Чому українські військові йдуть з армії – дослідження волонтерського фонду

Понад рік аналітичний відділ волонтерського фонду "Повернись живим", який вже протягом семи років допомагає Українській Армії, досліджував питання: Чому військові звільняються? Було проведено анонімне анкетування 2065 військовослужбовців солдатського, сержантського та старшинського і молодшого офіцерського складу з 15 бригад Сухопутних військ. Саме щодо цих категорії військових найбільша кадрова нестача.

Дослідження здійснено не лише кількісне, а і якісне. Крім анонімного анкетування відбулось понад 40 глибинних інтерв’ю з військовими з бойових частин Сухопутних військ і Генерального штабу.

Тарас Чмут, морпіх і військовий експерт, керівник фонду "Повернись живим", який він очолив минулого року, розповів про висновки дослідження в інтерв'ю УП.Життя.

За три роки держава вкладає в те, щоб виростити солдата, мінімум 1 млн 615 тис. грн.

“Ми рахували у цінах/зарплатах/видатках на момент проведення дослідження. Реально це ще більше, десь 2,5–3 млн грн. Позаяк солдат кудись ще поїде, лікуватиметься або потрапить на міжнародні навчання, тоді вже зовсім інші витрати. Або потрапить в ООС не на шість місяців, а на дев’ять, а це знову-таки більші витрати. Також солдат може стати вузькопрофільним спеціалістом, наприклад, оператором ПТРК Javelin, або поїхати до США у складі екіпажу катера Island. Тобто матрос відбув 10 тижнів на навчанні у США, став спеціалістом, повернувся додому, прослужив пів року і звільнився. І це системне явище. І це наша проблема”, – пояснює Тарас Чмут.

Щодо безпосередніх факторів звільнення військових з лав армії, то за рівнем важливості з дев’яти факторів грошове забезпечення – на сьомому місці.

Головним фактором є житлове забезпечення, на другому місці – баланс особистого та робочого часу. На третьому – незадоволення армійськими процесами та процедурами.

“Це про папери, бюрократію, так звану показуху, а не роботу на результат. Під час інтерв’ю респонденти назвали три головні проблеми у сфері менеджменту: зверхнє ставлення до підлеглих і невміння з ними комунікувати; нездатність правильно мотивувати військовослужбовців; неготовність командирів допомагати”, – додає керівник “Повернись живим”.

Тарас Чмут також навів приклади відповідей військових зі звіту:

• “Командир постійно підвищує голос. Це – людина з істерикою, яка не тримає себе в руках, але до крику звикають і вже ніяк на нього не реагують”;
• “Постійне приниження. Командир поводить себе, як бидло. Він має погони, але не дотримується елементарної етики”.

“Виявилось, що військовим важливіше те, як до них ставляться командири й армійська система, ніж те, скільки вони заробляють”, – резюмує Тарас.

Також багато незадоволення тим, що в Збройні сили повертаються старі кадри, так звані пенсіонери, які під час активних бойових дій (2014-2015 рр.) були на пенсії й не бажали повертатись до армії.

“А зараз вони вертаються й повертають в армію так званий Совок. Їхня служба під час незалежності зводилася до паперів і стройових оглядів, а зараз вони бойових офіцерів намагаються навчати воювати”, – каже Чмут.

Також Чмут, який свого часу служив у лавах морської піхоти, і сам розповів, чому звільнився з армії.

“Колись наприкінці служби я планував продовжити контракт, але під час бригадного злагодження на Рівненському полігоні влітку 2017 року я остаточно розчарувався. Особисто для мене точкою неповернення стала підробка, коли я, як командир окремого взводу, сидів у наметі з 26 мішенями і ручкою мусив робити там дірки, ніби ми по них стріляли. Потім на кожній знаходив СТП – середню точку потрапляння, на кожну одиницю зброї взводу робив такий маленький паспорт, де писав, як вона нібито стріляє по цій нібито мішені. Це імітація процесів, а не робота на результат. І так усюди в армії”, – розповів він.

Нагадаємо, начальник Генштабу Руслан Хомчак ще у 2019 році назвав одну з головних проблем Збройних сил.