Зображення користувача Василь Тодоров.
Василь Тодоров
  • Відвідувань: 2
  • Переглядів: 3

Мова як відображення ментальності.

Світ:

Питання мовності (повсякденного використання конкретної мови) стосується не стільки філології, скільки відповідних інтересів, потреб і переконань даної особи, а передусім — її ментальності, тобто способу мислення. Актульна стаття українського журналіста Євгена Ґолибарда.

Пані й Панове російськомовні, прочитавши цей заголовок, не поспішайте ображатися. Не треба нервувати, а спокійно поміркуймо. Поміркуймо з позиції українських національних інтересів, тобто в інтересах нашої рідної Батьківщини, в інтересах всіх патріотів України.

Щороку восени починаючи викладати мій курс у новій групі дуже дорослих студентів, уже на першій ввідній лекції чую, як хтось в аудиторії запитує тоном претензії і невдоволення: “А нєльзя лі по-русскі?”

Відповідаю миттєво: “Льзя! Обов’язково льзя — у Росії!”

І тут-таки додаю питання: “Чи уявляєте собі, щоб у подібній ситуації в Росії, хтось запитав у викладача на першій лекції: А чи не можна по-українськи?” Можна собі уявити, яким був би наслідок такого запитання”.

У кожному разі, автор запитання мусив би давати  відповіді на багато запитань ФСБ з приводу його українськомовності і тих інтересів, потреб та переконань, що стоять за ним.

Бо питання мовності (повсякденного використання конкретної мови) стосується не стільки філології, скільки відповідних інтересів, потреб і переконань даної особи, а передусім — її ментальності, тобтоспособу мислення.

Адже мова — це акустичне відображення глибинних процесів у мозку людини. Процесів, що визначають існування і функціонування кожної особи, суспільства, світу.

Ментальність — це велике багатство, яке подарував людям Творець. Ментальність кожної Нації формує і динамічно розвиває її культуру, зокрема національну літературу, живопис, архітектуру тощо.

Ментальність китайців є невід’ємною від мови ієрогліфів. За кожним з ієрогліфів стоїть певна думка і уява, що має своє місце в асоціативному ряду, а водночас, є національним елементом світоглядних можливостей конкретного мешканця Пекіну чи Шанхаю.

Щоб досконало освоїти йогу або індуські танці, не вистачить добре знати відповідні вправи і рухи та щоденно тренувати тіло. Бо передусім треба мати в голові відповідні національні елементи світоглядних можливостей, що змалечку закладаються батьками у голову маленького мешканця Нью Делі чи  Наґпура.

Всесвітньо відомим і шанованим елементом японської культури, зокрема образотворчого мистецтва є каліграфія, освоїти яку можна лише навчившись відповідно мислити, тобто виховати з дитинства японську ментальність, а отже освоїти суто японські елементи світоглядних можливостей.

До речі, шановні Пані й Панове російськомовні, як ви перекладаєте на російську словосполучення  образотворче мистецтво? Перекладіть, порівняйте і знайдіть різниці. Як бачите, різниці між зазначеним українським поняттям і російським ізобразітєльним іскусством кардинальні, принципові й несиметричні.

Уже у першому слові в російському варіанті йдеться проізображеніє (відображення із-образа, копіювання образу, що серед іншого може викликати асоціацію з дзеркалом), тоді як в українському на першому місці ми бачимо творчість і саме на творчості, тобто на творчому сприйнятті образу (а не на ізображенії образа) формується український ментальний елемент.

А візьміть друге слово — російське іскусство і українськемистецтво. Можна порівняти, але не має сенсу, бо по суті це дуже різні поняття. За російським словом іскусство стоїть відповідний ряд:іскусствєнний (штучний, неприродний), іскушать (спокушувати, тобтособлазнять, а отже й обманювати).

За українським словом мистецтво (досконале вміння у конкретній справі) стоять відповідно: мистець (митець, майстер), майстерний(тобто виконаний на високому рівні), містеріум (таємниця).

Російська ментальність упродовж багатьох століть базується на праві сильного і підтверджується постійним прагненням росіян збагачуватися за рахунок інших народів, зокрема шляхом загарбання територій. Їх ідеологія — імперіалізм.

А тому в російській ментальності немає місця для шанобливого ставлення до людської гідності й взагалі до життя людини. Там панують так звані “государствєнниє інтєрєси”, важливіші за право людей на життя.

Саме в “государствєнних інтєрєсах” у вересні 1999 року булопідірвано багатоквартирний житловий будинок у Волгодонську, щоб звинуватити чеченців і розпочати другу чеченську війну.

У цих самих інтересах було підготовлено теракт з метою збити російський пасажирський літак над Донбасом у липні 2014 року, щоб використати як привід для широкомасштабного вторгнення російських загарбників на Україну.

З цією самою метою російська артилерія упродовж трьох місяців щодня провокаційно обстрілює нашу територію з важких гармат та “градів”. 

Російський спосіб мислення, тобто ментальність яка допускає необмежену жорстокість (безпрєдєл), несе величезну загрозу не лише громадянам України, а й всьому світові. Невід’ємним елементом такого мислення є російська мова.

А кожна мова, як відомо, це ключовий, найпереконливіший і найдосконаліший засіб ідентифікації людини у світовій, вітчизняній і місцевій спільноті, важливий елемент суверенності особи, Нації, країни і головний чинник її культури.

Отож за російською мовою, яка переповнена бруднослів’ям, ми  ідентифікуємо людину і визначаємо, чого нам слід від цієї людини очікувати. Особливо після всього того, що Росія накоїла в Україні упродовж історії, а надто в нинішніх реаліях російсько-української війни.

До речі, нинішній улюблений лідер росіян також вважає, що  мова це ключовий, найпереконливіший і найдосконаліший засібідентифікації людини. Власне з його подачі Держдума Росії ухвалила рішення про захист російськомовних осіб за кордоном, зокрема й з застосуванням військової сили.

Причому, спочатку йшлося про так званих соотєчєствєнніков за рубежем, а потім (коли зрозуміли, що росіяни народжені в Україні ніяк не можуть бути співвітчизниками росіян народжених в Росії) кремлівські верховоди (а за ними й вся російська пропаганда) почали вживати визначення русскоязичниє.

Отже, згідно з офіційною позицією і законодавством Росії, російськомовні громадяни України потребують захисту з боку російського війська. Що й відбувається нині з того моменту, коли кілька десятків російськомовних провокаторів вийшли на вулиці українських міст з гаслами “Крим — Расія!”“Донбасс — Расія!” тощо... 

Факт неприємний, але факт — саме російськомовні громадяни України дали імперській  команді Путіна привід для агресії.

Тому постає логічне запитання: Яку (чию?!) ментальність виховують російськомовні громадяни України, коли закладають у свідомість своїх дітей російські елементи світоглядних можливостей,зокрема — російську мову?

І хоча діти не все і не одразу усвідомлюють, проте дуже скоро між ними назріває розподіл на “ми” і “вони”. Як правило, цей розподіл не носить антагоністичного характеру, бо спрацьовує конвергенція.

Але час іде і невидима стіна недовіри і прихованої антипатії стає чимдалі міцнішою. Особливо, коли не лише російськомовні вчителі в Україні, а й гастролери-хитруни з Москви активно цю стіну будують.

Наприклад, коли у київській російськомовній школі, що на Повітрофлотському проспекті, початок нового навчального року традиційно відкриває Посол Росії в Україні чи інший високопоставлений російськомовний діяч ворожої держави.

Або коли на столичному книжковому ринку школярам пропонують зошити з  біографіями і заохочуючим описом діяльності комуністичних лідерів (В. Леніна, Й. Сталіна, Ф. Кастро, Мао Цзе Дуна…). Виробник цієї продукції — дніпропетровська компанія "Полісвіт", яка виконувала замовлення московської торгової компанії "Альт". Між іншим, в зошитах зазначено: "Ми раді, що ви поділяєте наші ідеали". Все вірно — багато хто поділяє такі ідеали, отож і купує.

У мене немає переконливої статистики, але на підставі мого шкільного, студентського і подальшого досвіду стверджую, що українськомовні дівчата, як правило, не виходили заміж за російськомовних хлопців. Одним із типових жартів на вечірках у технікумі було шевченкове:

“Кохайтеся чорнобриві,

  Та не з москалями,

  Бо москалі — чужі люде,

  Роблять лихо з вами.”

Тоді воно сприймалося у контексті розмаїтого студентського гумору, але у підтексті розумілося як таке, що має підстави.

Нині, в умовах реальної загрози для кожного з нас, вимоги до майбутнього подружжя об’єктивно висуваються жорсткіші — вже не достатньо бути співвітчизниками, бо ще краще бути одноплемінниками. Адже потім з’являються діти і проблеми виховання...

Нинішній ефір вже переповнений піклуванням про втікачів з півдня і сходу України. Майже постійно повторюються мантри:“Україна — хвиля єдності!”, “Збережемо Україну!”, “Україна — велика країна!”, “Любіть Україну!” Тисячі волонтерів і десятки тисяч чиновників терміново вирішують проблеми  житла, працевлаштування, оформлення документів втікачів, влаштування їх дітей тощо.

І все це — з позицій забезпечення їх прав, а не обов’язків. Адже першочерговим обов’язком кожного громадянина України незалежно від національності — є досконале знання, використання і навчання своїх дітей української мови.

Бо саме мова і тільки мова є практичним і найпотужнішим засобом єднання не лише одноплемінників і всіх  патріотів суспільства, а всіх без винятку громадян країни, яка насправді хоче бути єдиною, неподільною і великою. 

Тому в новій Конституції Української Республіки (“Слово Просвіти”, ч.19, 15-21 травня 2014 р.) запропоновано однозначно:

Українська державна Нація — це патріотичні громадяни всіх національностей. Тому фактом свого існування й повсякденної діяльності громадяни Української Республіки повинні постійно утверджувати свою Батьківщину-Україну незалежною, суверенною, унітарною, демократичною, соціальною, правовою державою.

...Основою культури та патріотичної солідарності всіх громадян Української Республіки є мова Титульної Нації – українська мова, що є державною мовою і мовою міжнаціонального спілкування на всій території України”.

Бо питання мови, зокрема українськомовності — це цілий комплекс інтересів, потреб та переконань, що стоять за ним.

Отож, шановні Пані й Панове російськомовні! Пора вже вам припинити гратися у російське “мєжду здєсь” і визначитися для якої Вітчизни ви є співвітчизниками. Бо піти в Росію разом зі шматком української території вам все одно не вдасться!

Отож починайте вчитися жити в Україні по-українськи.

 

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Щасливі приязні, бо вони успадкують Землю

Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля

Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Оксана Колосовська.
0
Ще не підтримано

Дуже гарна, правильна стаття! Підтримую повністю!
Мене ще завжди дратувала наша'' толерантність'' - це сутуаціі, коли до украінця звертаються знайомі по-російськи і він автоматично перемикаеться на російську! Чому? Ніколи такого не розуміла...

Коментарі

Зображення користувача Оксана Колосовська.
0
Ще не підтримано

Дуже гарна, правильна стаття! Підтримую повністю!
Мене ще завжди дратувала наша'' толерантність'' - це сутуаціі, коли до украінця звертаються знайомі по-російськи і він автоматично перемикаеться на російську! Чому? Ніколи такого не розуміла...

Зображення користувача Доброслав Велесовий.
0
Ще не підтримано

До речі, російськомовні часто самі дивуються чому україномовні перемикаються на російську при розмові з ними. А після того ще й хочемо, щоб в Україні вся преса та телебачення були україномовними.

Це звичайний бізнес. Якщо "піпл" хаває на російській, то навіщо робити на українській. І тут жодні заборони чи обмеження не допоможуть. Аж доки не зменшиться попит на російськомовне. Знову ж таки все впирається в людей і звинувачувати владу чи ще когось там немає жодного смислу. Тільки закони ринку.