Правильно! Проведенням фестивалів, Формули-1, Суперкубку. Навіть, ви будете сміятися, там доручалося якомусь популярному виконавцеві написання пісні а-ля "Москва, звонят колокола". Ось тут просто наша Олімпіада та Універсіада в чистому вигляді.

Тобто ось це дуже важка історія, тому що банкрутство Детройта - це банкрутство ліберальної ідеології. І за півстоліття виборець-утриманець зміг зарізати курку, яка несе золоті яйця. І, звичайно, є у всьому цьому безумовний плюс, тому що Америка влаштована так, що Детройт ніхто не буде витягувати. Ці люди зробили це собі самі, виборець проголосував ногами. І зрозуміло, що виїжджали з Детройта не тільки білі, а й ті чорні, які хотіли працювати. А таких чорних дуже багато, ясна річ.

Але страшно те, що того виборця, який залишався, ніякі раціональні міркування не зупиняли. В психології є класичний тест на інфантильність мислення, коли дитині пропонують одну шоколадку зараз або 3 через годину. І ось дитина незмінно обирає одну, але тепер. Громадяни Детройта, як і громадяни Греції, весь час голосували за шоколадку відразу, при цьому вражаючим чином вони, звичайно, голосували за людей, які, загалом, навіть у демократичній Америці поводилися, скажімо так, настільки близько до диктаторів третього світу, наскільки це взагалі можливо у демократичній Америці.