Серійні вбивці як комуністично-радянський синдром

Безпричинних явищ ні в природі, ні в суспільстві немає і в принципі бути не може. Скрізь і завжди існують причинно-наслідкові зв’язки. Раз щось відбулося чи трапилося в нього має бути причина. Але ж у США чи Німеччині теж періодично з’являються дебіли, які розстрілюють цілі шкільні класи. Так, це правда. Але між нашими серійними вбивцями і їхніми груповими вбивцями існує величезна концептуальна прірва. Вона полягає в тому, що групові вбивці країн Заходу діють абсолютно відкрито, усвідомлюючи, що чинять зло. Вони після скоєного або кінчають життя самогубством, або ж відстрілюються від поліції. Серійні вбивці країн колишнього СРСР діють абсолютно інакше. Їхня принципова феноменальна відмінність від усього іншого світу полягає в тому, що „есесерівські” серійники діють абсолютно приховано і впевнені, що здійснюючи масові вбивства роблять добру справу. При цьому вони обов’яэково здійснюють певні магічні сатанинські ритуали. Ці люди ніби приносяться в жертву комунізму. Відомий душогуб Онопрієнко на карті України намалював червоним комуністичну сатанинську пентаграму (червону зірку) і по її променях їздив Україною і вбивав людей. Суд визнав його психічно здоровим. Чи не так психічно здорові і всі інші „наші” нинішні „комуняки”.

Ще однією феноменальною особливістю серійних убивць в країнах колишнього СРСР є їхня повна прихованість від суспільства. Вони діють роками і десятиліттями і виявляють їх переважно абсолютно випадково. Батько двох дітей, одружений, хороший сім’янин, який є чудовим спеціалістом своєї справи на підприємстві, добрий сусід раптом постає перед судом як людини, яка по-звірячому замордувала у власному гаражі десятки підлітків. Або ж виявилося, що ця „людина” гвалтувала і вбивала жінок, намалювавши на карті рідного міста серп і молот і вбиваючи сьогодні жертв молотком, а завтра ріжучи їх примітивним „серпом”. Недаремно, вмираючи з голоду полтавські селяни в 1933 році шепотіли: серп і молот – смерть і голод. Найбільше серійних вбивць в Росії і в Україні. Росія в цій „справі” взагалі „впереди планеты всей”. Тут уже виявили серійних вбивць, які замордували понад 100 осіб. Так в чому ж тут причина, спитаєте ви. Вчені донині шукають пояснення.

Для мене ж причина цього феноменального явища сучасності абсолютно зрозуміла. Розгадка криється в тому, що серійних вбивць не було за часів повної інформаційної блокади в СРСР і в тому, що їх немає в Західній Україні. Серійні вбивці виникли в останні роки існування СРСР, коли гласність дозволила публікувати дані про злочини комуністів в СРСР. Давайте уявимо собі підсвідомий психічний стан людини, яка постійно чула про те, що Лєнін є злочинним сифілітиком, який особисто віддавав накази про розстріли заручників, в якого руки по лікоть у крові, який створив злочинну „страну-дураков”, де було замучено „просто так” понад 100 млн. осіб. І ось ця людина живе на вулиці, яка носить ім’я цього вампіра або якогось такого ж іншого. Щодня проходить повз пам’ятник Лєніну чи, скажімо, Воровському, якого один мій веселий друг називає не інакше як Злодійський. В багатьох людей рано чи пізно через це відбувається дуже кардинальний і страшний внутрішній злам. Якщо людям, які замучили мільйони, стоять пам’ятники, то чому я не можу замордувати хоча б декілька десятків людей. Може й мені поставлять пам’ятник, або ж назвуть вулицю моїм ім’ям.

В Києві я знаю докторів наук, академіків, які намагаються не проходити повз пам’ятники Лєніну і іншим кремлівським вампірам. Вони кажуть, що енергетика цих місць дуже важка і небезпечна для людини. Особливо для маленьких дітей. У свій час я сміявся над цим. Але ось зустрів доктора медичних наук, академіка, який цілком аргументовано довів мені, що так воно і є. Він провів дослідження рівня захворюваності в різних районах Києва і виявив, дивну річ. Люди, які живуть на вулицях, які донині носять імена кремлівських сатаністів хворіють набагато частіше. Та й структура їх захворювань інакша. Психічні і нервові розлади, гіпертонія, самогубства тут істотно частіші, ніж на вулицях, які носять імена світлих особистостей, борців за свободу, композиторів, художників тощо. І це незалежно від рівня екологічного забруднення чи шуму.

У нас в Україні все є в неймовірному надлишку, але ми чомусь не можемо жити щасливо і багато. Україна володіє всіма відомими людству ресурсами для розвитку, але не може ними навіть скористатися. Ми скніємо в бідності і нещасті. Причина цього явища у нас в голові і в душі. Нас міцно тримають в „стране-дураков” всі ці вулиці Лєніна і 40-річчя жовтня, Воровського, Більшовицькі і Комуністичні. Нам як гирі до ніг прив’язані всі ці сатанинські ідоли, які бовваніють на вулицях міст Центральної і Східної України. Ось чому в Західній Україні, де демонтували всі ці знаки сатанізму і немає жодного серійного вбивці,

Допоки ми не організуємо Міжнародний київський трибунал над комунізмом, ми не зможемо рухатися далі. Прах мільйонів замучених наших предків стукатиме нам у серця не даючи нормально жити. Нам необхідно на законодавчому рівні заборонити всі людиноненависницькі політичні течії і партії, які сповідують комуністичну чи сіоністську ідеології. Поки в нас можна буде відкрито проповідувати зверхність одного класу над іншим, однієї людини над іншою чи однієї нації над іншими зло буде панувати у світі. Ми маємо показати світові приклад, інакше так і залишимося хохлами, слов’янським сміттям, за висловом Карла Маркса, чи гоями (гіршими за тварин, за висловами сіоністського Талмуду).

Україні і українцям треба привселюдно провести обряд екзорцизму. Треба вигнати з наших душ і наших вулиць сатану у вигляді комунізму, розігнати злих духів, які оволоділи душами людей під час існування освяченого сатанинською червоною зіркою Радянського Союзу.

У своєму минулорічному зверненні до українців, присвяченому річниці Голодомору української нації „Я не прощаю” я навів свідчення мого дядька командира Червоної армії, який у 1933 році приїхав у відпустку з Далекого Сходу. Навколо його рідного козацького села Устивиця Великобагачанського району Полтавської області стояв „заградительный отряд”. Люди вмирали тисячами. Люди їли людей! На запитання дядька, коли буде знята облога, вгодований і озброєний до зубів командир відповів: „Не раньше, как здохнет последний хохол”. Нехай росіяни чи їхні агенти в Україні прийдуть на телебачення і дивлячись людям в очі заперечать цей факт. Нехай вони скажуть, що все було якраз навпаки і це озброєні українці оточили села в Костромській, Калузькій і Рязанській областях і на запитання, коли буде знята облога відповідали: не раніше, ніж здохне останній кацап.

Спершу було слово і слово було Бог. Хтось врешті-решт має сказати правду і запропонувати вихід із ситуації, що склалася. Інакше вихід знайде сам плин історії. А він завжди абсолютно безжальний...

Петро МАСЛЯК,
віце-президент Академії наук вищої школи України, академік,
професор Київського нац. Університету ім. Т. Шевченка,
доктор географічних наук

--------------------------------
В тему:

Вони вбивали українців

Нацизм і більшовизм

Про героїв і злочинців

Советские солдаты изнасиловали в 1945 два миллиона немок

Школа опричников

Сповідь чекіста