Наказ № 270: реакція Сталіна на поразку під Уманню - сім'ї воїнів стають заручниками!

Попередні статті про Уманський котел.

Місто Умань було взято о 8.30 годині ранку 1 серпня, на 40-й день війни, після штурму 419-го і 420-го піхотних полків Вермахту. Прорив через місто дозволив до вечора 1 серпня зайняти район Гроздєво і Гереженівки.

7 серпня, до 12 години дня, гірські єгері 49-го гірськострілецького корпусу взяли Підвисоке.

13 серпня опір оточених в котлі радянських військ фактично припинився і настала пора підбивати підсумки боїв в районі Умані. Вранці в місто прилетіли начальник Генерального штабу сухопутних військ Німеччини генерал Ф. Гальдер, начальник оперативного відділу генерал Хайзінгер і прибули начальник штабу групи армій «Південь» генерал Зоденштерн і начальники штабів 6, 11, 17-ї армій і 1-ї танкової групи. Висока нарада зібралася в будинку Педагогічного інституту, одна з аудиторій якого спеціально була підготовлена ​​для цього заходу.

Ф. Гальдер констатував, що поставлені завдання військами групи армій «Південь» в районі Умані повністю виконані, і поставив перед військами нові завдання.

13 серпня закінчувався 53-й день німецько-радянської війни!

За німецьким зведеннями в «Уманському котлі» було взято в полон 103 тисячі (!) осіб, в тому числі крім двох командуючих арміями – генерал-лейтенанта Музиченко і генерал-майора Понєдєліна (після війни розстріляного за вироком Військової колегії Верховного Суду) – чотири командири корпусів і одинадцять командирів дивізій.

Таким чином є всі підстави говорити про розгром в тому районі управлінь двох армій і військ трьох армій, а також ряду з'єднань зі складу фронтових резервів.

Наказ № 270

16 серпня 1941 року вийшов наказ № 270 Ставки Верховного Головного Командування РСЧА «Про відповідальність військовослужбовців за здачу в полон і залишення ворогові зброї». [Наказ подаємо в оригінальній орфографії російською мовою – прим. В.Ф.]

Приказ
Ставки Верховного Главного Командования Красной Армии
16 августа 1941 г.

Без публикации
№ 270

Не только друзья признают, но и враги наши вынуждены признать, что в нашей освободительной войне с немецко-фашистскими захватчиками части Красной Армии, громадное их большинство, их командиры и комиссары ведут себя безупречно, мужественно, а порой – прямо героически. Даже те части нашей армии, которые случайно оторвались от армии и попали в окружение, сохраняют дух стойкости и мужества, не сдаются в плен, стараются нанести врагу побольше вреда и выходят из окружения. Известно, что отдельные части нашей армии, попав в окружение врага, используют все возможности для того, чтобы нанести врагу поражение и вырваться из окружения.

Зам. командующего войсками Западного фронта генерал-лейтенант Болдин, находясь в районе 10-й армии около Белостока, окруженной немецко-фашистскими войсками, организовал из оставшихся в тылу противника частей Красной Армии отряды, которые в течение 45 дней дрались в тылу врага и пробились к основным силам Западного фронта. Они уничтожили штабы двух немецких полков, 26 танков, 1049 легковых, транспортных и штабных машин, 147 мотоциклов, 5 батарей артиллерии, 4 миномета, 15 станковых пулеметов, 3 ручных пулемета, 1 самолет на аэродроме и склад авиабомб. Свыше тысячи немецких солдат и офицеров были убиты. 11 августа генерал-лейтенант Болдин ударил немцев с тыла, прорвал немецкий фронт и, соединившись с нашими войсками, вывел из окружения вооруженных 1654 красноармейца и командира, из них 103 раненых.

Комиссар 8 мех. корпуса бригадный комиссар Попель и командир 406 с[трелкового] п[олка] полковник Новиков с боем вывели из окружения вооруженных 1778 человек. В упорных боях с немцами группа Новикова-Попеля прошла 650 километров, нанося огромные потери тылам врага.

Командующий 3-й армией генерал-лейтенант Кузнецов и член Военного Совета армейский комиссар 2-го ранга Бирюков с боями вывели из окружения 498 вооруженных красноармейцев и командиров частей 3-й армии и организовали выход из окружения 108-й и 64-й стрелковых дивизий.

Все эти и другие многочисленные подобные факты свидетельствуют о стойкости наших войск, высоком моральном духе наших бойцов, командиров и комиссаров.

Но мы не можем скрыть и того, что за последнее время имели место несколько позорных фактов сдачи в плен врагу. Отдельные генералы подали плохой пример нашим войскам.

Командующий 28-й армией генерал-лейтенант Качалов, находясь вместе со штабом группы войск в окружении, проявил трусость и сдался в плен немецким фашистам. Штаб группы Качалова из окружения вышел, пробились из окружения части группы Качалова, а генерал-лейтенант Качалов предпочел сдаться в плен, предпочел дезертировать к врагу.

Генерал-лейтенант Понеделин, командовавший 12-й армией, попав в окружение противника, имел полную возможность пробиться к своим, как это сделало подавляющее большинство частей его армии. Но Понеделин не проявил необходимой настойчивости и воли к победе, поддался панике, струсил и сдался в плен врагу, дезертировал к врагу, совершив таким образом преступление перед Родиной, как нарушитель военной присяги.

Командир 13-го стрелкового корпуса генерал-майор Кириллов, оказавшийся в окружении немецко-фашистских войск, вместо того, чтобы выполнить свой долг перед Родиной, организовать вверенные ему части для стойкого отпора противнику и выхода из окружения, дезертировал с поля боя и сдался в плен врагу. В результате этого части 13-го стрелкового корпуса были разбиты, а некоторые из них без серьезного сопротивления сдались в плен.

Следует отметить, что при всех указанных выше фактах сдачи в плен врагу члены Военных Советов армий, командиры, политработники, особоотдельщики, находившиеся в окружении, проявили недопустимую растерянность, позорную трусость и не попытались даже помешать перетрусившим Качаловым, Понеделиным, Кирилловым и другим сдаться в плен врагу.

Эти позорные факты сдачи в плен нашему заклятому врагу свидетельствуют о том, что в рядах Красной Армии, стойко и самоотверженно защищающей от подлых захватчиков свою Советскую Родину, имеются неустойчивые, малодушные, трусливые элементы. И эти трусливые элементы имеются не только среди красноармейцев, но и среди начальствующего состава. Как известно, некоторые командиры и политработники своим поведением на фронте не только не показывают красноармейцам образец смелости, стойкости и любви к Родине, а, наоборот, прячутся в щелях, возятся в канцеляриях, не видят и не наблюдают поля боя, а при первых серьезных трудностях в бою пасуют перед врагом, срывают с себя знаки различия, дезертируют с поля боя.

Можно ли терпеть в рядах Красной Армии трусов, дезертирующих к врагу и сдающихся ему в плен, или таких малодушных начальников, которые при первой заминке на фронте срывают с себя знаки различия и дезертируют в тыл? Нет, нельзя! Если дать волю этим трусам и дезертирам, они в короткий срок разложат нашу армию и загубят нашу Родину. Трусов и дезертиров надо уничтожать.

Можно ли считать командирами батальонов или полков таких командиров, которые прячутся в щелях во время боя, не видят поля боя, не наблюдают хода боя на поле и все же воображают себя командирами полков и батальонов? Нет, нельзя! Это не командиры полков и батальонов, а самозванцы. Если дать волю таким самозванцам, они в короткий срок превратят нашу армию в сплошную канцелярию. Таких самозванцев нужно немедленно смещать с постов, снижать по должности, переводить в рядовые, а при необходимости расстреливать на месте, выдвигая на их место смелых и мужественных людей из рядов младшего начсостава или из красноармейцев.

ПРИКАЗЫВАЮ:

1. Командиров и политработников, во время боя срывающих с себя знаки различия и дезертирующих в тыл или сдающихся в плен врагу, считать злостными дезертирами, семьи которых подлежат аресту как семьи нарушивших присягу и предавших свою Родину дезертиров.

Обязать всех вышестоящих командиров и комиссаров расстреливать на месте подобных дезертиров из начсостава.

2. Попавшим в окружение врага частям и подразделениям самоотверженно сражаться до последней возможности, беречь материальную часть, как зеницу ока, пробиваться к своим по тылам вражеских войск, нанося поражение фашистским собакам.

Обязать каждого военнослужащего независимо от его служебного положения потребовать от вышестоящего начальника, если часть его находится в окружении, драться до последней возможности, чтобы пробиться к своим, и если такой начальник или часть красноармейцев вместо организации отпора врагу предпочтут сдаться ему в плен – уничтожать их всеми средствами, как наземными, так и воздушными, а семьи сдавшихся в плен красноармейцев лишать государственного пособия и помощи.

3. Обязать командиров и комиссаров дивизий немедля смещать с постов командиров батальонов и полков, прячущихся в щелях во время боя и боящихся руководить ходом боя на поле сражения, снижать их по должности, как самозванцев, переводить в рядовые, а при необходимости расстреливать их на месте, выдвигая на их место смелых и мужественных людей из младшего начсостава или из рядов отличившихся красноармейцев.

Приказ прочесть во всех ротах, эскадронах, батареях, эскадрильях, командах и штабах.

Ставка Верховного Главного Командования
Красной Армии:

Председатель Государственного Комитета Обороны И. СТАЛИН

Зам. Председателя Государственного Комитета Обороны В. МОЛОТОВ

Маршал Советского Союза С. БУДЕННЫЙ

Маршал Советского Союза К. ВОРОШИЛОВ

Маршал Советского Союза С. ТИМОШЕНКО

Маршал Советского Союза Б. ШАПОШНИКОВ

Генерал армии Г. ЖУКОВ

Слід звернути увагу, що документ містить досить короткі накази: тих командирів і політпрацівників, що зривали з себе знаки відмінності і які дезертирували в тил чи здавалися в полон, слід вважати злісними дезертирами і піддавати розстрілу. Від потрапивших в оточення частин вимагалося самовіддано боротися до останньої можливості і пробиватися до своїх. Командирам і комісарам дивізій надавалися надзвичайні права негайного відсторонення від посад, розжалування і розстрілу на місці командирів батальйонів і полків, які ховалися під час бойових дій, призначення на їхні місця "сміливих і мужніх людей з молодшого начскладу або з лав відзначившихся червоноармійців".

Звертає на себе увагу стилістика документа: в ньому не згадувалося ніяких "високих мотивів" захисту Батьківщини, бійців і командирів Червоної Армії суворо попереджали про відповідальність за добровільну здачу в полон ворогу.

Однак репресивні заходи не змогли зупинити подальшого німецького наступу. У вересні 1941 року зімкнулося кільце оточення радянського угруповання під Києвом. Верховне командування вермахту повідомило про захоплення 665 тисяч полонених, 3718 гармат і 884 танків. Жовтень 1941 року розпочався з оточення головних сил Західного, Резервного і Брянського фронтів в "котлах" у Вязьми і Брянська, де в полон потрапили, за німецькими даними, 658 тис. чол., противник захопив 5396 гармат і тисячу двісті сорок один танк.

У той же час наказ істотно погіршив і без того вкрай важке становище радянських військовополонених. Переважна більшість червоноармійців потрапили в полон внаслідок важкої бойової обстановки, втрати зброї, боєприпасів, командирів, отримавши поранення, а не здалися добровільно. Однак при поверненні на Батьківщину їх чекала недовіра органів влади. Пізніше німецьке командування використовувало цю обставину у своїх інтересах, в таборах для радянських військовополонених їм нерідко зачитували наказ № 270, переконуючи вступати в частини, що воювали на боці Третього рейху.

Слід зазначити, що прийняті до війни бойові статути Червоної Армії не допускали самої можливості здачі в полон радянських військовослужбовців, а кримінальний кодекс встановлював за неї вищу міру покарання – розстріл, з конфіскацією майна. В умовах воєнного часу радянське керівництво посилило відповідальність за здачу в полон, поширивши її і на членів сімей військовослужбовців. Згідно з текстом наказу, сім'ї полонених командирів і політпрацівників підлягали арешту як сім'ї осіб, які порушили присягу і зрадили свою Батьківщину. Сім'ї червоноармійців, які здалися в полон позбавлялися державної допомоги, що помітно погіршувало їх матеріальне становище, нерідко позбавляючи засобів до існування.

Пізніше Постанова ДКО від 24 червня 1942 р. конкретизувала відповідальність членів сім'ї "зрадників Батьківщини". Арешту і засланню у віддалені райони СРСР на термін до 5 років піддавалися їхні батьки, матері, дружини, чоловіки, сини, дочки, сестри, які жили з ними спільно або що знаходилися на утриманні до моменту мобілізації в армію в зв'язку з початком війни.

Джерела:

• О приказе № 270. Военное обозрение, 16 августа 2013 г. // topwar.ru/31997-o-prikaze-270
• Приказ № 270 Ставки Верховного Главного командования Красной Армии "О случаях трусости и сдачи в плен и мерах по пресечению таких действий", 16 августа 1941 г. // 1000dokumente.de
• Приказ № 270 Ставки Верховного Главного Командования Красной Армии от 16 августа 1941 г. // hrono.ru/dokum/194_dok/19410816