Неоголошений союз: Росія і Китай виходять на новий рівень військового партнерства

Недавній виступ президента Росії Володимира Путіна на засіданні дискусійного клубу «Валдай» містив у собі два істотних висловлювання, що стосувалися Китаю. Більше уваги привернуло те, що Путін офіційно визнав: Росія допомагає Китаю створювати систему попередження про ракетний напад (СПРН). Але важливою була й загальна характеристика, яку російський президент дав стану російсько-китайських відносин: «Це союзницькі відносини в повному сенсі багатопланового стратегічного партнерства».

Визнання союзу

Довгий час, з тих пір як Москва і Пекін нормалізували свої відносини в 1989 році, обидві країни підкреслювали, що принципово заперечують саму ідею союзів. І Росія, і Китай критикували систему союзів на чолі зі США і спроби її розширити саме з точки зору того, що такі «релікти холодної війни» лише підвищують напруженість в різних регіонах світу.

У Китаї на це також накладалися характерні для китайської політичної думки, починаючи з 1980-х років, міркування про непотрібність і згубність союзів для КНР в принципі – з посиланнями на несприятливий досвід минулої участі Китаю в союзах, включаючи союз із СРСР в роки холодної війни.

Дві країни ретельно уникали слова «союзник» стосовно один одного до відносно недавнього часу, коли російська сторона стала використовувати його наче ненароком. Наприклад, прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков так прокоментував китайську участь в російських стратегічних командно-штабних навчаннях «Схід-2018» в серпні 2018 року: «Це говорить про розширення взаємодії у всіх сферах двох союзників».

Що стосується валдайського виступу, то це був уже не перший випадок, коли Путін назвав Китай союзником. Мабуть, самим парадоксальним можна вважати його виступ на сесії Петербурзького міжнародного економічного форуму в червні 2019 року, коли він заявив: «Ми не перебуваємо з Китаєм у військових союзах. Ми стратегічні союзники, ми не працюємо проти когось, ми працюємо на благо себе самих і наших партнерів».

Нарешті, тема союзу була порушена в недавньому російсько-китайському документі, підписаному за підсумками візиту в Росію китайського лідера Сі Цзіньпіна в червні 2019 року. У «Спільній заяві Російської Федерації і Китайської Народної Республіки про розвиток відносин всеосяжного партнерства і стратегічної взаємодії, що вступають в нову епоху» вказується, що Росія і Китай в розвитку відносин керуються, крім іншого, принципом «відмови від встановлення союзницьких відносин, конфронтації і неспрямованістю проти третіх країн».

Китайська сторона поки що продовжує ретельно уникати використання терміну «союз» на офіційному рівні, дотримуючись офіційних формулювань про «всеосяжне партнерство і стратегічну взаємодію в нову епоху». Разом з тим Китай не намагається коригувати або згладжувати ефект російських заяв і наполегливо підкреслює, що відносини знаходяться в «кращому за всю історію» вигляді, при тому, що в цій історії був період реально діючого військового союзу.

Замість розпливчастих обіцянок

Таким чином, на політичному рівні ми бачимо, що сторони говорять про існування «стратегічного союзу», з якого виключається один окремо взятий елемент – жорсткі зобов'язання про надання військової допомоги в разі, якщо один з членів Альянсу піддасться атаці. Однак така можливість міститься в розмитому та завуальованому вигляді – в російсько-китайському Договорі про добросусідство, дружбу і співробітництво 2001 року.

Стаття 9 цього договору говорить: «У разі виникнення ситуації, яка, на думку однієї з Договірних Сторін, може створити загрозу миру, порушити мир або зашкодити інтересам її безпеки, а також в разі виникнення загрози агресії проти однієї з Договірних Сторін, Договірні Сторони негайно вступають в контакт одна з одною і проводять консультації з метою усунення виниклої загрози».

Зрозуміло, ця стаття не містить жорсткого зобов’язання надання військової допомоги. Але такого зобов’язання нема і в інших сучасних договорах про союзи. Наприклад, у хартії НАТО йдеться, що в разі, якщо одна з країн-учасниць альянсу піддасться атаці, то кожен з інших членів альянсу повинен допомогти їй «і одразу здійснити – індивідуально чи спільно – дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні».

Не менш розпливчасті зобов’язання зафіксовані в американо-японському договорі про безпеку 1960 року, який також може розглядатися як приклад тривалого і ефективного союзу. У ньому стверджується, що в разі атаки проти Японії або проти сил США на території під японської адміністрацією, інший учасник договору «буде діяти так, щоб відреагувати на загальну загрозу відповідно до конституційних норм і процесів».

У нинішніх умовах подібна розпливчастість норм неминуча. Укладання юридично зобов’язуючого договору на зразок секретної Російсько-французької військової конвенції 1892, з жорстким зобов’язанням вступити у війну проти конкретного супротивника і з зазначенням чисельності військ, що виставляються на фронт, і термінів мобілізації, в реаліях сучасного міжнародного права, як і національного права більшості країн, навряд чи можливе.

Реальну силу цими договорами надають не правові норми, а спільне військове планування та заходи зі здійснення оперативної сумісності військ учасників альянсу, а також інші аспекти співпраці у військовій і військово-промисловій сферах. У цих сферах Росія і Китай ще з середини 2000-х років явно рухаються в напрямку високого рівня взаємодії, типової для американської системи союзів.

Новий етап

З 2018 року в військовому співробітництві двох країн настав новий етап. Росія, судячи з усього, стала виступати за форсування цієї співпраці ще раніше, незабаром після початку українських подій 2014 року і початку довгострокового конфлікту Москви з Вашингтоном. У 2017 році Росія ініціювала підписання трирічної дорожньої карти двостороннього військового співробітництва. У позиції Китаю поворот, схоже, настав у 2018 році з початком повномасштабної китайсько-американської конфронтації, елементом якої стала торгова війна, розпочата адміністрацією Дональда Трампа.

Чим характеризується новий етап російсько-китайських відносин у військовій сфері? Перш за все, це новий розвиток військово-технічного співробітництва з його повномасштабним поширенням на сферу стратегічних озброєнь.

Російське керівництво визнало, що допомагало Китаю створити систему попередження про ракетний напад (СПРН), а це найважливіший і найбільш чутливий компонент системи управління стратегічними ядерними силами будь-якої країни. Нам невідомі конкретні параметри російської участі. Ми не знаємо, яких елементів системи СПРН воно стосується – наземного або космічного ешелону, системи управління та обробки даних або всіх елементів одразу.

Однак це сприяння, судячи з усього, було досить масштабним, щоб стати політично значущим, і приховувати його далі, з точки зору російського керівництва, було вже неможливо.

Раніше інформація про співпрацю в сфері стратегічних систем ніколи не фігурувала в відкритих джерелах. Було відомо лише, що країни широко співпрацюють у створенні системи ППО і ПРО на театрах воєнних дій (регулярні спільні навчання сил ПРО на театрі воєнних дій «Повітряно-космічна безпека» в формі комп’ютерної симуляції).

На новому етапі можна очікувати співпраці і в інших сферах, які можна порівняти за ступенем чутливості, включаючи, наприклад, стратегічну ПРО, гіперзвукові технології або будівництво атомних підводних човнів. Об’єднання в цих областях і для Росії, і для Китаю взаємовигідне з фінансової та технологічної сторони, при мінімальних ризиках для національної безпеки.

Широкі можливості

Росія і Китай розташовані так, що для стримування один одного (якщо відносини раптом погіршаться) їм потрібен здебільшого інший набір сил і засобів, ніж ті, які вони використовують для стримування США і їх союзників.

Якщо трапиться загострення з Китаєм, Росію найбільше турбували б китайські сухопутні війська, а також китайський арсенал ракет середньої і меншої дальності. А ось зростання можливостей китайського океанського флоту, будівництво китайської системи СПРН, стратегічної ПРО або збільшення числа міжконтинентальних ракет не створює особливих проблем для Москви. Співпрацюючи з Китаєм у відповідних областях, Росія практично нічого не втрачає з точки зору безпеки, але при цьому істотно ускладнює життя США, зміцнює відносини з ключовим партнером і отримує значний економічний виграш.

Отже, разом з незворотнім погіршенням відносин США і з Росією, і з Китаєм, зникли й перешкоди для поширення співробітництва на чутливіші сфери. Понад те, гонка озброєнь в області проривних технологій (гіперзвук, штучний інтелект, автономні системи і так далі) і спроби США задіяти потенціал союзників (Японія, Ізраїль) підштовхує Москву і Пекін до такої взаємодії.

Важливим питанням у співпраці залишається можлива інтеграція СПРН, що дало б обом країнам значний виграш у часі попередження про ракетний удар з боку США (для КНР – з російських станцій СПРН на півночі, для Росії – з китайських станцій на півдні і південному сході). Якщо цей крок буде зроблено (ймовірно, після введення в дію китайської системи), російсько-китайська військова інтеграція цілком буде відповідати рівню військових союзів на чолі з США (вони надають інформацію своєї системи СПРН ряду союзників, в тому числі Франції та Великобританії).

Іншим аспектом співпраці може стати перехід до спільних стратегічних командно-штабних навчань. Йдеться про навчання з безпосередньою участю співробітників вищих органів управління збройними силами. Сторони домовилися щорічно проводити маневри з можливістю взаємодії автоматизованих систем зв’язку й управління сторін.

Такі навчання – вершина піраміди з інших, що проводяться Росією і Китаєм з 2005 року, як під егідою Шанхайської організації співпраці, так і на двосторонній основі. Ці навчання зачіпають практичні питання взаємодії різних видів збройних сил і родів військ двох країн.

Ще один прояв нової якості співпраці – це готовність Росії і Китаю спільно застосовувати збройні сили для демонстраційних дій в різних регіонах світу. У 2017 році кораблі китайського флоту провели спільні навчання з російськими колегами на Балтиці, викликавши невдоволення ряду країн НАТО. У липні 2019 року відбулося перше спільне патрулювання російських і китайських дальніх бомбардувальників над акваторією Тихого океану – наочна демонстрація можливості спільних дій в разі конфлікту з США.

Зараз йдеться про можливості тристоронніх – російсько-китайсько-іранських – маневрів в західній частині Індійського океану, які, незважаючи на заявлений антитерористичний характер, демонструють готовність до спільного силового зміцнення своїх позицій у віддалених частинах світу.

Нова якість російсько-китайських відносин у військовій сфері, ймовірно, буде закріплена в російсько-китайській угоді про військове співробітництво, яка замінить досить розпливчастий документ 1993 року і, ймовірно, буде укладена вже в недалекому майбутньому.

Публікація підготовлена ​​в рамках проекту «Російсько-китайська антанта», що реалізується за підтримки Міністерства закордонних справ та у справах Співдружності (Великобританія).