Ядерний шантаж Путіна: симульоване божевілля Кремля має залякати весь світ

Є дві стратегії залякування супротивника, щоб переконати його не вв’язуватись з вами у протиборство і погодитись з вашими умовами. Перша – це спокійна демонстрація наявного у вас більш потужного озброєння і готовності його застосувати. Друга – переконати супротивника у своєму божевіллі, щоб він не ризикував вас «чіпати».

На початку серпня на російському полігоні біля Сєвєродвинська сталася аварія. Спочатку повідомляли про загибель двох військових, потім Російський Федеральний Ядерний Центр у Сарові повідомив про загибель п’ятьох своїх співробітників. Був зафіксований короткочасний «сплеск» радіаційного фону, який швидко зник. Проте протягом наступних днів фіксувались збільшення радіаційного фону в різних районах Російської Півночі і навіть у східних районах Фінляндії. Була зафіксована хмара з підвищеним рівнем радіоактивності, яка поступово пройшла Європейською частиною Росії, зачепила схід України і через Казахстан пішла далі на Південний схід. Причому по мірі поширення цієї хмари 5 станцій контролю міжнародної системи моніторингу ядерних випробувань, що знаходяться на території РФ, раптом «вийшли з ладу».

Спочатку навколо цієї аварії було напущено багато «туману», суперечливої інформації і відвертої брехні. Проте за типом ізотопів, що були зафіксовані, різних непрямих фактів та інформації, яку нібито «випадково» («ненавмисно», «анонімно» тощо) зливали деякі російські посадовці, стало ясно, що ж насправді відбулось.

Відбулось невдале випробування ядерного ракетного двигуна. Взагалі, сама ідея такого двигуна з’явилась у розпалі Холодної війни, проте вже наприкінці 1960-х вона була визнана тупиковою. Те, що зараз в РФ вирішили реанімувати цю ідею і створити на її основі ракетну зброю, викликає велике занепокоєння в адекватності російського керівництва. Хоча, можливо, саме створення такого занепокоєння і є головною метою ракети «Бурєвєстник» з ядерним двигуном.

Що ж це таке? Уявіть собі атомний реактор, в якому охолодження здійснює не вода, рідкий метал чи інший теплоносій, а повітря. Така собі «в’язанка» з довгих ТВЕЛів і сповільнювачів, яка виглядає як велика фільєра, через яку на великій швидкості продувається повітря. Повітря, що проноситься вздовж ТВЕЛів, нагрівається, через що сильно збільшується тиск – і на виході з «фільєри» повітря різко виходить назовні, створюючи реактивний ефект. Ясна річ, що для цього бажано, щоб більша частина нагрівання відбувалась у другій половині (ближче до кінця) ТВЕЛу, а відтак початкова швидкість повітря має бути дуже високою. Тобто, щоб запустити в дію такий ядерний ракетний двигун, ракету спочатку треба розігнати до дуже високої швидкості. Тобто на ракеті має бути і «звичайний» ракетний двигун, який розжене її до двох-трьох махів, після чого почне працювати і ядерний ракетний двигун. До того ж це все може працювати тільки в нижніх щільних шарах атмосфери.

У 1960-ті роки американці дійшли до стендових випробувань таких двигунів, були зафіксовані ефекти охолодження реактора, проте реактивний ефект виявився незначним. Опір повітрю при продуванні його через всю цю конструкцію практично повністю нейтралізував отой реактивний ефект, якого вдавалось досягти. Проте згорнули ці роботи навіть не через неспроможність досягти реактивного ефекту, а через повну безглуздість військового використання таких двигунів.

Уявимо собі, що такий двигун вдалось створити. Запускається ракета з таким двигуном над своєю територією. Формально це не є актом агресії і подається, як випробування, з попереднім оповіщенням потенційного супротивника. Ракета злітає, розганяється до трьох махів, включається ядерний ракетний двигун – і ракета може місяцями (і навіть роками) літати над своєю територію вздовж кордонів з супротивниками, поки не поступить команда «атака». Тоді ракета міняє траєкторію і летить на супротивника. Тобто здійснюється вже бойовий пуск ядерної ракети, але не зі стаціонарного пускового комплексу, а з непередбачуваної точки, яку практично неможливо зафіксувати, при тому стартова швидкість ракети вже має три махи, і у супротивника не вистачає часу, щоб протягом кількох секунд після початку атаки зробити хоч щось для захисту.

А що буде, якщо така ракета літатиме місяцями, а команди «атака» так і не поступило? Цей літаючий реактор залишає за собою радіоактивний слід. А літає він над своєю територією вздовж кордонів з потенційним супротивником. Збиваючи по дорозі птахів, низколітаючі літаки та гелікоптери. А також лякаючи надзвуковими «хлопками» населенні пункти вздовж свого маршруту. І літає місяцями. А потім його треба кудись посадити. В стаціонарних реакторах є ціла складна процедура вилучення відпрацьованого ядерного палива і його транспортування на переробку. А тут цей реактор просто падає на землю (без ядерного вибуху, бо боєголовка не включається на бойовий режим) і розкидує  радіоактивні продукти по великій території. Тобто діє один в один як мрія терористів – «брудна атомна бомба». І падає цей реактор на власну територію, бо спроба відвести його на чужу територію є однозначним актом агресії. Є ще варіант вивести таку ракету у нейтральні води і втопити там, забруднюючи світовий океан поближче до імовірного супротивника.

Тобто, якщо така ракета запущена, то у неї є лише три варіанти. Або врешті-решт ударити по супротивнику, або спрацювати, як «брудна атомна бомба» по власній території, або впасти як «брудна атомна бомба» у світовому океані. Що теж може бути розцінено як акт агресії країнами, найближчими до місця падіння.

Ось саме цю божевільну ідею із 1960-х раптом вирішили реанімувати в Росії. Про наявність у Росії такої ракети Путін захоплено розповів Федеральному зібранню на початку 2018 року. Але одна справа розказати, а інша – надати якійсь докази. Тому і проводять випробування макету такого реактора-«ракети». На випробувальній платформі на воді запускають реактор, продувають на великій швидкості повітря, імітуючи попередній розгін ракети звичайним ракетним двигуном. Охолодження повітрям виявляється недостатнім, макет різко перегрівається і починається термічне горіння. Відбувається викид продуктів реактора в повітря, платформа прогоряє і уламки макету падають в море. Термічне горіння зупиняється, а море забруднюється радіоактивними відходами. При тому одразу гине 7 чоловік. Ще кілька людей отримують травми і радіоактивне опромінення. Рослинність на березі отримує радіоактивні опіки, радіоактивна хмара (від короткочасного викиду) починає свою мандрівку Росією.

Далі керівництво Росії спочатку напускає туману, все засекречує, відключає станції контролю міжнародної системи моніторингу ядерних випробувань. Проте вирішує повернути собі на користь ці провальні випробування. По нібито «анонімних» «інсайдерських» каналах західним журналістам «зливається» відповідна інформація, яка й дозволяє зробити остаточний висновок, що власне сталось.

Це все має на меті переконати західного обивателя та керівників західних країн в тому, що Росія всерйоз працює над такою ракетою «Бурєвєстник» і, незважаючи на провали, буде наполегливо вводити її в життя. При всій божевільності такої ідеї. Як в тому чорному анекдоті, що для того, щоб налякати Америку, Росія готова розбомбити Воронеж. А робота над «Бурєвєстніком» (навіть з подібними аваріями) має переконати всіх, що Росія готова бомбити власну територію «брудними атомними бомбами». І примусити західних керівників бути поступливішими на переговорах з керівництвом РФ. Яке не вагаючись закидає власне населення «брудними атомними бомбами» і тим більше не буде жаліти чуже населення. «Не провокуйте відморожених» - має стати проханням західного обивателя до своїх урядів, - «Йдіть  на будь-які поступки Росії, здавайте їй Україну, Грузію, країни Балтії, кого завгодно – аби Путін не образився на нас».

Ось саме залякування обивателів та керівників західних країн своєю повною божевільністю і є головною складовою роботи над різними тупиковими проектами, які зараз реанімують у РФ.