Зображення користувача Гендельф Білий.
Гендельф Білий
  • Відвідувань: 39
  • Переглядів: 44

Аріанська шляхта

Особливого розповсюдження аріанство в Речі Посполитій набуло після переїзду в 1579 році туди Фауста Социна, який влившись у спільноту "польських братів", надав аріанству теологічної завершеності. Він за короткий час примирив різні аріанські партії та у 1585 році об'єднав їх організаційно. Відтоді й аж до 1638 року, коли уряд почав гоніння на аріан, тривала квітуча доба цієї течії, яка від імені Социна отримала ще одну назву социніанство. Наприклад, в Україні XVІ-XVЇЇ століттях серед понад 120 реформаційних громад більшість були социніанські, а прихильниками аріанства були найбільш маєтні та впливові представники української шляхти Чапличі, Гойські, Немиричі, Гулевичі, Холоневські, Сенюти та інші.

Відроджене та розвинуте у XVI столітті аріанство знайшло чимало прихильників в Речі Посполитої, закріпившись переважно серед представників української шляхти. Цікаво, що найбільше розповсюдилися социніанські громади на Волині, де їх міцно підтримували такі українські роди, як Чапличі, Гойські, Сенюти, Холоневські, Чеховичі, Любенецькі, й багато інших. Трохи пізніше поширилося социніанство на Поділля та на Київщину.

Що, цікаво, православні та аріани мирно уживалися один з одним. Навіть деякі оборонці православ'я, наприклад князь Костянтин Острозький, досить лагідно ставились до аріан і підтримували з ними найтісніші зв'язки. Так, є згадки про існування аріанських громад у деяких містах К.Острозького: Острозі (громада згадується 1617-1618 рр.), Острополі, Старокостянтинові (тут існувала велика социніанська громада, яка в 1617 році мала 100 членів). Відомо також, що К.Острозький ставив за приклад рівень організації у социніанських громадах просвітницької діяльності та друкарської справи.

Отож, взаємовідносини православних з аріанами були доволі добрими: соціани сперичалися лише з католиками, не займаючи православних, й навіть підтримували останніх у деяких питаннях. Але якихось глибших відносин між православ'ям і аріанством так й не склалося, може тому, що социніанство було розповсюджено здебільше серед шляхти, й мало охопило простий народ.

Те, що аріанством захопилися найбільш маєтні та впливові представники української шляхти не випадково. Нове вчення давало їм можливість відчути хоча б духовну окремість та незалежність від польського уряду та католицької церкви. Це особливо стало актуальним після проголошення 1596 року унії. Українська шляхта опинилась у складному стані залишатися православними й бути під постійним тиском уряду та католицької церкви, або прийняти унію (чи католицтво) й урівнятися в правах із польською шляхтою. Нащадки давніх православних родів не могли ось так, одразу, відректися від віри пращурів. Тому українські магнати й приймали аріанське вчення, до якого, як було вище зазначено, прихильно ставилася православна церква. Це був певною мірою компромісний шлях виходу з дилеми православ'я чи католицтво.

До того ж аріанство підтримувало національну ідею, що відповідало підсвідомим бажанням нащадків княжих українських родів. Волинська шляхта, захоплюючись аріанством, як правило влаштовувала у своїх маєтках не лише молитовні будинки для побратимів, а й організовувала школи, друкарні тощо. Головними центрами социніанства на Волині стали містечка: Киселин Володимирського повіту (власність Чапличів), Гоща Острозького повіту (власність Гойських), й передусім Ляхівці Острозького повіту (власність Сенют).

Один з найвизначніших осередків аріанства на початку XVII століття сформувався у величезних володіннях Сенют (а це майже 100 сіл та 15 містечок) з центром у Ляхівцях (нині смт. Білогір'я Хмельницької області).

Сенюти давній волинський православний рід, близький до двору князів Острозьких. Герб на тарчі в червонім полі половина костельної хоругви білого кольору, у її верXV підвісний хрест, на челмі три страусових пера був наданий руськими князями рицареві на ім'я Сен за якісь визначні військові заслуги. Його потомки називали себе Сенютами або Сенютичами, та вперше з'являються в джерелах 1458 року в оточенні князя Івана Острозького як його бояри.

Першим відомим Сенютичем був Єсько, який у 1503-1519 роках обіймав посаду володимирського городничого та одружився з дочкою Дашка Калениковича Ганною й одержав доступ до ляховецьких маєтків тестя. Спадкоємцем ляховецьких маєтків і села Тихомель став син Єська Григорій. Він був служебником князя Іллі Острозького. Спочатку Григорій іменується Сенютичем, потім Сенютою. У нього було два сини Федір і Матвій. Матвія вбили піддані ЗО травня 1563 року і вся спадщина дісталася Федору, який на той час обіймав посаду Кременецького войського.

Будучи ще православним, Федір Сенюта у другій половині XVI століття надав у своїх володіннях, зокрема в Ляхівцях, притулок арінам. Сталося це після того, як Федір одружився на Катерині Фірлеєвій з Дубравиці, батько якої був завзятим кальвіністом. Отже, не дивно, що діти від цього браку сини Павло-Криштоф, Петро, Авраам та донька Катерина стали прихильниками протестантських ідей. Саме вони, згодом, об'єднавшись шлюбними зв'язками з найбагатшими на той час великопанськими родинами Волині та Київщини Немиричами та Чапличами у родинний клан, стали найвпливовішими представниками аріанства або социніанства.

У своїх містечках та селах Сенюти заснували чимало аріанських громад, найбільші з яких діяли у Ляхівцях, Тихомелі, Радогощі, Хорошеві та ін. Те, що Ляховецький социніанський осередок був одним із найвизначніших в Україні, засвідчують як дослідники минулого, так й факти його діяльності. Надзвичайно велику увагу Сенюти-аріани приділяли просвітницькій, освітянській та науковій діяльності. Так, у самих Ляхівцях у першій половині XVII століття існувала социніанська школа, в різні часи мешкали та проповідували найкращі аріанські пастори та вчені-богослови. Або, наприклад, чого вартий лише той факт, що у селі Хорошеві ще в 1581 році вчений-социніанін Валентин Негалевський здійснив один із перших перекладів Євангелія на українську розмовну мову. Така подія в ті роки була надзвичайною та постає в один ряд за важливістю з виданням відомої Острозької біблії (здійсненою, до речі, того ж року), отож варта на окрему розповідь.

1581 році відбулася непересічна подія в Хорошеві (нині село у Білогірському районі), що належало Сенютам, социніанин Валентин Негалевський зробив переклад Нового Заповіту на розмовну українську мову. Про самого перекладача інформації обмаль. Відомо лише те, що він був українським шляхтичем, отримав гарну освіту, володів латиною та грецькою мовою, був знайомий з теологією та мав тісні стосунки з інтелектуальною елітою того часу.

За переконанням дослідників, зробити переклад В. Негалевського спонукала поява Острозької Біблії. Справа в тому, що Хорошів знаходиться поблизу Острога (менше 40 км), й, без сумніву, В.Негалевський бував в Острозі та знав, що острозькі книгарі готували до друку повний корпус біблійних книг на старослов'янській мові. Відомо, що ще не відредагований примірник Острозької Біблії з'явився влітку 1580 року. Цілком ймовірно, що В.Негалевський був ознайомлений з ним, й прийшов до висновку, що мова цієї книги не зовсім зрозуміла навіть для освічених людей. Це могло підштовхнути його до перекладу Нового Заповіту на розмовну українську мову.

Як би там не було, але Валентин Негалевский завершив самостійно цю непросту працю. Фактично це було перше в Україні Євангеліє, розраховане не лише на священнослужителів, але і на пересічних людей. Під час роботи В. Негалевський користувався польським перекладом Нового Заповіту, який був виданий 1577 року у Ракуві социніанином Мартином Чеховичем. Проте, оформлення праці В. Негалевського явно різниться від польського варіанту тим, що його переклад був розрахований на українського читача, ким би він не був аріанин чи православний.

В передмові "до ласкавого чительника" Валентин Негалевський писав, що зробив цей переклад "за намовою і напомінанієм многих учоних богобойних, а слово Божее милуючих людей, которі письма полского читаті не уміють, а язика славенского читаючи, письмом руським викладу з слов його нерозумеють ", додавши наприкінці, що віддає "працю на розсудок інших, ученіших од мене людей".

Отже, з передмови можна зробити висновок, що в ті роки в Україні та, зокрема, на Волині, було чимало грамотних людей, які користувались "письмом руським", тобто тодішньою українською мовою. Вони не вміли читати польською, погано розуміли старослов'янську, й саме на таких був розрахований цей переклад. Передмова також свідчить, що В.Негалевський отримав підтримку "многих учоних богобойних" людей добре освічених. Серед них, без сумніву були власники Хорошева Сенюти, які й створили перекладачу всі умови для праці.

Без сумнівів, переклад Валентина Негалевського цікава пам'ятка писемності, якою може пишатися наша нація. Вона свідчить про те, що вже у XVI столітті у нас було Святе Писання на рідній українській мові.

Як вже зазначалось, аріанське вчення на Ляховецьких землях міцно почало закріплюватися наприкінці XVI століття за дітей Федора Сенюти.

Старший син Федора Павло-Криштоф Сенюта виріс прихильником аріанства, поступово схиляючись до нього під впливом дружини, доньки київського підкоморія Стефана Немирича, відомого в Україні социніанина. Але, на початку XVII століття Павло несподівано прийняв католицтво. Він рішуче вигнав аріан із Ляховець, запросив до містечка монахів-домініканців та у 1612 році на ознаку міцності свого рішення, почав будувати величний костьол і кляштор при ньому. Аби закріпити свої нові переконання, Павло відправився у паломництво до Риму, й незабаром повернувся звідти завзятим социніаніном. Що сталося під час цієї подорожі, можна лише здогадуватися. Ймовірно, Павло все таки піддався впливу своєї дружини та сестри, що супроводжували його під час паломництва. Обидві жінки були палкими прихильниками аріанства, особливо сестра Катерина, яка була одружена на Мартинові Чапличі знаного на Волині социніанина.

Після цієї події, Павло-Криштоф перетворив Ляхівці на один із визначних центрів аріанства. Тут відкривається социніанська школа, сюди з'їжджаються найкращі просвітителі та пастори вчення аріанського, зокрема, відомий викладач та письменник Ян Стоїнський, вчений та літератор Петро Моршковський та інші.

Так само, сповідував аріанське вчення брат Павла, Петро Сенюта, що володів на Волині містечком Каменем та селом Радогощєю, а в Польщі Кобиліним та Зданами. Є відомості, що в Радогощі (нині с. Велика Радогощ Ізяславського району) була значна аріанська громада, існував молитовний будинок-вежа, руїни якої ще височили наприкінці XIX століття. Авраам Сенюта, власник Тихомеля, теж був завзятим социніанином. Саме на землях Тихомля була збудована відома 'Аріанська вежа" в якій слід вбачати не лише молитовний будинок, а культовий центр Сенют-аріан.

Тим часом, в останні роки XVI століття дещо почав погіршуватися стан социніанських громад в Польщі. Не було вже короля Сигізмунда II Августа (помер 1572 року) покровителя реформаторів, піднялась проти аріанства та інших течій католицька церква. Все це стало причиною, що у першій чверті XVII століття, на Волинь потягнулися польські аріани-просвітники та пастори.

Тиск католицької реакції на аріан у Польщі згодом відгукнувся й на аріанах Волині. Так, у социніанських громадах Сенют з'явились серйозні опоненти монахи Ляховецького домініканського кляштору, наступ яких відображають тогочасні судові справи, які домініканське духовенство періодично порушувало проти Павла-Криштофа та Петра Сенюти. Протистояти аріанам наступу католицькій церкві було все важче й важче. Не було у социніан й надійної підтримки серед міщан та селян, тому що аріанська ідея не заторкнула широких мас, так і залишившись релігією елітною та шляхетною. Можливо, тому, потрапивши від 1638 року під жорстокий тиск і гоніння з боку католицької церкви, а з 1648 року у вирій визвольної війни Богдана Хмельницького, аріанство приходить у повний занепад. До того ж, нове покоління волинської шляхти звертає свої погляди до католицької церкви. Що стосується долі аріанських громад, то вони, як правило, зникають одразу після смерті їхніх покровителів. Так сталося і в Ляхівцях після смерті Павла Сенюти 1639 року.

До кінця XVII століття аріани остаточно зникають з українських земель. Останні їхні представники розвіялися по світу частина згубилася в Угорщині і Трансильванії, частина десь у Голландії та Прусії.

Але в народі ще довгі роки жила пам'ять про Сенют-аріан. Люди, вказуючи на кургани, що розкидані на Ляховецьких землях, неодмінно казали: "То все лежать Сенюти". Дійсно, в аріан був обряд ховати померлих на відкритій місцевості, переважно на горбі, у неглибоких могилах, насипаючи над нею земляний курган. Кожному небіжчику в руки вкладали металеву дощечку з написом "Знаю, кого ввіряю", а поруч з тілом закорковану пляшку з покладеним всередину листом з коротким життєписом померлого. З часом щезли з поверхні землі й ті аріанські могили... Тільки вежа-каплиця на околиці Тихомеля залишилася німим свідком їхньої діяльності.

На правому підвищеному березі річки Горинь поблизу села Тихомель, прямо напроти городища колишнього княжого міста, власник цього села Авраам Сенюта десь на межі XVІ-XVІІ століть побудував вежу-каплицю. Вона велично знеслася вверх над усім навкіллям, проглядаючись здалеку на кілька кілометрів. Є всі підстави вважати, що Тихомельська вежа-каплиця була не просто молитовним будинком, а являла собою своєрідний культовий центр аріанських громад володінь Сенют.

Старожили села запевняють, що поблизу вежі ще на початку XX століття були фундаменти якихось будівель. Ймовірно, то були споруди, що складали комплекс аріанського культового центру, куди з'їжджались послідовники цієї течії з багатьох социніанських громад Волині. Авраам Сенюта, збудувавши величну вежу-каплицю, намагався пожвавити життя та розбудувати Тихомель. Він випросив у польського короля Сигізмунда III привілей на заснування у селі Тихомелі міста. Грамотою від 2 червня 1616 року король дарував мешканцям села Тихомель Магдебурзьке право, встановив торги щочетверга і ярмарки у неділю, чотири рази на рік, звільнив жителів села на 15 років від податків, мита торгового й мостового. Але створити тут місто Сенюті так й не вдалося, бо поряд через річку вже існувало жваве містечко Ямпіль. До того ж, скоро почалися гоніння на аріан, що відбилося на економічному стані маєтків Сенют.

Під час війни 1648-1654 років і набігів татар Тихомель зазнав значного спустошення. В 1681 році поміщик Криштоф-Олександр Сенюта продав свої Ляховецькі і Чолганські маєтки, в тому числі і село Тихомель, князю Станіславу-Яну Яблоновському, польському магнатові, коронному польському гетьману. Від Яблоновських село Тихомель у 1761 році перейшло у власність князів Сапегів, а в 1862 році у власність російської держави.

Що стосується Тихомельської вежі, то після занепаду аріанства, вона стояла пусткою фактично з середини XVII століття, зазнавши при тому значних руйнацій. От, наприклад, яку побачили вежу мандрівники на чолі з Л.Рафальським у 1864 році: "За окопом городища, по восточному направлению стоит каменная башня, которую местные туземцы называют капеллою. Башня имеет форму високого столба, вход в нее с западной сторони, прямо напротив входа ниши, устроеные в восточной стене зданая, такие же две ниши сделани в северной и южной его стороне. В верхней части зтой башни два окна, обыкновенние, продолговатие, под сводами три окна, небольшие, круглие. Внутренность башни биларасписана и следи живописи видни и теперь в изображении 4-х Евангелистов, написаних повише окон на стенах. Свод устроен из кирпича и еще цел, хотя и випало из него несколько кирпичей. Пол лежал на сводах погреба. Теперь пол не существует и своды погреба обвалились, почему последний остаєшся открытьш. Существует в простонародьи поверье, что из зтого погреба шел подземный ход под замчиском, к пункту, занимаемому теперь Тихомельскою корчмою у Староконстантиновской дороги. Само собою разумеется, зто поверье нелепо... Как нам кажется, гараздо правдоподобнее мнение тех, кой считают капеллу усипальницею фамилии Сенютов, владельцев Тихомеля в XVI и XVIIстолетиях. Сенюти принадлежали к секте Польских ариан, иначе социниан. Может бить описиваемая башня служила молельнею для ариан, отчего и носит название капелли. Погреб ее конечно слишком мал дляусипальници целой фамилии, но в углу ее заметно углубление, имеющее подобие двери. Вероятно оно вело в бившую усипальницу, находившуюся в склепе под погостом капелли".

Нині Тихомельська аріанська вежа-каплиця пам'ятка архітектури та історії національного надбання, охоронний № 1677/1. її архітектурну, історичну та культурну значимість важко переоцінити.

У Європі збереглося всього декілька подібних "Аріанських веж", переважно в Італії та Польщі. На території України аріанські вежі збереглися у Белзі (Львівщина) та Тихомелі, причому остання серед всіх згаданих вирізняється своєю вишуканою архітектурою, розмірами та розписом інтер'єрів. Це ставить вежу-каплицю в Тихомелі на рівень унікальних пам'яток минувшини. Але, найголовнішим є те, що Тихомельська вежа стала своєрідним уявним містком, який поєднує перших хрестиян з православними українцями, давньоримських аріан з социніанами Італії, "польських братів" з волинським шляхтичами. Вежа над волинською річкою Горинь дзеркало цілої епохи в історії середньовічної Європи та України.


Література

Архив Юго-Западной России. ч. І. Т. VI. Київ, 1883. С. 580-581;

Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. К.: Наук, думка, 1991. Т.5. 1995. С. 539-540;

Єсюнін С. Православна шляхта в часи реформації XVІ-XVІІ ст. //Історія релігій в Україні: матеріали VIII Міжнародного круглого столу. Львів, 1998. С.94-96;

Єсюнін С. Аріани Волині //Є. 2002. № 18;

Кралюк П. Новый завет из Хорошева //День. 2006. № 205;

Левицький Ор. Социнианство в Польше и Юго-Западной Руси //Киевская старина. 1882. ТЛІ. № 4-6;

Огієнко І. Українська церква. Нариси з історії Української Православної Церкви. Київ, 1993;

Олуйко В., Стасюк І. Ямпіль на Горині. Хмельницький, 2005. 228 с;

Рафальский Л. Путишсствие по Острожскому уезду Волынской губернии в 1864-1865 году //Вольшские епархиальные ведомости. 1873. Приложение к № 15. С.211-214; Сендульский А.

Местечко Ляховцы Острож, уезда //Волынские епархиальные ведомости. 1869. № 18;

Сендульский А. Село Тихомль //Волынские епархиальные ведомости. 1870. № 6;

Стельмашова А. Аріанство в давній Україні // Памятки України. 1993. № 1-6;

Теодорович Н.И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Т.2.

Уезды Ровенский, Острожский и Дубенский. Почаев, 1889. С. 790,793, 808, 832;

Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та раньомодерної України. К.; Критика, 2005. С. 221-222.

За матеріалами сайтів - Україна. Історія держави та Українські підручники онлайн

Наші інтереси: 

Пізнаємо рідну історію. 

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Ласкаво просимо до церкви програмістів Aryan Softwerk

Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков

Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Гендельф Білий.
0
Ще не підтримано

Добре додам. А за аріан скажу свою думку. Думаю нам треба дослідити творчість Юрія Немирича, він написав аріанський молитовник. Думаю їхні традиції не були такі, як у Свідків Єгови, так як мені хотіли нав'язати деякі рідновіри.

Ми не фантазуємо: ми розраховуємо! Але для того, щоб розраховувати, ми спочатку фантазували.

Коментарі

Зображення користувача Миро Продум.
0
Ще не підтримано

Важливі відомості! Треба накопичувати такого роду інформацію. Цікаво, у що конкретно вірили аріяни, які в них були звичаї, чим вони відрізнялися він інших конфесій. Бажано давати посилання на використані джерела.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Гендельф Білий.
0
Ще не підтримано

Я думаю, що можна ознайомитись зі звичаями, традиціями обрядами аріан в Україні. Але тут потрібні більш серйозні дослідження, які виходять за рамки інтернет ресурсів. Особливі відомості, можна назбирати в музеях та в архівах. Для цього на мою думку потрібна, мобільна творча група, якаб займалась пошуку матеріалів по бібліотекам, архівам, музеям.

Ми не фантазуємо: ми розраховуємо! Але для того, щоб розраховувати, ми спочатку фантазували.

Зображення користувача Гендельф Білий.
0
Ще не підтримано

Добре додам. А за аріан скажу свою думку. Думаю нам треба дослідити творчість Юрія Немирича, він написав аріанський молитовник. Думаю їхні традиції не були такі, як у Свідків Єгови, так як мені хотіли нав'язати деякі рідновіри.

Ми не фантазуємо: ми розраховуємо! Але для того, щоб розраховувати, ми спочатку фантазували.

Зображення користувача Олег Подорожній.
0
Ще не підтримано

підтримую

Братайтеся, єднайтеся зі світлими - це сила!

Зображення користувача Миро Продум.
0
Ще не підтримано

Аріянські вежі - це продовження аріянства готів з їхньою архітектурою, що рветься до небес. "Готи" і "аріяни" - ці слова часто вживалися як синоніми.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Дніпро Світло.
0
Ще не підтримано

Дякую! Знання цього, дозволить формувати, як свідомість, так і подальші дії, в правильному напрямі при творінні нового суспільства.

Зображення користувача Гендельф Білий.
0
Ще не підтримано

Я так зрозумів, що аріанство, займалось просвітницькою діяльністю. Наприклад взяти Володимира, який після прийняття аріанства, почав створювати школи в яких окрім грамоти вчили і математики вчили духовності, і вчили брахмани. Так само і в аріанстві часів козаччини. Варто згадати, що на Запоріжжі була школа. Я думаю, про неї, як про школу кшатріїв. Ось тут, про Січову школу. Брахмани мали братсьуі школи, господарники цехові школи. Тобто кожна варна або як люблять називати історики стан мала чи мав свою, школу, в залежності до чого ти належиш. Для аріанства головне не бути сліпим рабом, який виконує певну запрограмовану програму, а творчою, розумною людиною, яка вміє розрізняти добро і зло. І як я зрозумів з публікацій на НО, ОУН теж використовувало подібну тактику для просвітлення нації.

Ми не фантазуємо: ми розраховуємо! Але для того, щоб розраховувати, ми спочатку фантазували.

Зображення користувача Микола Стригунов.
0
Ще не підтримано

Аріанства здатні дотримуватись, бути Аріо-хрестиянами лише сильні люди. Трохи меньш сильні дотримуються Руської віри. Руська віра, за часів свого панування також звалася Тенгріанством (Тенгрі - Велике Небо). Це й була релігїя гунів. Православ'я в часи гунів, замаскувалось під Тенгріанство. До речі, Темучин, ще відомий як Чингіс-хан, був тенгріянином. Потім, Візантійський імператори та пізніше, починаючи з Бату-хана, хани золотої орди, зробили православ'я панівною релігією. Відтоді, Руська віра маскувалась під православ'я. Дуже важливо те, що за своєю сутністю Руська віра та Аріо-хрестиянство були схожі. Тому Руська віра та Аріо-хрестиянство так мирно й співіснували. А зовні Руська віра була схожа на православ'я. Ось деякі цікаві факти. Руська віра обов'язково створювала братсва. В Руській вірі було завжди виборне мірянами , духовенство. Люди Руської віри завжди прагнули стати сильнішими. Оскільки головна сила - то знання, люди Руської віри пранули до освіти. Найстаріше Львівське братство перебувало під прямим керівництвом Антіохійського патріарха. Всі Запорожці були записані Петром Сагайдачним до Києвського братсва.

Якщо прагнеш чуда - створюй його!