"Пан Веган": історія АТОвця, що запустив стартап, повернувшись з війни

Ігор родом з Дніпра. Там виріс і здобув освіту за спеціальністю "кухар-технолог". Переважно й працював у ресторанній сфері. Був і офіціантом, і барістою, і кухарем.

Про те, що в нас буде війна, здогадувався ще під час Майдану. В рідному Дніпрі він брав активну участь у акціях протесту, патрулював місто.

"Тітушки були дуже активні в нашому місті. Вони мали зброю. Одного якось знешкодили, коли він просто у натовпі перезаряджав ПМ. Коли перевіряли його телефон, знайшли смс: "Ну что, бандит, как дела?", видно, його керівники перевіряли зв’язок чи обстановку. Було й таке, що по натовпу стріляли з травмату, були навіть поранені", - розповідає хлопець.

"Ще за два тижні до початку Майдану побував в Криму. На велосипеді. Сумую за цим. Після того, як Крим просто "злили", не дали змоги хлопцям захистити, я пішов до військкомату. Тоді було багато людей, бажаючих їхати на Схід. Я залишив заявку і чекав кілька тижнів. Відповіді ніякої не було. Мій знайомий пішов в батальйон "Січ", який тільки організовувався. Я зібрав речі і за кілька днів теж поїхав. 

"Дивлячись на історію, чеченські і афганські кампанії і те, що наша армія була на той час небоєздатною, можна було тільки уявляти на чому і як воювати. Може не всі розуміли, що це справжня війна і що все може завершитися смертю. Туди багато хто їхав на емоціях, а вже там приходило розуміння. Але людина, все одно, звикає до будь-яких умов", - згадує Ігор.

Перша ротація повинна була відбутись в Маріуполь, але батальйон відправили в Слов’янськ. Ігор потрапив на другу ротацію, вже безпосередньо до Слов’янська. А потім їх відправили в Курахово.  Звідти частина їздила на Піски, а частина в Авдіївку. Ігорю випала Авдіївка, там він служив до демобілізації. Загалом, пробув на фронті 15 місяців.

"Ми в Авдіївці допомагали місцевій поліції. І бачили різних людей. Були такі, що мародерили по будинкам тих, хто залишив місто, крали рейки, пили. Але й були місцеві, які жили в зоні, яку постійно обстрілювали, та вони продовжували працювати і залишалися чесними. Наприклад, там я познайомився з місцевим дядечком, який бігав між кулями до своїх теплиць, вирощувати овочі і продавав на ринку".

В армії бути вегетаріанцем або, тим більше веганом, дещо складно. Більшість страв там готуються на тушонці, і якщо підрозділ не дбає про свій раціон, "шикувати" не вдасться. Особливо це було відчутно в перші роки війни.

Ратибор вирішив все хитріше – оскільки, він був єдиним в підрозділі, хто мав досвід приготування їжі на велику кількість людей, він сам і займався кухнею. 

"В армії я не особливо страждав. Звичайно, не їв фініки, інжир і маракую, але завдяки закруткам від волонтерів і крупам, харчувався нормально. Оскільки я єдиний, хто міг готувати на велику кількість людей, то й сам слідкував за кухнею. Проблема була б, якби я був розвідником і доводилося б робити виходи на кілька діб з нашим сухпаєм. Галетами з нього можна вбивати людей (сміється)", - розповідає веган.

По поверненню з армії виникло два бажання – започаткувати власну справу та розширити раціон веганів. 

"Зайнятися чимось своїм хотів ще в Дніпрі. Знав про програму,  де дають гроші для того, аби відкрити власну справу. Та мені сказали, що  ця програма закрита, хоча це не було правдою. Тому, перший час в мене були дрібні підробітки. Пізніше захотілося переїхати до Києва. І вже тут вирішив остаточно зайнятися власною справою. Оскільки, я сам веган вже сім років, і знаю, як складно, наприклад, знайти щось в меню у закладах харчування саме для ваганів, вирішив створювати страви і таким чином розширити раціон".

Фото: з архіву Ратибора Власова

 

"Спочатку намагався займатися арахісовою пастою, але ця справа мені не пішла.  Якось пригостив кількох людей котлетами з кропивою і в мене запитали, чому я не займаюся цим. Навіть у Дніпрі були зацікавлені люди, були продажі. А якщо твій бізнес приносить прибуток і задоволення – це ідеально. Київ більше налаштований на Захід, а на Заході дуже поширене веганство".

Фото: з архіву Ратибора Власова

До того ж, в Україні, наразі у цій справі і конкуренція відсутня.

Спочатку Ратибор оцінив ситуацію в столиці, визначив куди можна постачати продукцію, де в ній будуть зацікавлені. Він почав свою роботу без інвестора, хоча зараз не відмовився б від допомоги. 

"Вегетаріанці і вагани один одному допомагають, нас мало і нас вважають фріками. Зараз я роблю п’ять видів котлет: з нута, чечевиці, шпинату, гарбуза і кропиви. Виготовляю й масла на основі кокосового. Також є п’ять видів. І ще готую пельмені – солодкі, з бананом та не солодкі, з тофу, чечевиці і пряними травами. До речі, спеції я мелю сам, не купую готових. Деякі рецепти беру з інтернету, лише трохи дороблюю. Бо можна сидіти вигадувати-вигадувати, думати: "о, боже, який я гуру, вигадав такий рецепт", а ввівши в пошук англійською, виявляється, воно вже є. Не потрібно винаходити велосипед", - розповідає кухар. 

На сьогодні в нього в Києві є сім точок збуту. Там можна придбати продукцію "Пан веган" в упаковках. Котлети, наприклад, упаковані по півкілограма – це 8 штук. Одна упаковка коштує близько 70 гривень. На місяць хлопець виготовляє близько 40 кілограм таких котлет. Пельмені також упаковані приблизно по 600 грам. Кожен з них – це ручна робота. Коштує такий пакунок – від 50 гривень.

У хлопця ще є плани щодо інших страв.  На котлетах і пельменях та маслі зупинятися не збирається. Ігор наразі вирішує питання з постачанням своєї продукції до Львова, оскільки там є два магазини, з якими можлива співпраця. Ще би хотів розширюватися на Харків, адже там багато студентів і місто молодіжне. А серед молоді веганство значно поширеніше, ніж серед старших людей.

"В найближчі 5-10 років нас очікує значний прорив в цьому. Тому що ми довго були в інформаційній блокаді "совка". І пересічний громадянин важко уявляє їснування без м'яса та одягу через який були вбиті тварини. Веганство – освідчений вибір людей, котрі хоча б своїм раціоном можуть впливати на екологічну ситуацію в світі. І зі своїм "Пан Веган" спробую поліпшити ситуацію в Україні з вибором продуктів харчування. А можливо і армійських сухпаїв".