Так і не перейшовши від епохи соціалізму радянського штибу до капіталізму західного зразка, Україна прийшла до фактично напівфеодальної системи економічно-політичних відносин.
Якщо поглянути на тенденції останніх років, то стає видно, що "корупційна піраміда" не тільки не дає розвиватися нормальним стосункам між владою та бізнесом, але й спотворює їх.
Першою причиною є власне монополія на лобістські послуги, які неофіційно надають бізнесу депутати різних рівнів та державні службовці. Коли об’єкт лобіювання сам надає посередницькі послуги, він може сам вирішувати, хто отримає якусь вигоду, а хто – ні. І це створює ще більші спокуси як для самих чиновників, так і для підприємців.
Альтернативна влада
Таким чином створюється "паралельна влада" – коли начальник відділу, по суті, має можливостей більше, ніж міністр. Виключно на підставі ексклюзивних відносин зі "своїми" бізнесменами, правоохоронцями та суддями.
Коли особисті зв’язки та комерційний інтерес об’єднують людей з різних відомств, проти цього явища інколи безсилі навіть люди та відомства, які формально мають більші повноваження. Наприклад, коли СБУ за "помаранчевої" влади безуспішно намагалася обмежити та розслідувати діяльність "посередницьких" підприємств при Міністерстві юстиції, що були, за даними деяких ЗМІ, афільовані з нинішнім міністром юстиції Олександром Лавриновичем, що тоді перебував в опозиції.
Інша причина – так звана "вертикаль відкатів". Багато хто з політиків відкрито каже про те, що за кожне призначення на посаду, яка має потенційні можливості для лобізму, та просування по кар’єрних сходах існують певні такси, що виражаються у досить великих сумах — річ іде про десятки і сотні тисяч, якщо не мільйони доларів.
Навіть більше – у таких схемах чиновник, що перебуває нижче на кар’єрних щаблях, має віддавати певну данину своєму керівництву в обмін на те, що воно не помічає порушень з його боку і до певної міри захищає під час різних перевірок.
У свою чергу, він також збирає свої бонуси з підлеглих – таким чином формується своєрідна васальна залежність, як у Середньовіччі.
Політика волохатої лапи
Наступним фактором можна назвати інтеграцію у владу родичів та дітей представників владної еліти, тенденцію, що тягнеться з брежнєвських часів. Радянський пережиток набув в незалежній Україні нового дихання й особливо розквітнув з початку XXI століття.
Яскравим прикладом цьому є, зокрема, кар’єра теперішнього глави Адміністрації Президента Сергія Льовочкіна. Його батько за часів Леоніда Кучми працював начальником Державного департаменту з виконання покарань і був однією з найбільш наближених до тодішнього Президента персон. Тоді ж Льовочкін-молодший зробив стрімку кар’єру, за 4 роки пройшовши шлях з простого консультанта АП до першого помічника Президента.
Існує також припущення, що і в орбіту нинішнього глави держави Льовочкін-син теж потрапив завдяки Льовочкіну-батьку – адже той, за даними ЗМІ, володів всією інформацією щодо судимостей Віктора Януковича.
Навіть більше – відома регіоналка та народний депутат Юлія Новікова доводиться Сергію Льовочкіну рідною сестрою. Коли ж журналісти запитали її, чи не вважає вона дивним, що такі приклади в Україні непоодинокі, вона відповіла, що немає тут ніякого кумівства, а є "талановиті родини".
Про те, що Віктор Янукович особисто включив свого сина Віктора на парламентських виборах у список від ПР, можна вже не казати. А "молода перспективна команда" Леоніда Черновецького взагалі чи не поголовно складалася з членів його родини та кумів. Прикладів тут можна наводити безліч.
Один з цікавих проявів цієї тенденції є також "династичні шлюби" української владної еліти. Наприклад, син лідера КПУ Петра Симоненка одружений на дочці колишнього керівника Фонду держмайна соціалістки Валентини Семенюк-Самсоненко, глава Служби зовнішньої розвідки Григорій Ілляшов побрався із заступником глави Адміністрації Президента, колишнім провідним юристом ПР Оленою Лукаш.
Отже, маємо ознаки того, що в Україні активно формується доволі вузький прошарок тих, хто потенційно обійматиме керівні посади через 20-30 років. І він формується не в останню чергу за спадковим та кумівським принципом. Отже, і в плані формування "нової аристократії" є підстави для ствердження про "феодальний" стиль української політики.
Але певне світло в кінці тунелю тут трохи проглядається. Елітна молодь, зважаючи на статки своїх батьків та зниження якості української освіти, має широкі можливості для отримання освіти за кордоном, і відповідно ознайомлення із західними цінностями.
Щоправда, при цьому виникає питання – що в даному разі переважить після повернення цих молодих людей в Україну – чи поділятимуть вони батьківські цінності та методи досягнення цілей, чи вже ж намагатимуться діяти за зразком цивілізованого світу.
Удільні князівства
Ще один чинник – регіоналізація політичної діяльності в плані зловживань. Що далі від центру, то жорсткішими є методи здійснення політики. Якщо в Києві опозицію можуть просто проігнорувати або почати переслідувати в рамках чинного законодавства, то десь у провінції можуть і вбити, скажімо, просто за розгромний матеріал у районній газеті.
Провінційні високопосадовці, як правило, менш обережні у доборі методів, оскільки до певної міри відчувають свою безкарність – саме через "васально-сеньйорські" відносини на рівні регіону та "паралельну владу" на місцевому рівні.
Підтвердженням цієї тенденції є історія з народним депутатом Віктором Лозінським з епізодами безкарного полювання на людей, у яких, як виявило слідство в ході розслідування вбивства місцевого жителя Валерія Олійник, брали участь також начальник райвідділу міліції та районний прокурор.
Тому навіть зараз, після скасування політреформи та побудови жорсткої владної вертикалі, починаючи з АП, все ж реальної централізації влади в Україні не буде. Просто регіональні "барони" типу Лозинського масово вступатимуть до лав партії влади, виторговуючи собі недоторканість в обмін на високі партійні результати на місцях.
На централізоване ж заповнення всіх рівнів місцевої влади своїми кадрами у ПР не вистачить людських ресурсів, не кажучи вже про кваліфікацію. Вряди-годи, звичайно, центральна влада може і покарати особливо знахабнілих місцевих "удільних князьків", але, як свідчить практика, тільки тих, хто впаде їй у немилість.
А якщо ще врахувати неврегульовані відносини у сфері власності, судову систему, що фактично не працює на користь звичайних громадян, збільшення правопорушень, скоєних працівниками міліції, прокуратури та інших правоохоронних органів, дедалі більшу тенденцію до порушення прав людини владою, то ще більше можна переконатися, що в Україні за формального існування демократії і капіталізму таки відроджується феодалізм.
Причому в деяких деталях він буде схожий не на європейський класичний варіант, а на те, що відбувалося за часів Івана Грозного в Московському царстві. Тенденції до створення поліцейської держави при все більшому невиконанні законів або їх тлумаченні з точки зору власної вигоди можуть обернутися виникненням "нової опричнини" на базі професійно деформованих та морально розкладених співробітників і так вже роздутих правоохоронних органів. Причому це свавілля вже нікому буде зупинити, принаймні, діючи правовими методами.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Український неофеодалізм: Частина 1. Корупція як основа відносин
Світ:
Так і не перейшовши від епохи соціалізму радянського штибу до капіталізму західного зразка, Україна прийшла до фактично напівфеодальної системи економічно-політичних відносин.
09071702e.jpg
Якщо поглянути на тенденції останніх років, то стає видно, що "корупційна піраміда" не тільки не дає розвиватися нормальним стосункам між владою та бізнесом, але й спотворює їх.
Першою причиною є власне монополія на лобістські послуги, які неофіційно надають бізнесу депутати різних рівнів та державні службовці. Коли об’єкт лобіювання сам надає посередницькі послуги, він може сам вирішувати, хто отримає якусь вигоду, а хто – ні. І це створює ще більші спокуси як для самих чиновників, так і для підприємців.
Альтернативна влада
Таким чином створюється "паралельна влада" – коли начальник відділу, по суті, має можливостей більше, ніж міністр. Виключно на підставі ексклюзивних відносин зі "своїми" бізнесменами, правоохоронцями та суддями.
Коли особисті зв’язки та комерційний інтерес об’єднують людей з різних відомств, проти цього явища інколи безсилі навіть люди та відомства, які формально мають більші повноваження. Наприклад, коли СБУ за "помаранчевої" влади безуспішно намагалася обмежити та розслідувати діяльність "посередницьких" підприємств при Міністерстві юстиції, що були, за даними деяких ЗМІ, афільовані з нинішнім міністром юстиції Олександром Лавриновичем, що тоді перебував в опозиції.
Інша причина – так звана "вертикаль відкатів". Багато хто з політиків відкрито каже про те, що за кожне призначення на посаду, яка має потенційні можливості для лобізму, та просування по кар’єрних сходах існують певні такси, що виражаються у досить великих сумах — річ іде про десятки і сотні тисяч, якщо не мільйони доларів.
Навіть більше – у таких схемах чиновник, що перебуває нижче на кар’єрних щаблях, має віддавати певну данину своєму керівництву в обмін на те, що воно не помічає порушень з його боку і до певної міри захищає під час різних перевірок.
У свою чергу, він також збирає свої бонуси з підлеглих – таким чином формується своєрідна васальна залежність, як у Середньовіччі.
Політика волохатої лапи
Наступним фактором можна назвати інтеграцію у владу родичів та дітей представників владної еліти, тенденцію, що тягнеться з брежнєвських часів. Радянський пережиток набув в незалежній Україні нового дихання й особливо розквітнув з початку XXI століття.
Яскравим прикладом цьому є, зокрема, кар’єра теперішнього глави Адміністрації Президента Сергія Льовочкіна. Його батько за часів Леоніда Кучми працював начальником Державного департаменту з виконання покарань і був однією з найбільш наближених до тодішнього Президента персон. Тоді ж Льовочкін-молодший зробив стрімку кар’єру, за 4 роки пройшовши шлях з простого консультанта АП до першого помічника Президента.
Існує також припущення, що і в орбіту нинішнього глави держави Льовочкін-син теж потрапив завдяки Льовочкіну-батьку – адже той, за даними ЗМІ, володів всією інформацією щодо судимостей Віктора Януковича.
Навіть більше – відома регіоналка та народний депутат Юлія Новікова доводиться Сергію Льовочкіну рідною сестрою. Коли ж журналісти запитали її, чи не вважає вона дивним, що такі приклади в Україні непоодинокі, вона відповіла, що немає тут ніякого кумівства, а є "талановиті родини".
Про те, що Віктор Янукович особисто включив свого сина Віктора на парламентських виборах у список від ПР, можна вже не казати. А "молода перспективна команда" Леоніда Черновецького взагалі чи не поголовно складалася з членів його родини та кумів. Прикладів тут можна наводити безліч.
Один з цікавих проявів цієї тенденції є також "династичні шлюби" української владної еліти. Наприклад, син лідера КПУ Петра Симоненка одружений на дочці колишнього керівника Фонду держмайна соціалістки Валентини Семенюк-Самсоненко, глава Служби зовнішньої розвідки Григорій Ілляшов побрався із заступником глави Адміністрації Президента, колишнім провідним юристом ПР Оленою Лукаш.
Отже, маємо ознаки того, що в Україні активно формується доволі вузький прошарок тих, хто потенційно обійматиме керівні посади через 20-30 років. І він формується не в останню чергу за спадковим та кумівським принципом. Отже, і в плані формування "нової аристократії" є підстави для ствердження про "феодальний" стиль української політики.
Але певне світло в кінці тунелю тут трохи проглядається. Елітна молодь, зважаючи на статки своїх батьків та зниження якості української освіти, має широкі можливості для отримання освіти за кордоном, і відповідно ознайомлення із західними цінностями.
Щоправда, при цьому виникає питання – що в даному разі переважить після повернення цих молодих людей в Україну – чи поділятимуть вони батьківські цінності та методи досягнення цілей, чи вже ж намагатимуться діяти за зразком цивілізованого світу.
Удільні князівства
Ще один чинник – регіоналізація політичної діяльності в плані зловживань. Що далі від центру, то жорсткішими є методи здійснення політики. Якщо в Києві опозицію можуть просто проігнорувати або почати переслідувати в рамках чинного законодавства, то десь у провінції можуть і вбити, скажімо, просто за розгромний матеріал у районній газеті.
Провінційні високопосадовці, як правило, менш обережні у доборі методів, оскільки до певної міри відчувають свою безкарність – саме через "васально-сеньйорські" відносини на рівні регіону та "паралельну владу" на місцевому рівні.
Підтвердженням цієї тенденції є історія з народним депутатом Віктором Лозінським з епізодами безкарного полювання на людей, у яких, як виявило слідство в ході розслідування вбивства місцевого жителя Валерія Олійник, брали участь також начальник райвідділу міліції та районний прокурор.
Тому навіть зараз, після скасування політреформи та побудови жорсткої владної вертикалі, починаючи з АП, все ж реальної централізації влади в Україні не буде. Просто регіональні "барони" типу Лозинського масово вступатимуть до лав партії влади, виторговуючи собі недоторканість в обмін на високі партійні результати на місцях.
На централізоване ж заповнення всіх рівнів місцевої влади своїми кадрами у ПР не вистачить людських ресурсів, не кажучи вже про кваліфікацію. Вряди-годи, звичайно, центральна влада може і покарати особливо знахабнілих місцевих "удільних князьків", але, як свідчить практика, тільки тих, хто впаде їй у немилість.
А якщо ще врахувати неврегульовані відносини у сфері власності, судову систему, що фактично не працює на користь звичайних громадян, збільшення правопорушень, скоєних працівниками міліції, прокуратури та інших правоохоронних органів, дедалі більшу тенденцію до порушення прав людини владою, то ще більше можна переконатися, що в Україні за формального існування демократії і капіталізму таки відроджується феодалізм.
Причому в деяких деталях він буде схожий не на європейський класичний варіант, а на те, що відбувалося за часів Івана Грозного в Московському царстві. Тенденції до створення поліцейської держави при все більшому невиконанні законів або їх тлумаченні з точки зору власної вигоди можуть обернутися виникненням "нової опричнини" на базі професійно деформованих та морально розкладених співробітників і так вже роздутих правоохоронних органів. Причому це свавілля вже нікому буде зупинити, принаймні, діючи правовими методами.
В тему:
Януковичам вдалося те, на чому зламали собі зуби Рух, Кравчук та Майдан
Стратегія етномережі «Третій Гетьманат» 2010–2011
Розмова з Ігорем Каганцем на обласному радіо Січеслава (аудіо)
Махатма Ганді для Третього Гетьманату
Живе Слово: спільна молитва за Україну
Вдумливі розстріли і ввічливі арешти бидлоеліти врятують Україну!
Щасливі снайпери, бо вони синами Божими стануть
Як перемогти корупцію: досвід Гонконгу
Нова угода снайперів
«Розстрільні списки» очима футуролога
Сонячний аеростат, або Як позбутися паразитів
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков