ШПАНДАУ і Рудольф Гесс. Частина IV. Очима ворогів…

---

Попередні частини:

ШПАНДАУ і Рудольф Гесс. Частина I (1876 – 1987).

https://www.ar25.org/node/39800

ШПАНДАУ і Рудольф Гесс. Частина II. Нюрнбергський епілог

https://www.ar25.org/node/39872

ШПАНДАУ і Рудольф Гесс. Частина III. Очима Шпеєра…

https://www.ar25.org/node/39875

***

---

Зі спогадів офіцера радянської варти

У перші роки Гесс вимагав від молодших за званням караульних віддання військової честі. Англійці цілком серйозно дотримувалися субординації, американці віддавали честь жартівливо, ну, а як вели себе росіяни – здогадатися неважко.

Військовослужбовець 133-го батальйону Петро Ліпейко так описує свою першу зустріч з ув'язненим:

«Він ішов мені назустріч по вузькій стежині тюремного парку, і комусь треба було поступитися дорогою. Тут на мене навернулася навіть деяка злість: чому я, офіцер армії країни-переможниці, повинен це зробити? Ми зупинилися, і я побачив з-під волохатих брів не по роках дуже уважний і владний погляд. Кілька миттєвостей Гесс вивчав новачка, потім в'язень повільно зійшов зі стежки. Цікаво, що після цієї «дуелі» він став зі мною вітатися, хоча росіян старий нацист ніколи не вітав» [1].

Зі спогадів представника радянського командування в Шпандау Леоніда Барашкова

... 31 грудня 1959 року я з наступником Зерніним поїхав на тренувальне чергування. Переодягнувшись у форму змінника, ми увійшли всередину в'язниці. Двері на центральних воротах відкрив нам змінник-американець. Зернін йому пояснив, що це новий товариш замість нього, а він скоро поїде в Союз. Американець дуже ввічливо, привітно привітався зі мною і назвав своє прізвище, це був Еванс, я йому також назвав свою – Барашков.

Піднявшись по сходах, ми підійшли до зачинених дверей, натиснули кнопку дзвінка. Подивившись у вічко, нам відкрив двері старший з трьох чергових, англієць містер Смарт. Зернін, як завжди не випускаючи жуйку з рота, представив мене. Містер Смарт тепло привітався зі мною. Потім ми всі троє пішли до тюремного коридору, який знаходився від нас на відстані 10 метрів. Як старший серед чергових Смарт своїми ключами відкрив двері основного коридору, в якому в камерах перебували троє ув'язнених. Тут чергував третій за рахунком представник союзників (від Франції) – француз Барканан. Це був лисуватий блондин, що трохи погладшав, з веселим обличчям. Він перший подав мені руку, запитав моє прізвище. Посміхнувся і сказав щось по-французьки, багаторазово вставляючи в свою промову: «Гут, містер Барашков!». Прийнявши всю документацію по чергуванню, я намагався вникнути в неї. Удвох з Зерніним ми пішли до ув'язнених.

Ув'язнені перебували в окремих камерах, розташованих по одній стороні широкого коридору, але камери були зайняті не підряд, а через одну. Коли ми входили в камеру, ув'язнений вставав і першим вітався. Ми зобов'язані були відповісти: «Гут монінг». [Тут явна плутанина, оскільки німецькою «Добрий ранок! – «Guten Morgen». – В. Ф.] Зернов по черзі представив мене всім трьом ув'язненим і назвав моє прізвище. За інструкцією ми не мали права з ними розмовляти на абстрактні теми. В одиночних камерах перебували Бальдур фон Ширах, Альберт Шпеєр і Рудольф Гесс. Ув'язнені значилися під номерами: Ширах під номером один, Шпеєр під номером п'ять, Гесс під номером сім. Цифри розміром в 10 сантиметрів були написані олійною білою фарбою на їх одязі.

***

Якщо з ранку була погана погода, лив дощ, то їх випускали з камер і вони прогулювалися по коридору. Але в основному це робив один Гесс. Бувало, ходить по коридору, раптом зупиниться, руки складе назад і каже: «О, майн гот!». Постоїть нерухомо хвилини 3-5 і знову ходить. При зрості в 170 сантиметрів він важив 50 кілограмів. Спав в кімнаті з відкритою кватиркою при температурі 5-10 градусів, накриваючись тільки одним простирадлом.

У гарну погоду ув’язнених виводили у двір в'язниці. Шпеєр заради втіхи споруджував з дрібної цегли невеликі архітектурні споруди і розводив квіти. А Гесс і Ширах, взявши з собою дві-три газети, прогулювалися, обговорювали світові проблеми. І так до вечора, з перервою на обід.

***

Один раз на місяць проходило 30-хвилинне побачення з родичами, але тільки з однією людиною. Так, наприклад, 30 числа була на побаченні дружина, а 1 числа вже іншого місяця – син або дочка. У стіні однієї з камер було зроблено вікно, до нього з того чи іншого боку підставлені столи. Ув'язнений входив в одну камеру, а син або дочка – в іншу, вони сідали на табуретки і розмовляли, але дотягнутися один до одного, подати руку вже не могли. Це заборонялося і інструкцією. Побачення проходили в присутності представника тюремної служби.

Рудольф Гесс від побачень відмовився, у Шираха дружина вийшла заміж, їздили на побачення діти [2].

Зі спогадів офіцера Олексія Яроша

Це був 1968-й рік, я служив у Групі радянських військ у Німеччині. Викликає командир полку і каже, що у командування є плани щодо моєї подальшої служби. У частину приїхав полковник, хоче зі мною поговорити.

Полковник був у цивільному одязі. «Ви будете служити у відділі зовнішніх зносин». Відділ був при Групі радянських військ у Німеччині. Полковник пояснив суть моїх обов'язків – здійснення контролю охорони в'язниці Шпандау. В'язниця знаходилася в західній зоні Берліна.

Відділ відповідав також за зв'язок з посольством СРСР, з військами союзників – США, Англії, Франції. «Як ви на цю справу дивитеся? Вам буде виділена персональна службова машина, квартира. Ходити будете в цивільній формі». Я кажу: згоден. Ну, чого ж не погодитися! Потім я дізнався, що мене перевіряв КДБ, Москва до четвертого коліна.

Представили мене командувачу Групою радянських військ в Німеччині маршалу Кошовому. Хороший був чоловік. «Ось що, капітан, давай відразу домовимося – ніяких зв'язків з іноземцями. Ти їх не знаєш, і вони тебе не знають. Зрозумів? Особливо зверни увагу на службу наших військ ...»

---

Капітан Ярош О. Я., кінець 1960-х років.(Фото з архіву О. Я. Яроша)

Полковник у відставці Ярош О. Я., 2010 рік. (Фото з архіву О. Я. Яроша)

---

У місті Потсдамі мені дали квартиру на другому поверсі, перевіз і сім'ю. Це недалеко від Берліна. Міст перейдеш – і Берлін починається. Купили мені цивільний одяг. Військова форма у мене теж була, але ходити в ній заборонялося. Секретність!

Коли я приступив до роботи, у в'язниці сиділи троє ув'язнених – Ширах, Шпеєр і Гесс. Ширах і Шпеєр відбували по 20 років, Гесс – довічне ув'язнення. Шпеєр отримав термін за Гітлерюгенд, а Ширах – за будівництво концтаборів. [Тут Ярош плутає. Бальдур фон Ширах був відповідальним за виховання молоді, а Альберт Шпеєр був райхсміністром озброєнь і військового виробництва. – В. Ф.]

Гесс був правою рукою Гітлера, його партійним заступником і рейхсміністром. Ось і відповідав за повною програмою. Відомо, що на зорі нацизму він сидів разом з Гітлером у в'язниці, де допомагав йому писати книгу «Майн кампф». Гесс не воював проти СРСР – він всю війну просидів в англійській в'язниці. Нюрнберзький трибунал його судив як військового злочинця. Говорили, що на процес він був доставлений останнім з військових злочинців – англійці щось не хотіли його везти.

Приблизно через тиждень після мого приходу Шпеєр і Ширах вийшли на свободу – у них закінчився термін ув'язнення. [А. Шпеєр і Б. фон Ширах вийшли на свободу 1 жовтня 1966 року. Таким чином, Ярош помиляється в даті свого призначення на службу у в’язницю Шпандау – 1968 рік. – В. Ф.] Залишився один Рудольф Гесс. Він сидів у в'язниці один до самої смерті.

Протягом доби я зобов'язаний був побувати у в'язниці, особливо в нічний час або в передранкові години, і перевірити, як несуть службу. Перевіряв іамериканців, і англійців, і французів. Всіх, хто ніс службу під час мого чергування. Приїжджаю. Мене зустрічає начальник варти – офіцер, перевіряє мої документи – спеціальний пропуск і свідчення, що я радянський військовослужбовець. У посвідченні не вказувалося, що я офіцер – просто військовослужбовець. Свого роду маскування було. Ходжу по поверхах, дивлюся, в тому числі і те, як утримують ув'язнених. На кожному поверсі – наглядачі.

---

Вольф Рюдігер Гесс (нім. Wolf Rüdiger Heß, 18 листопада 1937 Мюнхен – 24 жовтня 2001, Мюнхен) – німецький архітектор, син Рудольфа Гесса і Ільзи Гесс.

---

Син Гесса весь час вів боротьбу за те, щоб батька звільнили достроково. Дуже наполегливо це робив. Виступав всюди, навіть в англійському парламенті, говорив, що над батьком знущаються, вимагав його звільнення. За англійськими законами, якщо у’язненому виповнилося 70 років, його звільняють.

Американці теж схилялися до того, щоб звільнити ув'язненого Гесса. А от радянська сторона і французи нібито були проти. Так, у всякому разі, говорили.

За звільнення Гесса виступав не тільки син, проявляли активність і прихильники нацизму. Особливо активно в день народження Гесса – 26 квітня. Вся поліція Берліна була на ногах. Повз Шпандау йшли демонстрації з плакатами «Свободу Гессу!» В супроводі поліції з собаками. У такі дні в'язницю з одним ув'язненим особливо посилено охороняли. Подібні демонстрації неонацисти і зараз влаштовують на честь Гесса, як «мученика».

---

Кожен військовий злочинець був в одиночній камері. Між іншим, одиночки були культурно обладнані. Тумбочка, де ув’язнений зберігав зубну пасту, щітку, спеціальне ліжко для додання будь-якого положення – лежати, напівлежати, сидіти. Один стілець і підставка для писання, яку він міг ставити на ліжко і використовувати як письмовий стіл.

Гесс в тюрмі багато писав. Йому давали папір, ручки. Але справа в тому, що все ним написане різала спеціальна машина на вузькі смужки, які потім спалювали. Читати написане Гессом було суворо заборонено!

В Шпандау було чотири директора в'язниці – по одному від кожної країни. Директори Шпандау збиралися в кінці кожного місяця і обговорювали всі питання, що стосуються в'язниці: утримання, персональний склад, оплата і т.д. Директори радяться: Гесс списав половину зошита. Яке буде рішення? Приймають рішення – нехай пише! Списав весь зошит – вилучають і знищують.

Гесс не знав, що його рукописи спалювали. Ніхто йому про це не говорив. Директори рукописи у нього вилучали, складали акт, скільки листів вилучили і знищували.

[З таємного щоденника Альберта Шпеєра:

19 листопада 1964 року

Скарги Гесса французькому генералу несподівано принесли результати. За рішенням Дирекції ми маємо право на зошит з 196 сторінок для наших записів. За розміром, підрахував Гесс, він відповідає дванадцяти колишнім зошитів. Тепер він щодня годинами переписує свій старий блокнот, який, в свою чергу, складається з уривків з його старих зошитів. – В. Ф.]

***

В кінці кожної перевірки Шпандау я щодоби писав звіт: які були зауваження, чи належним чином несли службу, як вели себе ув’язнені, як вони утримувалися і т.д. Звіт направляв начальству, а воно – посольству і командувачу Групою радянських військ в Німеччині.

З Ширахом і Шпеєром я не спілкувався – вони при мені всього тиждень були, а з Гессом спілкувався не раз. Всі чотири роки, поки служив у відділі зовнішніх зносин. Недалеко від його камери Гессу обладнали каплицю. На тому ж поверсі, де і камера була. Періодично в каплицю привозили священика – француза. Гесс перед ним сповідався.

***

Гесс вставав завжди о 6.00 ранку. У наглядача був дзвінок – о 6.00 він дзвонив. У Гесса-то годинника не було. Чує дзвінок – знає, що йому треба вставати. Робив зарядку, обливався холодною водою. Брови розчісував – вони у нього були як у Брежнєва. Потім заходив в камеру і чекав сніданок.

Був спеціальний кухар, який йому готував їжу. Лікар знімав пробу їжі. Потім цю їжу під охороною доставляли від кухаря в камеру Гесса. Йому готували першу страву, другу, закуску, напої. Гарячий чай або каву – що він замовить – доставляли в термосах. Щоб не охололи.

Я в цій їдальні, до речі кажучи, теж їв. У спеціальній їдальні, де кухар готував для Гесса їжу. Там і директори Шпандау їли, обслуговуючий персонал. Там навіть випити можна було. Російська горілка завжди була. Заходиш – на столі стоїть червоне і біле вино. Червоне вино до м'яса.

[Скільки людей паразитували на утриманні в Шпандау одного-єдиного ув’язненого, Рудольфа Гесса! І так 21 рік (з 1966-го по 1987-й.). – В. Ф.]

Ув'язненим спиртні напої були категорично заборонені правилами утримання. Гесс зазвичай дотримувався дієти. В основному, замовляв дієтичні страви. І каву – він цю справу любив.

***

Гесс ще і в шахи грав. З наглядачем грав – більше ні з ким було. Сам грав. Я теж з ним партію-другу міг зіграти. Програвав. Гесс мат мені ставив. Задоволений був страшно. В шахи він грав добре.

***

Я закінчив службу у відділі зовнішніх зносин, а значить, і всі справи в Міжсоюзній в'язниці Шпандау в 1971 році.

***

О. Ярош щодо «самогубства» Гесса:

Те, що Гесс сам себе задушив, справжнісінька нісенітниця. Він себе контролював, як ніхто інший. Тут щось не так. Швидше за все, йому допомогли піти з життя. Були у нього, напевно, якісь таємниці. До сих пір адже невідомо, про що Гесс розмовляв з Черчиллем в травні 1941 року і чи не пов'язано це з тим, що англійці кілька років тягнули з відкриттям другого фронту проти Німеччини і відкрили тільки в 1944 році. 62 роки минуло після війни, а відповідей немає.

Таємницю смерті батька намагався розкрити його син Вольф Рюдігер Гесс. Через рік після таємничої смерті останнього в'язня тюрми Шпандау його син заявив під присягою: Рудольф Гесс був задушений секретними агентами англійської розвідки МІ-5 за вказівкою Міністерства внутрішніх справ Великобританії. Про це Вольфу повідомив нібито офіцер ізраїльської розвідки.

Відразу після смерті Рудольфа Гесса в'язницю Шпандау зрівняли з землею. Тепер на її місці красується величезний діловий центр.

Сам Вольф також помер при вкрай загадкових і нез'ясованих обставинах в 2001 році [3].

Зі спогадів радянського наглядача «Євгенія»

У 1974 році Євген з відзнакою закінчив факультет західних мов Військового інституту іноземних мов (ВІІЯ). Новоспеченого перекладача, який до того ж мав диплом радіотехніка, направили в службу радіоелектронної боротьби штабу Групи радянських військ у Німеччині, а незабаром перевели в кадри військової розвідки (ГРУ МО СРСР). Спеціальні завдання командування він виконував на території НДР. Цілий рік ходив в штатському, форму дозволили надіти тільки 23 лютого лише для отримання нагороди.

І ось його відрядили в одне з головних місць «системи відплати», яка була організована країнами антигітлерівської коаліції.

«Служба моя в Шпандау складалася з двох частин. Я відповідав за обслуговуючий персонал в'язниці: секретарів, опалювачів, двірників, працівників кухні і т.д., всього 35 осіб з країн ООН, за винятком німців. І всі вони були шпигунами, які працювали на свою – а часом і не на свою – державу. По-різному складалися наші з ними відносини.

Друга сторона моєї роботи полягала в тому, що я майже щодня ніс чергування з охорони Рудольфа Гесса. З цієї причини регулярно спілкувався з ним в камері і на прогулянці. Наскільки це для англійців була небезпечна фігура, можна судити по тому, що вони пообіцяли розсекретити матеріали, пов'язані з місією Гесса в Великобританії лише у 2017 році!

Людина такої сили волі мені більше не зустрічалася. Я був вражений, коли вперше побачив, як цей старий у 82 роки встає о п'ятій ранку і починає свій день з фіззарядки, хоча присідати він уже міг, тільки тримаючись за спинку ліжка.

[Тобто, це було у 1976 році. – В. Ф.]

Потім обов'язково приступав до читання літератури, яку йому давали, робив виписки. Газети йому теж давали, але з дірками. Цензура вирізала статті з трьома темами: політика. Друга світова війна, Рудольф Гесс. Він цікавився багатьма питаннями, але його «пунктиком» був Місяць, тому космічний об'єкт, найбільш близький до землі, знав, як свої п'ять пальців, і на стіні його камери висіла карта нічного світила.

Згідно з інструкцією, нам дозволялося розмовляти з ув’язненим, але тільки у справах. Не можна було обговорювати теми, на які в'язень сам не бажав розмовляти. По-людськи ми стали розуміти один одного досить швидко. Я розпитував Гесса про його життя, навіть трошки підколював. Одного разу запитав, кого на його місце призначив Гітлер. А старий гордо підняв голову і відрубав: «Моє місце назавжди залишилося вільним!»

У свою чергу я йому розповідав про нашу країну. Він часто запитував мене, як живу, чи приїхала в гості моя дружина з дитиною, давав поради, як берегти здоров'я, рекомендував літературу. Кілька разів залишив свої автографи на тих книгах, з якими я приходив на чергування (з роками у мене всі ці книжки розтягнули цікаві приятелі).

«Будеш жити, – говорив Гесс, – поки знаходишся в русі, поки працюють мізки, поки займаєшся саморегуляцією».

Хоча стався у нього одного разу психологічний зрив. І в чомусь цьому посприяв я. Якось запитує він у мене:

– Хочу вийти на волю. Як думаєш, випустять?

Я тоді, звичайно, перевищив свої повноваження, але зважився дати йому пораду.

– Вам треба оголосити про це офіційно, оголосити відмову від якої б то не було політичної діяльності в майбутньому і подати все це в письмовій формі.

Тиждень він ходив похмурий. Адже до цього заступник фюрера ні в чому не каявся. Настає «російський» місяць: за раніше затвердженим графіком в даний період управління в'язницею переходило до радянського командування. Приїжджає наш комендант, як зазвичай заглядає до ув’язненого. «Скарг немає?» І тут Гесс подає йому лист, в якому обмежився фразами: «Це моя заява. Я хочу додому, до онуків. Відпустіть мене». Через посольство лист потрапив до керівництва СРСР. Ситуація склалася пікантна. Москва знайшла такий вихід: «Оскільки заяву персонально нікому не адресовано, зробіть вигляд, що нічого не сталося».

– Гесс відчув недобре. Стривожено питає у мене:

– Передали заяву, як ти вважаєш?.. А французький, англійський і американський директори знають про мій лист?

– Так, так.

Приходить «американський» місяць, старий звертається із запитаннями до американців, ті відповідають: «Ми тут ні при чому, розбирайтеся з росіянами, ви ж їм передали заяву». Гесс впав в депресію. Швидше навіть не в депресію, а зважився тепер будь-яким способом поставити крапку на своєму довічному ув'язненні. Вкрав ножик, який йому стали давати після його прохання, що йому, мовляв, своїми старими зубами важко жувати овочі не розрізаючи їх. Цей ножик, з попередньо округленим лезом, він примудрився непомітно нагострити.

І ось американський офіцер, який тоді ніс чергування всередині блоку, де сидів Гесс, почув, що з камери доносяться дивні звуки. Він вбігає всередину, а Гесс сидить на ліжку і ріже вени на ногах і руках. Все кров'ю забризкане, а він, зціпивши зуби, лише сопе і наполегливо «пиляє» своє тіло. Черговий відібрав ножик і кинувся викликати лікаря. З'ясувалося, що доктор-француз, прикріплений до в'язниці, десь загуляв з дівчиною. Тоді тим, хто знаходився у внутрішній охороні, довелося самим зупиняти ув’язненому кров, робити укол і на живу зашивати голкою розкриті судини.

Після цієї спроби самогубства ми чотири тижні сиділи у нього в камері.

[Вірогідніше, що це була демонстративна бунтарська акція Гесса проти відвертого знущання російської сторони над ув’язненим! Оскільки радянський представник офіційно прийняв заяву ув’язненого, то, згідно правил, радянська сторона повинна була дати офіційну відповідь на заяву, незалежно від рішення по справі. – В. Ф.]

Гесс взяв себе в руки, і знову – зарядка, навантаження на мозок, робота з літературою. Психіатр порадив зробити для в'язня «вікно в світ»: встановити йому в камері телевізор. Коли величезний кольоровий «Грюндиг» привезли до Гесса, він помітно повеселішав.

---

---

Цензори оголосили заборону на новини та політичні передачі. Він обходився фільмами, за винятком військових, і пізнавальними передачами. До речі, спортивні передачі просто обожнював. Під час одного чергування я побачив забавну сценку. Тільки що по телебаченню завершилася трансляція чемпіонату світу з футболу. Переможцем стала збірна ФРН. На стадіоні лунає гімн на честь чемпіонів, а Гесс стоїть перед телевізором по стійці смирно – залишилося тільки руку підняти у фашистському вітанні. Він на мене глянув, але залишився стояти до кінця музики. До речі, НДР для нього не існувала окремо від «єдиної Німеччини».

Ні журналістів, ні фотокореспондентів ніколи не пускали в замок Шпандау. Єдиний раз, і то після наради директорів в'язниці, нам дозволили зняти на фото внутрішній двір і зміну варти. Якось я зважився порушити інструкцію і запитав у Гесса дозволу сфотографувати його самого. Він відповів: «Давай завтра, а то я сьогодні не в білій сорочці». І навіть запропонував сфотографувати мене, якщо я хочу, в його нацистській формі. Звичайно, в почутті гумору, йому не відмовиш! Коли на наступний день я, намагаючись не показувати фотокамеру, сфотографував на прогулянці свого підопічного, то в останній момент помітив, що цю справу засік англійський офіцер, який входив в нашу зміну. Я зрозумів, що при моєму виході з в'язниці він спробує мене заарештувати. Йому за такий «улов» світило заохочення, а мені загрожувало суворе покарання. Досвідчений конспіратор Гесс вловив всі нюанси цього положення і запропонував заховати мій апарат у себе в камері. Але я пішов іншим шляхом і в кінці кінців психологічно переграв англійця.

Цей незвичайний в'язень постійно привчав нас до свого зникнення. Знав, що є люди, які хочуть його звільнити. З 1870 року багато дерев виросло у дворику в'язниці: слива, волоський горіх, тополі. На кожній прогулянці Гесс знаходив момент і зупинявся за яким-небудь деревом на кілька секунд. І як тільки я або хто-небудь інший починали тривожно крутити головою, він з посмішкою переможця виходив. Прогулюємося з ним якось, а над замком кружляє вертоліт. Я питаю Гесса, що він буде робити, якщо вертоліт зараз сяде сюди? Той відповідає, що свобода йому найдорожче. Хоча він мене як людину і поважає, але зробить все можливе, щоб вирватися на волю.

Гесс був і залишився фанатиком своєї справи. Що він сказав в своєму останньому слові на суді в Нюрнберзі, то залишилося для нього життєвим принципом до останніх днів життя: «Я ні про що не шкодую, і, якби я знову стояв біля початку своєї діяльності, я знову-таки діяв би так само, як діяв раніше, навіть в тому випадку, якщо б знав, що в кінці буде запалене багаття, на якому я згорю» [4].

***

Враження від зустрічей з головним ідеологом націонал-соціалізму, 80-річним старцем з «залізним здоров'ям і залізною волею» врізалися в пам'ять молодого лейтенанта на все життя. Ця людина – Рудольф Гесс – був для нього – так, живою людиною і величезної особистістю, але при цьому ворогом – непримиренним і жорстоким.

Зі спогадів офіцера охорони

В середині 1980-х молодому лейтенанту Г. В. Гришину довелося служити в Групі радянських військ у Німеччині. До складу бригади, де служив офіцер, входив 133-й окремий мотострілецький батальйон. Серед кількох важливих об’єктів, які охороняли його солдати, була й в’язниця Шпандау. У пам’яті Гришина Гесс залишив незабутнє враження на все життя:

«Якось улітку 1986 року я інспектував караул у Шпандау й раптово побачив Гесса, який повільно йшов тюремним садом. Було спекотно, однак його сорочка була наглухо застібнута під комір. Наші погляди зустрілися. Його глибоко запалі очі під густими бровами випромінювали презирство, гнів і ненависть. Цей погляд аж ніяк не належав змореному й зломленому ув’язненням 92-річному старому, який півжиття провів за ґратами. Це був важкий погляд того самого генерала СС, наділеного найвищою владою в рейху після фюрера. Гесс ніколи ні в чому не каявся. Навіть у останньому слові на Нюрнберзькому процесі він заявив: «Я ні про що не шкодую». І через 30 років у листі до сина він написав ті самі слова» [5].

Зі спогадів радянського військового лікаря

За спогадами Федора Вадимовича Козлікова, який був останнім лікарем Рудольфа Гесса від радянської сторони, крім прямих обов'язків з контролю за здоров'ям «наці № 2» на радянського медика в погонах покладалося і політичне завдання, обумовлене холодною війною. Напередодні призначення на посаду офіцер відділу зовнішніх зв'язків ГСВГ сформулював його так: «Ви повинні бути на сторожі того, щоб Гесс не покинув в'язницю без об'єктивних на те медичних показань. Військовий злочинець повинен відбути покарання саме в Шпандау!» [6]

---

Ф. В. Козліков (з лівого краю світлини) в групі лікарів союзників. (Фото з архіву Ф. В. Козлікова)

---

З щоденникових записів підполковника Федора Козлікова:

«... Я працював разом з американським полковником Бленком, англійським полковником Хемер-Філіпом і французьким підполковником Айо. Мені випало оглядати Гесса з серпня 1985 року. Був присутній також при розтині його тіла ... Останній раз ми оглядали живого Гесса об 11 годині 4 серпня 1987 року, тобто за півтора тижні до смерті.

Я представив звіт про стан здоров'я пацієнта за липень. Особливих скарг він не пред'являв, був бадьорий, тільки мав певні труднощі зі слухом і артеріальним тиском (він був 150 на 90). Мали місце незначні набряки на гомілках і наслідки вправленої пахової грижі. Колегіально було призначено лікування з подальшим оглядом 8 вересня, що і зафіксовано в збереженій у мене копії протоколу.

18 серпня 1987 року я мусив відбути у відпустку до батьків на Вінниччину. Але напередодні, 17 числа, після обіду, черговому по госпіталю, де я тоді працював, повідомили, що за мною відправили «Волгу», наказавши терміново прибути в Шпандау: «щось трапилося з Гессом» [7].

Зі спогадів радянського наглядача Андрія Плотнікова

Перший робочий день, 7 січня 1986 р.

Час наближається до 8 години ранку. Ми закінчуємо сніданок і йдемо в МТШ. Сьогодні я чергую разом зі своїм колегою – радянським наглядачем Андрієм Березним. Його завдання – ввести мене в курс справи, пояснити всі тонкощі нової роботи, познайомити з персоналом. Через двері в великих воротах нас впускають у внутрішній двір в'язниці. Британський часовий завмирає в положенні «на караул». На воротах чергує французький наглядач Парамон. Він перевіряє мій новенький пропуск в МТШ, Андрія він знає в обличчя. Знайомимося з французом і разом заходимо в кімнату чергового. Мені показують нехитре оздоблення: стіл, стілець, холодильник, вішалка, диван, монітор із зображеннями з відеокамер спостереження, два заґратованих вікна, шафа з ключами від головних воріт і різних приміщень в'язниці, журнал несення чергувань. Бажаємо Парамону хорошої роботи і виходимо на подвір'я. Британський вартовий знову бере «на караул». Вітаємо його кивком голови і проходимо в головну будівлю МТШ.

Ми відкриваємо масивні високі двері, піднімаємося на кілька сходинок, проходимо через просторий хол і впираємося в стіну. Точніше – в залізні двері в стіні. Видно, що стіна споруджувалася набагато пізніше основної будівлі. Поруч з дверима знаходиться кнопка дзвінка. Відповіддю на наш виклик була тиша. Тільки через хвилину почувся брязкіт ключів в замку, нас впустили всередину. Британський наглядач Орвін, якого ми міняли на чергуванні, готовий був піти відразу ж. Буквально на ходу ми представилися один одному, потиснули руки. Орвін пішов, а ми замикаємо залізні двері на ключ і залишаємося у внутрішній частині МТШ, або, як тут кажуть, в «блоці». На наступні вісім годин чергування Андрій буде старшим черговим наглядачем, або, по-місцевому, «чіфом», а я буду йому допомагати і вчитися.

Під диктовку Андрія я роблю запис у книзі старшого чергового наглядача:

«7 січня 1986 року. 7 г. 55 хв. SU чергові Березний та Плотніков чергування по МТШ від UK чергового. ОРВІН взяли. Склад зміни: ворота – FR деж. Парамон, блок – UK деж. Босуорт».

Судячи з запису в книзі чергового, санітар Мелаоухі прийшов в блок о 7.05. Тунісець за національністю, він єдиний представник несоюзного персоналу, кому дозволено вхід в блок і спілкування з ув'язненим. Обов'язки санітара великі: він стежить за станом ув'язненого, миє, голить, стриже його, прибирає в камері ув'язненого і в блоці в цілому. Санітар, за погодженням з дирекцією в'язниці, закуповує будь-які дрібниці для забезпечення життя ув'язненого: туалетний папір, рушники, бритви, авторучки, шкарпетки, білизну та інші потрібні речі. Мелаоухі – дипломований лікар-реаніматор, і його основний обов'язок – здоров'я ув'язненого. Тому щоранку він оглядає пацієнта, цікавиться здоров'ям, періодично вимірює пульс і тиск. При необхідності стежить за прийомом ліків, призначених союзними лікарями. Ніяких самостійних призначень він робити не може. Сьогодні Мелаоухі вже поцікавився у ув'язненого самопочуттям, виміряв тиск, допоміг змінити нічну піжаму на денний одяг, поставив тацю зі сніданком на столик біля ліжка і побажав ув'язненому смачного.

Зараз санітар повертається до свого кабінету. Ми вітаємося, я представляюся. Мелаоухі розповідає, що самопочуття «Діда» нормальне, спав добре, настрій в нормі. Однак у зв'язку з холодною вітряною погодою санітар рекомендував йому сьогодні тільки одну прогулянку. «Дід» погодився. У Мелаоухі хороша німецька мова, але слово «Опа», в перекладі з німецької – «Дід», Мелаоухі вимовляє якось особливо, з придихом. Я вже знаю, що називати ув’язненого за ім'ям та прізвищем – Рудольф Гесс – у в'язниці заборонено. Звертатися ж відповідно до Статуту – «в'язень № 7» у багатьох співробітників вже давно не повертається язик.

Щоб знайти вихід з положення, за сформованою, як я зрозумів, вже тривалий час традицією наглядачі звертаються до ув’язненого просто – «Ви». Ув'язнений відповідає тим же. Між собою співробітники МТШ називають ув’язненого коротко – «Дід».

Довгим коридором йдемо до камери ув'язненого. Це найдальша камера в блоці, також перебудована з двох суміжних камер. У камері двоє дверей, великі оглядові вікна в дверях засклені. У коридорі навпроти камери сидить в кріслі британський наглядач Босуорт, з ним ми сьогодні вже зустрічалися в їдальні. Тепер він привітно усміхається. Англієць чергує поруч з камерою, це називається «пост в блоці». На цьому посту немає окремого приміщення для чергового, тільки крісло і журнальний столик в коридорі. Через оглядові вікна наглядач може постійно контролювати поведінку ув'язненого, не заходячи в камеру. Дивимося у віконце в двері. У камері стара людина, сидячи на медичному ліжку, їсть ложкою кашу. На грудях за комір сорочки заткнута серветка. Судячи по рухах щелеп, апетит у старого хороший. Це і є останній ув’язнений в'язниці Шпандау – «в'язень № 7».

Ми з Андрієм входимо в камеру, вітаємося. «Номер сім» припиняє жувати, вітається у відповідь. Ув’язненому дев'яносто один рік, і я наголошую, що для свого віку він виглядає досить добре. Густі брови і глибоко посаджені очі створюють вид похмурої настороженої людини.

– Моє прізвище Плотніков, я новий радянський наглядач.

«Номер сім» уважно дивиться на мене, здається, що його очі колються:

– Ви з Москви?

Пояснюю, що я не з Москви, а з Краснодара. Ув'язнений просить уточнити, де це. Розповідаю, що місто знаходиться на півдні Радянського Союзу, що це центр великого краю, тягнеться від річки Дон до Чорного моря. Судячи з усього, «номер сім» намагається уявити собі, де все-таки знаходиться Краснодар, але, видно, що він такого міста не пам'ятає.

– Річка Дон – це поруч? – раптом запитує він.

Я підтверджую, що недалеко. Мабуть, з пам'яттю у старого, як і з апетитом, теж непогано. Раптом він втрачає до розмови будь-який інтерес, очі опускаються, він знову зайнявся їжею. Ми виходимо з камери.

11 січня 1986 р.

О 8.00 заступив на чергування в блок. До мого приходу ув’язнений вже прокинувся. Санітар Мелаоухі провів медичний огляд, допоміг йому переодягнутися і впоратися з ранковими процедурами. Візок з сніданком для ув'язненого стоїть поки-що в коридорі. Човгаючою ходою, спираючись на палицю, «номер сім» повз мене повертається з умивальної кімнати в свою камеру. На секунду зупиняється поруч, піднімає голову, вивчаюче дивиться на мене, як би переконуючись, що знайомий зі мною, і мовчки продовжує рух. У камері він залазить на ліжко. Санітар піднімає узголів'я, щоб було зручно сидіти, ставить на відкидний столик сніданок, бажає приємного апетиту і йде.

Новий пастор, 8 жовтня 1986 р.

Завершивши першу частину денного чергування на воротах, я пообідав і тепер продовжую зміну в блоці. «Ув'язнений № 7» теж пообідав і відпочиває, лежачи на ліжку. Сьогодні заплановано перші відвідини ув’язненого новим пастором. З кінця червня, коли пастор Габель був викритий в активній діяльності по здійсненню контактів ув’язненого із зовнішнім світом і відсторонений від відвідування Шпандау, «номер сім» залишався без пастирського спілкування. За три місяці французька сторона підібрала нового духівника для місії в МТШ. Сьогодні перший візит.

Без п'ятнадцяти хвилин два в камері ув'язненого почав сигналити будильник. Це є звичайною практикою: «номер сім» контролює свій сон, а зараз явно готується до нової для себе зустрічі. Він довго потягується, розминається в ліжку, потім встає і повільно йде в туалет.

Рівно о 14.00 лунає дзвінок біля входу в блок. Старший черговий наглядач француз Парамон відкриває двері. Через хвилину новий пастор в супроводі Парамона підходить до камери.

– Пастор Мішель Реріг, – представляється прибув. На грудях пастора хрест поверх сутани, в руках Біблія. Очі пастора постійно бігають з боку в бік, руки злегка тремтять, відчувається, що він сильно хвилюється. Це і зрозуміло, не зовсім звичайний парафіянин з'являється в його приході. Я даю добро, і пастор заходить в камеру.

Неспішна бесіда в камері ув'язненого продовжується в іншій камері, пристосованій для проведення релігійної служби. Потім пастор з ув’язненим слухають церковну музику, потім пастор читає вголос Біблію. Служба йде своєю чергою. За три місяці, поки у «номера сім» не було пастора, західна бульварна преса багато разів писала про те, що бідний в'язень залишився без пастирського заступництва. Тепер пастор є, значить, одним приводом для газетних «сенсацій» стало менше.

Служба закінчилася, пастор провів ув’язненого в камеру і збирається йти. Я супроводжую його по довгому тюремному коридору. Цікаво, чому він як і раніше хвилюється? Адже служба завершилася. Цікавлюся у нього, як пройшла служба? Коротка відповідь – все добре. Я прошу пастора показати мені Біблію, яка у нього в руках. Обличчя пастора блідне, здається він готовий втратити свідомість. Він простягає мені книгу. Я віялом швидко прокрутив фоліант в шкіряній палітурці і знаходжу на одній зі сторінок запис, зроблений від руки.

Простим олівцем на сторінці Біблії по-німецьки написано: «Садівникові: Від щирого серця вітаю. Довіряйте, будь ласка, брату. Бог велить! Я Вас ніколи не забуду. Ваш дорогий пастор».

---

Запис в Біблії пастора Реріга. (Фото з архіву А. М. Плотнікова)

---

Ясно, що колишній пастор Габель поінформував нового пастора щодо своєї незаконної діяльності і, ймовірно, дав якісь інструкції. А щоб у «ув’язненого № 7» не виникало сумнівів в новому священику, написав такий рекомендаційний лист. Однак відповідно до Статуту МТШ подібне спілкування з ув'язненим має припинятися. Я показую старшому черговому наглядачеві Парамону Біблію, пояснюю ситуацію. Він виглядає злегка збентеженим, ймовірно, від того, що Реріг його співвітчизник. Але робити нічого, він зобов'язаний тепер записати цей випадок в журнал чергувань і доповісти директорам. Я повертаюся на своє місце роботи до камери ув'язненого.

14 жовтня 1986 р.

Нічна зміна, я старший. На дошці оголошень в кімнаті старшого зміни вивішено нове повідомлення, що рішенням директорів МТШ пастор Реріг на два тижні не допускається до в'язниці. Уявляю, як непросто доводиться французькому директору пояснюватися з колегами. Адже це французькі пастори вже двічі ставлять його в дуже незручне становище.

16 жовтня 1986 р.

З 0.00 години чергую старшим зміни. «Номер сім» спить. Синя лампа тьмяно освітлює камеру, що не заважає сну, але дозволяє спостерігати за ув’язненим через вікно в двері. Судячи з усього, сон спокійний, ніщо не турбує ув’язненого, кошмари не мучать. Але ж сьогодні виповнюється рівно 40 років з дня страти товаришів «заступника фюрера», засуджених разом з ним Нюрнберзьким трибуналом [8].

---

Заборонені фотографії

Фотографувати на території в’язниці категорично заборонялося!

У пошуках сенсації репортери і папарацці фотографували вартових на вежах, вишукуючи моменти, щоб показати вартових в негативному ракурсі.

---

Антон Влаєр таємно проніс у в’язницю мініатюрну фотокамеру і Шпеєр зміг сфотографувати свій побут і свої квіти.

З таємного щоденника Шпеєра:

«22 червня 1964 року

Сьогодні один з охоронців потайки приніс фотоапарат «Мінокс». Я відзняв три кольорові плівки, фотографуючи переважно сад. Я ховав мініатюрний фотоапарат в руці, залишаючи відкритим тільки об'єктив. Знімки дозволять моїм рідним зрозуміти, як виглядає мій світ за межами кімнати для побачень.

На більшості фотографій – мої квіткові клумби; вони побачать, як я пишаюся ними. Зрештою, квіти та ці нотатки – це все, що займало мене всі ці двадцять років.

Якщо знімки вийдуть вдалими, дружина і діти побачать чарівні зображення ірисів, гвоздик, левкоїв і люпин – все, що вони, безумовно, можуть знайти в найближчій оранжереї» [9].

Шпеєру також вдалося сфотографувати дрімаючого на посту наглядача.

---

***

Фотографії Рудольфа Гесса, які показують самотнього старого в суворий холодний день в Берліні, були зроблені колишнім британським військовослужбовцем, що взяв шпигунську камеру «Minox» і зняв ці фото, перебуваючи на чергуванні в тюрмі Шпандау. Він опублікував їх тільки у жовтні 2016 року. У нього були б серйозні неприємності, якби його тоді зловили!

---

Найвідомішими і гучно-скандальними виявилися фотографії Рудольфа Шесса, опубліковані 19 серпня 1986 року в західноберлінській газеті «Берлінер Цайтунг».

Зробив фотографії один з наглядачів в'язниці Шпандау, порушивши свої функціональні обов'язки та Статут МВШ. Яку суму заплатила за цю фотографію редакція газети залишається таємницею до теперішнього часу. Відразу після виходу газети у світ пошуками фотографа займалася британська королівська військова поліція, так як в'язниця Шпандау перебувала в британському окупаційному секторі Берліна. У разі розкриття автору знімка загрожувало серйозне покарання. Однак розслідування ні до чого не привело. Німецьке законодавство дозволяє пресі зберігати в таємниці свої джерела інформації.

---

---

---

---

---

Посилання:

[1]. Андрей Козлов. Последнее логово фашизма. 10 июля 2016 // https://topwar.ru/97529-poslednee-logovo-fashizma.html

[2]. Это было в тюрьме Шпандау. 20.03.2008. Тихоокеанская звезда // https://toz.su/newspaper/arkhiv/2008_03_20_eto_bylo_v_tyurme_shpandau/

[3]. Валерий ПОЛЮШКО, Николай ЗУБАШЕНКО. КАК Я ОХРАНЯЛ ГЕССА В ТЮРЬМЕ ШПАНДАУ. Рассказывает контролер тюрьмы Шпандау, офицер советской спецслужбы полковник Алексей Ярош. 2 апреля 2012 // https://operkor.wordpress.com/2012/04/02/

[4]. Сергей Смирнягин. Встречи с «тенью» Гитлера / Федеральный информационно-аналитический портал «СЕНАТОР». 2010 /  http://www.konkurs.senat.org/article/S_Smirnyagin.html

[5]. Володимир Шаров для УНІАН. «Киянин Гришин: Рудольф Гесс з презирством глянув мені у вічі». 24 вересня 2009 // https://www.unian.ua/politics/269029-kiyanin-grishin-rudolf-gess-z-prezirstvom-glyanuv-meni-u-vichi.html

[6]. Последнее логово фашистов – тюрьма Шпандау. Стелла ВЛ. 7 августа 2016 // https://www.liveinternet.ru/users/2458238/post395922705/

[7]. Нацист номер 3 до конца дней говорил мне: "Фюрер жив". Украинский врач Федор Козликов рассказал "Сегодня" о тайнах гибели Рудольфа Гесса, который повесился 20 лет назад.  17 августа 2007 // https://www.segodnya.ua/world/natsict-nomer-3-do-kontsa-dnej-hovoril-mne-fjurer-zhiv.html

[8]. Плотников, Андрей Николаевич. Тайна смерти Рудольфа Гесса: Дневник надзирателя Межсоюзной тюрьмы Шпандау — М.: Кучково поле, 2018. — 384 с.: ил.; 24 л. ил.

[9]. А. Шпеєр. «Шпандау: Таємний щоденник» (нім. Spandauer Tagebücher). 1975 р.

---

Закінчення статті:

ШПАНДАУ і Рудольф Гесс. Частина V. Неомарксизм знищує історичну пам’ять

https://www.ar25.org/node/39900

---

Джерела:

Повний список джерел, використаних при підготовці статей «ШПАНДАУ і Рудольф Гесс. Частини I – V» буде опублікований у Частині V.

---

Rammstain. Ich will - Я хочу