Зображення користувача Анатолій Висота.
Анатолій Висота
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Анатолій ВИСОТА: Краснянські ігри-15, або практична Радія

Трійко дівчат: Настуня, Катруся й Марійка все частіше гуляли в нашому саду. На великому круглому столі вони й гралися «в школу» та в інші дитячі ігри, рвали перші черешні та шовковиці. Нарешті вони підійшли до мене: - Діду, що це ви робите? - Це буде новий літній душ, - відповідаю.

Будуємо новий літній душ

З весни 2004 року, коли ми з дружиною переселилися в село, треба було облаштовувати двір, бо хату ми до весни встигли гарненько оновити. Свіжо зашпалерені стіни, виблискуючі новою фарбою вікна-двері й підлога так і вабили зайти в хату босоніж  й пройтися прохолодною підлогою. Що й робили радо наші онуки з Києва та Лівану. Їх було на той час у нас вже п’ятеро. Було жарке літо і ми з молодшим зятем за тиждень збудували літній душ. Робили з матеріалів, які були під рукою: із соснових жердин я настругав брусків й окремо дощок; в хід пішло й кілька старих дверей. Із старої бочки на 200 л я зробив ємність, у яку накачував воду насосом із колодязя. Палке проміння Сонця пірнало у воду й до вечора тепла вода була готова омити наші притомлені за день тіла.

За 11 років експлуатації старий душ став хилитися і ранньою весною цього 2015 року я вирішив спорудити новий літній душ і зробити це капітально. Перед цим я розібрав старий курінь, в якому часто гралися й ховалися онуки, а потім і старий душ. Все це я потроху пиляв і палив в пічці Мілано-2: в хаті ставало тепліше та й газ економився.

Отож новий душ ми ухвалили робити капітально, тобто з фундаментом і вже 4 квітня 2015 р. я викопав траншеї на новому місці. Будівництво час-від-часу переривалося  невідкладними роботами, але вже в червні були готові стіни з піноблоків і стеля та дах із монолітного залізобетону з достатньою товщиною в 10 см.

Тим часом 6 червня з Києва приїхала на канікули наша онука Настуня.

Трійко дівчат: Настуня, Катруся й Марійка все частіше гуляли в нашому саду. На великому круглому столі вони й гралися «в школу» та в інші дитячі ігри, рвали перші черешні та шовковиці. Нарешті вони підійшли до мене: - Діду, що це ви робите? – Це ж буде літній душ! А зараз я бетоную підлогу в ньому…

Дівчата гралися з рулеткою, витягуючи жовту стрічку, яка потім блискавично десь зникала із стуком. Потім намагалися поміряти зріст одна одній, але стрічка рулетки згиналася і знову, вириваючись з рук, блискавично зникала. Я підвів дівчат до навісу і викруткою позначив на стовпі лінію зросту кожної. Потім від землі і до позначки допоміг дівчатам поміряти рулеткою їхній зріст. Виявилося, що найстарша Марійка (27.1.2004 р. н., перейшла в 6-й клас) має 154 см, Настуня (22.7.2005 р.н., перейшла в 5-й клас) має 147 см, а Катруся (9.2.2005 р.н., перейшла в 5-й клас) має 140 см зросту.

В кожної з дівчат є свої дід і баба в нашому селі. У Катрусі Моревої батько росіянин і йому подобається, щоб дочка в українській школі  підписувала свої зошити іменем Єкатєріна. В Києві в родині вони спілкуються переважно російською. У Марійки Корнієнко мати росіянка і в родині вона спілкується рідною мовою,  діти з батьком розмовляють українською; дівчину в родині кличуть звично Машею. У нашої Настуні батько російськомовний українець і в родині спілкуються між собою двома мовами. Це в Києві та Боярці російський фактор має якесь значення, а в Красному українська стихія і трійко подруг спілкуються між собою українською.

 Катруся опечалилася

Дивлячись на стовп, вже розписаний їхніми іменами і цифрами, вона засумувала: - Я найменша… - Нічого, ось підростеш, то  й доженеш дівчат! – заспокоїв я її, додавши: - Люди відрізняються між собою і зростом, і здоров’ям, і розумом. Хтозна, може ти найрозумніша? – Та де там… - і дівчинка відійшла від нас. – А давайте перевіримо це прямо зараз! – запропонував я їм. І розказав про мовне змагання. Дівчат це зацікавило. А я собі подумав, що буду задавати запитання, відповіді на які будуть свідчити швидше про кмітливість і швидкість реакції.

 Скільки їх, цих антонімів?

Дівчата всілися на синьому порозі душу, а я на стілець, і ми стали домовлятися про правила. Погодилися, що тій буде зарахований бал, яка швидше назве правильний антонім до заданого слова. І цих запитань буде стільки, аж поки не потомимося. Домовилися, що антонімом є таке слово, яке є протилежне за змістом до іншого слова, наприклад, слово СУХЕ є антонімом до слова МОКРЕ. Першою заробила бал Настя, додавши до  ДІДА – БАБУ. А потім полилося струмочком: біле-чорне, далеко-близько, небо-земля, літати-повзати… Аж ось на моє: РОЗУМНИЙ, дівчата закричали: ТУПИЙ! - Ні! Є гострий і тупий ніж! – поправляю я. Після деякого сум’яття хтось здогадався, що є пара слів: розумний-дурний.

А далі я лиш встигав писати бали проти імен прямо на стіні літнього душу. Були й слова, на які дівчата не могли підібрати антоніма. Я підказував, а вони, щоб не забути, писали ці пари слів прямо в себе на руках. Нарешті після сотні запитань вирішили зробити підсумок і в першому змаганні перемогла Катя із 37 балами; Марійка відстала на 3 бали, а Настя на 4. Катя стала веселішою, а подруги заявили, що вже наступного ранку в математичному змаганні буде переможницею інша.

Числа і задачі

Вже зранку дівчата бігали в садку, а тоді стали допомагати мені робити розчин. Особливо подобалося місити розчин Марійці. Вона приляпувала кельмою, притрушувала цемент, пригладжувала долонею і в неї вийшла модель півкулі Землі. За таку любовну ретельність дівчина заробила від мене заохочувальний бал.

Ось я вибираю з діжки воду і відро за відром ношу й поливаю вишню. Обіцяю бал тій, яка здогадається, для чого це я роблю. Відповідали так: щоб помити бочку; щоб набрати свіжої води; щоб поливати дерева і т.д. Нарешті Катя, придивившись, помітила, що діжка стоїть криво і треба поставити її рівно. Це разом ми потім і робимо, а Катя заробила собі бал.

Хтось запитав, коли буде другий тайм? Я сказав, що після обіду й оголосив, що зараз хтось отримає один бал, якщо правильно скаже, що означає тайм. От всі ж вони з четвертого класу вчать англійську, а тут задумалися. Лиш Настя відповіла, що тайм означає час. Марійка попросила, щоб я назвав ще одне англійське слово. Я запитав, що  це таке лайф? І знову задумалися. Нарешті Настя сказала, що  це означає життя й отримала ще один бал.

Математичне змагання було ще цікавішим аніж мовне. Ми згадали за парні й непарні числа. Особливо дівчат зацікавили ПРОСТІ  числа – це ті, які діляться лише на одиницю і на самі себе, а особливо те, що цих чисел так мало. Вони одна поперед одної відповідали на запитання про квадрати чисел і навіть про корені квадратні, про  які дізналися вперше. Були й запитання на кмітливість, наприклад, Катя першою зуміла показати двома руками знак дорівнює (=). А от як зобразити рукою точку або нуль – ніяк не могли здогадатися. Нарешті погодилися, що точка і нуль не мають розміру, а тому їх можна умовно зобразити у вигляді пучки (великий і вказівний палець притиснути один до одного).

Це змагання тривало більше години, аж мені стало цікавим, що  я знаю і що діти знають і як саме відповідають на запитання, яких знову було більше сотні. В цьому другому змаганні з незначною перевагою перемогла маленька Катя, а на рік старшій і більшій ростом Марійці було соромно. Домовилися, що наступного дня ми продовжимо змагання і це будуть відповіді на запитання, які вони поставлять одна одній. Для цього домашнім завданням їм було написати по 10 запитань.

33 запитання

Цього дня ми сіли за столом у садку на зручних кріслах. Над головою тріпотіло й купалося у сонячних променях зелене листя і світлі та темні плями бігали по руках і голівках моїх учениць. Я роздивляюся аркуші із запитаннями. Катя й Марійка написали їх по 11. Настя поглянула на електролінію й тут же дописала: 11. Для чого призначені стовпи?

Домовилися, що  я зачитую по черзі запитання. Хто перший відповідає правильно, тій бал. Автор запитання відповідає після інших. Автору цікавого запитання 1 бал, а дуже цікавого аж 2. Я вже маю  ручку й пишу бали червоним. Дівчата мають ручки й записують правильні відповіді. Я чухаю потилицю від здивування тим, чим цікавляться десятирічні дівчата.

Гадаю, що й вам буде цікаво прочитати запитання одної з дівчат:

  1. Хто створив Бога?
  2. Як утворюється сніг?
  3. Чому банан це не дерево, а трава?
  4. Чому люди виглядають саме так, а не по-іншому?
  5. Чому люди мають саме такий колір шкіри, а не зелений?
  6. Чому, коли є якісь свята, наприклад Трійця, то не можна працювати?
  7. Чому пахнуть квіти?
  8. Звідки взялося насіння?
  9. Чому папугу можна навчити розмовляти нашою мовою, а інших тварин неможливо?
  10. Чому тварини не вміють літати, коли в них є шерсть?
  11. Скільки зірок у космосі?

А ще ж були запитання, на які відразу й правильно відповість не кожен читач цієї статті. Наприклад, ось таке: «Що є причиною змін пір року»? або таке: «Чому органи тіла, наприклад, очі, розміщені саме так, а не на іншому місці?». Не на всі запитання були однозначні відповіді й оцінка. Деякі відповіді мали здогадний характер. Аркуші дівчат вкривалися червоним і я помітив, як вони ревниво слідкували за сумою балів суперниць.

Після одинадцятого кола запитань ми ухвалили перейти до усних запитань. Тепер вже я задав свої 11 запитань і вони були простесенькі, наприклад, «Чому стіл має 4 ноги?». Потім дівчата задавали свої запитання, які їм приходили в голову. Іноді ми разом розмірковували, як правильно треба відповісти. Ця гра була такою цікавою, дівчата увійшли в такий азарт, що навіть не зауважили Настиної баби, яка тихенько підійшла, постояла собі, поусміхалася й знову взялася за сапу. На просте запитання: «Чому листя зелене», довелося мені відповідати і я розповів про біле світло, яке розкладається на сім кольорів у райдузі. Дівчата тут же переписали ці сім кольорів у себе на руках і колінах.

Півтори години тривало це змагання і за його підсумками з перевагою в 1-2 бали знову перемогла Катруся. Вона бігала садком і, підстрибуючи, кричала: «Я трикратна чемпіонка!». Настя і Марійка сиділи опечалені, а я задумався, як перетворити ці змагання на радію. І додумався, що  наступне змагання буде великим і присвячене Україні, а перемога в ньому буде дорівнювати трьом попереднім перемогам. Тепер вже зраділи Катині суперниці, бо  в них появився шанс наздогнати проміжну чемпіонку. Тоді ж разом ухвалили, що останнім, п’ятим,  буде спортивне змагання.

Я і Україна

Настя оригінально написала свій твір олівцем і назвала його «Рідна Україна». Ось вони ці аркуші з творами переді мною: у Марійки найкоротший, а у Насті й Каті на цілу сторінку.  Домовилися, що  ці твори зачитаємо й оцінимо завтра, а сьогодні поговоримо про Україну й українців.

Питаю: - Столиця України? Яка найголовніша річка України? Знають, швидко відповідають і я пишу червоним перші бали. А от на запитанні: - Хто Президент України? – дівчата задумалися і ось нарешті Настя відповіла, що Порошенко. Звідки знаєш? Мама казала! Вони не знали, хто  в нас голова Уряду, тобто прем’єр-міністр. Були варіанти від Ляшка, то Тимошенко.

Питаю, по чому іноземці можуть дізнатися, що  перед ними українці? Маша швидко й правильно відповідає, що по вишиванці, Катя додає, що й по мові, а Настя зуміла після підказки сказати, що дізнаються, коли українці заспівають. Тут дівчата заробили по балу на одному запитанні.

Та чи знають вони, яка в селі пташка найближча до людей? Марійка вигукує: - Голуби! В нас у Боярці – голуби! А в Красному? Настя: - Ластівки! Катя: - Синички! Кажу: - Подивіться, які пташки літають он під дахом хати? Разом: Горобці! Питаю: - Солов’ї тьохкають, а горобці? Ці-ці, ціві, ціві… - ніяк не можуть згадати. І нарешті Настя каже: Горобці цвірінькають!

Дивлюсь, як гарно заплетені коси в Насті та Каті, а в Марійки нависають на вуха й питаю: - Дівоча краса – це що? Гукають майже разом: Буси! Буси! (Марійка); Помада! (Катя!) і Високі каблуки! (Настя). Пояснюю, що  раніше в народі казали: «Коса – це дівоча краса». На це мені разом: - Еге! Та ви, діду, нічого не знаєте! Однак таки дівчата знають, що  українські чоботи на високих підборах красять і дівчат, і жінок.

Тут я згадав весільну пісню про чоботи і виявилося, що з дівчат її ніхто не чув. Даю домашнє завдання: з допомогою рідних записати цю пісню і завтра кожен рядок її я оціню в 1 бал. Тут підійшов наш кум Гриша – для дітей якийсь старий дід, й вони на нього не зважали, а грали далі в гру «Я і Україна». Кум пішов собі роздивлятися троянди та лілії, а ми ще з півгодини змагалися, а потім домовилися, що наступного дня завершимо це четверте змагання, а потім в нас буде ще спортивне змагання, підведення підсумків і нагородження переможців.

Буде дощик і неочікувані зміни

Зранку Настя кинулася до баби Люби, щоб записати пісню про ЧОБОТИ. Та пригадала лише 6 рядків. Я знав більше, та не став допомагати, бо є модератором гри. Скоро прибігли дівчата й принесли аркуші з піснею. Глянув – аж по 16 рядків. Це постаралися їхні баби Ніни. Але гру ми відклали на пізніше, бо дівчатам було цікавіше допомагати мені бетонувати відмостку коло літнього душу. Ось вони вмостилися рядком і приляпують та розгладжують кожна своєю кельмою м’яку поверхню. Їм приємно чути мою похвалу, що вони освоюють нову професію і будуть відтепер допомагати батькам у своїх родинах щось бетонувати.

Перед вечором ми знову перейшли в садок й продовжили змагання «Я і Україна». Тепер треба було дівчатам спершу прочитати, а потім і проспівати пісню про ЧОБОТИ. Спочатку ми співали її разом, щоб вони запам’ятали мелодію. Потім артистка виходила на «сцену» до яблуні і з трепетом слухала: «Шановні красняни, перед вами зараз виступить заслужена артистка села Красного і всієї України Катерина Морева із весільною піснею ЧОБОТИ! Зустрічайте оплесками!». Катруся театрально вклонялася на всі боки й починала, вказуючи на свої голі ноги: «Оце ж тії чоботи, що зять дав…». Після першого кола дівчатам захотілося ще раз проспівати, а потім ще раз. Тепер вже вони самі оголошували про вихід на сцену чергової артистки. При оцінюванні найвищий бал отримала Марійка.

Тим часом зі сходу насувалася темна хмара і ми побігли на спортивне змагання, щоб  встигнути до дощу, а змагання про Україну завершити можна і в літній кухні.

Весела біганина

У першому виді спорту треба було попасти тенісним м’ячиком з відстані 6 м у пляшку на 2 л. під воротами. (Для наших гостей ця відстань дорівнює близько 10 м. Якщо ви з 10 спроб попадете тричі у пляшку, це буде добре. Мій особистий рекорд – це 9 з 10, а пересічно  я попадаю 4-5 раз з 10. Це вам не з револьвера Флобера стріляти). Домовилися, що кожне попадання – це 1 бал. Дівчата цілилися, кидали і не влучали. У першому колі з десяти спроб Настя здобула 5 балів, Марійка – 2, а Катя лише 1 бал. Вони сподівалися, що  в другому колі наздоженуть Настю, але в результаті розрив між переможницею і ними ще побільшав.

Другий вид спорту ще простіший: треба підбивати вгору волан ракеткою аж поки той не впаде на землю. Скільки підбивань, стільки ж і балів. Почала підбивати волан першою Катя і в неї вийшло 6 підбивань, а за сьомим вона залетіла з ракеткою у кущ троянд і трохи подряпалася. Як Марійка не намагалася дрібненько підбивати волан, а вона заробила лише 3 бали. Несподівано для всіх Настя підбивала волан високо, встигала підбігти на місце падіння  й знову посилала волан у небо, а дівчата голосно рахували і на цифрі 20! вона розсміялася. Друге коло мало порівняти в дівчат число зароблених балів, однак Настя рішуче вирвалася вперед у цьому багатоборстві.

Для третього виду спорту довелося мені винести з хати велику тарілку і стакан, в якому вода на 1-2 см не доставала до вінець. Тим часом зайшли у двір хлопці: 11-річний Ваня – брат Марійчин та 12-річний сусідський Олежко. Вони дуже просилися змагатися разом, але дівчата рішуче заперечили. Хлопці вдовольнилися тим, що наступного року візьмуть участь в Других Краснянських іграх-16, а зараз допомагатимуть мені визначати переможців. За умовами цього змагання треба було обійти хату, тримаючи перед собою тарілку із стаканом з водою так, щоб не пролити. Секундомір мав засвідчити, хто зробить це швидше. Спочатку були тренувальні спроби, а потім дівчата одна за одною пішли обережно круг хати. Ми ж з хлопцями дивилися і за годинником і за тим, чи суха тарілка. В цьому змаганні першою була Марійка й вона отримала 10 балів. В неї з’явилася надія обігнати Настю в багатоборстві, коли вона переможе в четвертому виді спорту.

Для четвертого виду спорту я дав кожній дівчині по стакану. За командою дівчата разом побігли рвати шовковиці. Першою прибігла Марійка, але я повернув її назад доривати шовковиці до повної посудини. Ось біжать із шовковицями Настя і Катя і на якийсь крок Катя випереджає подругу. Аж тут почав накрапати дощ і ми поховалися  за великим столом у літній кухні. Ретельний підрахунок балів показав, що спортивне змагання виграла Настя і ви бачили б, якою радою вона була.

Підсумки і нагорода

Тим часом я став читати твори дівчат про себе і Україну. Присутня тут дружина дивувалася, що  це написали самі дівчата без допомоги дорослих. На помилки, описки і русизми я не дуже й зважав, а оцінював зміст твору. На перше місце по твору виходила Настя, та Катя так жалібно дивилася на мене, що  я їм обом дав по 5 балів, а Марійці три. Стали рахувати й перераховувати всі зароблені бали дівчат за два дні змагання «Я і Україна». Далася взнаки вікова перевага Марійки перед дівчатами у один рік і вона перемогла у цьому змаганні. Ми згадали, як вона впевнено і першою відповідала, наприклад, на питання, в яку ріку впадає наша річка Красна та річка Стугна.

Я не став визначати абсолютну чемпіонку, бо  Краснянські ігри-15 це скоріше не спорт, а РАДІЯ. Кожну з дівчат-переможниць  я нагородив своєю книгою «Красне. Красен. Красн». - Як підписати вам книги? Якою ручкою? –запитав я. – Червоною, червоною! – загукали радійки і раптом запитали, чи це я насправді написав таку велику книгу? А потім стали шукати кожна у своїй книжці світлини та імена рідних краснян.

Дощик десь закосичився над сусідньою Григорівкою. Виглянуло сонечко. Ми з дівчатами підійшли до троянд, щоб  оце й ви могли зрадіти дитячому щастю.

Після змагань тривала радія

Ще кілька днів ми в садку співали пісню про ЧОБОТИ, а потім ще й стали танцювати, підспівуючи собі. Дівчата швидко перехопили одне колінце, оте, де треба розводити й зводити руки перед грудьми і разом з-бок-на-бік перескакуючи ногами. Вони радо співали й танцювали поки не потомилися.

Згодом ми вивчили казку ПРО КОЗУ-ДЕРЕЗУ й разів із 5 її зіграли, міняючи по ходу дійства ролі. Це сподобалося дівчатам ще більше аніж співати й танцювати під пісню ЧОБОТИ. Та згодом Марійку з братом забрали в Боярку десь у табір і наша радія припинилася, щоб колись знову спалахнути.

Кілька слів наостанок

Наші діти й онуки по містах  і селах залишаються переважно без нашої дорослої уваги. А вони ж так хочуть, щоб їх помітили, оцінили і похвалили. Я вже не раз це роблю, а оце вперше розповів вам. Надіюсь, що  в ці літні дні краснянської радії метелик махнув крилом над головою в когось з дівчат і життєва стежка дівчини-жінки-матері буде доброю.  Якщо зі 100 читачів цієї статті хоч один використає мій досвід, вважатиму, що писав я це не даремно.

Хай же буде!

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Ласкаво просимо до церкви програмістів Aryan Softwerk

Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков

Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Марія Воробець.
0
Ще не підтримано

Завжди перед моїми очами всміхатиметься мудрий дідусь Панас, який приходив у наш двір, сідав на лавочку поруч з моїм під"їздом і розповідав мудрі, повчальні історії. Дідусь завжди пригощав цукерками, звичайними смоктальними з цукру, але ті цукерки здавались чарівними. І дідусь сприймався мною як людина з чарівного світу. Він приходив рідко, але всі його візити були водночас довгоочікуваними і несподіваними. Дідуся діти прозвали Панас, справжнього імені не знав ніхто. Крізь його очі сяяла велика любов, мудрість і чистота, я залишала всі справи, розваги, ігри і сідала поруч з дідом, довго слухала його розповіді.
Одного разу, коли, здавалось, весь світ повернувся проти мене :), в технікумі не могла здати предмет - економіку, в той час в вигідному (на погляд моїх батьків) технікумі радянської торгівлі, розуміла, як прийме цю новину мій невблаганний батько, я сіла в потяг і відправилась світ за очі. Спочатку до Львова, потім вночі пересіла на потяг до Харкова - міста, яке знаходилось дуже далеко від мого містечка, вирішила що там мене не знайде ніхто.
В порожній вагон зайшов чоловік незаурядної зовнішності, мудро глянув на дитину і запитав: "Куди ти їдеш сама?"
Я розповіла йому прикру історію, після чого він розповів свою. Чоловік їхав з ... тюрми, в якій просидів 10 років з 12-ти присуджених, це був 1988 рік.
Розмова затягнулась надовго, заснула майже під ранок, але ця розмова перевернула моє бачення, розуміння і бажання повністю. Прибувши до Харкова, взяла квиток назад і відправилась додому. Багато років потому я усвідомила, що той вже не молодий чоловік був посланий мені для передавання інформації, яка сиділа в мені багато років, потім дала свої плоди.
Він розповів за що посадили, в потяг він сів відразу після звільнення, їхав до жінки, яка писала йому до тюрми, більше не було де прихиститись. Сім"я після присуду такого довгого ув"язнення відмовилась від чоловіка. А до тюрми він був... другим секретарем міському партії міста Львова. Багато років чоловік просидів в одиночній камері, останніх кілька до нього підселили молодого хлопця.
Я читала... Іллі (це ім"я я йому дала в честь Пророка Іллі, захисника молоді від необдуманих вчинків) свої вірші, на той час мені вже майже було 18-ть. Чоловік наставляв, щоб я не покидала писати їх ніколи, про настанови я також забула на довгі роки, просто не розуміла навіщо мені було дано писати їх.
Чоловік дав мені багато порад, розповів неймовірні історії зі свого життя, ми знаємо що робила в часи Радянського союзу партія з вільнодумцями, дивина що чоловік взагалі залишився живим. А залишився живим тільки тому, що УСВІДОМИВ, що таке Життя і свою РОЛЬ в цьому житті. Цей чоловік дав тій дитині за декілька годин розмови стільки, скільки не дала жодна книга, всі вчителі вузів і технікуму і так далі. Правда в неповних 18-ть це було оцінено неповно, тому відкладено на деякий час для переосмислення.
На Харківському пероні ми попрощались, чоловік вийшов першим, я ще збиралась. Ілля підійшов до вікна зі сторни вулиці дуже близенько і глянув, ПРОНИК ПОГЛЯДОМ В МОЇ ОЧІ, ПЕРЕДАВ СВІТЛО СВОГО СПРИЙНЯТТЯ... Так чоловік постояв біля вагону якись час, обличчям майже торкаючись до вікна вагону, ми стояли близько, вдивляючись один одному в вічі...
Погляд зробив своє, потім чоловік повернувся і пішов не оглядаючись. Це БУВ СПРАВЖНІЙ ВТІЛЕНИЙ ПРОРОК ІЛЛЯ!

Дякую, що продовжуєте нести Мудрість для таких дітей як я, мудрість Панаса, енергію світла і любові. Обіймаю!

Любов - енергія безпричинна, без неї нема нічого.

Коментарі

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Сьогодні, 2 липня 2015 р. в четвер близько 12=00 я опублікував у своєму блозі цю нову свою статтю. Читайте, коментуйте, критикуйте, поділіться і ви своїм досвідом спілкування з дітьми та онуками.

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

От цікаво, шукаю цю свою статтю в своєму блозі - нема. Дивлюсь, чи є мій коментар на ГОЛОВНІЙ СТОРІНЦІ - нема. Може, друже Вадиме, це тому, що ця стаття проходить десь, як чернетка?

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Через РЕДАГУВАННЯ додав кілька слів і натис на ОПУБЛІКУВАТИ. Стаття появилася у власному блозі. Тепер перевірю, чи публікуються коментарі до неї на ГОЛОВНІЙ СТОРІНЦІ.

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Шедеврально!!!
Оце та справжня третьогетьманська школа "РАДІЯ"!
Першим директором одного з її філій є кандидат хімічних наук і краєзнавець, письменник і будівельник, Педагог і блогер, гуртівець і радієць наш милий Анатолій Михайлович Висота ))).
Так. Мало часу/гейму ми вділяємо дітям. Батьки десь на роботі, діти десь ніби вчаться в школі, дідусі і бабусі живуть самі й нудяться - роз'єднала нас ця уже догниваюча система/Матриця. Пора знову єднатися до гурту-РаДії!

Дякую за допис!

П.С. А свою книгу на Ярмарок ТГ виставиш, друже? ;-)

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Друже Арсене, дякую тобі за добрі слова й щедру оцінку цієї статті своїми галами - їх аж 14. Спасибі тобі, друже Романе Свищ за твої 10 галів оцінки. Щодо ярмарку - треба подумати - мало книг осталося.

Зображення користувача Василь Глод.
0
Ще не підтримано

Дуже мені сподобалося Ваше оповідання, Ви перетворили дитяче дозвілля в цікаві ігри. Добре, що онуки мають такого діда. До мене також приїхав онук, на жаль, мені поки що вдалося піти з онуком тільки один раз в ліс по гриби. Назбирали трохи сироїжок.

Радіймо!

Зображення користувача Ія Подолянка.
0
Ще не підтримано

Чудово друже Анатолію.Тобі можна присвоїти звання кандидата чи професора педагогічних наук.Добре що ти розповів про свій досвід.

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Спсибі вам, друзі мої Василю й Ганно за те, що удостоїли цю статтю своєю увагою й не пожаліли для її оцінки свої гали.

Зображення користувача Сонячна Світла.
0
Ще не підтримано

Радіймо, пане Анатолію! Мені дуже сподобалась Ваша стаття! Особливо розділ "33 запитання"! І я "чухала потилицю", шукаючи відповідь.

Зображення користувача Світодар Мирний.
0
Ще не підтримано

Гарна, цікава, повчальна розповідь. Справжня РаДія. Дякую, пане Анатолію, що поділилися цим приємним і радісним дійством.

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Дякую вам, друзі Світодаре та Оксано Срібна за добре слово та щедру оцінку цієї оповіді своїми галами. Оксано, ми переважно не знаємо своїх дітей та онуків. Щоб вони розкрилися, треба мати їхню довіру, розговорити їх. І тоді вони запитають те, що їх насправді цікавить.

Зображення користувача Явсе Світ.
0
Ще не підтримано

Ви справжній майстер слова,пане Анатолій..Буденні речі,які Ви описуєте,отримують забарвлення..Вітання малечі..Бережіть себе,бо мати такого дідуся-це велике щастя..

Вірю в те, що розумію.

Зображення користувача Еней Харалужний.
0
Ще не підтримано

Дуже правильний підхід до заохочення дітей до знань та навчання! Граючись діти хочуть навчатися, Ви це довели і нам розповіли. Дякую Вам за цей досвід!

Інформація - це те, що приховується.
Все інше - реклама.

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Друже Василю й друже Енею, дякую вам за добре слово й за щедру оцінку цієї статті галами. От відчувається, що друг Арсен має онуків, то його й зацікавила ця публікація. Чи у вас не складається враження, що більшість радійців-соколійців не мають дітей та онуків і не планують їх мати? В іншому разі вони б звернули свою увагу на цю зачеплену мною тему ВЗАЄМОДІЇ дітей і дорослих. Та й що ми знаємо один про одного? От я знаю, що друг Володимир Майборода батько-герой, бо має шестеро синів. Знаю також, що друг Леонід Українець має маленьку донечку Олю. І друг Андрій Гончаренко має дочку. Ганна Голубнича з Чернівеччини має онуків. Чарівна полтавчанка Майя Українська з Решетилівки класний педагог - жінка з фантастичною уявою. От я й звертаюся до названих і неназваних радійців - розкажіть про своїх дітей та онуків!

Зображення користувача Еней Харалужний.
0
Ще не підтримано

Я поки що не маю дітей, але планую їх завести в найближчі роки, тому, Ваш цей досвід візьму на озброєння і колись буду так гратися-навчатися з дітьми, навчати їх і сам навчатися у них :) Це цікава гра як для дітей, так і для дорослих!

Інформація - це те, що приховується.
Все інше - реклама.

Зображення користувача Віктор Юрченко.
0
Ще не підтримано

Так гарна стаття. В кожного в Душі закладено знання як вірно виховувати дітей, та, на жаль, далеко не кожен цим знанням користується.
Пропоную до перегляду ось цей ролик https://www.youtube.com/watch?v=kwyNqOFMhRI

Світ це лише відображення Тебе

Зображення користувача Дзвінка Сопілкарка.
0
Ще не підтримано

Як завжди смачно й весело описані найпростіші речі. На жаль, зараз мало хто може от так, неспішно щось робити і залучати до цієї роботи своїх дітей чи онуків. Саме у спільній роботі та грі дорослі можуть правильно виховати дітей. Але зараз найчастіше, коли батьки щось роблять, а дитина підходить і хоче спробувати допомогти, то чує у відповідь: "Ой, не треба, не треба, ти ж ручки замастиш. Краще йди побався." І не розуміють батьки, що в такий спосіб привчають дитину до думки, що праця - це щось важке й брудне. А ви, пане Анатолію, дали цим трьом дівчаткам неоціненний досвід РАДІСНОЇ праці і науки. Так тримати.

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Дякую, Дзвінко, що звернула увагу на цю статтю та на те, що гратися з дітьми - для цього не треба затрат. Треба ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ. Дякую за твої 5 галів оцінки. От питання, чи зробить хоч хтось щось схоже з нашого товариства?

Зображення користувача Дзвінка Сопілкарка.
0
Ще не підтримано

Мої вихованці вже завеликі для таких забав, але я часто використовую сократівський метод навчання шляхом запитань. А моя колега навіть брейн-ринг з ними проводила.

Зображення користувача Вадим Кононенко.
0
Ще не підтримано

Пане Анатоліє, у тебе просто таки талант роботи з дітьми... :)

Дякую за розгорнуту й красиву статтю, радісний та захопливий дитячий відпочинок й ненав'язливу українізацію нашого простору.

ПС. Питання, щоправда, дивне... якщо до нього додати адресата (цільову групу), вилучити "хоч хтось" (прибрати зневіру) й не замахуватися так далеко (спитати, наприклад, чи має хто бажання зробити подібне, бо бажання передує дії)... думаю, воно мало б шанси на відповідь...

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Так, Дзвінко, конкурси, брейн-ринги, бліц-запитання-відповіді = схоже, це вже й не класичні змагальні ігри, а щось ближче до радії - такої взаємодії між людьми, де панує радість змагання і майже немає сліз Чи.згодна?

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Раю, дякую тобі за добре слово. Ти перша, кого зацікавила ця стаття в практичній площині. Для таких ігор-РАДІЙ, гадаю, треба не менше ніж 3 дітей і не більше 5. Який вік твоєї племінниці? Щось повториш з мого досвіду, щось придумаєш своє - і вийде! Хай же буде?

Зображення користувача Дзвінка Сопілкарка.
0
Ще не підтримано

Так, пане Анатолію, я згідна з Вами, що коли в грі переважає олімпійський девіз: "Головне не перемога, а участь", то тоді гра перетворюється на справжню РАДІЮ. А щодо кількості дітей, то, на мою думку, краще коли є парне число, від 4 до 8. Тоді їх можна і на команди ділити і справжній чемпіонат на вибування зробити.

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Друже Вадиме, дякую за твою позитивну оцінку цієї статті, за критику - вона доречна, а також за твій 1 гал підтримки - він для мене багато значить. Дзвінко, гадаю, ти маєш рацію.

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

І тобі, Раю, спасибі і за зацікавленість цією публікацією, і за 1 гал твоєї підтримки!

Зображення користувача Зоріна Небокрай.
0
Ще не підтримано

Дякую, майстре на всі руки! І душ зробив і пічку витопив. Весело. А ось з дітьми гратися- то це дійсно талант треба мати. Признаюся, що я так не вмію. Тому віддам їх у ваш садочок, Анатоліє.))) З великим довір'ям- у добрі руки, радісну душу і терпеливе розуміння )))).

Від Землі, сили народження, святою водою благословляю!

Зображення користувача Ія Подолянка.
0
Ще не підтримано

Професоре Анатолію.я яксь зразу байдуже віднеслась до твоєї пропозиції шодо свїх дітей внуків.Твоя пропозиція вернула мене в минуле в той прекрасний час колия була разом з дітьми.В мене троє чудових діток.(вже дітей)Ми з ними ходили в походи.В селищі Берегомет є гора Стіжок. Ми частенько піднімались на їївершину.а біля підніжжя розпалювали вогнище пекли картоплю.грались співали танцювали.Часом до нас приєднувались учні мого класу.Разом ми ходили по лісову малину по гриби.І на городі діти завжди пра цювали знами. В ті часи сільські школярі прцювали на колгоспному полі замість уроків І наші діти найкраще прицювали.Я навчила хлопчиків варити прати прибирати Кожен з них чергував по тижню варив на всю сімю прибирав а явідпочивала. Дочка в період навчання жила в бабусі.Деколи старший син віддавав кишенькові гроші молодшому щоб той за нього прибирав.Учитель трудового навчання дав знання інавики які потрібні чоловікові господарю дому.А скільки радості приносили зимові ігри всім нам.Ми жили недалеко від шкільного стадіону і щодня пробігали по кілька кругів.Я вибігала перша а до мене приєднувалась решта членів сімї. Був унас і сімейний квартет я чоловік іхлопці.В селі виступали в районі Були ми і спортивною сімєю.Ми з чоловіком і молодший син І в районних змаганнях брали участь ів обласних.Навіть здається попадали в першу трійку На тих змаганнях я стріляла з гвинтівки але слабо в мене естафета чи крсс непоганобули одне слово біг.Я для хлопчиків підбирала літературу для позакласного читання.Старший син лягав зкнижкою івстававрано ідочитував.Діти любили слухати казки які видумував чоловік.Грали ми ів ітелектуальні ігри забула які(скільки зим і літ пройшло).Дочка працює вчителькою англійської мови В її школі три роки працював волонтер їзСША..Він говорив Наталія Сергіївна моя сімя.Вона його взила і до Києва і на лемківську ватру в м Монастириськ Тернопільської обл і в Пьвів .Наталія поважана в селі де працює і де живе Її дочка стала мамою а я прабабусею. Старший син живе іпрацює в Києві з 1989р.Професійний музикант співак.З дружиною Наталею виховують двох дівчаток Старша навчається у вузі набуває фаху танцюристки хореографа..Наталія займаєть на курсах по вишивці у вихідні дні Такого цікавого понарозказувала мені про вишивку що я захотіла собі вишити сорочку за всіма правилами.Може десь перетинається з п. Щербиною.Любима невістка. Аж от підійшла черга молодшого сина Він батько-герой.мають з дружиною Віталією 5 діток Олесь -музикант Віталія -солістка Львівської філармоніїє Старший син Дмитрик(19 років Закінчив музичну школу ім Соломії Крушельницької по класу бандури Андрій цимбаліст Хлопці часто їздять на конкурси займають призові місця Дмитро вірші пише Софійка-красуня аутистка пено через вакцинаціюЦе наш біль. Анна -Марія (ще має рідновірське імя) закінчила перший клас звичайної школи і перший клас побандурі.Бажання вчитись у звичайній школівже відбито в неї.Миросяі в листопаді -5років. Олесь вміє ремонтувати музичні інструменти.Все Анатолію крапка спонукав ти мене на подвиг.Честь тобі хвала.Ох ічасу забирає ця писанина.Тим не менше ятобі вдячна Анатолію згадала молодість і похвалилась що рекомендує нам робити І.Каганець.А За спонуку(що так довго мучилась)ще 5 галами вшаную Хай буде!!!

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Бачу, Ганно, яка ти розумниця! Тепер ми знаємо, що ти з чоловіком маєш двоє синів і дочку і багато онуків і навіть правнучку. І всі талановиті! Чоловік - талант - це його казки огорнули дітей аурою творчості, а ти розвивала їхню уяву! Ти, Ганно, щира душа, яких так мало. Ну, хто ще похвалиться своїми дітьми й онуками? Оцінив твій цей коментар у 1 гал, а потім намагався додати до 10 - і не вийшло. Може хтось із радійців це зробить?

Зображення користувача Вадим Кононенко.
0
Ще не підтримано

Переголосування на НО - недоступне. Тож - подякуєте ще раз, пізніше. :)

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Друже Вадиме, а от чи можеш ти, до прикладу, проголосувати за коментар Ганни Голубничої? А я проголосую за твій - і справа буде зроблена!

Зображення користувача Вадим Кононенко.
0
Ще не підтримано

Гаразд. Вже. :)

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

А що саме ти, друже Вадиме, зробив? Дивлюсь на ОСТАННІ КОМЕНТАРІ й не бачу комента Ганни з твоєю оцінкою.

Зображення користувача Вадим Кононенко.
0
Ще не підтримано

Те, що Ти й просив - прогалив коментар пані Ганни. :) В будь-якому разі, мені не шкода пані Ганні тих галів за такий великий допис. Й на статтю вистачило б..

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Друже Вадиме, в цій публікації є 2 коментарі Ганни. Обидва прстимульовані мною по 1 галу. І це видно. А де ж твої гали відбилися? І в скільки галів ти оцінив ВЕЛИКИЙ коментар Ганни?

Зображення користувача Вадим Кононенко.
0
Ще не підтримано

Щодо мого голосування: https://drive.google.com/file/d/0B-LLYRosfqIwR0tvSFUtLWxUZkU/view?usp=drivesdk

Цитата:
Вадим Кононенко -10.00 ϟ ϟ 16 Липень, 2015 - 12:55 - Схвалено

Щодо видимої статистики: Твоя правда, система списала з мого Голосару гали, але не нарахувала пані Ганні... Треба буде з’ясувати причину й знайти усі такі випадки (якщо були).

Поки-що залишаю як є. Дякую, пане Анатоліє,.. вдалий "постріл". :) Виправимо.

Зображення користувача Марія Воробець.
0
Ще не підтримано

Світлий, Добрий Чоловік - Радісні і Чисті Думки, Добрі справи! Дякую, дуже Дякую за все, що ви пишете і робите. І все це написано у ваших світлих очах - ваше відношення до життя, ваша доброта. Радіймо, що є такий Анатолій! Спасибі вам за вас! Хай будуть всі блаженні і щастиві! Радію до сліз. Обіймаю вас, дорогенький ви наш!

Любов - енергія безпричинна, без неї нема нічого.

Зображення користувача Марія Воробець.
0
Ще не підтримано

Завжди перед моїми очами всміхатиметься мудрий дідусь Панас, який приходив у наш двір, сідав на лавочку поруч з моїм під"їздом і розповідав мудрі, повчальні історії. Дідусь завжди пригощав цукерками, звичайними смоктальними з цукру, але ті цукерки здавались чарівними. І дідусь сприймався мною як людина з чарівного світу. Він приходив рідко, але всі його візити були водночас довгоочікуваними і несподіваними. Дідуся діти прозвали Панас, справжнього імені не знав ніхто. Крізь його очі сяяла велика любов, мудрість і чистота, я залишала всі справи, розваги, ігри і сідала поруч з дідом, довго слухала його розповіді.
Одного разу, коли, здавалось, весь світ повернувся проти мене :), в технікумі не могла здати предмет - економіку, в той час в вигідному (на погляд моїх батьків) технікумі радянської торгівлі, розуміла, як прийме цю новину мій невблаганний батько, я сіла в потяг і відправилась світ за очі. Спочатку до Львова, потім вночі пересіла на потяг до Харкова - міста, яке знаходилось дуже далеко від мого містечка, вирішила що там мене не знайде ніхто.
В порожній вагон зайшов чоловік незаурядної зовнішності, мудро глянув на дитину і запитав: "Куди ти їдеш сама?"
Я розповіла йому прикру історію, після чого він розповів свою. Чоловік їхав з ... тюрми, в якій просидів 10 років з 12-ти присуджених, це був 1988 рік.
Розмова затягнулась надовго, заснула майже під ранок, але ця розмова перевернула моє бачення, розуміння і бажання повністю. Прибувши до Харкова, взяла квиток назад і відправилась додому. Багато років потому я усвідомила, що той вже не молодий чоловік був посланий мені для передавання інформації, яка сиділа в мені багато років, потім дала свої плоди.
Він розповів за що посадили, в потяг він сів відразу після звільнення, їхав до жінки, яка писала йому до тюрми, більше не було де прихиститись. Сім"я після присуду такого довгого ув"язнення відмовилась від чоловіка. А до тюрми він був... другим секретарем міському партії міста Львова. Багато років чоловік просидів в одиночній камері, останніх кілька до нього підселили молодого хлопця.
Я читала... Іллі (це ім"я я йому дала в честь Пророка Іллі, захисника молоді від необдуманих вчинків) свої вірші, на той час мені вже майже було 18-ть. Чоловік наставляв, щоб я не покидала писати їх ніколи, про настанови я також забула на довгі роки, просто не розуміла навіщо мені було дано писати їх.
Чоловік дав мені багато порад, розповів неймовірні історії зі свого життя, ми знаємо що робила в часи Радянського союзу партія з вільнодумцями, дивина що чоловік взагалі залишився живим. А залишився живим тільки тому, що УСВІДОМИВ, що таке Життя і свою РОЛЬ в цьому житті. Цей чоловік дав тій дитині за декілька годин розмови стільки, скільки не дала жодна книга, всі вчителі вузів і технікуму і так далі. Правда в неповних 18-ть це було оцінено неповно, тому відкладено на деякий час для переосмислення.
На Харківському пероні ми попрощались, чоловік вийшов першим, я ще збиралась. Ілля підійшов до вікна зі сторни вулиці дуже близенько і глянув, ПРОНИК ПОГЛЯДОМ В МОЇ ОЧІ, ПЕРЕДАВ СВІТЛО СВОГО СПРИЙНЯТТЯ... Так чоловік постояв біля вагону якись час, обличчям майже торкаючись до вікна вагону, ми стояли близько, вдивляючись один одному в вічі...
Погляд зробив своє, потім чоловік повернувся і пішов не оглядаючись. Це БУВ СПРАВЖНІЙ ВТІЛЕНИЙ ПРОРОК ІЛЛЯ!

Дякую, що продовжуєте нести Мудрість для таких дітей як я, мудрість Панаса, енергію світла і любові. Обіймаю!

Любов - енергія безпричинна, без неї нема нічого.

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Дякую, Маріє, за такий мудрий і розлогий коментар, за діда Панаса!

Зображення користувача Марія Воробець.
0
Ще не підтримано

Дякую Вам, Анатолій! Прийнято зображати мудрість в образі старця, і я зустріла в житті велику підтримку і мудрість від такого образу.
Але... насправді віку не існує, це ілюзія, яка також висить в свідомості людей домокловим мечем.
ВІКУ НЕ ІСНУЄ і образ цей невдовзі буде змінений на образ мудрості дитячого сприйняття!
І ви, Анатолій, несете мудрість діда Панаса, але не віковий образ, тому що ви не старець, ви молода людина, та маєте що передати дітям, у вас мудрість від вашої внутрішньої доброти, від тієї любові, що живе у вашому Серці. Дякую.

Любов - енергія безпричинна, без неї нема нічого.

Зображення користувача Оксана Леськів.
0
Ще не підтримано

Це прекрасно мати такого чудового і прогресивного дідуся, ваші онуки щасливі)) Дякую за цікавий досвід пізнавального спілкування з діточками.Щасти!

Світлий Ангел

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

І я вдячний вам, Оксано Леськів та Майє за увагу до цієї публікації!

Зображення користувача Ґайя Радісна.
0
Ще не підтримано

З великим задоволенням прочитала Вашу статтю, пане Анатолію! По-перше, завдяки Вашим майстерним описам Краснянських ігор, по-друге, тому, що у статті згадуються місця, де живуть мої родичі, і які не так далеко від села, де народилася моя мама, по-третє, як колишня вихователька із цікавістю знайомлюся з досвідом інших вчителів. Пораділа за Вашу онучку й за її подруг, бо вони отримали Вашу увагу, добру пораду, знання, які найкраще засвоюються під час гри. Так, дітям, і не тільки дітям, але й дорослим так важливо, "щоб їх помітили, оцінили і похвалили". Також зазначу, що стаття проілюстрована чудовими світлинами. Гарна робота!

Ґайя Радісна

Зображення користувача Данило Майоров.
0
Ще не підтримано

Пане Анатолію, Ви майстер гри! Як майстерно Ви поєднали три складових: навчання, роботу і дозвілля. Із захопленням прочитав Вашу розповідь. Тепер міркую як завербувати Вас в один з наших дитячих таборів :)

І повіє огонь новий з Холодного Яру!

Зображення користувача Ірина Висота.
0
Ще не підтримано

З величезним задоволенням перечитую знову цю радію, починаючи в дитинство! Дякую, татусь, що ти є!!!

Твори!!!