Путінський період російської історії чомусь уявляється як час «посилення державності», «зміцнення влади». Парадоксально, але ці висновки поєднують людей із діаметрально протилежними поглядами. Про «зміцнення влади» у Росії пишуть і російські правозахисники, і американські неоконсерватори, і кремлівські пропагандисти.
Практично ніхто ані в нас у Росії, ані по той бік океану не намагається відповісти на просте запитання: «А чи відбулося, власне кажучи, це бажане (або навпаки, небажане) «зміцнення Росії»? Чи дійсно такі заходи Путіна як ліквідування виборів губернаторів і президентів республік, централізація бюджетних потоків, обмеження свободи ЗМІ й фактичне «згортання» публічної політики спричинили те, що наша держава стала сильною і, головне, ефективною?»
Колапс безпеки
Припустимо, відмова від загальної участі народу у формуванні влади є обов’язковою ціною боротьби з міжнародним тероризмом. На відміну від правозахисників, подібна теза сама собою не викликає в автора статті огульного відторгнення. Але в такому разі, де демонстрація компенсаторного механізму: ми (громадяни) вам – свободу, ви нам – безпеку й стабільність? Реально ж кількість терактів і диверсій у Дагестані та в Інгушетії збільшується. При цьому на відміну від 1990-х років теракти на Північному Кавказі здійснюються не стільки місцевими націоналістами, скільки ісламістськими радикалами. У відповідь держава замість покарання винних проводить жорсткі «зачистки», після яких кількість радикальних ісламістів і націоналістів, тобто відомих супротивників російської держави, тільки збільшується. Додамо сюди й зростання нестабільності на Західному Кавказі. Однак тероризм, екстремізм і погромні акції в епоху Путіна – це не тільки Кавказ. Теракти за участю російських радикалів (Черкізовський ринок), погроми в Кондопозі, Астраханській області й у Ставрополі говорять про те, що з безпекою, на жаль, краще не стало. Швидше навпаки, можна казати про її подальший колапс.
Монетизація держави
Якщо продовжити обрану тему, то можна прийти до висновків про те, що позбавлення наших співгромадян права голосу також спрацювало проти сильної держави. Ліквідація мажоритарних округів і перехід до винятково пропорційної системи формування парламенту стали причиною того, що місце в передвиборному списку стало предметом купівлі-продажу. Втім, цей процес лише логічно завершив «монетизацію державної влади».
Особлива тема – номінація спадкоємця президента Владіміра Путіна. Вибір на користь Дмітрія Мєдвєдєва свідчить про те, що жодних інших механізмів визначення кандидатів на пост керівника країни, крім особистого кастингу першої особи, у Російській державі не існує. Знову де-факто виявляється, що «головні персонажі» стоять вище, ніж владні інститути. Парламент давно став департаментом голосування адміністрації президента, регіональні керівники призначаються зверху й за визначенням нікого, крім слухняних «організаторів підрахунків» висунути не можуть. Партій немає, є клієнтели. Також у нас фактично немає формально-юридичних механізмів функціонування держави. Більше того, усі спроби створити їх усіляко блокуються. Будь-яке серйозне рішення – зовнішньополітичне або внутрішньополітичне – приймається найчастіше не тими, кому це передбачено формальною посадою.
Панський маєток
Сучасну Росію кремлівські політтехнологи розглядають як «острівець стабільності» у СНД. У реальності ж вона є «колосом на глиняних ногах». У Росії (із чим не хочуть погоджуватися наші ліберали) набагато більше сфер і проблем порівняно з Європою, у яких недержавне регулювання принципово неможливо. Сюди належать, наприклад, протяжні державні кордони, а значить необхідність чисельно великих збройних сил, поліцейських структур і органів безпеки, бюрократії взагалі. У цьому ж переліку й такі проблеми, як принципово різні за своїм соціально-економічним, політико-правовим й соціокультурним рівнем й розвитком регіони, що вимагає від держави значних зусиль із формування єдності із усього розмаїття окремих частин. У нашій країні практично нерозвинені традиції місцевого самоврядування й низової організації. Фактично путінська Росія, незважаючи на офіційну антиолігархічну пропаганду, перетворилася на олігархію, тобто «владу небагатьох». Владу тих, хто заробляє державною службою, бо ця служба стала вигідним бізнесом. Сьогодні проект «третій термін» або «спадкоємець» – це в основному бізнес-проекти, оскільки жодної реальної ідеології за всім цим не стоїть. І вся «суверенна демократія» фактично вибудувана як ідеологія «монополістичного капіталізму», головною метою якого є недопущення до «нашого бізнесу» чужинців. Отже, путінська система згортання публічної політики персоналізувала державну владу, але аж ніяк не зміцнила, перетворивши її на процес управління панським маєтком.
На перший погляд, це недосяжна мета. Проте Ісус закликає без вагань братися до справи й негайно розпочинати стратегію «успадкування Землі», адже правильна стратегія сама згенерує необхідні ресурси...
Зміцнення Росії – дійсне чи бажане
Світ:
Колапс безпеки
Припустимо, відмова від загальної участі народу у формуванні влади є обов’язковою ціною боротьби з міжнародним тероризмом. На відміну від правозахисників, подібна теза сама собою не викликає в автора статті огульного відторгнення. Але в такому разі, де демонстрація компенсаторного механізму: ми (громадяни) вам – свободу, ви нам – безпеку й стабільність? Реально ж кількість терактів і диверсій у Дагестані та в Інгушетії збільшується. При цьому на відміну від 1990-х років теракти на Північному Кавказі здійснюються не стільки місцевими націоналістами, скільки ісламістськими радикалами. У відповідь держава замість покарання винних проводить жорсткі «зачистки», після яких кількість радикальних ісламістів і націоналістів, тобто відомих супротивників російської держави, тільки збільшується. Додамо сюди й зростання нестабільності на Західному Кавказі. Однак тероризм, екстремізм і погромні акції в епоху Путіна – це не тільки Кавказ. Теракти за участю російських радикалів (Черкізовський ринок), погроми в Кондопозі, Астраханській області й у Ставрополі говорять про те, що з безпекою, на жаль, краще не стало. Швидше навпаки, можна казати про її подальший колапс.
Монетизація держави
Якщо продовжити обрану тему, то можна прийти до висновків про те, що позбавлення наших співгромадян права голосу також спрацювало проти сильної держави. Ліквідація мажоритарних округів і перехід до винятково пропорційної системи формування парламенту стали причиною того, що місце в передвиборному списку стало предметом купівлі-продажу. Втім, цей процес лише логічно завершив «монетизацію державної влади».
Особлива тема – номінація спадкоємця президента Владіміра Путіна. Вибір на користь Дмітрія Мєдвєдєва свідчить про те, що жодних інших механізмів визначення кандидатів на пост керівника країни, крім особистого кастингу першої особи, у Російській державі не існує. Знову де-факто виявляється, що «головні персонажі» стоять вище, ніж владні інститути. Парламент давно став департаментом голосування адміністрації президента, регіональні керівники призначаються зверху й за визначенням нікого, крім слухняних «організаторів підрахунків» висунути не можуть. Партій немає, є клієнтели. Також у нас фактично немає формально-юридичних механізмів функціонування держави. Більше того, усі спроби створити їх усіляко блокуються. Будь-яке серйозне рішення – зовнішньополітичне або внутрішньополітичне – приймається найчастіше не тими, кому це передбачено формальною посадою.
Панський маєток
Сучасну Росію кремлівські політтехнологи розглядають як «острівець стабільності» у СНД. У реальності ж вона є «колосом на глиняних ногах». У Росії (із чим не хочуть погоджуватися наші ліберали) набагато більше сфер і проблем порівняно з Європою, у яких недержавне регулювання принципово неможливо. Сюди належать, наприклад, протяжні державні кордони, а значить необхідність чисельно великих збройних сил, поліцейських структур і органів безпеки, бюрократії взагалі. У цьому ж переліку й такі проблеми, як принципово різні за своїм соціально-економічним, політико-правовим й соціокультурним рівнем й розвитком регіони, що вимагає від держави значних зусиль із формування єдності із усього розмаїття окремих частин. У нашій країні практично нерозвинені традиції місцевого самоврядування й низової організації. Фактично путінська Росія, незважаючи на офіційну антиолігархічну пропаганду, перетворилася на олігархію, тобто «владу небагатьох». Владу тих, хто заробляє державною службою, бо ця служба стала вигідним бізнесом. Сьогодні проект «третій термін» або «спадкоємець» – це в основному бізнес-проекти, оскільки жодної реальної ідеології за всім цим не стоїть. І вся «суверенна демократія» фактично вибудувана як ідеологія «монополістичного капіталізму», головною метою якого є недопущення до «нашого бізнесу» чужинців. Отже, путінська система згортання публічної політики персоналізувала державну владу, але аж ніяк не зміцнила, перетворивши її на процес управління панським маєтком.
--------------------------------------
В тему:
Точка зору: Слабке місце Путіна
"Петушки голосуют за Путина!"
Юродиве обличчя євразійства
Литва виставила Росії рахунок на 28 мільярдів доларів
Як отримати задоволення під час спілкування з носіями тоталітарної свідомості
Україна — Росія
У Росії з`явилися ”путінські” консерви
Я шоколадний Путін
А вони до Вірки Сердючки чіпляються!
Україна займає шосте місце в списку ворогів Росії
Зверніть увагу
«Щасливі реалісти, бо вони отримають допомогу» – третій крок до вічного життя та опанування планети Земля