Це не протистояння лівих і правих – це протистояння великих і маленьких

Основна суперечність у нашому суспільстві, лінія розлому, яка визначає нашу політику та економіку – то не протистояння «лівих» і «правих». Це протистояння «великих» і «малих».

Побачивши з подивом корпоративну Америку (що само по собі є анахронізмом), людина, що сповідує культурний марксизм, потрапляє у пастку протиставлення «праві/ліві», яке вчить нас: «капіталісти проти марксистів».

Проте на сьогоднішньому ландшафті панують не капіталісти, а  корпоратисти - і за будь-якою об'єктивною оцінкою корпоратизм та соціалізм - це одного пір’я птах.

Візьмемо Джона Кеннета Гелбрейта (John Kenneth Galbraith), милого економіста 1950-х та 60-х. Він вважав, що тріумвірат великого бізнесу, великої робочої сили та великого уряду ефективно ведуть американське суспільство до нескінченного достатку. Не потрібно турбуватися про холодну чи гарячу війну з Радянським Блоком. У «Новій індустріальній державі», яку він передбачав, бюрократії радянського комунізму та західного корпоратизму зіллються докупи.

За півстоліття до того Г.К.Честертон (G.K.Chesterton) зазначив незначну різницю між (номінально капіталістичною) корпоративною бюрократією та соціалістичною бюрократією. Що стосується соціалістичного суспільства, то воно «піддавалось критиці, як централізована, безособова та монотонна цивілізація – так це і є точний опис існуючої цивілізації… Уніфікація та регламентація вже існують… Капіталізм зробив усе те, що погрожував зробити соціалізм. У клерка є саме такі пасивні функції та вседозволені задоволення, які він мав би в самому жахливому зразковому колгоспі… саме ті смаки та чесноти, які він міг мати як мешканець та слуга держави».

Централізовані власність та засобі виробництва є ознаками як корпоратизму, так і марксизму. І корпоратизм, і соціалізм протистоять справді гуманному вільному суспільству, заснованому на довірі та широко розповсюдженій приватній власності.

Суддя Верховного Суду Луї Брандейс (Louis Brandeis) вважав, що концентрація власності, якої прагнули фінансисти з Уолл-стріт, - найкращий друг соціаліста.

«Кажуть, що свого часу імператор Нерон зауважив своєму оточенню, що він хотів би, щоб у всіх християн була одна спільна шия, щоби він міг відрубати їм всім голови одним ударом меча. Так і вони [тобто ділки з Уолл-стріт]  кажуть: Хай ці люди збирають всі ці речі разом; незабаром вони всі будуть в одних руках, і ми одним порухом захопимо собі всі галузь», - зазначав Брандейс.

І зараз ми набагато ближче до цього «відрубання голови», ніж ви собі уявляєте.

Малий бізнес на межі

Стартапи малого бізнесу знаходяться на історичному мінімумі. Фонд Кауфмана, посилаючись на власні дослідження та дані перепису США, повідомляє, що кількість компаній, молодших одного року, по відношенню до загальної кількості компаній зменшилась за період з 1978 по 2012 рік на 44 відсотки. Дослідники MIT (Массачусетського Технологічного Інституту) виявили, що чотири найбільших компанії у випадково узятій галузі промисловості мають разом значно більшу частку ринку у 2012 році, ніж у 1982.

Консолідація фінансової галузі збігається з консолідацією в інших галузях. Невеликі регіональні банки були головними кредиторами для малого бізнесу, і коли ці банки поглинаються або зникають через зміни у законодавстві – незалежний бізнесмен йде на дно разом з ними.

Ті, хто вважає себе прогресистами – як правило задоволені таким розвитком. Вони декларують, що це на користь маленькій людині, але чомусь вони не включають в їх число власників маленьких бізнесів – ту групу, яка має тенденцію бути консервативною. На відміну від малого бізнесу, великі корпорації радо погоджуються на ліві принципи «соціальної справедливості».

Довгий список великих компаній, що дають мільйони руху Black Lives Matter, є лише черговою ознакою тривалого союзу лівих з корпоративізмом і недовірою до малих холдингів.

Історично прогресивісти та реформаторські ліберали вважали малий бізнес ворогом. Вони розглядали монополію як неминучість, а регульована монополія була для них кращою економічною моделлю. Габріель Колко (Gabriel Kolko) задокументував, як регулювання в Еру Прогресивізму (Progressive Era) сприяло саме зміцненню великого бізнесу та великих фінансів, а не їх обмеженню.

(Габріель Колко – американський історик, що спеціалізується на XX ст. Ера Прогресивізму – період в історії США (1890-ті – 1920-ті рр.), для котрої характерні висока політична активність середнього класу. В цей період була потужна боротьба проти політичної корупції, за надання виборчого права жінкам, перетворення журналістики на реальну «четверту владу», модернізацію суспільного життя. В цей період було ухвалено антимонопольне законодавство, укрупнення федеральної влади та її фінансових можливостей, багато «моральних» регулюючих актів, як, наприклад, контроль якості харчових продуктів, нагляд над моральністю фільмів, які дивляться неповнолітні  тощо. – прим. перекладача)

Перше покоління прогресистів вважало корпорацію більш сучасною, ефективною, а тому більш бажаною формою, ніж невеликі незалежні магазини та майстерні, які вони розглядали як відсталі та брудні. Їхня ідеологія була більшим, ніж просто расистські, антикатолицькі та антиімігрантські упередження.

Роберт Мозес (Robert Moses) – продукт Ери Прогресивізму – пожертвував «брудними» кварталами у пошуках свого «наукового» містобудування. Подібним же чином мережі санітарно чистих магазинів мають замінити брудні м’ясні ятки та бакалії.

(Роберт Мозес – американський містобудівник та чиновник в агломерації Нью-Йорка, чи не найбільш контраверсійна постать в історії міського розвитку США. Отримавши свого часу великі повноваження, він «залізною рукою» перекроїв урболандшаф Нью-Йорку. Прокладаючи хайвеї зносив квартали історичної забудови. – прим. перекладача).

Популярний післявоєнний історик Річард Гофстедтер (Richard Hofstadter) глузливо відмахувався від дрібних підприємців, фермерів, народників та інших критиків концентрованої фінансової та корпоративної влади – як від відсталих, психічно хворих расистів і протофашистів, що ностальгують за минулими часами, коли WASP були «на коні». Коли Гілларі Клінтон заявляє, що «половина американців гідні жалю», а Ненсі Пелосі каже, що «”Зробимо Америку Знову Великою”  означає “Зробимо Америку знову білою”», – вони фактично повторюють Гофстедтера.

(WASP – White Anglo-Saxon Protestant, білий англосаксонський протестант. Популярне кліше XX століття, ідентичне «100% американець» - прим. перекладача).

Прогрес в галузі цивільних прав у 1960-ті роки сприяв утвердженню стереотипу, нібито власники невеликих магазинів є грубими расистами, яких варто замінити більш освіченими корпоративними мережами. (За іронією долі, багато власників чорного малого бізнесу також були витіснені більш капіталізованими та концентрованими конкурентами, незважаючи на заклик Мартіна Лютера Кінга підтримувати підприємства чорношкірих).

Пробудження корпоративного лицемірства

Зараз маємо глобальні корпорації, що виявляють свою стурбованість соціальною справедливістю – в той час, як насправді саме ці компанії і відповідальні за створення проблеми.

Генеральний директор JPMorgan Chase Джеймі Дімон (Jamie Dimon)  стає на коліна перед банківським сховищем. Генеральний директор Apple Тім Кук (Tim Cook) надає пожертви організаціям, котрі кидають виклик расовій несправедливості та масовому ув'язненню. Генеральний директор General Motors Мері Барра (Mary Barra) каже, що для її компанії соціальна справедливість так само важлива, як прибуток.  

Але ж Уолл-стріт, Кремнієва долина та Детройт передали всі галузі Китаю. Вони можуть ліквідувати нерівність у доходах, відсутність можливостей та зменшити нерівність, якщо вони повернуть робочі місця назад у США, бо ж багато з цих робочих місць колись належали чорним американцям.

Тім Кук бачить «глибоко вкорінену дискримінацію. . . у нерівності в комунальних послугах та освіті, яку отримують наші діти». Але ж офшорні схеми Apple для ухилення від податків і залишають шкільну систему недофінансованою, при тому платити за це повинні ми, хто не має можливості ховати гроші в офшорах.

«У нас не може бути достойного суспільства, якщо ми не можемо гарантувати свободу від страху для кожної людини, яка дарує цій країні свою любов, працю та життя», – говорить Кук. Проте самого Кука не можна вважати «людиною, яка дарує цій країні свою любов, працю та життя», оскільки він віддав це Комуністичній партії Китаю. Він передав нашим ворогам гроші та технології, яких ніколи б не було, якби не народ Сполучених Штатів Америки.

Генеральний директор компанії General Motors Мері Барра читає лекцію про «безсовісний список чорношкірих американців, які втратили своє життя», але вона ігнорує безсовісний список чорношкірих американців, які втратили засоби для існування завдяки її «глобальним ланцюгам постачання». Колись місто Флінт, штат Мічиган, було містом Б’юїка (Buick). А сьогодні позашляховик Buick GM виробляється в Китаї.

Вона вражає своєю сміливістю, пишучи: «Ми виступаємо проти несправедливості – це означає ризикнути висловити непопулярну або полярну точку зору, оскільки доброзичливість та співучасть  знаходяться в тиші мовчання».

От тільки не сподівайтеся, що вона ризикне висловити непопулярну або полярну точку зору всередині Китайської Народної Республіки. Навпаки, Cadillac спонсорував пропагандистський фільм, який відзначав 90-річчя Комуністичної партії Китаю.

Apple і General Motors, що «сидять в тиші мовчання», – це і є їх співучасть у поневоленні та винищенні уйгурського народу. У звіті Австралійського інституту стратегічної політики під назвою «Уйгури на продаж» повідомляється про рабський труд в концтаборах КПК у Західному Китаї, що постачають продукцію для 83 відомих світових брендів у автомобільній, технологічній та модній галузях. Серед них: Apple, General Motors, Gap, Nike, Samsung, BMW, Sony та Volkswagen.

Геноцид уйгурів, прибутки корпорацій

У період між 2017 та 2019 роками Комуністичний уряд Китаю передав понад 80 000 ув'язнених уйгурів-мусульман з далекого західного регіону Сіньцзян на фабрики по всій країні.

Переселені з Синьцзяну уйгури зазвичай проживають у відокремлених гуртожитках. Поза робочим часом вони проходять ідеологічну обробку, знаходяться під постійним наглядом. Їм заборонено брати участь у релігійних обрядах.

Сторожеві вишки, огорожі з колючого дроту та поліцейські будки охороняють фабрику на сході Китаю, яка виробляє взуття для Nike. Уйгурські працівники не можуть їздити додому на свята.

З одного з «таборів перевиховання» уйгурських працівників привезли на іншу фабрику, яка постачає спортивний одяг для Adidas та Fila.

Декілька китайських заводів, що використовують труд уйгурських в’язнів, виготовляють компоненти для Apple та їх постачальників.

А коли компартія Китаю не використовує рабський труд уйгурів в індустрії – то вона просто стирає цю етнічну меншину з лиця Землі. Для цього застосовуються внутріматочні контрацептиві, аборти та стерилізація для сотень тисяч уйгурських жінок.

«Це справжній геноцид. Це не миттєве шокуюче масове вбивство, але повільний болісний повзучій геноцид» – розповідає для Associated Press Джоанн Сміт Фінлі (Joanne Smith Finley) із університету Ньюкасла у Великобританії. – «Це прямі засоби генетичного скорочення популяції уйгурів».

Хіба геноцид не є «системним расизмом?

Чому ж тоді не чути заклики перестати фінансувати Китай?

Глобальні корпорації здійснюють символічні внески антирасистським активістам у США, одночасно фінансуючи расистську диктатуру Комуністичної партії Китаю та сіючи злидні, які викликають заворушення вдома.

Якщо прийде час платити репарації – пред’явіть  рахунок цим корпораціям.

Джерело: Curtis Ellis "It’s Not Left vs. Right,It’s Big vs. Small" – American Greatness July 1, 2020

Переклав Володимир Щербина