Національна Еліта, чи можлива вона з офіцерів?

Високий рівень уваги, що приділяється традиціоналістами відновленню духовної аристократії, зовсім не означає недостатньої зацікавленості в справі створення аристократії світської. Безумовне знання передує дії, але це не означає, що дія непотрібна.

В традиційному суспільстві світська аристократія відіграє надзвичайно важливу роль. У ведичній традиції світські аристократи — кшатрії — вважались пов’язаними з руною жару, яка символізувала собою експансію. Якщо жрець втілює собою світловий аспект вогню, то воїн, світський аристократ, пов’язаний з вогнем як з жаром. Світська аристократія, на відміну від духовної, спрямована на зміну матеріального світу, а не на пізнання вічних ідей. По суті своїй світські аристократи реалізують на практиці принципи, які висувають жерці. Не можна ототожнювати аристократію традиційної доби з сучасним політичним класом або бюрократією. Це був зовсім інший соціальний прошарок. Треба почати з того, що аристократ доби традиційного суспільства – це в першу чергу воїн і здійснення ним управлінської функції базувалось не на ретельному виконанні формальних правил, як у сучасних держ.службовців, а на його волі, яка водночас мусила узгоджуватися з загальними принципами, якими керувалось традиційне суспільство.

В доіндустріальну добу, коли засоби зв’язку не були розвинені, бюрократичний формалізм в управлінні державою було неможливо реалізувати з суто технічної точки зору. Це зумовлювало високий рівень самостійності, яким користувалися представники місцевої влади того часу. Водночас треба зазначити, що суто воїнський характер світської аристократії доби традиційного суспільства теж носив невипадковий характер. Проблеми пов’язані з безпосередньою життєдіяльністю основної маси населення дозволялось вирішувати у межах невеличких територіальних або професійних громад, які мали значний ступінь автономії. Представники ж аристократії концентрувались на захисті підпорядкованого їм населення від зовнішніх та внутрішніх ворогів та на суддівських функціях.

Зрозуміло, що така специфіка виконуваних обов’язків зумовила вироблення певного психологічного типу, який став домінуючим для світської аристократії. Цьому психологічному типу були властиві такі якості як самостійність, рішучість, сильна воля. Так само як і у випадку зі жрецькою кастою, соціальне положення аристократа було тісно пов’язано з його природними якостями.

Сучасні традиціоналісти вважають надзвичайно важливим відновлення повноцінної аристократичної касти, оскільки знання, що здатна дати інтелектуальна еліта – це перший крок, а ось другим кроком мусить бути дія заснована на цих знаннях. Особливого значення створенню нової аристократії приділяв Юліус Евола, учень і послідовник Рене Генона. Але якщо Рене Генона цікавило в першу чергу створення нової інтелектуальної еліти, то Юліус Евола мріяв про орден воїнів, що зможе реалізувати ідеї новітнього жрецтва та здійснити «повстання проти сучасного світу». Загалом треба сказати, що традиціоналісти висувають ідею створення на ряду з елітою інтелектуальною еліти світської, військово-управлінської, яка спираючись на принципи розроблені інтелектуалами могла б здійснювати ефективне керування суспільством.

Виникає закономірне питання наскільки реалістичним є цей проект в сучасних умовах. Треба сказати, що як це не дивно прозвучить, саме зараз складаються найкращі умови для появи нової світської аристократії. Сьогодні, коли океан інформації затупив свідомість людей, бюрократичний формалізм поступово стає таким саме неможливим як в доіндустріальну добу. Тоді представник влади змушений був приймати самостійно рішення через нерозвиненість комунікацій, сьогодні він знову змушений приймати самостійні рішенні через надзвичайно швидкі зміни, що постійно відбуваються у світі. Бюрократичний стиль керівництва сьогодні втрачає свою ефективність, демасифікований світ важко запхати у ретельно розроблені рамки бюрократичних правил та інструкцій, а надзвичайно швидкий плин подій унеможливлює санкціонування більшості дій представників влади на місцях верховним керівництвом.

Цікаво у цьому контексті згадати про воїнський характер аристократії доби традиційного суспільства, оскільки сьогодні силові структури є не набагато менш забюрократизованими, ніж цивільні. Особливо це проявляється в умовах безпосередньо діючої армії. З цього можна зробити висновок, що військовий стиль управління в набагато більшій ступені підходить до реалій постіндустріального суспільства. Взагалі постіндустріальна управлінська еліта мусить мати специфічні психологічні якості, що споріднюють її із світською аристократією суспільства традиційного. Оскільки психологічні особливості багато в чому залежать від спадковості та виховання, не важко собі уявити, що цей прошарок управлінців теж з деяким часом здобуде ознак замкненої касти, так само як і інтелектуали.

Неважко порівняти цю перспективу з традиціоналістськими планами щодо створення нової військово-управлінської еліти, так само як у випадку з інтелектуальною елітою. Питання полягає не стільки в тому чи буде вона створена, скільки в тому якими принципами вони буде надихатися. При цьому треба зазначити, що створення еліти управлінської може бути значно уповільнено у порівнянні з елітою інтелектуальною, особливо у випадку якщо традиціоналістський проект не буде розпочато взагалі, або якщо його реалізація розпочнеться стихійно та неосмислено.

Природна еліта — це складне утворення в межах органічної спільноти, такої як плем’я чи нація, утворене внаслідок довгого та складного розвитку, побудованого на засадах взаємовпливу, генетичного, культурного, історичного та соціально-політичного факторів.

Навіть поверхневе ознайомлення з історією України свідчить про те, що, починаючи від найдавніших періодів її історії і закінчуючи модерною добою українського державотворення, вирішальну роль в її долі відігравала українська (проукраїнська) природна еліта. Більш ніж важливим є те, що занепад природної еліти українства неминуче обертався не тільки кризою його спроб державотворення, але й культурною та, навіть, біологічною кризою українства, як етнічного явища.

З іншого боку, періоди нашої історії, коли природна еліта переживала свій якісний та кількісний розквіт, однозначно відмічені державотворчими успіхами українства та його максимальною експансією в культурному, біологічному та загально етнічному розуміннях.

Надзвичайно цікавим є те, що українство, під час свого природно-історичного розвитку, продемонструвало безпрецедентні випадки реставрації природної еліти, фактично знищеної через трагічні моменти нашої історії. Найбільш яскравим прикладом є створення старшинсько-шляхетської еліти доби гетьманщини.

Філософ-традиціоналіст в Телеграм: https://t.me/EdYurchenko