Бойові дії українських козаків на морі практично нічим не відрізнялися від дій славетних буканьєрів вольних республік Тортуги, Гаїті та Ямайки. Буканьєрству належить видатна роль у становленні основоположних ідей «Білля про права» Бенджаміна Франкліна в США.
Обумовлюючи місце Січі як етноісторичного явища у світовій історії та культурі, треба визначити її як відсічену окреслену лінію, у межах якої виконується закон відновлення втраченої справедливості. Феномен Українського козацтва у соціоетногенезі східно-европейської громади слід зарахувати до досить широкого кола порубіжних суспільств.
Такі суспільства виникали на початку часів переселення народів на прикордонні цивілізацій та позацивілізаційного світу. Вони дедалі активніше конкурували у царинах виконання закону, що з римських часів визначується як юстиція – відновлення справедливості, технологій (у тому числі й соціальних), військовій справі та найбільш агресивно у сфері міграції.
До таких порубіжних соціумів, зокрема, належали: вікінги; вільні стрільці Шервудського лісу; флібустьєрсько-буканьєрські «республіки» та «берегові братства» Карибського моря і Мадагаскару; льянеро Венесуели; гаучо Аргентини, мореходи Алжиру; у деякій мірі «казакі» Росії…
Особливо помітна, і теперечки наразі, тотожність українських козаків з американськими траперами та флібустьєрами – піратами Карибського моря.
Назва «козак» (вільна озброєна людина), на перший погляд, подібна за значенням «флібустьєра». Але це не зовсім так. Є відмінність між «флібустьєрством» (морським розбоєм) та «буканьєрством» (береговим братством). «Берегові братства», на відміну від розбійників, керувались відомим «Статутом Берегового Братства» – вільних стрільців, не промишляли «військовим хлібом» (то вимушене заняття), заготовляли провіант на продаж.
Те ж саме варто сказати і про українське, зокрема, січове козацтво (вільних стрільців, на відміну від степових розбійників). Доказовість такої позиції автору цього «опусу» вважається очевидною, що можна підтвердити у висновками культуролога Мирослава Поповича, який визначає сутність українського козацтва до Гетьманської держави як чисельної складової «напівфермерського» люду та менш чисельного контингенту «професійних вояків на Січі», основним засобом існування яких була воєнна здобич («козацький хліб»). Але треба зважити – вимушених до того. Вимушених недотриманням прав і свобод, а насамперед попранням можновладцями дарованої Творцем рівної для всіх людської гідності.
Причому ідеологія, основана на ідеях відновлення порушеної справедливості, які відображав Січовий Лицарський Звичай (до речі, як і «Статут Берегового Братства» піратів), накладала відбиток на все козацьке середовище, яке вважало себе Славним Військом Запорозьким.
Відомий польський політичний діяч кінця XVI ст. і прихильник козацтва (київський католицький єпископ) Йосип Верещинський виступав з ініціативою створення Держави на теренах колишньої Київської Русі – України, а також з пропозицією заснування «школи рицарської синам коронним (хотілось би зауважити, що Держава Русь – Україна в цій пропозиції невід’ємна від «школи рицарської синам коронним!).
«Своєвольні люди» з України виступають основними дійовими особами безперервних зіткнень з турками, татарами, московитами, волохами: то відбивають їх напади, то самі здійснюють наскоки на їхні землі. До речі, з творів турецьких істориків, наприклад, Кятіба Челебі, дізнаємося, що бойові дії українських козаків на морі практично нічим не відрізнялися від дій славетних буканьєрів. Буканьєрські вольні «республіки» островів Сент-Крістофер (Сан-Крістобаль) на Антилах, Тортуги, Гаїті, Ямайки вже з 1620 року до 1736 практично перекрили сполучення Іспанської корони зі своїми Новими колоніями: потік золота та срібла припиняється на століття, що слугує умовам «заходу сонця» Великої Іспанської Корони. І тільки відсутність у буканьєрському русі генія Бонапарта зашкодило виникненню буканьєрської імперії у Новому Світі. Можна зауважити видатну роль флібустьєрства – буканьєрства – траперства у створенні Мексики та становленні основоположних ідей «Біля про права» Бенджаміна Франкліна у Сполучених Штатах Північної Америки.
Козаччина (вільні стрільці) на кордоні поєднання-злиття зустрічі Заходу і Сходу (Цивілізації і Дикого поля) також створила своєрідну самостійну соціально-політичну модель державного суспільства, що неминуче поступово державотвориться до сьогодні, вже в умовах більш «автономного плавання».
Але повернімося до «Вольностей козацьких». Намагання приборкати «окраїнних свавільних людей» не мали успіху, козацький рух швидко перетворився на грізну й добре організовану самовизначену силу, що спиралась на свій козацький «Білль про права та вольності» – Січовий Лицарський Звичай, Закон Козацького Кола, Козацьке січове православ’я, Професійне цехове ремісництво та «Гречкосійне» господарство.
Стихія – Дніпро-Славутич, несамовитий Понт Евксінський, Середземне море, Атлантика – Мореплавання вимагає підготовленості, доказовості, тренованості, точних знань і вміння застосовувати знання. А ще ефективної діючої соціальної моделі організації суспільства, міжособистісних взаємозв’язків. Впорядкування впливу особистості на політико-економічні стосунки – такі, що влаштовують загал державної спільноти. Причому екзаменування на відповідність та ефективність цього здійснює найбільш невблаганний і надійний екзаменатор – стихія. Таким чином вможливлюється технократичний поступовий розвиток цивілізації і поряд із цим реалізація ідей громадянського суспільства. Зберігаючи релігійну повагу до Творця та основоположних світобудовчих законів сотворіння.
Флібустьєрам – буканьерам все ж таки вдається створити певні суспільно-політичні структури, і навіть Ліберталію — «Республіку свободи» на Мадагаскарі. І ось козацька спільнота зі своєю власною своєрідною суспільно-політичною структурою виявляється дотичною до подій світової історії у контексті Великі ідеї Рівноправ’я та Свободи. Ми знаходимо матеріали про перебування славних лицарів запорожців у Великому Мальтійському Ордені славетного гросмейстера Ла Валетта. Та цього замало. Знаходимо і вже відкриваємо Січове лицарство у співзасновниках славнозвісної Ліберталії на Мадагаскарі, де «Бог і Свобода» стали майже синоніми Великого Берегового Братства та Січі.
А український народ, проходячи знову і знову через глобальні потрясіння, фактично народжується заново, все більше як «козацька нація». Але тепер із важливим суттєвим доповненням – «морехідна козацька нація». У цьому полягає неповторна своєрідність і унікальність морського козакування. І, до речі, саме поновлення морського чинника у козакуванні є фактором завершення добудови етногенезу козацького народу і народження метаетносу (terra Patria kossacorum – Земля-Батьківщина козаків). Морське козакування - це і є завершальний чинник, поряд із Січовим Лицарським Звичаєм, Козацьким Колом, Козацьким січовим (громадським) Православ’ям, Цеховим ремісництвом та «гречкосійним» господарюванням, котре завершує необхідну і достатню характеристику сталості козацького державотворення.
Пряма і точна цитата з Гіперборійської інструкції про здобуття керованої молодості є майже в кожній українській родині. Саме з неї починається вчення Ісуса Хреста про перенародження та вічне життя...
Козаки – українські пірати
Світ:
Спецтема:
Бойові дії українських козаків на морі практично нічим не відрізнялися від дій славетних буканьєрів вольних республік Тортуги, Гаїті та Ямайки. Буканьєрству належить видатна роль у становленні основоположних ідей «Білля про права» Бенджаміна Франкліна в США.
151011-kozaky_i_piraty-3.jpg
Обумовлюючи місце Січі як етноісторичного явища у світовій історії та культурі, треба визначити її як відсічену окреслену лінію, у межах якої виконується закон відновлення втраченої справедливості. Феномен Українського козацтва у соціоетногенезі східно-европейської громади слід зарахувати до досить широкого кола порубіжних суспільств.
Такі суспільства виникали на початку часів переселення народів на прикордонні цивілізацій та позацивілізаційного світу. Вони дедалі активніше конкурували у царинах виконання закону, що з римських часів визначується як юстиція – відновлення справедливості, технологій (у тому числі й соціальних), військовій справі та найбільш агресивно у сфері міграції.
До таких порубіжних соціумів, зокрема, належали: вікінги; вільні стрільці Шервудського лісу; флібустьєрсько-буканьєрські «республіки» та «берегові братства» Карибського моря і Мадагаскару; льянеро Венесуели; гаучо Аргентини, мореходи Алжиру; у деякій мірі «казакі» Росії…
Особливо помітна, і теперечки наразі, тотожність українських козаків з американськими траперами та флібустьєрами – піратами Карибського моря.
Назва «козак» (вільна озброєна людина), на перший погляд, подібна за значенням «флібустьєра». Але це не зовсім так. Є відмінність між «флібустьєрством» (морським розбоєм) та «буканьєрством» (береговим братством). «Берегові братства», на відміну від розбійників, керувались відомим «Статутом Берегового Братства» – вільних стрільців, не промишляли «військовим хлібом» (то вимушене заняття), заготовляли провіант на продаж.
Те ж саме варто сказати і про українське, зокрема, січове козацтво (вільних стрільців, на відміну від степових розбійників). Доказовість такої позиції автору цього «опусу» вважається очевидною, що можна підтвердити у висновками культуролога Мирослава Поповича, який визначає сутність українського козацтва до Гетьманської держави як чисельної складової «напівфермерського» люду та менш чисельного контингенту «професійних вояків на Січі», основним засобом існування яких була воєнна здобич («козацький хліб»). Але треба зважити – вимушених до того. Вимушених недотриманням прав і свобод, а насамперед попранням можновладцями дарованої Творцем рівної для всіх людської гідності.
Причому ідеологія, основана на ідеях відновлення порушеної справедливості, які відображав Січовий Лицарський Звичай (до речі, як і «Статут Берегового Братства» піратів), накладала відбиток на все козацьке середовище, яке вважало себе Славним Військом Запорозьким.
Відомий польський політичний діяч кінця XVI ст. і прихильник козацтва (київський католицький єпископ) Йосип Верещинський виступав з ініціативою створення Держави на теренах колишньої Київської Русі – України, а також з пропозицією заснування «школи рицарської синам коронним (хотілось би зауважити, що Держава Русь – Україна в цій пропозиції невід’ємна від «школи рицарської синам коронним!).
«Своєвольні люди» з України виступають основними дійовими особами безперервних зіткнень з турками, татарами, московитами, волохами: то відбивають їх напади, то самі здійснюють наскоки на їхні землі. До речі, з творів турецьких істориків, наприклад, Кятіба Челебі, дізнаємося, що бойові дії українських козаків на морі практично нічим не відрізнялися від дій славетних буканьєрів. Буканьєрські вольні «республіки» островів Сент-Крістофер (Сан-Крістобаль) на Антилах, Тортуги, Гаїті, Ямайки вже з 1620 року до 1736 практично перекрили сполучення Іспанської корони зі своїми Новими колоніями: потік золота та срібла припиняється на століття, що слугує умовам «заходу сонця» Великої Іспанської Корони. І тільки відсутність у буканьєрському русі генія Бонапарта зашкодило виникненню буканьєрської імперії у Новому Світі. Можна зауважити видатну роль флібустьєрства – буканьєрства – траперства у створенні Мексики та становленні основоположних ідей «Біля про права» Бенджаміна Франкліна у Сполучених Штатах Північної Америки.
Козаччина (вільні стрільці) на кордоні поєднання-злиття зустрічі Заходу і Сходу (Цивілізації і Дикого поля) також створила своєрідну самостійну соціально-політичну модель державного суспільства, що неминуче поступово державотвориться до сьогодні, вже в умовах більш «автономного плавання».
Але повернімося до «Вольностей козацьких». Намагання приборкати «окраїнних свавільних людей» не мали успіху, козацький рух швидко перетворився на грізну й добре організовану самовизначену силу, що спиралась на свій козацький «Білль про права та вольності» – Січовий Лицарський Звичай, Закон Козацького Кола, Козацьке січове православ’я, Професійне цехове ремісництво та «Гречкосійне» господарство.
Стихія – Дніпро-Славутич, несамовитий Понт Евксінський, Середземне море, Атлантика – Мореплавання вимагає підготовленості, доказовості, тренованості, точних знань і вміння застосовувати знання. А ще ефективної діючої соціальної моделі організації суспільства, міжособистісних взаємозв’язків. Впорядкування впливу особистості на політико-економічні стосунки – такі, що влаштовують загал державної спільноти. Причому екзаменування на відповідність та ефективність цього здійснює найбільш невблаганний і надійний екзаменатор – стихія. Таким чином вможливлюється технократичний поступовий розвиток цивілізації і поряд із цим реалізація ідей громадянського суспільства. Зберігаючи релігійну повагу до Творця та основоположних світобудовчих законів сотворіння.
Флібустьєрам – буканьерам все ж таки вдається створити певні суспільно-політичні структури, і навіть Ліберталію — «Республіку свободи» на Мадагаскарі. І ось козацька спільнота зі своєю власною своєрідною суспільно-політичною структурою виявляється дотичною до подій світової історії у контексті Великі ідеї Рівноправ’я та Свободи. Ми знаходимо матеріали про перебування славних лицарів запорожців у Великому Мальтійському Ордені славетного гросмейстера Ла Валетта. Та цього замало. Знаходимо і вже відкриваємо Січове лицарство у співзасновниках славнозвісної Ліберталії на Мадагаскарі, де «Бог і Свобода» стали майже синоніми Великого Берегового Братства та Січі.
А український народ, проходячи знову і знову через глобальні потрясіння, фактично народжується заново, все більше як «козацька нація». Але тепер із важливим суттєвим доповненням – «морехідна козацька нація». У цьому полягає неповторна своєрідність і унікальність морського козакування. І, до речі, саме поновлення морського чинника у козакуванні є фактором завершення добудови етногенезу козацького народу і народження метаетносу (terra Patria kossacorum – Земля-Батьківщина козаків). Морське козакування - це і є завершальний чинник, поряд із Січовим Лицарським Звичаєм, Козацьким Колом, Козацьким січовим (громадським) Православ’ям, Цеховим ремісництвом та «гречкосійним» господарюванням, котре завершує необхідну і достатню характеристику сталості козацького державотворення.
© Вольний Божий бродник. Лесь Шуліка. Повний текст статті.
Зверніть увагу
Мова Сенсар – головний інструмент заснування нового світу. З чого почнемо формування словника?