Зображення користувача Ігор Каганець.
Ігор Каганець
  • Відвідувань: 57
  • Переглядів: 61

Як сини божі одружувалися з людськими дочками: свідчення археології і антропології

Оповідання книги «Буття» про одруження безсмертних «синів божих» (гомо триплекс) і смертних «доньок людських» (гомо дуплекс) має раціональне пояснення – і навіть археологічне підтвердження. 

170422-simpleksidupleks.jpg

Люди і ельфи (гомо дуплекс)
Люди і ельфи (гомо дуплекс)
Пояснююча стаття: 

Ми вже говорили про те, що у книзі «Буття» є оповідання про те, як безсмертні (або довгоживучі) «сини Божі» (гомо триплекс, «ельфи») брали за жінок смертних «дочок людських» (гомо дуплекс). Внаслідок їх змішування народжувалися смертні богатирі, велетні, силачі. Ось цей текст:

«І сталося, що розпочала людина розмножуватися на поверхні землі, і їм народилися дочки. І побачили Божі сини людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок з усіх, яких вибрали. І промовив Господь: „Не буде Мій Дух зневажатися в людині навіки, – бо блудить вона. Вона тіло, і дні її будуть сто і двадцять літ”. За тих днів на землі були велетні, а також по тому, як стали приходити Божі сини до людських дочок. І вони їм народжували, – то були силачі, що славні відвіку» (Буття 6.1-4). 

Якщо слідувати книзі «Буття», то йдеться про допотопний період. Внаслідок расового змішування гомо сапієнсів четвертого або п’ятого рівня розвитку (ельфів і синів Божих – гомо триплекс) і людей (людських дочок) їхні нащадки втратили безсмертя, натомість стали велетнями.

– Чому діти ельфів і людей стали велетнями?

Ельфи і люди належали до білої раси, проте ельфи були розвиненішими духовно, психічно і фізично. Вищий рівень розвитку формує певну витонченість, мовою антропології і психології – грацильність (лат. gracio — витонченість). Тобто в ельфів була краща координація рухів, вищі гнучкість, швидкість, легкість. Натомість люди були масивнішими, фізично сильнішими, з товстішими кістками і грубішими рисами обличчя.

Якщо ельфи, будучи розвиненішими, керувалися духом, то люди були приземленішими і більше керувалися голосом плоті: «вона тіло» – каже книга «Буття» про людину.   

Подібним чином неоантропи (перші гомо сапієнси) були грацильнішими в порівнянні з неандертальцями (людиноподібними тваринами).  

При взаємодії вищих і нижчих типів неминуче відбувається опускання вищого до нижчого. Ми вже це обговорювали у статті Расове питання в постіндустріальному суспільстві: нова політкоректність. Тому при  одруженні ельфів і людей їхні діти отримали більшу масивність і фізичну силу. З погляду ельфів (а книга «Буття» відбиває ельфійські уявлення) люди були велетнями, відтак людські дочки народжували ельфам велетнів, силачів, богатирів.

– Сини божі – це ельфійські чоловіки і жінки, чи все ж таки тільки чоловіки.

Термін «сини божі» означає ельфійську расу в цілому, тобто синами божими були як чоловіки-ельфи, так і жінки-ельфійки. Проте в даному оповіданні йдеться передусім про чоловіків, адже чоловіки активніші в пошуках подружжя. Наприклад, у традиційному побуті саме хлопці йдуть у сусіднє село в пошуках наречених, а не навпаки.

– Якщо процес змішування ельфів і людей був масовим, то могли б залишитися його археологічні підтвердження.

Вони є, проте стосуються не допотопного, а післяпотопного періоду. У ролі «синів божих» виступають грацильні трипільці, а в ролі «людських дочок» – масивні носії «середньостогівської археологічної культури». Це може означати, що історія міжрасових змішувань, описана книгою «Буття», повторюється в різні епохи, тобто є архетипом.  

Ось що розповідає український антрополог Сергій Сегеда: «Аналіз краніологічних матеріалів із Вихватинського могильника показав, що як чоловічі (5 од.), так і жіночі (6 од.) черепи характеризуються видовженою формою мозкової коробки, середнім нахилом лоба і помірним розвитком м’язового рельєфу, середньою висотою обличчя, ортогнатністю, низьким орбітами і виразним випинанням носа. Разом із тим, між ними простежуються і певні відмінності: чоловічі черепи мають вузьке, а жіночі – доволі широке обличчя, перші – доліхокранні, а другі – мезокранні і мають більшу висоту (рис. 1).

Є істотні відмінності і в розмірах довгих трубчатих кісток і загальних показниках фізичного розвитку: чоловіки відзначались грацильною, а жінки – масивною будовою. Ці відмінності настільки значні, що, на думку Марини Великанової, свідчать про приналежність чоловічої і жіночої вибірок із Вихватинців до різних антропологічних варіантів: перша близька до “класичних” грацильних західних середземноморців, друга тяжіє до носіїв масивних протоєвропеоїдних типів. Згаданий феномен має лише одне пояснення, а саме: він спричинений інтенсивними шлюбними контактами носіїв трипільських культурних традицій зі своїми сусідами-степовиками, в антропологічному складі яких беззастережно домінував масивний протоєвропейський компонент» (Сергій Сегеда. Антропологічні риси творців Трипільської культури. Журнал "Народна творчість та етнографія",  №3, 2005 р.).

Тут варто пояснити, що «протоєвропейський компонент» – це расові ознаки, притаманні кроманьйонцям – людям допотопного, доарійського світу. Нагадаємо, що арійський світ був заснований у 55 ст. до н. е. святим Тотом-Ноєм-Гермесом-Рамою, який зібрав ельфів Атлантиди (Борії) і заснував з ними Трипільську (Арійську, Гіперборійську) цивілізацію. Про це у статтях:

Народження Арійської раси і кам’яні сокири Гіперборії
Народження Арійської раси і кам’яні сокири Гіперборії

Вся трипільська (арійська) людність походить від невеликої групи грацильних ельфів, тому всім трипільцям притаманна згадана витонченість. «Близько середини V тис. до н. е. трипільці досягли середньої течії р. Рось, а через сотню-другу років – Дніпра. На той час трипільська ойкумена являла собою одну із найбільших (і найкращих за якістю ґрунтів) територій на континенті. Ця багата земля була володінням нащадків лише одного племені, з якого тисячу років тому все починалося» (Відейко М. Ю. Шляхами трипільського світу. – К.: Наш час, 2007. – С. 69). Додамо, що всі ельфи були грацильними, проте не всі грацильні особини були ельфами.  

Згідно з даними археології, змішування з «протоєвропеоїдами» (кроманьйонцями, білими людьми допотопного типу) відбувалося на пізньому етапі трипільської культури, тобто з початку 3 тис. до н. е. Згадані масивні люди кроманьйонського типу найчастіше є носіями Середньостогівської археологічної культури.

«Середньостогівська і Трипільська культури представляли собою дві найпотужніші сили в історії епохи міді. Обидві культури характеризувалися тенденцією стрімкого поширення на значній території і в процесі своєї експансії як Середньостогівська, так і Трипільська культури продемонстрували, можливо, перший в історії приклад мирної інтеграції, вміння користуватися здобутками одне одного. Це був початок своєрідної спеціалізації і розподілу праці між трипільцями-землеробами і середньостогівцями-скотарями.

Племена цих двох культур налагодили процес товарного обміну, наприклад, необхідну мідь середньостогівці отримували з Балканського регіону та у трипільців. Можна говорити про досить тісні контакти між середньостогівцями і трипільцями, а також припустити появу змішаних шлюбів, про що свідчать матеріали археологічних досліджень.

Кістки трипільців досить грацильні, тонкі, у середньостогівців – дещо масивніші. У деяких пам’ятках кістяки середньостогівців переважають серед жіночих серій могильників (наприклад, Вихватинці на Дністрі – територія Трипільської культури), що говорить про процеси етнічного змішування. Під час аналізу вихватинської серії могильників було з’ясовано, що чоловічі черепи належали трипільцям, а жіночі – середньостогівцям. Такі ж дані дає й аналіз інших пізньотрипільських пам’яток, зокрема, Чапаївського могильника поблизу Києва» (Перші арійські племена Надчорноморських степів).

Описані вище міркування дозволяють краще зрозуміти оповідання книги «Буття» про змішування синів божих і людських дочок в контексті теми безсмертя.     

Мистецтво ельфів Трипілля   
Наші інтереси: 

Пізнаємо свій боголюдський потенціал.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Людина – втілена божественно-духовна сутність

Чи треба любити ворогів, або 5 проявів сили, що відрізняють людину від людиноподібної тварини – Нагірна проповідь

Стратегія палінгенезії полягає не в тому, щоб поборювати старий світ, а в тому, щоб використовувати його як ресурс для власного розвитку. Чеснота милосердя дозволяє вчитися у ворогів і...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

У термінах Міжмор'я, на еволюційних сходинках ельфи стоять між аріями і боголюдьми (синами божими).

Іван Сірко каже:
яке відношення мають "Ельфи", до "Синів Божих"?!

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Коментарі

Зображення користувача Алекс Гун.
0
Ще не підтримано

Взагалі-то кажуть: коли людина розмовляє з Богом - це молитва. А коли Господь промовляє людині - це шизофренія.

Зображення користувача Миро Продум.
0
Ще не підтримано

Якщо інформація йде із-середини, як власні думки - це нормально.

Алекс Гун каже:
Взагалі-то кажуть: коли людина розмовляє з Богом - це молитва. А коли Господь промовляє людині - це шизофренія.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Іван Сірко.
0
Ще не підтримано

яке відношення мають "Ельфи", до "Синів Божих"?!

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

У термінах Міжмор'я, на еволюційних сходинках ельфи стоять між аріями і боголюдьми (синами божими).

Іван Сірко каже:
яке відношення мають "Ельфи", до "Синів Божих"?!

Все, що робиться з власної волі, – добро!