Кожне велике місто чи мале містечко по-своєму особливе, має свої принади, свій колорит, шарм. Кожне з них - це частинка нашої країни, її історії - минулої, сьогоднішньої і майбутньої. І, буває іноді, коли відвідуєш якесь місто, закохуєшся в його красу й самобутність раз і назавжди. Ізяслав - це місто, в якому зупиняється час. Воно зачаровує архітектурою давніх пам’яток, які залишила по собі історія. Це одна з тих перлин подільського краю, до якої хочеться повертатися знову й знову.
... І найменували княже місто Ізяславлем, тобто належним Ізяславу
Багата і славна історія Ізяслава, що не кажи, а місту близько тисячі років. В різні часи документи фіксують дещо відмінні його назви: Ізяславль (ХІІІ), Заслав (1386 р.), Жаслав (1390 р.), Жослав (1506 р.), Заславль, пізніше Ізяслав.
Щодо часу виникнення Ізяслава, серед думок учених є розходження. Дехто вважає, що становлення міста пов’язане з діяльністю князя Володимира, коли той, виділяючи наприкінці Х ст. у володіння своєму синові Ізяславу одне з найбільших тогочасних поселень на річці Горині, зробив його центром уділу, найменувавши Ізяславлем, тобто, належним Ізяславові. А за версією археолога М. Каргера місто було засноване князем Ізяславом Мстиславовичем десь у другій половині ХІІ ст. по течії річки Гуски, поблизу теперішнього селища Городище (Шепетівський район). Однак це поселення було спалене татарами в 1241 році. Новий населений пункт, який виник наприкінці ХІІІ ст. на річці Горинь перебрав собі ймення зруйнованого міста.
Наприкінці ХІІІ ст. місто входило до складу Галицько-Волинського князівства. У ХІV ст. Ізяслав став володінням князів Острозьких, права яких на місто були підтверджені грамотою, що була дана в Луцьку в 1386 р. королем польським Владиславом Ягайлом і великим князем литовським Вітовтом, князю Федору Даниловичу Острозькому.
Місто замків -
іноді ще так називають Ізяслав. Кожні правителі міста по собі залишили свій слід. І який би він не був, нам є чого у них навчитися. А замки є свідченням того, що будувалося місто не на роки, а на віки.
У 1448 році після смерті князя Острозького, великі маєтки були поділені між його синами. Молодший Юрій отримав Заславль і поклав початок роду князів Заславських. В 1466-му на крутому березі Горині він будує величний замок. В народі це місце має назву “Рогнеда” (чи не від імені княгині Рогнеди?). Саме звідси виріс сучасний Ізяслав. Збереглися й залишки цієї найдревнішої кам’яної будівлі, або, як її називають ізяславці – “скарбниці” Верхнього замку князів Заславських. Замок мав дві вежі, 14 городень, дім, церкву. За словами історика В. Антоновича, церква була дерев’яною і мала назву Хрестовоздвиженської.
Верхній замок, разом з прибудованими укріпленнями, закривав в’їзд до міста зі сходу. Дорога, яка вела в місто, проходила між двома урвищами і закривалася воротами з дубових колод, обкованих залізом. За переказами, ці ворота не раз рятували місто від ворогів...
На другому березі Горині височить не менш величний замок князів Сангушків, яким Ізяслав дістався у володіння від Заславських. Поряд - будинок для прислуги. Сьогодні в ньому розміщуються офіційні установи. За переказами усі князівські будови - палаци, скарбниця, усипальниця, храми - з’єднувалися підземними ходами, деякі з них проходили попід річкою. Старожили кажуть, що був хід, який вів аж до Острога...
Заклад суворого режиму у стилі бароко...
Суворі кам’яні стіни бернардинського монастиря, мовчазного та грізного, що стоїть на високому березі Горині, завжди ховали у собі багато таємниць. Бернардинський католицький орден, для якого був побудований монастир, мав дуже суворі традиції. Не менш суворі правила тут й сьогодні: на території колишнього монастиря розташована ізяславська в’язниця.
Бернардинський монастирський комплекс споруджувався в 1600-1610 роках, коли князь Януш-Іван ІV Заславський, який в 1594 році прийняв католицтво,
заклав костьол святого Архангела Михаїла та монастир при ньому для монахів
католицького Жебрачого чернечого ордену. Весь комплекс оточений міцною стіною, яку до 1926 року доповнювали високі башти, однак вони потім були знесені.
За часів свого існування в монастирі зберігалася Чудотворна ікона Божої матері. За переказами, вона була сімейною святинею князів Заславських. Також тут зберігалися сімейні портрети Сангушків, Святополк-Четвертинських ... При монастирі існувала багата бібліотека стародавніх хронік, літописів, майже повне зібрання сеймових щоденників. Під час революційних подій ці величезні багатства рукописів зникли (чи були знищені).
До наших часів первісний варіант монастирського комплексу не дійшов. В 1648 році армія Б. Хмельницького захопила місто і зруйнувала монастир. Лише в 1757-му за часів правління князя Павла Сангушка, архітектор П. Фонтан заново відбудував комплекс у одному з найзагадковіших архітектурних стилів - бароко.
Ще один монастирський комплекс, незадовго до своєї смерті, Павло Сангушко побудував у 1750 році у новому місті (Ізяслав поділений на нове місто та старе). Монастир був зведений для латинських монахів-місіонерів, а костьол носив назву святого Йосипа. Монастир проіснував до 1831 року. За участь монахів-місіонерів у польському повстанні 1830-1831 років царський уряд відібрав приміщення монастиря і передав його місцевій владі, яка в подальшому поселяла тут різні повітові установи: поліцейське управління, казначейство, установу військової повинності, дворянську опіку. В 90-х роках минулого століття костьол святого Йосипа було передано католицькій общині міста.
Без минулого - немає майбутнього...
Історію не вибирають, її творять власними діяннями. Славна історія Ізяслава твориться протягом тисячі років. Відрадно, що ізяславці знають своє минуле, отже, місто матиме гарне майбутнє. Та чи залишиться воно й надалі містом замків - німих свідків історій, призабутих сучасниками? Вітри перемін помалу стерли їхню красу. Але навіть те, що уціліло, вражає своєю величчю, а разом з тим нагадує сучасникам: замки чекають мудрих рішень. Державних! Чекають, коли ми облишимо захоплюватися пам’ятками далеких країн, і озирнемося навкруги: поруч стільки цінностей, стільки краси! Потрібно її лише відновити, вдихнути в будівлі нове життя, зберегти для майбутніх поколінь.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Мовою ефективного спілкування з ангелами буде окультурена українська мова на основі Гіперборійського Сенсара. Її ядро вже формується у вигляді спеціалізованої мови спілкування з ангелом Живого Слова...
Старовинний Ізяслав - місто, де зупиняється час
Світ:
03051801s.JPG
Багата і славна історія Ізяслава, що не кажи, а місту близько тисячі років. В різні часи документи фіксують дещо відмінні його назви: Ізяславль (ХІІІ), Заслав (1386 р.), Жаслав (1390 р.), Жослав (1506 р.), Заславль, пізніше Ізяслав.
Щодо часу виникнення Ізяслава, серед думок учених є розходження. Дехто вважає, що становлення міста пов’язане з діяльністю князя Володимира, коли той, виділяючи наприкінці Х ст. у володіння своєму синові Ізяславу одне з найбільших тогочасних поселень на річці Горині, зробив його центром уділу, найменувавши Ізяславлем, тобто, належним Ізяславові. А за версією археолога М. Каргера місто було засноване князем Ізяславом Мстиславовичем десь у другій половині ХІІ ст. по течії річки Гуски, поблизу теперішнього селища Городище (Шепетівський район). Однак це поселення було спалене татарами в 1241 році. Новий населений пункт, який виник наприкінці ХІІІ ст. на річці Горинь перебрав собі ймення зруйнованого міста.
Наприкінці ХІІІ ст. місто входило до складу Галицько-Волинського князівства. У ХІV ст. Ізяслав став володінням князів Острозьких, права яких на місто були підтверджені грамотою, що була дана в Луцьку в 1386 р. королем польським Владиславом Ягайлом і великим князем литовським Вітовтом, князю Федору Даниловичу Острозькому.
Місто замків -
іноді ще так називають Ізяслав. Кожні правителі міста по собі залишили свій слід. І який би він не був, нам є чого у них навчитися. А замки є свідченням того, що будувалося місто не на роки, а на віки.
У 1448 році після смерті князя Острозького, великі маєтки були поділені між його синами. Молодший Юрій отримав Заславль і поклав початок роду князів Заславських. В 1466-му на крутому березі Горині він будує величний замок. В народі це місце має назву “Рогнеда” (чи не від імені княгині Рогнеди?). Саме звідси виріс сучасний Ізяслав. Збереглися й залишки цієї найдревнішої кам’яної будівлі, або, як її називають ізяславці – “скарбниці” Верхнього замку князів Заславських. Замок мав дві вежі, 14 городень, дім, церкву. За словами історика В. Антоновича, церква була дерев’яною і мала назву Хрестовоздвиженської.
Верхній замок, разом з прибудованими укріпленнями, закривав в’їзд до міста зі сходу. Дорога, яка вела в місто, проходила між двома урвищами і закривалася воротами з дубових колод, обкованих залізом. За переказами, ці ворота не раз рятували місто від ворогів...
На другому березі Горині височить не менш величний замок князів Сангушків, яким Ізяслав дістався у володіння від Заславських. Поряд - будинок для прислуги. Сьогодні в ньому розміщуються офіційні установи. За переказами усі князівські будови - палаци, скарбниця, усипальниця, храми - з’єднувалися підземними ходами, деякі з них проходили попід річкою. Старожили кажуть, що був хід, який вів аж до Острога...
Заклад суворого режиму у стилі бароко...
Суворі кам’яні стіни бернардинського монастиря, мовчазного та грізного, що стоїть на високому березі Горині, завжди ховали у собі багато таємниць. Бернардинський католицький орден, для якого був побудований монастир, мав дуже суворі традиції. Не менш суворі правила тут й сьогодні: на території колишнього монастиря розташована ізяславська в’язниця.
Бернардинський монастирський комплекс споруджувався в 1600-1610 роках, коли князь Януш-Іван ІV Заславський, який в 1594 році прийняв католицтво,
заклав костьол святого Архангела Михаїла та монастир при ньому для монахів
католицького Жебрачого чернечого ордену. Весь комплекс оточений міцною стіною, яку до 1926 року доповнювали високі башти, однак вони потім були знесені.
За часів свого існування в монастирі зберігалася Чудотворна ікона Божої матері. За переказами, вона була сімейною святинею князів Заславських. Також тут зберігалися сімейні портрети Сангушків, Святополк-Четвертинських ... При монастирі існувала багата бібліотека стародавніх хронік, літописів, майже повне зібрання сеймових щоденників. Під час революційних подій ці величезні багатства рукописів зникли (чи були знищені).
До наших часів первісний варіант монастирського комплексу не дійшов. В 1648 році армія Б. Хмельницького захопила місто і зруйнувала монастир. Лише в 1757-му за часів правління князя Павла Сангушка, архітектор П. Фонтан заново відбудував комплекс у одному з найзагадковіших архітектурних стилів - бароко.
Ще один монастирський комплекс, незадовго до своєї смерті, Павло Сангушко побудував у 1750 році у новому місті (Ізяслав поділений на нове місто та старе). Монастир був зведений для латинських монахів-місіонерів, а костьол носив назву святого Йосипа. Монастир проіснував до 1831 року. За участь монахів-місіонерів у польському повстанні 1830-1831 років царський уряд відібрав приміщення монастиря і передав його місцевій владі, яка в подальшому поселяла тут різні повітові установи: поліцейське управління, казначейство, установу військової повинності, дворянську опіку. В 90-х роках минулого століття костьол святого Йосипа було передано католицькій общині міста.
Без минулого - немає майбутнього...
Історію не вибирають, її творять власними діяннями. Славна історія Ізяслава твориться протягом тисячі років. Відрадно, що ізяславці знають своє минуле, отже, місто матиме гарне майбутнє. Та чи залишиться воно й надалі містом замків - німих свідків історій, призабутих сучасниками? Вітри перемін помалу стерли їхню красу. Але навіть те, що уціліло, вражає своєю величчю, а разом з тим нагадує сучасникам: замки чекають мудрих рішень. Державних! Чекають, коли ми облишимо захоплюватися пам’ятками далеких країн, і озирнемося навкруги: поруч стільки цінностей, стільки краси! Потрібно її лише відновити, вдихнути в будівлі нове життя, зберегти для майбутніх поколінь.
Зверніть увагу
Архангел Гіперборії, чат-боти і чат-боги, або Як працювати з духовно-інформаційними роботами