Згідно з легендою, яку подає літопис «Повість минулих літ», Київ заснували брати Кий, Щек та Хорив і їх сестра Либідь. Усі вони належали до племені полян. Назва столиці України походить від імені Кия – найстаршого з трьох братів.
Згадана легенда має вірменський відповідник, в якій імена трьох братів – Куар, Мелтей (Мегтей) і Хореан. Письмово цю легенду вперше виклав відомий давньовірменський історик Зеноб Глак, діяльність якого, за науковими уявленнями, припадає на VII століття (але традиція відносить його життя до V століття). Академік Микола Марр (1864–1934) зазначав, що «сама легенда своїм єством, ґрунтовним ядром сягає часів, значно давніших за IV-V століття н. е.».
Професор Юрій Мосенкіс робить висновок, що «давньовірменська літописна фіксація цієї легенди може свідчити не лише про тривале збереження фольклорної традиції, а й про те, що Київ, можливо, був заснований значно раніше, ніж досі уявлялося, тобто більш ніж 1520 років тому»[1]. Тобто він має на увазі, що вірменська легенда є похідною від української легенди про унікальну історичну подію заснування полянами міста Києва за іменем історичної особи на ім’я Кий. Але тут виникають запитання.
Іменем Кий не називають людей, при цьому інші імена князів дуже поширені, наприклад, Олег, Ігор, Ольга, Святослав. Тобто Кий – це не ім’я людини. Натомість є багато міст з іменами, похідними від Кий: Київ, Київо, Київець, Києвичі, Киї тощо. Михайло Брайчевський нарахував їх майже два десятка в західнослов’янських землях, особливо в Польщі, Чехії, Словаччині, колишній Югославії. На карті ж, яку склав професор Олег Трубачов, подібних поселень показано понад шістдесят.[2]
Тоді що означає слово Кий? Кий (жезл, палиця) – це символ влади, відтак «Кий» означає функцію здійснення влади. Відтак Київ – це місто, де зосереджена влада, а кияни – це жителі цього міста. Синонімом кореня *кий» є корінь *пал, звідси – палка, палиця. Відповідно, синонімом слову «кияни» є слово «поляни». Тобто ці два слова позначають ту ж саму спільноту.
Корінь *пал означає вогнений, енергійний, владний, воїнський, звідси: палиця – символ влади (кий), паляниця – хліб-богатир, палаючий – вогненний, пристрасний, Палестан (Палестина) – «земля воїнів», полк – військовий підрозділ, назви міст як центрів влади (Сімферополь, Костопіль, Тернопіль). Згадаймо також скіфське плем’я Палів, імена Раджпал, Ярополк і Святополк.
Додамо, що в пракріті є слово «койава» – «настіл» (від «стелити»), а зміст топоніма, як припускають – «місце трона», «столиця». Архаїчний вираз «на столі» (на настилі, підвищенні, престолі) означає «при владі», наприклад, на срібній монеті святого Володимира Великого викарбовано «Володимир на столі – а се його срібло». Тож «поляни» – «це кияни», тобто мешканці столиці – «міста Кия», Києва. Про це так і сказано в «Повісті минулих літ»: «Бяхуть бо мудрѣ и смыслени, и нарицахуся Поляне, отъ нихъ же суть Поляне Кияне и до сего дни», тобто «Тямущі та мудрі були, і називалися поляни, від них же поляни-кияни і до сьогодні».[3]
У вірменській легенді нема сестри Либідь. Якби ця легенда походила від київської, то там мала би бути особистість з іменем, подібним на Либідь. Якщо дві подібні легенди не походять одна від одної, то це може означати, що у них є спільне давніше першоджерело. Його треба шукати у давніх легендах про трьох братів-засновників.
Таким першоджерелом може бути легенда, описана Геродотом (5 ст. до н.е.) у книзі ІV «Мельпомена» про походження скіфів. Згідно з нею, скіфи (самоназва – сколоти, тобто сонячні) походять від трьох братів, яких звали Ліпоксай, Арпоксай і, наймолодший, Колаксай.
«Коли вони були царями, з неба впали на скіфську землю зроблені з золота плуг, ярмо, сокира і чаша. Перший побачив їх старший і наблизився, щоб їх узяти, але все це золото, коли він підійшов туди, почало горіти. Він віддалився і тоді до них підійшов другий, але із золотом сталося те саме. Отже так своїм полум'ям прогнало їх золото. Проте, коли до нього наблизився третій, молодший, золото згасло і тоді він узяв його собі і пішов із ним додому. І старші брати, після того, що вони побачили, погодилися передати все царство молодшому».
Які можна зробити висновки з цього міфу?
По-перше, небесні предмети є атрибутами трьох арійських варн:
Тобто три брати – це уособлення трьох арійських варн.
По-друге, послідовності предметів «плуг-ярмо, сокира і чаша» відповідає послідовність імен «Ліпоксай, Арпоксай, Колаксай», тобто:
Якщо порівняти з київською легендою, то у скіфській легенді функцію Кия (царя) виконує Колаксай – Сонце-цар, брахман.
З погляду фоносемантики ім’я «Ліпоксай» (ліпший, лагідний) є найбільш м’яким і вказує на мирну діяльність, натомість ім’я «Арпоксай» (ярий, армійський) найближче до воїнської справи.
– Але ж Кий найстарший, а Колаксай – наймолодший. Хіба це не суперечність?
Аж ніяк. Найстарший (в оригіналі – «старійший») може означати «найголовніший», тобто це означення не біологічного віку, а місця в ієрархії. Зі скіфської легенди випливає, що найстаршим (найавторитетнішим) виявився наймолодший Колаксай. Проте й тут «наймолодший» може означати не так біологічний вік, як «молодість духу», тобто найвищі святість, чистоту, енергійність, динамізм, пластичність, творчість. Подібним чином серед апостолів найголовнішим виявився Іван Заведей – наймолодший з апостолів.
Звідси висновок, що в київській легенді розповідається про те, що місто заснували представники трьох братніх арійських варн:
Звертає увагу фонетична подібність: щек – кшатрій, хорив (горив) – господар. Окрім того, послідовність імен відповідає положенню в ієрархії, починаючи від найголовнішого – Кия.
– Якщо три брати – це уособлення арійських варн, то до якої варни належить Либідь?
Про це відверто говорить саме слово «Либідь», яка є іменем «четвертої варни», що стоїть над трьома арійськими варнами. Нагадаю, що існує П’ять рівнів розвитку сапієнсів (тобто виду Homo sapiens), які в термінах антропології Міжмор’я називаються так:
Арії об’єднуються у систему з трьох арійських (тобто шляхетних) варн на чолі з варною брахманів.
Універсальні люди об’єднуються в організацію, яка називається варною Либідь, на санскриті – Ганса (Hamsa, Hansa, Гамса). Символом цієї варни є лебідь.
Брахман Колаксай, кшатрій Арпоксай і господар Ліпоксай були синами Таргітая. Згідно зі скіфською легендою Таргітай був сином Зевса і дочки бога ріки Борисфена. Уявлення про те, що арійська людина є дитиною Творця Всесвіту (Сонця) і земної природи (Води), походить ще з трипільських часів і символізоване сонячно-блакитним прапором (слово «блакитний», по-давньому «облочистий», означає «водяний», «вологий»).
У термінах Міжмор’я, Таргітай був універсалом і належав до варни Либідь, а може й був боголюдиною. Найближчим до сонячного Таргітая був «наймолодший», тобто найсвятіший Колоксай – Сонце-цар, брахман.
Якщо поєднати міф про походження сколотів (скіфів) з походженням трипільців, то Таргітай – це ще одне ім’я засновника Арійської (Трипільської) цивілізації, відомого під іменами Ной (новий), Зіасудра (володар часу, безсмертний), Ману (першолюдина), Рама (боголюдина), Їма (пом’якшене Рама) – див. Ной, вара і Великий Потоп.
Універсальні люди та боголюди діють приховано. Таргітай не займався безпосереднім управлінням своїм народом: він виконував функцію натхненника і підтримувача рівноваги, натомість управлінську функцію передав брахманам в особі Колаксая. Те ж саме стосується засновника Києва з варни Либідь.
– Це був чоловік чи жінка? У «Повісті врем’яних літ» говориться про сестру Либідь.
Стать цього засновника невідома. Розрізнення «брати» і «сестра» вказує лише на те, що варна Либідь докорінно відрізняється від трьох арійських варн і стоїть над ними. Образ жінки може також вказувати на те, що універсальні люди діють приховано і застосовують м’яку силу (англ. Soft power), що характерно для жіночого підходу.
Таким чином, ми прийшли до розуміння легенди про заснування Києва – столиці України.
По-перше, вона вказує на те, що Київ засновано правильно – згідно зі священним архетипом. Його засновниками стали три арійські варни на чолі з брахманом Києм під м’яким керівництвом універсальної людини з варни Либідь.
По-друге, легенда вказує на аріянський світогляд Київської держави – див. Русь аріанська. Підтвердженням цього світогляду є державний герб святого Володимира Великого: Розгадано таємний сенс герба Української держави.
По-третє, легенда дає настанови нащадкам щодо правильного заснування нових арійських цивілізацій. Для творення нового світу потрібні три арійські варни і невидиме ядро з універсальних людей – див.: Ельфійський проект.
Творимо!
[1] Мосенкіс Юрій. Найдавніша легенда про заснування Києва. – http://trypillia.narod.ru/articles/k2.htm
[2] Трубачов Олег Н. Названия рек правобережной Украины: словообразование, этимология, этническая интерпретация. – М.: Наука, 1968 – 288 с.
[3] Повість врем’яних літ. Літопис (за Іпатським списком). – Київ: Радянський письменник, 1990. – С. 16/17.
Історія – це наука про перевірені часом закони творення майбутнього.
Коментарі
Сучасна людина сприймає давні легенди і міфи з погляду лінійного часу. Мовляв, колись відбулась певна унікальна подія, про яку цікаво знати нащадкам.
Проте ті, які творили ці міфи, мислили в парадигмі циклічного часу. Описані ними міфи (міт - "мітка", "нагадування") - це моделі, які циклічно повторюються.
Міф про засновників Києва - це модель правильного заснування цивілізацій, отже - пряма настанова до дії.
Те ж саме стосується міфу про сотворення світу - про Ноя і його святий народ. Це не тільки те, що колись було. Це те, що має бути. Це настанови для засновників нових світів. Це послання у майбутнє - самим собі у наступних втіленнях.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
У легенді про царя Їму (Ноя, Ману) також йдеться про три арійські варни, адже заснована ними вара (місто-держава) була захищена трьома концентричними колами стін, тобто мала три кільця забудови.
Цікаві наведені в Авесті пропорції. Вара була розрахована на 1900 чоловіків і жінок, з них у внутрішній зоні розміщувалося 300 осіб, в середній – 600, а в зовнішній – 1000. Тобто на 1 брахмана припадало 2 кшатрія і 3 господаря.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Дякую. Співзвучне Поль (читаючи ЖС)
Радіймо! Тільки шляхом творення сьогодення, майбутнє вітаємо чистотою, світлом перемагаємо!
Гарно! Саме так треба читати легенди!
Можливо, в розвитку слід розглянути інші аналогії? І в подальшому розвитку подій?
Пол- від цього давнього кореня походить і назва країни Польща.
Польща — це країна, де зосереджена влада, а поляки жителі цієї країни. Принаймні, у часи Польського Королівства і Речі посполитої так і було.
Поль-Ща — владний стан, країна ЩАсливих людей.
Можемо побачити, що це так за популярним до сьогодні додаванням до польських імен слова Szczęsny — Щасливий. Наприклад, польський магнат Потоцький Станіслав-Фелікс-Щенсний, сучасний футболіст Во́йцех То́маш Ще́нсний та ін.
Є в Польщі і легенда, подібна до київської і вірменської:
Треба розуміти так, що все не закінчилося на Києві, Щеку, Хориві і Либеді. Стиль правління перекочовує/проявляється кожен раз, у поступі аріїв.
"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)
Поляки – це колишні поляни. "Малою Польщею" (тобто первинною Польщею) називали частину сучасної Західної України та прилеглі території сучасної Польщі.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Поляни мають повернутися в Київ вибудуванням ПРАВильної ієрархії — влада мудрості, влада сили, влада багатства.
"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)
Архетип чотирьох варн (лебеді, брахмани, кшатрії, господарі) не треба ототожнювати з архетипом п'ятьох керівників у демосах (голова, писар, суддя, осавул, скарбник). Я раніше думав, що в демосі Ісуса Хреста присутні всі варни, але це не так. Усі четверо апостолів були брахманами, проте вони могли здійснювати особливу опіку над іншими варнами: Петро – над варною кшатріїв, а Андрій – над варною господарів. Що стосується братів Івана та Якова, то вони виконували чисто брахманські функції – мудрості та права.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Цікаво, що три вищі варни мають своїх тотемних тварин: у лебедів (універсальних людей, надлюдей) – лебідь, у брахманів – вепр, у кшатріїв – тур. У господарів нема єдиного тотема, принаймні я його не знайшов.
Все, що робиться з власної волі, – добро!