Хвилі Тоффлера і економіка знань в Україні

27 червня помер американський філософ, соціолог, футуролог Елвін Тоффлер. 

Всесвітнє визнанняТоффлеру принесли його роботи з найактуальніших проблем, що постали перед сучасною цивілізацією. Серед них необхідно виокремити такі, як «Футурошок», «Споживачі культури», «Доповідь про екоспазм», «Передбачення та передумови», «Адаптивна корпорація», «Метаморфози влади» та «Третя хвиля». На останній слід зупинитися окремо.

Перша і друга хвилі

Хвильова концепція розвитку суспільства Тофлера – одна із систем періодизації розвитку суспільства. Виділяються три основні стадії («хвилі») розвитку людства: аграрна, індустріальна, постіндустріальна. Перша хвиля цивілізації почалася близько 10 тисяч років тому з переходом до осілості, прирученням (одомашнюванням) тварин, початком вирощування овочів та зернових культур, що призвело до створення аграрної (до-індустріальної) цивілізації. Характерними рисами першої хвилі є:

- вкрай повільне економічне зростання;

- повільне, але невпинне зростання кількості населення;

- низький рівень споживання у переважної більшості населення – на межі фізіологічного мінімуму;

- поділ праці існував у досить простих формах, хоча й виділилося до 300 специфічних ремесел;

- основним видом енергії була сила м'язів людини та тварини;

- головним засобом виробництва була земля, яку обробляли 80-97% населення;

- основний соціальний конфлікт – навколо проблем землеволодіння таї землекористування;

- структура суспільства була жорстко ієрархічною і задавалася переважно неекономічними факторами – походженням, належністю, силою, владою, авторитетом тощо;

- соціальна та просторова мобільність практично були відсутні.

Друга хвиля цивілізації почала підійматися в XVI столітті та привела до створення у другій половині XIX віку індустріальної цивілізації. Її кодами, згідно з Тоффлером, стали: стандартизація та уніфікація виробничих процесів та продукції, вузька спеціалізація, синхронізація процесів у часі, концентрація виробництва та капіталу, максимізація обсягів виробництва, централізація управління. Особливими рисами другої хвилі розвитку цивілізації є такі:

- швидке економічне зростання;

- значне зростання чисельності населення;

- зростання споживання, рівня та якості життя (ці процеси характеризувались нестабільністю, циклічністю та нерівномірністю за країнами та регіонами);

- розподіл праці досяг дуже високого рівня;

- основний вид енергії – механічна (парові двигуни, двигуни внутрішнього згоряння та різноманітні генератори);

- головний засіб виробництва – промисловий капітал: будівлі, машини та обладнання; в - промисловості зайнято 45—65% працездатного населення;

- основний соціальний конфлікт – між працею і капіталом;

- соціальна структура суспільства опирається на майнові фактори і формально не є жорстко ієрархічною;

- соціальна та просторова мобільність суттєво зросли.

«Постіндустріальне суспільство»

«Третя хвиля» знаменує собою появу «постіндустріального суспільства». При цьому основну увагу він приділяє переходу від «індустріального» типу суспільства до «постіндустріального». За Тоффлером, індустріалізм являє собою певний вид цивілізації зі своїм особливим типом розвитку, ставленням до навколишнього середовища, способом життя, ціннісними пріоритетами та орієнтирами, він характеризується одноманітністю, монотонною працею, відчуженням людини і екологічними бідами.

 Цивілізація «Третьої хвилі», що наближається, докорінно відрізнятиметься від капіталізму періоду «індустріалізму», основні принципи якого не спрацьовують у період переходу суспільства до економіки самообслуговування. Свого часу шість взаємопов'язаних принципів – стандартизація, централізація, спеціалізація, синхронізація, концентрація й максимілізація – програмували поведінку людей, цементували суспільство на всіх рівнях, починаючи з виробництва й закінчуючи сферою сім’ї, дозвілля тощо. Проте поява нової технології, реорганізація виробництва на основі впровадження найновітніших досягнень науки та техніки привели в рух «Третю хвилю» розвитку цивілізації, яка руйнує всі шість принципів попередньої економіки і змінює їх на протилежні. Відповідно й виробництво має зовсім інший характер (основа якого лежить в електронній базі). При цьому відбувається немовби повернення до «ручної праці» докапіталістичного періоду. З'являється можливість майже все робити в домашніх умовах. Тому це більше промисловість самообслуговування, а не виробництво товарів для ринку. Виробництво й споживання наче зосереджені в одному місці, створюючи якийсь симбіоз.

Отже, на зміну етиці споживання має прийти етика самообслуговування, що несе в собі інші цінності й типи поведінки. В останній повага до людини залежить вже не від наявного у неї капіталу, а від практичної віддачі в безпосередній її діяльності. Внаслідок цього змінюється цінність не лише окремої людини, а й суспільства загалом. На думку Тоффлера, відбувається своєрідна «гуманізація» суспільства, оскільки мірою того як знецінюється влада капіталу, зникає і притаманний капіталізмові дух користолюбства.

Внаслідок цього виникають можливості для нового типу поведінки особи в сфері виробництва, дозвілля, культури, освіти. Тоффлер присвятив окремий розділ «майбутній особистості». Особистість майбутнього неможливо змальовувати в термінах попередньої цивілізації. Адже йдеться про переворот в усьому внутрішньому світі людини, який позначиться на її свідомості й підсвідомості.

Тому найзагальніша ідея Тофлера полягає в тому, що людство вступило на шлях прискорення змін, а це радикальним чином вплине на весь комплекс життєзначущих цінностей і орієнтирів.

Український вимір «Третьої хвилі»

В одній зі своїх робіти професор кафедри менеджменту з Рівненського державного гуманітарного університету А.О. Князевич підкреслює, що становлення економіки знань в Україні – це вимога сучасного етапу соціально-економічного розвитку світового суспільства.

«Необхідною умовою для цього є формування гнучкої, активно діючої інноваційної інфраструктури, що здатна надавати підтримку суб’єктам підприємництва в процесі реалізації нових знань, наукових пропозицій, досліджень та винаходів. Наука в суспільстві знань перетворюється у безпосередню продуктивну силу, але лише за умови наявності відповідної інфраструктури, що виступає об’єднуючою ланкою між наукою і виробництвом. При її відсутності або фрагментарному формуванні наукові знання залишаються потенційною, віртуальною силою, яка не в змозі перетворитися у продуктивну», – зазначає науковець.

На його думку, важливість формування сучасної інноваційної інфраструктури значно збільшується у зв’язку з підписанням Україною угоди про асоціацію з ЄС. «Це унікальна потенційна можливість подолання стагнаційних процесів в економіці, підвищення інвестиційної привабливості для іноземних інвесторів, здійснення інтеграції та спеціалізації в рамках європейського економічного співтовариства… Економіка знань і її інноваційна інфраструктура визначають наступний етап розвитку національної інноваційної системи на основі поєднання інтелектуального потенціалу українського суспільства зі світовими економічними вимогами і дифузією знань як на міжнародному, так і на національному рівнях», – пише Князевич.

При цьому акцентує, що саме підписання угоди про асоціацію з ЄС для всіх багатьох галузей економіки України може розглядатись як інноваційна ідея, рух на випередження, а такі інноваційні перетворення національної економіки потребують комплексної та всеохоплюючої підтримки з боку національної інноваційної системи та її інфраструктури.+