Символом Чернігова обрали дракона-семаргла

Семаргл (симаргл) – це т. зв. "чернігівській звір", зображення якого збереглося на капітелі (верхній частині колони) Борисо-Глібського собору - одного з давньоруських храмів Чернігова ХІІ століття. Він зображається у вигляді дракона з парою лап, пташиними крилами та зміїним хвостом, що закінчується вогненними язиками. Це символічно означає, що дракон-семаргл є володарем чотирьох земних стихій: Землі (у нього лапи), Води (хвіст земноводного), Повітря (крила) і Вогонь (вогненний подих).
Ім’я Семаргл складається з трьох частин: се - це (визначений артикль, що вказує на іменник), мар - аналог кореня Яр, що означає вогненне, яре, сонячне начало (звідси імена Арес, Марс, Арій, Марія), гл - скорочене "гал", що значить сила, потужність (гальське слово "галлія" означає сила, "галли" - сильні, "галілей" - віл, тур). Тобто ім’я Семаргл буквально означає "сонячна сила".
Синонімом слова "семарл" є "дракон-драгон", що означає "носій сили": "дра" – сила, "гон" – рушій, «той, що жене»).
Дракон-семаргл з давніх давен був символом могутності арійської раси. Так, у галлів-кельтів, як носіїв давньої арійської, а пізніше первинної хрестиянської традиції (кельтське хрестиянство), дракон – символ пана-господаря, що живе згідно з власною волею, це символ вищої влади.
З цієї причини червоний (вогненний, сонячний) дракон – емблема Валлії (Уельс, Cymru), де збереглися законсервованими дуже давні європейські традиції. Національний девіз валлійців (самоназва «кімри»): «Червоний дракон веде вперед».
Валлійські кельти-кімри є родичами українських галлів-кімрів-кімерійців. Цей суперетнос, що сформувався в Північному Надчорномор’ї в районі 13 ст. до н. е., згодом опанував величезні простори Євразії, дійшовши до Британії й Палестини, Китаю та Індокитаю. Нащадками кімрів були скіфи і, згодом, сармати, анти, руси, козаки. За переказами Велесової Книги, «були кіморії, також отці наші, і ті римлян потрясали і греків розметали, як поросят устрашених» (дощечка 6-Е). Все це підтверджує, що символіка дракона має давньоукраїнські корені.
З поширенням в Україні іудохристиянської єресі дракона намагалися ототожнити зі змієм (повзучим гадом) і зробити символом злих сил. Частково це вдалося, проте на євразійській периферії збереглися первинні уявлення про дракона як уособлення земної життєвої сили. Зокрема, на Сході дракон є емблемою імператора, символом духовної і світської влади, знаком щастя і добробуту. Китайці досі вірять, що дракони дали їм знання, мистецтва і ремесла.
В українській народній традиції дракон виступав у ролі посередника між небом і землею. Як носій чоловічого начала він уособлював небесну вологу, що у вигляді дощу запліднює Землю - Велику Матір. Він був символом мудрості, безсмертя, життєвої і цілющої сили, володарем і охоронцем підземних скарбів.
Драконами-семарглами прикрашали хрестиянські церкви. Так, у селі Крилосі Галицького району в стіні внутрішньої сторони Успенської церкви вмуровано камінь, на якому висічено зображення крилатого вогненного дракона. Свого часу цей камінь було взято з Успенського собору, побудованого у стародавньому Галичі в 12 ст.

Дракон-семаргл в Успенській церкві села Крилос Галицького району: камінь взято з Успенського собору, побудованого у стародавньому Галичі в 12 ст. (фото автора).