Буду говорити відверто, я вболіваю не конкретно за якусь команду, а за конкретну людину завжди. Тут мені хочеться, щоб люди підтримували в першу чергу талант, а потім вже умовності, такі як приналежність до країні, до статі.

Коментар ILLARIA стосовно заяви учасника "Голосу країни"

Стосовно учасників суперфіналу шоу «Голос країни. Все по-чесному» можу сказати, що рішення глядачів і жюрі ми не будемо обговорювати, все сталося як сталося. В суперфінал вийшли достойні люди. Щодо головних претендентів хотілося б сказати, що дуже правильно пройшли, як на мене, учасники від усіх команд. Це були справді найсильніші люди, у суперфінал потрапили, безумовно, найдостойніші. І прекрасні виступи були у всіх. Я жалкувала, що на першому етапі вибув Тарас Мельник. Тому що він був сильний музикант, хороший співак. Хотілося б теж, щоб Тіні Кароль пощастило з учасником, її конкурсантів було якомога більше, але з кращих потрібно було вибирати кращих. Потім вибув учасник Олега Скрипки, я теж вважаю його хорошим музикантом. Він мені нагадав чимось Назара Савко. Як на мене, той самий типаж і дуже схожий тембр голосу. Можливо це випадково, а може справді Олегу подобаються такі голоси. І мені було приємно, що у фіналі прозвучала пісня «Країна мрій». Дует, який я мріяла колись заспівати зі своїм тренером у фіналі. Тому я залюбки підспівувала.

Але, буду говорити відверто, я вболіваю не конкретно за якусь команду, а за конкретну людину завжди. Тут мені хочеться, щоб люди підтримували в першу чергу талант, а потім вже умовності, такі як приналежність до країні, до статі.  Я б не хотіла щоб людей взагалі на сугубо мистецьких конкурсах обирали за гендерним принципом, або за принципом національної  приналежності, або за віком. Тому що, якщо це талант, він має бути підкреслений і обраний, якщо ми обираємо з мистецького погляду, а не вибору країни. В суперфінал потрапили дуже достойні учасники. Можу сказати, що Аня дуже хороша виконавиця, мені здається що в неї все-таки є якась, може початкова, музична освіта, тому що вона співає доволі грамотно. І не зважаючи на те, що вона молода дівчина, вона глибока. І це не можна було не підкреслити. Але вважаю, що більшим українцем і більшим музикантом проявив себе Отар Немсадзе. Тому що такої кількості україномовних пісень на проекті мабуть ніхто не співав. І вияв такої поваги від людини, яка приїхала з іншої країни… Країни, до речі, побратима, адже українці і грузини дружать одні з одними. У нас спільна релігія.  У нас милозвучні мови. Україна дуже гостинна країна, ми завжди радо приймали людей.  Дуже правильно сказав Святослав Вакарчук про символів інших культур, які початково були громадянами інших країн, уродженими. Я не хочу повторювати ці слова. Але вони точні, хоча й не враховують національної близькості. І мені було шкода, що деякі учасники проекту відверто висловлювалися стосовно приналежності до національності. Вважаю, що ми достатньо культурна країна, освічена країна, ми маємо приймати людей за талантом, а не упередженнями. Оцінювати талант як він є.  Інакше, вважаю, не треба було брати таких учасників як Отар Немсадзе на самому початку. Блез Малаба співав прекрасно «Думи, мої думи» українською так, що викликав у мене сльози і відчуття. І так душевно співав українських пісень. Не кожен українець може так співати українські пісні. І, якщо ми хочемо потрапити в Європу , ми мусимо бути європейцями – приймати усіх, маємо ставитися до усіх людей з повагою.  

Тому, приймемо ж той факт, що Отар Немсадзе був найсильнішим фіналістом. Треба пишатися, що такі люди приїжджають до України за визнанням. Можу сказати, що майже всі учасники фіналу приходили до мене на концерт, у нас була можливість поспілкуватися. Це приємні люди, дуже талановиті, вони уважні до музики, до кожного звуку. Насправді, кожен хоче стати визначним митцем, і тому вони відкриті до експериментів. Отар, на мою думку, довів, що люди дуже швидко можуть змінювати амплуа. Якраз Немсадзе той музикант, який не боявся змінювати амплуа, виконувати різні жанри, міг співати різними мовами та  виконувати українські пісні з такою душевною біллю, що нам би ще в нього повчитися. Це заслуговує окремої уваги. Те, що людина з такою повагою відноситься до українського народу. 

Я скажу так: минулого сезону була подібна ситуація з Нілуфар, яка, як на мене, була одна з найсильніших вокалісток. Врешті, вона перемогла в Новій хвилі минулого року. Але вона відверто плакала через те, що їй багато писали неприємних шовіністичних речей. Мені дуже хотілося б, щоб ми цей момент пережили нарешті, і стали однією інтер-/над- національною спільнотою. «Голос країни» - це той проект, який дозволяє інтегрувати хороших музикантів в Україну. І після тої пісні, яку співав Отто у фіналі, було таке відчуття, що його бабусі або дідусі жили там, на лемківщині. Вона йому настільки давалася. І він настільки пройнявся нею. Взагалі вважаю, що етнічні мотиви усіх народів пов’язані між собою. Своєю творчістю я намагаюся це довести. Тому що я також не чистокровна українка. І я теж не мала з дитинства української освіти, і отримати її було моїм особистим бажанням як киянки, як людини, яка тут живе. Так само Отто. Він приїхав в Україну. Він розумів що він приїхав сюди і хоче стати носієм української культури. І я пишаюся та захоплююся такими людьми.

Він викликає потужне почуття гордості. Окрім того, нашій сцені дуже не вистачає мужніх виконавців, тим паче таких високих музикантів, тому що він ще й мультиінструменталіст. Він прекрасно грає на різних інструментах, окрім того що співає з надривом, з душею. Дуже хочу з ним попрацювати, вже думаю, яку пісню йому запропонувати. Я думаю, що поки він хоче побути трошечки з родиною, його довго не було в рідній країні. Це дуже складне питання, так виходить, і у нас є приклади: щоб стати визнаним тут, треба десь пошукати щастя у світі. Як-от Олег Скрипка жив у Франції, дуже багато подорожує і Святослав Вакарчук, і Руслана довгий час працює не в Україні. І такий символ як Квітка Цісик, яка вважається еталоном української пісні, вона взагалі тільки раз потай була в Україні. І жодного разу не давала концерт. Тому мені б хотілось щоб Отто пощастило і в своїй країні, щоб його визнали і поважали як справжнього митця. А українці ставилися як до свого і не дивилися йому у паспорт, були максимально толерантними. На мою думку, який паспорт – це не має ніякого значення, так само можна вдягти вишиванку і не бути українцем. А можна не вдягати на себе символи, а просто вийти і просто заспівати української, щоб усіх «розірвало» на шматки.