Цього року процес промивання мізків у вишах США дійшов своєї фінальної стадії, крещендо подвійних стандартів і їхнього геть розперезаного тріумфу, безчинств на вулицях, названих “боротьбою за громадянські права”, як і диктують подвійні стандарти. З вишів викидають і студентів, і викладачів за бодай слово проти “демократичних істин”.
Справжня школа лицемірства, до того ж дорога – в часи мого американського студенства в “надцятих” цього сторіччя коштувала від 5000 доларів за семестр. Хоч реальна ціна – набагато більша. Бо перекинуті догори дриґом цінності й подвійні стандарти, втовкмачені в голови молодих людей, матеріалізувалися через роки. Спробою перетворити США в щось схоже на покійний ссср, пише Людмила Пустельник на Global Village.
Саме це й спостерігаємо зараз – наслідки канонізованої вищою освітою США лівої ідеї. З її зневагою до традиційної моралі й каральними санкціями для незгідних. Все це я не так давно проходила і добре пам’ятаю, як навчали “демократичних” “істин”. (Саме так, в “лапках”, бо прихильники сьогоднішньої демократичної партії США так само не мають нічого спільного з демократією, як і з істиною).
Весь час, поки здобувала свої американські дипломи, в університетських аудиторіях викладачі повторювали з папужою впертістю, що вчення Маркса – це класно й прогресивно. (Авжеж, в наскрізь капіталістичній Америці ми, уявіть собі, вивчали Карлів “Капітал“!).
Інша “істина“: що приналежність до білої раси – ну, так вийшло! – надає мені незаслужені (й ганебні, звісно) привілеї перед представниками інших рас. Найбільше, звичайно, афро-американської.
Тож саме з цих міркувань я повинна поглиблено вивчати її історію і відчувати до темношкірих громадян не лише співчуття й солідарність, але й вдячність – бо це ж завдяки їм живу в “плюралістичному суспільстві”.
Надто тим варто співчувати, хто все життя змагаються зі злиднями, багатодітним та тим, хто з різних причин не отримали навіть середньої освіти. Коли ж раптом чогось з переліченого не відчуваю, то це є проявом латентного расистського комплексу – не менше.
Ні, не перебільшую і нічого від себе не додаю – просто повторюю те, що повторювали мені впродовж усіх семестрів.
Або ще одне, як-от моє небажання рекламувати спільноту ЛГБТ в супровідній документації до наукового проєкту. Такий підхід, як з’ясувалося, був настільки неправильним, що жодних досліджень мені провести не дозволяли. Бо не збиралися толерувати мою “нетолерантність до гендерної рівності”. І так далі, список прикладів можна продовжувати.
Почалося не вчора й тривало десятиріччями: центри вільних та різноманітних думок, якими звикли вважати університети, натомість навчали думати лише в одному напрямку.
На щастя, в мене й зараз не вивітрився потужний ідеологічний “антидот“ – у вигляді вміння фільтрувати інформацію, вихованого радянським минулим. Ще – читати між рядками й відрізняти чорне від білого. Не будь того “антидота“ – хтозна, чи не сприймала б я згадані “істини” за чисту монету, як слухняно ковтали їх цілі покоління американських студентів коледжів з добряче промитими лівацтвом мізками.
Але, як і будь-яка брехня, та, що у виконанні моїх університетських професорів, рано чи пізно зазнавала повного ідейного стриптизу. І виходив хрестоматійний голий король. Це – коли замість аргументів або мовчання, або банально б’ють по руках, щойно ризикнеш іти проти течії.
Приклад перший – лицемірства класичного, вульгарного
Викладачка однієї з теорій комунікації вирішила провести “виїзну“ лекцію в “Даглас-центрі” нашого міста або ж громадсько-культурному осередку афро-американців. Під час лекції, що ближче до вечора, господарі центру розповідали про історію їхньої громади. Шкодували також, що білі, китайці та латіноси чомусь не бажають купувати нерухомість в даун-тауні та північній частині міста, де, переважно, мешкають афро-американці.
Останні при цьому сиділи і їли, поки ми, студенти, стоячи слухали. Суть почутого в “Даглас-центрі” – майже за українським генієм, “обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!”. Або ж представники “сьогодні привілейованого в США класу (так і сказали!) повинні виявляти більшу довіру темношкірим“.
Лекція закінчилася, вийшли надвір, там вже темно, і ліхтарів навколо нема… Професорка раптом нервово скомандувала нашій, переважно, жіночій компанії “в жодному разі нікуди по одному не розходитися, а всім організовано сісти в автобус, він скоро під’їде”. Чому? Ну, визнала неохоче, бо район навколо “Даглас-центру” – криміногенний. Стріляють тут часто, навіть у білий день, і зґвалтування теж трапляються…
Приклад другий, майже за Гайдаєм: “не будуть брати – вимкнемо газ”
В рамках дослідницького проєкту, він же – магістерська праця – планувала взяти інтерв’ю в студентів вишу на тему їхньої культурної ідентичності. Як компенсацію за їхній час – це таке правило – вручити список контактів різних корисних для них організацій на території університету й міста. В списку були профспілки, товариства соціальної допомоги та правозахисні. Однак, список, а разом з ним – і весь проєкт, в науковому секретаріаті вишу спочатку затверджувати відмовилися. Попри те, що вже пройшов попередній захист на факультеті й отримав схвальні відгуки.
“Чому у вашому списку нема місцевих об’єднань геїв, лесбійок і трансгендерів?“ – здивувалася пані клерк з секретаріату. “А від них є користь студентам?“ – неполіткоректно, своєю чергою, здивувалася я. І вже наступного ж дня мене викликав науковий керівник і теж без жодної політкоректності сказав: або ЛГБТ в списку і все ОК, або… Одне слово, ти ж хочеш магістерську захистити? “Сторгувалися“ на двох, замість нагуглених чотирьох ЛГБТ-організацій в списку. Потім я успішно захистила магістерську.
Зате з одним з арабських студентів-інтерв’юєрів був казус. Отримавши від мене згаданий список, через кілька днів написав обуреного і-мейла: якого милого штовхаю його, порядного мусульманина, на “харам” (гріх)? Це він про ЛГБТ, коло замкнулося.
Ще гірше було з Марксом. В професора політології моя впертість закінчилася нижчою, ніж сподівалася, оцінкою. Бо не погоджувалася, що засоби виробництва, за які своїми кревними заплатив власник заводу чи фабрики, мають належати не йому, а робітникам. Вони ж тих засобів не купували, лише на них працюють, то чого ж?… “А Маркс вважає навпаки, вчи ”матчасть!” – відрізав викладач.
Нагадаю, то був початок “надцятих”, і я відбулася всього тільки легким дискомфортом. Тобто, мені прочитали мораль, вказали на недоліки переконань, зрізали бали – але, все ж таки, дозволили закінчити вищу освіту. Навіть жодного разу не погрожували відрахувати – бігме, гуманісти.
Не порівняти з тим, що настало у 2020-му – коли з вишів викидали і студентів, і викладачів за бодай слово поперек все тих же “демократичних істин”. Наприклад, що з ЛГБТ не варто носитися, як з писаною торбою, і що важливі не лише чорні життя (Black Lives Matter), але й будь-які інші.
Просто цього року процес промивання мізків у вишах США дійшов своєї фінальної стадії, крещендо подвійних стандартів і їхнього геть розперезаного тріумфу, безчинств на вулицях. Названих “боротьбою за громадянські права” – як і диктують подвійні стандарти.
А далі промивати вже не треба буде – бодай тому, що наступному поколінню вихованців вишів мізки стануть непотрібними.
Наші інтереси:
Розуміти, що так звані демократичні цінності вилазять боком.
Пряма і точна цитата з Гіперборійської інструкції про здобуття керованої молодості є майже в кожній українській родині. Саме з неї починається вчення Ісуса Хреста про перенародження та вічне життя...
Промивання мізків у вишах США: як це виглядає
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Цього року процес промивання мізків у вишах США дійшов своєї фінальної стадії, крещендо подвійних стандартів і їхнього геть розперезаного тріумфу, безчинств на вулицях, названих “боротьбою за громадянські права”, як і диктують подвійні стандарти. З вишів викидають і студентів, і викладачів за бодай слово проти “демократичних істин”.
20120802.jpg
Справжня школа лицемірства, до того ж дорога – в часи мого американського студенства в “надцятих” цього сторіччя коштувала від 5000 доларів за семестр. Хоч реальна ціна – набагато більша. Бо перекинуті догори дриґом цінності й подвійні стандарти, втовкмачені в голови молодих людей, матеріалізувалися через роки. Спробою перетворити США в щось схоже на покійний ссср, пише Людмила Пустельник на Global Village.
Саме це й спостерігаємо зараз – наслідки канонізованої вищою освітою США лівої ідеї. З її зневагою до традиційної моралі й каральними санкціями для незгідних. Все це я не так давно проходила і добре пам’ятаю, як навчали “демократичних” “істин”. (Саме так, в “лапках”, бо прихильники сьогоднішньої демократичної партії США так само не мають нічого спільного з демократією, як і з істиною).
Весь час, поки здобувала свої американські дипломи, в університетських аудиторіях викладачі повторювали з папужою впертістю, що вчення Маркса – це класно й прогресивно. (Авжеж, в наскрізь капіталістичній Америці ми, уявіть собі, вивчали Карлів “Капітал“!).
Інша “істина“: що приналежність до білої раси – ну, так вийшло! – надає мені незаслужені (й ганебні, звісно) привілеї перед представниками інших рас. Найбільше, звичайно, афро-американської.
Тож саме з цих міркувань я повинна поглиблено вивчати її історію і відчувати до темношкірих громадян не лише співчуття й солідарність, але й вдячність – бо це ж завдяки їм живу в “плюралістичному суспільстві”.
Надто тим варто співчувати, хто все життя змагаються зі злиднями, багатодітним та тим, хто з різних причин не отримали навіть середньої освіти. Коли ж раптом чогось з переліченого не відчуваю, то це є проявом латентного расистського комплексу – не менше.
Ні, не перебільшую і нічого від себе не додаю – просто повторюю те, що повторювали мені впродовж усіх семестрів.
Або ще одне, як-от моє небажання рекламувати спільноту ЛГБТ в супровідній документації до наукового проєкту. Такий підхід, як з’ясувалося, був настільки неправильним, що жодних досліджень мені провести не дозволяли. Бо не збиралися толерувати мою “нетолерантність до гендерної рівності”. І так далі, список прикладів можна продовжувати.
Почалося не вчора й тривало десятиріччями: центри вільних та різноманітних думок, якими звикли вважати університети, натомість навчали думати лише в одному напрямку.
На щастя, в мене й зараз не вивітрився потужний ідеологічний “антидот“ – у вигляді вміння фільтрувати інформацію, вихованого радянським минулим. Ще – читати між рядками й відрізняти чорне від білого. Не будь того “антидота“ – хтозна, чи не сприймала б я згадані “істини” за чисту монету, як слухняно ковтали їх цілі покоління американських студентів коледжів з добряче промитими лівацтвом мізками.
Але, як і будь-яка брехня, та, що у виконанні моїх університетських професорів, рано чи пізно зазнавала повного ідейного стриптизу. І виходив хрестоматійний голий король. Це – коли замість аргументів або мовчання, або банально б’ють по руках, щойно ризикнеш іти проти течії.
Приклад перший – лицемірства класичного, вульгарного
Викладачка однієї з теорій комунікації вирішила провести “виїзну“ лекцію в “Даглас-центрі” нашого міста або ж громадсько-культурному осередку афро-американців. Під час лекції, що ближче до вечора, господарі центру розповідали про історію їхньої громади. Шкодували також, що білі, китайці та латіноси чомусь не бажають купувати нерухомість в даун-тауні та північній частині міста, де, переважно, мешкають афро-американці.
Останні при цьому сиділи і їли, поки ми, студенти, стоячи слухали. Суть почутого в “Даглас-центрі” – майже за українським генієм, “обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!”. Або ж представники “сьогодні привілейованого в США класу (так і сказали!) повинні виявляти більшу довіру темношкірим“.
Лекція закінчилася, вийшли надвір, там вже темно, і ліхтарів навколо нема… Професорка раптом нервово скомандувала нашій, переважно, жіночій компанії “в жодному разі нікуди по одному не розходитися, а всім організовано сісти в автобус, він скоро під’їде”. Чому? Ну, визнала неохоче, бо район навколо “Даглас-центру” – криміногенний. Стріляють тут часто, навіть у білий день, і зґвалтування теж трапляються…
Приклад другий, майже за Гайдаєм: “не будуть брати – вимкнемо газ”
В рамках дослідницького проєкту, він же – магістерська праця – планувала взяти інтерв’ю в студентів вишу на тему їхньої культурної ідентичності. Як компенсацію за їхній час – це таке правило – вручити список контактів різних корисних для них організацій на території університету й міста. В списку були профспілки, товариства соціальної допомоги та правозахисні. Однак, список, а разом з ним – і весь проєкт, в науковому секретаріаті вишу спочатку затверджувати відмовилися. Попри те, що вже пройшов попередній захист на факультеті й отримав схвальні відгуки.
“Чому у вашому списку нема місцевих об’єднань геїв, лесбійок і трансгендерів?“ – здивувалася пані клерк з секретаріату. “А від них є користь студентам?“ – неполіткоректно, своєю чергою, здивувалася я. І вже наступного ж дня мене викликав науковий керівник і теж без жодної політкоректності сказав: або ЛГБТ в списку і все ОК, або… Одне слово, ти ж хочеш магістерську захистити? “Сторгувалися“ на двох, замість нагуглених чотирьох ЛГБТ-організацій в списку. Потім я успішно захистила магістерську.
Зате з одним з арабських студентів-інтерв’юєрів був казус. Отримавши від мене згаданий список, через кілька днів написав обуреного і-мейла: якого милого штовхаю його, порядного мусульманина, на “харам” (гріх)? Це він про ЛГБТ, коло замкнулося.
Ще гірше було з Марксом. В професора політології моя впертість закінчилася нижчою, ніж сподівалася, оцінкою. Бо не погоджувалася, що засоби виробництва, за які своїми кревними заплатив власник заводу чи фабрики, мають належати не йому, а робітникам. Вони ж тих засобів не купували, лише на них працюють, то чого ж?… “А Маркс вважає навпаки, вчи ”матчасть!” – відрізав викладач.
Нагадаю, то був початок “надцятих”, і я відбулася всього тільки легким дискомфортом. Тобто, мені прочитали мораль, вказали на недоліки переконань, зрізали бали – але, все ж таки, дозволили закінчити вищу освіту. Навіть жодного разу не погрожували відрахувати – бігме, гуманісти.
Не порівняти з тим, що настало у 2020-му – коли з вишів викидали і студентів, і викладачів за бодай слово поперек все тих же “демократичних істин”. Наприклад, що з ЛГБТ не варто носитися, як з писаною торбою, і що важливі не лише чорні життя (Black Lives Matter), але й будь-які інші.
Просто цього року процес промивання мізків у вишах США дійшов своєї фінальної стадії, крещендо подвійних стандартів і їхнього геть розперезаного тріумфу, безчинств на вулицях. Названих “боротьбою за громадянські права” – як і диктують подвійні стандарти.
А далі промивати вже не треба буде – бодай тому, що наступному поколінню вихованців вишів мізки стануть непотрібними.
Розуміти, що так звані демократичні цінності вилазять боком.
Зверніть увагу
Мова Сенсар – головний інструмент заснування нового світу. З чого почнемо формування словника?