У 1917 році ми не можемо говорити про корупційні скандали, тому що тоді Центральна Рада не мала власних фінансів. Ті крапельки грошей, які надсилав їй з Петрограда Тимчасовий уряд, йшли на те, щоб купити стільці, аби можна було працювати, каже він в інтерв'ю Радіо Свобода.
Те, що ми називаємо корупцією, а не дрібними зловживаннями, почалося в період Директорії, після семи з половиною місяців гетьманату Скоропадського, коли були накопичені великі кошти в бюджеті, коли гроші з’явилися на іноземних рахунках. Тоді вже було, в яку кишеню сунути руку.
Вже у січні 1919 року бачимо перші маніпуляції – зокрема, гра на курсі грошей. Був великий скандал із відомим громадсько-політичним діячем Лотоцьким, який потім став послом УНР в Туреччині.
Він вимагав обміну йому коштів на занижений курс, а не за офіційним. Таким чином отримувалися набагато більші гроші. Власне, не один він так користувався.
Треба загадати про ще один випадок. Коли Винниченко зрозумів, що він не має впливу як голова Директорії, постало питання, щоб він припинив головування в ній і членство. І щоб він спокійно пішов зі своєї посади, то йому дали «відкат» у 20 мільйонів гривень. А потім ми дивуємося, звідки у нього взялася дача на півдні Франції.
– Хіба тоді можна було так вільно гривні обміняти у Франції? Хіба це була тоді ліквідна валюта?
– Карбованці та гривні тоді були ліквідною валютою, їх обмінювали через німецькі банки.
– Це було виплачено теж з державної скарбниці?
– Так. Щоб він не заважав Петлюрі очолити Директорію й робити свою справу на чолі держави.
– Це було офіційно зроблено? Цю суму провели через документи?
– Є постанова про виділення Винниченку грошей, але вони чомусь не проходять через бюджетні обчислення.
– І от, у цей час формуються українські закордонні місії. Які при цьому відбувалися зловживання?
– Під час гетьманату у нас було укладено з Німеччиною та Австро-Угорщиноюдві фінансові угоди на величезні суми.
Україна дала 200 мільйонів позики Німеччині й 200 мільйонів позики Австро-Угорщині. Ці кошти були переведені у їхні банки, де вони були переведені в авуари – цінні папери, на які українській державі мали крапати відсотки. Ці кошти були валютними запасами.
Петлюра заснував таку установу, як фінансова агентура. Вона була розташована у Берліні, їй передали контроль над цими великими державними коштами. Нюанс у тому, що ця фінансова агентура була єдиною установою, яка автономно розпоряджалася коштами на виділення для українських посольств, для військово-санітарних місій, для повернення біженців і для закупівлі військового майна.
На її чолі поставили довірену особу Петлюри – Григорія Супруна, який за Центральної Ради очолював кредитову канцелярію Міністерства фінансів УНР. Ці люди отримали владу над великими коштами і почали зловживати цим. Найбільший скандал розвернувся саме навколо цієї фінансової агентури УНР.
Свого часу гетьманат замовив якісні грошові знаки у німецькій друкарні – з водяними знаками, на спеціальному папері. Через Польщу треба було літаками перевозити скрині з грішми. І в Німеччині з великих бомбардувальників – це були такі величезні біплани – створили авіаційну компанію. Українська фінансова агентура зафрахтувала у цієї компанії п’ять літаків, які мали перевозити українські гроші. І на фрахтуванні цих літаків були зроблені перші оборудки.
Німецькою компанією була запропонована одна ціна, однак, українська фінансова агентура запропонувала більшу ціну. А по документах проходила та ціна, яку запропонували німці.
– А як розкрилося, що були якісь зловживання на фрахті літаків, які перевозили гроші? І чи перевезли гроші?
– Всі не перевезли, але перевозили все-таки. Крім того, ця фінансова агентура мала закупити радіостанції й білизну для українських солдатів. На папері було закуплено три радіостанції, насправді – жодної. Так само закупили білизну, яка проходила як нова білизна зі складів Німеччини. Насправді, купили подерте й гниле шмаття.
Як це все розкрилося? На заваді стала німецька пунктуальність. Німеччина перша це розкрила, їхня спеціальна поліція, й почала робити претензії українському уряду. Уряд Директорії на той час домагався передати йому всі кошти, які були в авуарах у німецьких банках.
Після цього Петлюра надіслав ревізійну комісію. Весною-літом 1919 року. Тобто вони встигли провернути все це за півроку. Коли фінансова комісія приїхала в Берлін це розслідувати, діячі фінансової агентури й Супрун просто не пустили їх, сказавши, що ми вас не знаємо.
Відтак надіслали другий, більш солідний склад ревізійної комісії, на чолі з прем’єр-міністром України. Коли приїхала ця комісія, то голова фінансової агентури УНР Супрун сказав, що я не знаю, хто ви такий і що таке уряд УНР, спочатку доведіть, що ви уряд України.
Розгорівся величезний скандал, тому що уряд України більше не додумався ні до чого, як подати в німецький суд на свою ж фінансову агентуру.
Під час цього процесу й цих скандалів викрили ще зловживання посла УНР в Німеччині Миколи Порша. Він був теоретиком української соціал-демократії, на початку 1918-го змінив Петлюру на посаді військового міністра.
Вын вдзначився відмиванням грошей, спекулятивною грою на курсах. Коли Українська армія хворіла від тифу й не мала набоїв та елементарного обмундирування, цей діяч купив для своєї коханки у Карлсбаді великий будинок.
Німецька преса писала: коли українська армія героїчно обороняє Україну, то її урядовці, зокрема, такого рангу, як посол і члени Директорії, займаються спекуляцією, «прожиганням» життя й українських грошей.
Ці гроші були призначені не тільки для закупівлі ліків, зброї та амуніції. На той час у Європі було багато українських солдатів-військовополонених ще з часів Першої Світової війни.
Гроші призначалися ще й для того, щоб цих людей визволити з таборів інтернованих чи військовополонених і повернути в Україну, щоб вони могли вступити в Українську армію. Цього не зробили.
Один з найбільших скандалів розгорівся в Італії з Олександром Севрюком, якому доручили визволити тисячі українських полонених. А в Італії були дуже важкі умови утримування. Там були галицькі військовополонені з колишньої Австро-угорської армії, а також інтерновані вояки з колишньої Російської армії, яких Антанта туди переправила.
Севрюку доручили добитися визволення цих полонених, а для початку зробити їм нормальні умови життя. Маючи великі кошти, які були виділені йому на цю роботу, Севрюк приїхав до Італії, побув там кілька тижнів, а потім поїхав до Парижа «кутіть». Потім знову повернувся до Італії, але так і не був у жодному українському таборі для інтернованих чи полонених.
Це з’ясувалось через скандали в італійській пресі, а також через українських діячів, які жалілися Петлюрі.
Тоді післявоєнний світ був бідний, була велика криза. На цьому фоні навіть західні дипломати не шикували. А цей Олександр Севрюк був досить відома особа. Він ще був головою української делегації на Берестейських переговорах. Він укладав Берестейський мирний договір. Він був досить відомою особою в Європі.
Він відвідував казино, всілякі злачні місця. Проблема була в тому, що його призначив на цю місію особисто Петлюра, що покладало і на нього відповідальність.
Петлюра потім писав у листах: з ким будувати державу, якщо довкола одні негідники й пройдисвіти? Він дуже обурювався. Але ніяких заходів покарання не було застосовано.
Скажімо, якби більшовиків так обдурили їхні агенти за кордоном на гроші, то думаю, що товариш Дзержинський послав би туди кілька чекістів, і вони б витрусили з тих усі нутрощі. Український уряд не застосовував таких методів. Нічого не було зроблено, не порушили жодних справ. Лише скандали, які заминалися, бо розуміли, що це б’є по репутації.
Олександр Севрюк потім переїхав до Парижа, потім переїхав до Німеччини й працював на німецьку розвідку. Він був агентом кількох розвідок, і на радянську розвідку також працював. Зрештою, його підірвали у потязі, обставини досі невідомі...
Супрун відкрив свій бізнес і спокійно жив у Німеччині. У нього був свій магазин, він торгував, навіть відкрив видавництво. Мав замовлення з більшовицької Росії для друку їхніх книжок. Спокійно жив на еміграції й навіть приїздив до радянської України, у розвідку. Адже тоді пропагувалося повертатися до радянської України, повернувся Грушевський.
Супрун нормально дожив до старості та помер у Німеччині досить забезпеченою людиною. Микола Порш так само спокійно помер на еміграції. У них все склалося чудово.
Уже в листопаді 1919 року УНР практично втратила свою територію, потім тимчасово повернулася в 1920-му – і потім знову втратила.
Проблема в тому, що у нас модно романтизувати історію. А потім ми шкодуємо, що історія нас нічого не вчить.
Для того, щоб ми зробили правильні висновки з історії, нам потрібно знати не тільки геройські й позитивні речі, а й ганебні речі. Тому що ці ганебні речі поховали українську державність. Після цього були репресії та Голодомор. А всього цього могло і не бути.
Знати історію і розуміти, що будь-який лівацький проект веде до поразки.
Доречно, що зараз на сайті є стаття Олени Каганець "Важливі духовні істини, які потрібно усвідомити і прийняти ".
Навіть назва цієї статті спрямовує думку на розуміння причини існування "ліваків" і тих, хто "любить пиляти бюджет".
Усе проминає, за винятком Бога і Любові.
Григорій Сковорода
Коментарі
Показовий приклад того, що відбувається після відходу четвертої квадри. Павло Скоропадський (ЛСЕ) і Другий гетьманат - це була система квадри IV. Ліваки на чолі з Петлюрою і Винниченко, які прийшли до влади за підтримки Москви, одразу ж почали "пиляти бюджет". Ось так працює закон соціального регресу.
Чотири квадри, чотири моделі соціуму і Закон соціального регресу
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Таке враження, що державу, яка постає внаслідок революції, неминуче очікує хвиля непрофесійного керівництва і корупції. Думаю, це відбувається тому, що революція (з певної точки зору) - свого роду шанс, а шансами треба ще вміти користуватися. Про це, доречі, з великим сумом пише Андрій Чайковський (що був обраний до уряду у Самборі в ті роки) у повісті "Чорні рядки": особисті, "шкурні" інтереси кожного заступають собою інтереси нової, такої очікуваної "власної" держави - і що маємо натомість?
Поки дихаю - сподіваюсь!
А ще, звийчайно, прикро визнавати, що й тепер, як і тоді, неофіційною "валютою" при укладанні "схем" усілякого роду була горілка. Тому й гуральні, які її виробляли, були роботодавцями першого ешелону.
Поки дихаю - сподіваюсь!
Доречно, що зараз на сайті є стаття Олени Каганець "Важливі духовні істини, які потрібно усвідомити і прийняти ".
Навіть назва цієї статті спрямовує думку на розуміння причини існування "ліваків" і тих, хто "любить пиляти бюджет".
Усе проминає, за винятком Бога і Любові.
Григорій Сковорода