Дніпровська Тортуга. Не треба соромитися наших піратів

А чи були запорожці піратами? Відповідь – безперечно були. Запорожці мали добрячий досвід захоплень торгівельних та військових кораблів і (особливо) атак на прибережні міста і порти.

Епоха корсарів

Проте чи коректно буде оцінювати низових козаків з позицій дня сьогоднішнього? Аж ніяк не коректно. Піратством у ті часи промишляла і Європа, і Московія, і Туреччина.

Період існування Запорізької Січі, XVI-XVIII ст. – це практично епоха розквіту піратства. Якось забувається нині, що запорожці були сучасниками Френсіса Дрейка, Генрі Моргана, Роба Бразильця, Олів'є ван Ноорта та Стеньки Разіна.

На Середземному морі існувала військова організація, дуже схожа за структурою на Запорізьку Січ – Мальтійський орден.

І от же що дивно – не поспішають Франція, Голландія, Іспанія, Мальта та інші держави цуратися своїх піратів. Не збирається Британія заднім числом відміняти укази про присвоєння лицарських звань Френсісу Дрейку і Томасу Моргану через факти морського розбою, який чинили її кавалери. Навпаки!

Про піратів пишуть книжки. Про піратів знімають фільми. Півсвіту захоплюється пригодами Джека Горобця та капітана Барбосси. Чому ж українці своїх Джеків Горобців та капітанів Барбосс або цураються, або соромляться, як чогось ганебного? Та просто тому, що не знають історії козацького піратства.

Закляті сусіди

Перш ніж оцінювати, ким же були насправді запорізькі козаки – ненажерливими горлорізами чи романтичними рятівниками українських дівчат з неволі, треба згадати: а проти кого власне було спрямоване козацьке піратство?

Відповідь очевидна – проти Кримського ханства та Османської імперії. Вже після цих слів сучасні українці на докори про піратську славу козаків можуть сміливо відповідати: "Заздріть! У вас таких піратів не було".

І османська імперія, і її васал Кримське ханство у ранньомодерні часи були, мабуть, наймогутнішими державами регіону. Варто згадати, що Кримському ханству у XVI-XVII ст. платили данину обидва її християнські сусіди – Річ Посполита та Московське царство.

Козацький десант у Кафі (нинішня Феодосія) 1616 року. Гравюра з книги "Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Сагайдачного" (1622 рік). Великі кораблі - турецький флот, який узяли на абордаж і знищили.

Ані поляки, ані московини про вторгнення на землі татар у ті часи навіть не мріяли. А в той самий час татари у 1571 році спалили Москву, у 1577 році пограбували Волинь, у 1609 році розорили Серпухов та Коломну (під Москвою), а в 1617 році сплюндрували околиці Львова.

Власне, саме з татарами першими стикнулися запорізькі козаки у Дикому полі, саме татари стали першими жертвами козацьких атак.

Щоправда, переважну більшість нападів козаків на татар піратськими назвати важко, позаяк відбувалися вони не на морі, а на суходолі. Сутички з гарнізонами кримських міст – це також не напади на татар, оскільки майже весь Південний берег Криму за Кримського ханства був територією Османської імперії.

Саме її гарнізони стали головною метою відчайдушних козацьких десантів.

В історії Османської Імперії XVI-XVII сторіччя – це період розквіту і розширення кордонів. У 1522 році турки вибили з острова Родос Орден Госпітальєрів (Мальтійських лицарів), у 1527 році турки ледве не взяли Відень, у 1541 році османами був узятий Будапешт.

Постійний тиск на свої кордони відчували Австрія, Річ Посполита, Московія, Персія, Італійські князівства. Жодна європейська монархія в здоровому глузді не зважувалася на бодай якість наступальні дії проти Туреччини. 

Британські пірати не могли похвалитися нападами на Мадрид. Іспанські пірати жодного разу не нападали на Лондон. Запорожці ж такі подвиги в своєму активі мають – столицю свого найжахливішого ворога вони палили неодноразово.

Не треба також забувати – піратство піратством, але козаки і справді визволяли з неволі величезну кількість бранців – цьому існує багато свідчень. Періодично серед звільнених виявлялися представники відомих шляхетських родин.

Достеменно відомо про морський похід запорожців проти турків у 1574 році – під час війни за молдавську корону між волоським господарем Петром (якого підтримували турки) та молдавським господарем Іоном Воде Лютим, на боці якого загін шляхтича Івана Свирговського.

Відомо, що під час цієї війни козаки на чолі з отаманом Фокою Покотилом "гуляли" Чорним морем та атакували турецькі береги, аби відволікти сили турків від Молдавії. Цей похід складно назвати піратським рейдом – швидше відволікаючою військовою операцією.

Зовсім з іншого боку виглядають походи легендарного Самійла Кішки. Перший свій похід Кішка здійснив у 1567 році і відтоді постійно турбував турецький берег. Його атак зазнали Гезльов, Очаків, Кілія, Білгород, Ізмаїл та численні турецькі кораблі на морі.

Своїми подвигами він переполошив і турецького султана Селима ІІ, і польського короля Сигізмунда ІІ Августа. Та в 1573 році отаман Самійло зазнав поразки і потрапив у полон, після чого 25 років тягав весло на турецькій галері. У 1599 році він зумів підняти на галері повстання. Бранці перебили турецький екіпаж, опанували корабель і з піснею "Несе Галя воду" попливли до рідних берегів. Кішці пощастило – біля Тендрівської коси їхня галера наскочила на човни іншого козацького отамана – Семена Скалозуба.

За рік отаман Скалозуб був перехоплений турецькими галерами у Керченській протоці і загинув у відчайдушному абордажному бою. Приклад Скалозуба вказує, наскільки небезпечним був такий "бізнес". Того самого року Самійло Кішка здійснив похід на Трепезунд та Синоп і звільнив частину "братів" із загону Скалозуба.

Можна вважати, що саме Самійло Кішка був першим козацьким теоретиком морської війни. І він же показав, як вчорашній пірат може ставати політичним діячем – саме Кішка добився скасування закону про визнання козаків поза законом.

Спецназ морської піхоти

Петро Сагайдачний довів тактику морських походів козаків до досконалості. Крім того, стараннями самих козаків та кобзарів (колишніх козаків) козакам був створений неабиякий піар. Сотні людей з усієї України валили на  Січ.

Козацька столиця перетворилася у справжню піратську столицю на кшталт порту Тортуга, якщо тільки можна собі уявити Тортугу, де не було жодної жінки, де існувала сувора військова організація, і де покора перед отаманами була залізна.

Новини про атаки на Синоп, Трапезунд, Варну й нарешті спалення двох гаваней у Стамбулі швидко облетіли Європу. Османську імперію боялася вся Європа – і раптом знайшлася сила, якої боялися самі турки.

У подальшому протистояння запорожців та Османської імперії складалися по різному. Козаки неодноразово виходили в море. Іноді їхні походи мали суто піратську мету, іноді – були частиною великого політичного проекту.

Так, наприклад, весною 1629 року загін запорожців з 500-700 бійців десантувався в Інкерманській бухті (на місці нинішнього Севастополя), здійснив піший марш углиб ворожої території, узяв штурмом фортецю Мангуп-Кале та захопив ханську казну. Проти козаків виступило місцеве населення, але запорожці зуміли упоряджено відступити до своїх човнів та відплисти до дому. Ця операція варта сучасного спецназу морської піхоти.

Іще 80 років після Сагайдачного козаки вчиняли походи практично по тій самій схемі. Про рівень їхньої успішності свідчить хоч би такий факт, що однією з ходових монет в Україні тих часів була "салтанея" - тобто турецький золотий султані, відомий також як алтин. До України він потрапляв, природно, у вигляді козацького бакшишу.

Проте потроху активність козацьких морських походів зійшла нанівець в силу чисто політичних причин – стосунків козаків із турками і татарами та угодами, яким козаків обмежувала Москва.

Схоже, останній самостійний похід козаків відбувся у 1696 році, коли загін Якова Чалого атакував Гезльов (нинішню Євпаторію). Занепад піратства у Європі стався приблизно в той самий період.

Козаки гетьмана Петра Сагайдачного здобувають Кафу. 1616 р. (художник - Артур Орльонов).