На відміну від росіян українці не хочуть втручатися в сусідні країни і створювати імперію, не хочуть нікого виховувати і підпорядковувати собі. Жоден українець не вважає, що його батьківщина повинна бути сильніше США, в той час як багато росіян думають саме так.
Для росіян Сталін - один з улюблених історичних особистостей, а в Україні не так. Більшість росіян вважають, що їхньою країною повинна правити «тверда рука», українці так не думають. Теза «ми - рабський народ, нам потрібен батіг і господар» лежить в основі російської культури. Українці ж воліють насміхатися над авторитетами і не мати з ними справи, пише у своїй статті на Neue Zürcher Zeitung німецький письменник Крістоф Брумме.
Думка про свободу грає в українській культурі головну роль, її підживлюють і козацькі традиції. Певна частка анархії як плата за свободу від докучливої опіки держави українцями допускається.
Щоб зрозуміти відмінності в менталітетах двох країн, можна навести дві цифри. В Україні щорічно близько 600 жінок гинуть від рук своїх чоловіків, в Росії - до 14 тисяч. Приголомшлива різниця, навіть якщо врахувати, що населення Росії приблизно в три з половиною рази більше ніж України.
Росіяни часто проїжджали через східно-німецьке село мого дитинства уздовж німецько-німецького кордону, українці - ніколи. Всіх радянських солдатів називали росіянами. «Нашими братами». Тому що братів не вибирають, а друзів можна. Вони були винні в тому, що нам не можна було піти в сусіднє село, на захід, і в тому, що земля була плоскою.
Якщо лаятися, то по-російськи
Російську мову я вивчати не хотів. Сьогодні я живу в Україні і майже завжди говорю по-російськи. Моя дружина-українка вирішує за настроєм, якою мовою їй говорити - на мові матері-росіянки або батька-українця. «Якщо лаятися, то по-російськи», - заявляє вона. Я можу це підтвердити. Але чому?
«Російська - більш ризикована мова. Коли я в романтичному настрої, то мені хочеться говорити по-українськи. В українській мові немає матірних лайок, немає нецензурних слів. Тому по-справжньому вилаятися на українській не можна, звучить смішно. Російську мову я використовую, коли налаштована агресивно, тоді я автоматично переходжу на російську. Ось так це особисто у мене».
Російська мова була в Радянському Союзі ще й мовою в'язниць і таборів, тому ця мова увібрала в себе стільки огидних слів.
Коли в 2014 році вибухнула війна, почалося щось неймовірне. Росіяни й українці стали стріляти один в одного. У свідомості тих, хто живе, такого не було ніколи раніше, всі пам'ятають лише десятиліття дружби народів в Радянському Союзі. Багато людей не можуть з точністю сказати, росіяни вони чи українці. Раніше національність вказували в паспортах та посвідченнях особистості, сьогодні цього немає. Зараз питання про національність - це абсурд. Моя дружина, наприклад, наполовину українка, наполовину росіянка, але, з іншого боку, вона тільки на одну восьму українка, тому що її дід - російський німець, а бабуся - українська полька. А якщо заглибитися в історію ще сильніше, то сліди взагалі загубляться, тому що в Україні тільки в кінці XIX століття ввели паспорта.
Однак багато людей ідуть усталеним штампам - по своїй волі чи ні. Фотограф Оскар Мангур з Полтави після початку війни вирішив говорити виключно українською. Російською він говорить тільки зі своїм зубним лікарем. Боїться, що вона прийме його за націоналіста і буде робити йому боляче, коли сверлить. Інших лікарів він не так боїться, тому говорить з ними українською.
Коли я вказав йому на те, що, наприклад, в Швейцарії чи Канаді не має значення, якою державною мовою ти говориш, він заперечив мені, що Швейцарія і Канада - конфедерації, тобто добровільні об'єднання федеральних земель, в той час, як Росія хоче нав'язати Україні об'єднання і придушити українську мову, як це вже відбувалося протягом трьох століть.
Мовчазна співучасть
Штампу про злого українця відповідає, наприклад, письменник Віталій Запека. Романи і розповіді про війну на Донбасі він пише російською мовою. Для себе він вирішив, що якщо росіянин буде тонути і кликати на допомогу з «російським» акцентом, то він реагувати не стане. А ось людину з «російським» акцентом з України він врятує. Віталій навчався в російській школі, російська - його рідна мова. По-українськи він говорить не дуже добре. Він спробував написати роман на українській, але не зумів використати все багатство цієї мови і повернувся до російської. Три роки він був на військовій службі: спочатку в добровольчому батальйоні рідного міста Полтави, потім в Українській армії.
Небажання надавати допомогу потопаючому він обгрунтовує дуже просто. У всіх солдатів з Росії, які воювали проти нього на Донбасі, є друзі і родичі, і вони знають про ці військові дії. Всі вони допомагають російському уряду і російській армії як мінімум своїм мовчанням. Віталій переконаний, що українці протестували б, якби їхній уряд вів неоголошену війну або окупував частину російської території.
Дійсно, 86% опитаних громадян Росії заявили, що підтримують «приєднання» Криму, хоча 45% знають, що таким чином Росія порушила міжнародні зобов'язання і домовленості.
На російському телебаченні серйозно дивуються і обурюються, коли Росію в Україні щодня називають агресором. Є маса доказів, що «відпускники» з Росії зі зброєю і технікою Російської армії воюють і гинуть на українських землях.
У пропагандистську казку про те, що нібито тільки українці стріляють в українців, вірять, ймовірно, одні іноземці. Але майже кожен росіянин знає, що в Україні проти військ НАТО воюють російські війська, а не українські трактористи, щоб запобігти геноциду, як стверджує президент Путін. На його думку, українці і росіяни як були, так і залишаються братніми народами.
Але він каже також, що, на жаль, українці вибрали собі таку владу, що якщо «вони зажадають немовлят на сніданок, то їм, напевно, подадуть і немовлят», тому що вони ж хочуть їсти. Ось такими були «сердечні вітання» з Москви до річниці Голодомору в Україні. Голодомор був спланований в Москві, а його жертвами з 1932 по 1933 рік стали чотири мільйони українців (насправді, більше - ред.О.К.).
Колонізували, депортували, знищували
Багатьма українцями термін «братський народ» сприймається тепер як образа, вони навіть воліють, щоб росіяни називали їх «укропами».
«Ми ніколи не будемо братами» - так називається вірш української поетеси Анастасії Дмитрук, написаний в березні 2014 роки після російської анексії Криму.
Вірші були покладені на музику, пісню виконали литовські музиканти. А через місяць до неї зняли відеокліп, який всього за пару днів набрав більше 5 мільйонів переглядів.
Хоча росіяни в пісні взагалі не згадуються, всі знають, про кого йдеться, адже тільки росіяни претендують називатися братами українців. Ось тільки у них немає духу свободи. Вони самі себе охрестили старшими, тільки їх з дитинства заковують в ланцюзі. Ми - українці, у нас палять коктейлі Молотова, у нас в серці кров гаряча, у нас очі безстрашні, без зброї ми небезпечні. Їм, неназваним росіянам, шлють нові вказівки, а у нас тут вогні повстання. У них - цар, у нас - демократія.
Оскар Мангур пояснив мені, чому Володимир Путін і Росія не підуть на компроміс з Україною. «Якщо сказати: хлопці, кінчайте війну на Донбасі, припиніть окупацію Криму і поверніть захоплені території, то чеченці і дагестанці та багато інших народів також заявлять про права на свої території. Китайці захочуть повернути собі пів-Сибіру». І Кубань в двадцяті роки минулого століття належала до України, а Смоленськ - до Литви. Курили належать Японії, а Калінінград - це німецьке місто. Якщо Росія поверне хоч метр захопленої території законним історичним власникам, то отримає рахунок за триста років колоніалізму. В одній чеченській пісні тому і йдеться: «Ми домовимося, тільки коли я переріжу тобі горлянку». Цього росіяни і бояться».
Три століття, каже мій друг, росіяни з Москви колонізували, депортували і знищували інші народи. Тому путінська Росія опинилася в безвихідному становищі. "Русскому міру" дійсно завжди загрожує небезпека зсередини, тому він так агресивно веде себе зовні.
* Письменник Крістоф Брумме народився в 1962 році в східно-німецькому місті Вернігероде, з 2016 року живе в Полтаві.
Наші інтереси:
Добре, що в західно-європейській пресі якось поширюється думка про відмінність українців від росіян. Раніше чи пізніше РФ має віддати всім народам, у яких віджала їхні землі, награбоване.
Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.
Українців відрізняє від росіян прагнення до волі і духовна культура - NZZ (Швейцарія)
Світ:
На відміну від росіян українці не хочуть втручатися в сусідні країни і створювати імперію, не хочуть нікого виховувати і підпорядковувати собі. Жоден українець не вважає, що його батьківщина повинна бути сильніше США, в той час як багато росіян думають саме так.
maydan.jpg
Для росіян Сталін - один з улюблених історичних особистостей, а в Україні не так. Більшість росіян вважають, що їхньою країною повинна правити «тверда рука», українці так не думають. Теза «ми - рабський народ, нам потрібен батіг і господар» лежить в основі російської культури. Українці ж воліють насміхатися над авторитетами і не мати з ними справи, пише у своїй статті на Neue Zürcher Zeitung німецький письменник Крістоф Брумме.
Думка про свободу грає в українській культурі головну роль, її підживлюють і козацькі традиції. Певна частка анархії як плата за свободу від докучливої опіки держави українцями допускається.
Щоб зрозуміти відмінності в менталітетах двох країн, можна навести дві цифри. В Україні щорічно близько 600 жінок гинуть від рук своїх чоловіків, в Росії - до 14 тисяч. Приголомшлива різниця, навіть якщо врахувати, що населення Росії приблизно в три з половиною рази більше ніж України.
Росіяни часто проїжджали через східно-німецьке село мого дитинства уздовж німецько-німецького кордону, українці - ніколи. Всіх радянських солдатів називали росіянами. «Нашими братами». Тому що братів не вибирають, а друзів можна. Вони були винні в тому, що нам не можна було піти в сусіднє село, на захід, і в тому, що земля була плоскою.
Якщо лаятися, то по-російськи
Російську мову я вивчати не хотів. Сьогодні я живу в Україні і майже завжди говорю по-російськи. Моя дружина-українка вирішує за настроєм, якою мовою їй говорити - на мові матері-росіянки або батька-українця. «Якщо лаятися, то по-російськи», - заявляє вона. Я можу це підтвердити. Але чому?
«Російська - більш ризикована мова. Коли я в романтичному настрої, то мені хочеться говорити по-українськи. В українській мові немає матірних лайок, немає нецензурних слів. Тому по-справжньому вилаятися на українській не можна, звучить смішно. Російську мову я використовую, коли налаштована агресивно, тоді я автоматично переходжу на російську. Ось так це особисто у мене».
Російська мова була в Радянському Союзі ще й мовою в'язниць і таборів, тому ця мова увібрала в себе стільки огидних слів.
Коли в 2014 році вибухнула війна, почалося щось неймовірне. Росіяни й українці стали стріляти один в одного. У свідомості тих, хто живе, такого не було ніколи раніше, всі пам'ятають лише десятиліття дружби народів в Радянському Союзі. Багато людей не можуть з точністю сказати, росіяни вони чи українці. Раніше національність вказували в паспортах та посвідченнях особистості, сьогодні цього немає. Зараз питання про національність - це абсурд. Моя дружина, наприклад, наполовину українка, наполовину росіянка, але, з іншого боку, вона тільки на одну восьму українка, тому що її дід - російський німець, а бабуся - українська полька. А якщо заглибитися в історію ще сильніше, то сліди взагалі загубляться, тому що в Україні тільки в кінці XIX століття ввели паспорта.
Однак багато людей ідуть усталеним штампам - по своїй волі чи ні. Фотограф Оскар Мангур з Полтави після початку війни вирішив говорити виключно українською. Російською він говорить тільки зі своїм зубним лікарем. Боїться, що вона прийме його за націоналіста і буде робити йому боляче, коли сверлить. Інших лікарів він не так боїться, тому говорить з ними українською.
Коли я вказав йому на те, що, наприклад, в Швейцарії чи Канаді не має значення, якою державною мовою ти говориш, він заперечив мені, що Швейцарія і Канада - конфедерації, тобто добровільні об'єднання федеральних земель, в той час, як Росія хоче нав'язати Україні об'єднання і придушити українську мову, як це вже відбувалося протягом трьох століть.
Мовчазна співучасть
Штампу про злого українця відповідає, наприклад, письменник Віталій Запека. Романи і розповіді про війну на Донбасі він пише російською мовою. Для себе він вирішив, що якщо росіянин буде тонути і кликати на допомогу з «російським» акцентом, то він реагувати не стане. А ось людину з «російським» акцентом з України він врятує. Віталій навчався в російській школі, російська - його рідна мова. По-українськи він говорить не дуже добре. Він спробував написати роман на українській, але не зумів використати все багатство цієї мови і повернувся до російської. Три роки він був на військовій службі: спочатку в добровольчому батальйоні рідного міста Полтави, потім в Українській армії.
Небажання надавати допомогу потопаючому він обгрунтовує дуже просто. У всіх солдатів з Росії, які воювали проти нього на Донбасі, є друзі і родичі, і вони знають про ці військові дії. Всі вони допомагають російському уряду і російській армії як мінімум своїм мовчанням. Віталій переконаний, що українці протестували б, якби їхній уряд вів неоголошену війну або окупував частину російської території.
Дійсно, 86% опитаних громадян Росії заявили, що підтримують «приєднання» Криму, хоча 45% знають, що таким чином Росія порушила міжнародні зобов'язання і домовленості.
На російському телебаченні серйозно дивуються і обурюються, коли Росію в Україні щодня називають агресором. Є маса доказів, що «відпускники» з Росії зі зброєю і технікою Російської армії воюють і гинуть на українських землях.
У пропагандистську казку про те, що нібито тільки українці стріляють в українців, вірять, ймовірно, одні іноземці. Але майже кожен росіянин знає, що в Україні проти військ НАТО воюють російські війська, а не українські трактористи, щоб запобігти геноциду, як стверджує президент Путін. На його думку, українці і росіяни як були, так і залишаються братніми народами.
Але він каже також, що, на жаль, українці вибрали собі таку владу, що якщо «вони зажадають немовлят на сніданок, то їм, напевно, подадуть і немовлят», тому що вони ж хочуть їсти. Ось такими були «сердечні вітання» з Москви до річниці Голодомору в Україні. Голодомор був спланований в Москві, а його жертвами з 1932 по 1933 рік стали чотири мільйони українців (насправді, більше - ред.О.К.).
Колонізували, депортували, знищували
Багатьма українцями термін «братський народ» сприймається тепер як образа, вони навіть воліють, щоб росіяни називали їх «укропами».
«Ми ніколи не будемо братами» - так називається вірш української поетеси Анастасії Дмитрук, написаний в березні 2014 роки після російської анексії Криму.
Вірші були покладені на музику, пісню виконали литовські музиканти. А через місяць до неї зняли відеокліп, який всього за пару днів набрав більше 5 мільйонів переглядів.
Хоча росіяни в пісні взагалі не згадуються, всі знають, про кого йдеться, адже тільки росіяни претендують називатися братами українців. Ось тільки у них немає духу свободи. Вони самі себе охрестили старшими, тільки їх з дитинства заковують в ланцюзі. Ми - українці, у нас палять коктейлі Молотова, у нас в серці кров гаряча, у нас очі безстрашні, без зброї ми небезпечні. Їм, неназваним росіянам, шлють нові вказівки, а у нас тут вогні повстання. У них - цар, у нас - демократія.
Оскар Мангур пояснив мені, чому Володимир Путін і Росія не підуть на компроміс з Україною. «Якщо сказати: хлопці, кінчайте війну на Донбасі, припиніть окупацію Криму і поверніть захоплені території, то чеченці і дагестанці та багато інших народів також заявлять про права на свої території. Китайці захочуть повернути собі пів-Сибіру». І Кубань в двадцяті роки минулого століття належала до України, а Смоленськ - до Литви. Курили належать Японії, а Калінінград - це німецьке місто. Якщо Росія поверне хоч метр захопленої території законним історичним власникам, то отримає рахунок за триста років колоніалізму. В одній чеченській пісні тому і йдеться: «Ми домовимося, тільки коли я переріжу тобі горлянку». Цього росіяни і бояться».
Три століття, каже мій друг, росіяни з Москви колонізували, депортували і знищували інші народи. Тому путінська Росія опинилася в безвихідному становищі. "Русскому міру" дійсно завжди загрожує небезпека зсередини, тому він так агресивно веде себе зовні.
* Письменник Крістоф Брумме народився в 1962 році в східно-німецькому місті Вернігероде, з 2016 року живе в Полтаві.
Добре, що в західно-європейській пресі якось поширюється думка про відмінність українців від росіян. Раніше чи пізніше РФ має віддати всім народам, у яких віджала їхні землі, награбоване.
Зверніть увагу
Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля