Чому немає серійних убивць, наприклад, у Данії?, - запитують у мене студенти. Добре живуть, скажете ви. Але ж їх не зафіксовано і в західній частині України. Чому так? Там живуть незрівнянно гірше, ніж, скажімо, в Києві. Але тут не виявлено жодного серійного душогуба. Лише „гастролери” зі Сходу.
Безпричинних явищ ні в природі, ні в суспільстві немає і в принципі бути не може. Скрізь і завжди існують причинно-наслідкові зв’язки. Раз щось відбулося чи трапилося в нього має бути причина. Але ж у США чи Німеччині теж періодично з’являються дебіли, які розстрілюють цілі шкільні класи. Так, це правда. Але між нашими серійними вбивцями і їхніми груповими вбивцями існує величезна концептуальна прірва. Вона полягає в тому, що групові вбивці країн Заходу діють абсолютно відкрито, усвідомлюючи, що чинять зло. Вони після скоєного або кінчають життя самогубством, або ж відстрілюються від поліції. Серійні вбивці країн колишнього СРСР діють абсолютно інакше. Їхня принципова феноменальна відмінність від усього іншого світу полягає в тому, що „есесерівські” серійники діють абсолютно приховано і впевнені, що здійснюючи масові вбивства роблять добру справу. При цьому вони обов’яэково здійснюють певні магічні сатанинські ритуали. Ці люди ніби приносяться в жертву комунізму. Відомий душогуб Онопрієнко на карті України намалював червоним комуністичну сатанинську пентаграму (червону зірку) і по її променях їздив Україною і вбивав людей. Суд визнав його психічно здоровим. Чи не так психічно здорові і всі інші „наші” нинішні „комуняки”.
Ще однією феноменальною особливістю серійних убивць в країнах колишнього СРСР є їхня повна прихованість від суспільства. Вони діють роками і десятиліттями і виявляють їх переважно абсолютно випадково. Батько двох дітей, одружений, хороший сім’янин, який є чудовим спеціалістом своєї справи на підприємстві, добрий сусід раптом постає перед судом як людини, яка по-звірячому замордувала у власному гаражі десятки підлітків. Або ж виявилося, що ця „людина” гвалтувала і вбивала жінок, намалювавши на карті рідного міста серп і молот і вбиваючи сьогодні жертв молотком, а завтра ріжучи їх примітивним „серпом”. Недаремно, вмираючи з голоду полтавські селяни в 1933 році шепотіли: серп і молот – смерть і голод. Найбільше серійних вбивць в Росії і в Україні. Росія в цій „справі” взагалі „впереди планеты всей”. Тут уже виявили серійних вбивць, які замордували понад 100 осіб. Так в чому ж тут причина, спитаєте ви. Вчені донині шукають пояснення.
Для мене ж причина цього феноменального явища сучасності абсолютно зрозуміла. Розгадка криється в тому, що серійних вбивць не було за часів повної інформаційної блокади в СРСР і в тому, що їх немає в Західній Україні. Серійні вбивці виникли в останні роки існування СРСР, коли гласність дозволила публікувати дані про злочини комуністів в СРСР. Давайте уявимо собі підсвідомий психічний стан людини, яка постійно чула про те, що Лєнін є злочинним сифілітиком, який особисто віддавав накази про розстріли заручників, в якого руки по лікоть у крові, який створив злочинну „страну-дураков”, де було замучено „просто так” понад 100 млн. осіб. І ось ця людина живе на вулиці, яка носить ім’я цього вампіра або якогось такого ж іншого. Щодня проходить повз пам’ятник Лєніну чи, скажімо, Воровському, якого один мій веселий друг називає не інакше як Злодійський. В багатьох людей рано чи пізно через це відбувається дуже кардинальний і страшний внутрішній злам. Якщо людям, які замучили мільйони, стоять пам’ятники, то чому я не можу замордувати хоча б декілька десятків людей. Може й мені поставлять пам’ятник, або ж назвуть вулицю моїм ім’ям.
В Києві я знаю докторів наук, академіків, які намагаються не проходити повз пам’ятники Лєніну і іншим кремлівським вампірам. Вони кажуть, що енергетика цих місць дуже важка і небезпечна для людини. Особливо для маленьких дітей. У свій час я сміявся над цим. Але ось зустрів доктора медичних наук, академіка, який цілком аргументовано довів мені, що так воно і є. Він провів дослідження рівня захворюваності в різних районах Києва і виявив, дивну річ. Люди, які живуть на вулицях, які донині носять імена кремлівських сатаністів хворіють набагато частіше. Та й структура їх захворювань інакша. Психічні і нервові розлади, гіпертонія, самогубства тут істотно частіші, ніж на вулицях, які носять імена світлих особистостей, борців за свободу, композиторів, художників тощо. І це незалежно від рівня екологічного забруднення чи шуму.
У нас в Україні все є в неймовірному надлишку, але ми чомусь не можемо жити щасливо і багато. Україна володіє всіма відомими людству ресурсами для розвитку, але не може ними навіть скористатися. Ми скніємо в бідності і нещасті. Причина цього явища у нас в голові і в душі. Нас міцно тримають в „стране-дураков” всі ці вулиці Лєніна і 40-річчя жовтня, Воровського, Більшовицькі і Комуністичні. Нам як гирі до ніг прив’язані всі ці сатанинські ідоли, які бовваніють на вулицях міст Центральної і Східної України. Ось чому в Західній Україні, де демонтували всі ці знаки сатанізму і немає жодного серійного вбивці,
Допоки ми не організуємо Міжнародний київський трибунал над комунізмом, ми не зможемо рухатися далі. Прах мільйонів замучених наших предків стукатиме нам у серця не даючи нормально жити. Нам необхідно на законодавчому рівні заборонити всі людиноненависницькі політичні течії і партії, які сповідують комуністичну чи сіоністську ідеології. Поки в нас можна буде відкрито проповідувати зверхність одного класу над іншим, однієї людини над іншою чи однієї нації над іншими зло буде панувати у світі. Ми маємо показати світові приклад, інакше так і залишимося хохлами, слов’янським сміттям, за висловом Карла Маркса, чи гоями (гіршими за тварин, за висловами сіоністського Талмуду).
Україні і українцям треба привселюдно провести обряд екзорцизму. Треба вигнати з наших душ і наших вулиць сатану у вигляді комунізму, розігнати злих духів, які оволоділи душами людей під час існування освяченого сатанинською червоною зіркою Радянського Союзу.
У своєму минулорічному зверненні до українців, присвяченому річниці Голодомору української нації „Я не прощаю” я навів свідчення мого дядька командира Червоної армії, який у 1933 році приїхав у відпустку з Далекого Сходу. Навколо його рідного козацького села Устивиця Великобагачанського району Полтавської області стояв „заградительный отряд”. Люди вмирали тисячами. Люди їли людей! На запитання дядька, коли буде знята облога, вгодований і озброєний до зубів командир відповів: „Не раньше, как здохнет последний хохол”. Нехай росіяни чи їхні агенти в Україні прийдуть на телебачення і дивлячись людям в очі заперечать цей факт. Нехай вони скажуть, що все було якраз навпаки і це озброєні українці оточили села в Костромській, Калузькій і Рязанській областях і на запитання, коли буде знята облога відповідали: не раніше, ніж здохне останній кацап.
Спершу було слово і слово було Бог. Хтось врешті-решт має сказати правду і запропонувати вихід із ситуації, що склалася. Інакше вихід знайде сам плин історії. А він завжди абсолютно безжальний...
Петро МАСЛЯК,
віце-президент Академії наук вищої школи України, академік,
професор Київського нац. Університету ім. Т. Шевченка,
доктор географічних наук
Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.
Серійні вбивці як комуністично-радянський синдром
Світ:
Ще однією феноменальною особливістю серійних убивць в країнах колишнього СРСР є їхня повна прихованість від суспільства. Вони діють роками і десятиліттями і виявляють їх переважно абсолютно випадково. Батько двох дітей, одружений, хороший сім’янин, який є чудовим спеціалістом своєї справи на підприємстві, добрий сусід раптом постає перед судом як людини, яка по-звірячому замордувала у власному гаражі десятки підлітків. Або ж виявилося, що ця „людина” гвалтувала і вбивала жінок, намалювавши на карті рідного міста серп і молот і вбиваючи сьогодні жертв молотком, а завтра ріжучи їх примітивним „серпом”. Недаремно, вмираючи з голоду полтавські селяни в 1933 році шепотіли: серп і молот – смерть і голод. Найбільше серійних вбивць в Росії і в Україні. Росія в цій „справі” взагалі „впереди планеты всей”. Тут уже виявили серійних вбивць, які замордували понад 100 осіб. Так в чому ж тут причина, спитаєте ви. Вчені донині шукають пояснення.
Для мене ж причина цього феноменального явища сучасності абсолютно зрозуміла. Розгадка криється в тому, що серійних вбивць не було за часів повної інформаційної блокади в СРСР і в тому, що їх немає в Західній Україні. Серійні вбивці виникли в останні роки існування СРСР, коли гласність дозволила публікувати дані про злочини комуністів в СРСР. Давайте уявимо собі підсвідомий психічний стан людини, яка постійно чула про те, що Лєнін є злочинним сифілітиком, який особисто віддавав накази про розстріли заручників, в якого руки по лікоть у крові, який створив злочинну „страну-дураков”, де було замучено „просто так” понад 100 млн. осіб. І ось ця людина живе на вулиці, яка носить ім’я цього вампіра або якогось такого ж іншого. Щодня проходить повз пам’ятник Лєніну чи, скажімо, Воровському, якого один мій веселий друг називає не інакше як Злодійський. В багатьох людей рано чи пізно через це відбувається дуже кардинальний і страшний внутрішній злам. Якщо людям, які замучили мільйони, стоять пам’ятники, то чому я не можу замордувати хоча б декілька десятків людей. Може й мені поставлять пам’ятник, або ж назвуть вулицю моїм ім’ям.
В Києві я знаю докторів наук, академіків, які намагаються не проходити повз пам’ятники Лєніну і іншим кремлівським вампірам. Вони кажуть, що енергетика цих місць дуже важка і небезпечна для людини. Особливо для маленьких дітей. У свій час я сміявся над цим. Але ось зустрів доктора медичних наук, академіка, який цілком аргументовано довів мені, що так воно і є. Він провів дослідження рівня захворюваності в різних районах Києва і виявив, дивну річ. Люди, які живуть на вулицях, які донині носять імена кремлівських сатаністів хворіють набагато частіше. Та й структура їх захворювань інакша. Психічні і нервові розлади, гіпертонія, самогубства тут істотно частіші, ніж на вулицях, які носять імена світлих особистостей, борців за свободу, композиторів, художників тощо. І це незалежно від рівня екологічного забруднення чи шуму.
У нас в Україні все є в неймовірному надлишку, але ми чомусь не можемо жити щасливо і багато. Україна володіє всіма відомими людству ресурсами для розвитку, але не може ними навіть скористатися. Ми скніємо в бідності і нещасті. Причина цього явища у нас в голові і в душі. Нас міцно тримають в „стране-дураков” всі ці вулиці Лєніна і 40-річчя жовтня, Воровського, Більшовицькі і Комуністичні. Нам як гирі до ніг прив’язані всі ці сатанинські ідоли, які бовваніють на вулицях міст Центральної і Східної України. Ось чому в Західній Україні, де демонтували всі ці знаки сатанізму і немає жодного серійного вбивці,
Допоки ми не організуємо Міжнародний київський трибунал над комунізмом, ми не зможемо рухатися далі. Прах мільйонів замучених наших предків стукатиме нам у серця не даючи нормально жити. Нам необхідно на законодавчому рівні заборонити всі людиноненависницькі політичні течії і партії, які сповідують комуністичну чи сіоністську ідеології. Поки в нас можна буде відкрито проповідувати зверхність одного класу над іншим, однієї людини над іншою чи однієї нації над іншими зло буде панувати у світі. Ми маємо показати світові приклад, інакше так і залишимося хохлами, слов’янським сміттям, за висловом Карла Маркса, чи гоями (гіршими за тварин, за висловами сіоністського Талмуду).
Україні і українцям треба привселюдно провести обряд екзорцизму. Треба вигнати з наших душ і наших вулиць сатану у вигляді комунізму, розігнати злих духів, які оволоділи душами людей під час існування освяченого сатанинською червоною зіркою Радянського Союзу.
У своєму минулорічному зверненні до українців, присвяченому річниці Голодомору української нації „Я не прощаю” я навів свідчення мого дядька командира Червоної армії, який у 1933 році приїхав у відпустку з Далекого Сходу. Навколо його рідного козацького села Устивиця Великобагачанського району Полтавської області стояв „заградительный отряд”. Люди вмирали тисячами. Люди їли людей! На запитання дядька, коли буде знята облога, вгодований і озброєний до зубів командир відповів: „Не раньше, как здохнет последний хохол”. Нехай росіяни чи їхні агенти в Україні прийдуть на телебачення і дивлячись людям в очі заперечать цей факт. Нехай вони скажуть, що все було якраз навпаки і це озброєні українці оточили села в Костромській, Калузькій і Рязанській областях і на запитання, коли буде знята облога відповідали: не раніше, ніж здохне останній кацап.
Спершу було слово і слово було Бог. Хтось врешті-решт має сказати правду і запропонувати вихід із ситуації, що склалася. Інакше вихід знайде сам плин історії. А він завжди абсолютно безжальний...
Петро МАСЛЯК,
віце-президент Академії наук вищої школи України, академік,
професор Київського нац. Університету ім. Т. Шевченка,
доктор географічних наук
--------------------------------
В тему:
Вони вбивали українців
Нацизм і більшовизм
Про героїв і злочинців
Советские солдаты изнасиловали в 1945 два миллиона немок
Школа опричников
Сповідь чекіста
Зверніть увагу
Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля