Новий сезон Голобородька: народження міфу, в якому до 24 лютого нічого не існувало – Аркадій Бабченко
Новий сезон Голобородька: народження міфу, в якому до 24 лютого нічого не існувало – Аркадій Бабченко
Про це у своєму дописі "Блестящий бенефис Голобородько" написав відомий журналіст Аркадій Бабченко.
На цей раз сценаристи – молодці. Справді вловили нерв, нічого не скажеш. Виступ, безумовно, блискучий. Розкішний. Найкращий. Це – тріумф Володимира Олександровича. Його зоряний час. Вершина його кар'єри та його життя.
Не знаю. Я не слухав. Я давно вже не звертаю уваги на те, ЩО людина каже. Я сам журналіст. Я можу написати так, що сльози щастя та радості будуть у три струмені потоком два тижні (на жаргоні профдеформації це називається «натиснути коліном на слізні залози») і гордість, і єднання, і наснага, і пафос на три поверхи, або, навпаки – хоч зараз стріляйся і в петлю лізь.
Як людина, яка працює зі словом, і я вам можу сказати професійно: слова – НАЙДЕШЕВША річ у світі.
О, як добре він сказав! Ну сказав. ОК. Добре. І що? Тим більше, що зараз взагалі час справ. Час слів минув. Тому для мене значення має тільки одне – ХТО каже. Що за людина, який у нього бекграунд, чим відомий, що зробив, що робить зараз.
Ну, а тут мені все зрозуміло. Репутація, масштаб особистості, професіоналізм, особисті якості, особисті заслуги, особисті злочини, як і відповідальність за них, так і не стали основоположними для українського виборця.
Основним у політичному полі, як і раніше, залишилося тільки одне: вміння красиво говорити. Ось Добкін, наприклад, це чудово розуміє. Ух, який патріот-бандерівець тепер!
І якщо у війні, відстоюванні своєї незалежності, вмінню протистояти супротивникові, що перевищує нашу силу, Україна досягла найвищих вершин, то її політичні запити знову звелися лише до одного – новий сезон Голобородька. Василь Голобородько в образі рятівника нації зі зверненням до народу під новорічну ялинку і фактично на горі європейського золота.
Ось це реально справдилися мрії у чувака, а?! Безумовно, новий сезон набагато кращий. Він уже майже як справжній. Майже як справжнє життя. Майже як справжній Головнокомандувач, який вирішує справжні завдання. Поліпшений, відшліфований, тепер вже із загальним непідробним натуральним обожненням – але це ТОЙ самий серіал про все того ж Голобородька.
Світло, камера, мотор. Щоправда, головний герой тепер не вчитель у піджаку, а тактично неголений Рембо у хакі. Іван Бровкін на цілині – Іван Бровкін на війні. Все ті ж самі технології.
Все-таки телевізор, звісно, дивовижна річ. Ніколи не треба недооцінювати його дієвість. Старий серіал рік тому вже сильно підмок і просто провалився на дно рейтингів – втрата рейтингу у Володимира Олександровича, нагадаю, за три роки склала п'ятдесят відсотків – від 73 до 25. І от сценаристи, режисери та актори, які стоять за цим новим сезоном старого серіалу, знову вхопили своє везіння за хвіст, і знову злетіли на сяючі під софітом вершини. Вони силу оксамитового баритона знають як ніхто.
У політичному плані українське суспільство ще не до кінця подорослішало. Маємо все те ж саме піднесення на постамент нового кумира. А от щодо скидання тепер уже
не знаю, не можу сказати. Тому що обожнення – справді всенародне. На наших очах просто зараз, у прямому ефірі народжується новий міф, у якому ніякої реальності до 24 лютого не існує. Можливо, у наступних підручниках історії це буде щось на зразок Великої Вітчизняної Війни, яка розпочалася 24 лютого. А все, що було до цього, – пара абзаців.
Коли міф вступає у суперечність з реальністю – це завжди погано. Це я вам теж можу сказати абсолютно професійно. Як людина з країни, де міф переміг реальність повністю.
У перші місяці війни я також була зачарована Зеленським та його промовами. На мене, яка залишилася в Києві, було важливо, що він також залишився. Я реально була вражена його комунікаціями з українським суспільством та з закордонними партнерами. Ще у квітні я реально захоплювалася його прогулянкою центром Києва з Борисом Джонсоном, який 9 квітня приїхав переконати Зеленського припинити переговори з країною-агресором (пам'ятаєте, переговори в Стамбулі 29-30 березня? Те, що тоді було погоджено, було абсолютно неприпустимим).
Так, і я була прихильницею "неначасі". Але на 11-му місяці війни потрібні дії окрім слів, які промовляються після щотижневих соціологічних вимірювань настроїв населення, щоб говорити населенню те, що воно хоче чути. Потрібні рішучі дії для викорінення корупції, для змін в економіці та податковій політиці, для очищення владної верхівки від психопатів та паразитів, для нормального політичного співробітництва, щоб допустити професіоналів до управління країною та прийняття рішень, а не бовдурів, які некомпетентні, але вірні чи залежні від Єрмака, який має на них компромат. Саме під час війни потрібно здійснювати рішучі зміни, а не тільки розмови розмовляти. І якщо в березні й квітні в мене справді були надії на Зеленського і віра в те, що з ним Україна зміниться, то після повернення топ-чиновників із «Закарпатського котла» надія згасла, тому що все повернулося на круги своя. А що думаєте про це ви? Чи потрібно нам і далі стільки піару? Чи вже на часі запитати у влади й Президента про конкретні справи?
Там у них нормальний розподіл функцій: Єрмак керує справами, Зеля озвучує тексти.