Навіщо Ісус пішов з учнями на свято Купала аж до Витавари на Йордані – Школа Ісуса Хреста (+аудіо)

• Добра новина Арійської традиції. Передмова до третьої редакції книги «Пшениця без куколю», 2022 (+аудіо)

• Школа Ісуса Хреста: історія заснування, перші шість учнів, навчальна база
• Навчальний курс «Добра Новина»: чудесний старт, базова структура, сім кроків до щастя

Майже три місяці інтенсивного навчання і проповіді по всій Галілеї дали добрі плоди – учнівська група значно зросла, тож настав час для її структурування. Досі Ісусова школа мала дворівневу структуру «вчитель – учні». Проте один учитель не може ефективно навчати групу, чисельність якої перевищує 20 осіб. Причина в тому, що після досягнення певної межі вчитель втрачає спроможність відстежувати індивідуальне засвоєння знань кожним учнем, відтак змушений працювати не з кожним зокрема, а з групою в цілому. Це добре відомо сучасним педагогам, тому оптимальними вважаються навчальні групи чисельністю до 12 осіб. Судячи з наступних кроків Ісуса, чисельність його школи вже перевищила два десятки осіб, тож він задумав реорганізацію.

Святкування Купала і випробування учнів

Для початку Ісус пішов з учнями у доволі далекий похід до вже знайомого нам поселення Витавара, що розташовувалося в Переї приблизно за 9 км до впадіння Йордану в Мертве море. Як ми вже знаємо, там, на східному березі цієї річки, було традиційне місце ритуального освячення водою. Для позначення цього ритуалу в Євангелії застосовується слово βάπτισμα (баптізма), від βαπτισω (баптізо) – омивати через поливання (окроплення, оббризкування) водою або занурення у неї. У слов’янських перекладах застосовується слово «хрещення», яке робить наголос не на формі здійснення ритуалу – через контакт з водою, а на його суті – освяченні.

Отже, на Йордані поблизу Витавари, серед мальовничої природи, ДВІЧІ НА РІК влаштовувався звичаєвий фестиваль освячення водою.

Перше таке щорічне святкування відбувалося в районі весняного рівнодення – перед арійським Новим роком 22 березня. Традиційна назва цього свята – «Паска», що значить «Перехід» (від старого до нового річного кола). Саме там Ісус познайомився з Іваном Хрестителем та його двома найкращими учнями.

Друге в році велике святкування з освяченням водою відбувалося на літнє сонцестояння – на свято Купала 22 червня. Назву цього свята виводять від арійського «купа», що значить спільнота, група, громада, копа, звідси «купне право» або «копне право» – право громад. Купало (буквально «захисник купи») – це організаційне свято, адже влітку на природі зручно знайомитися, спілкуватися, налагоджувати особисті та ділові зв’язки. Оскільки в цей час вода вже тепла, то купальське освячення водою здійснювали переважно шляхом колективного занурення у природні водойми. Звідси, до речі, виводять слово «купання» – купне (спільне, сокупне, колективне) омивання водою.

Похід до Витавари був нелегким, адже треба було пройти півтори сотні кілометрів. Окрім того, з цим походом була пов’язана небезпека, адже Ісус вирішив пройти до Витавари західним берегом Йордану – через територію Іудеї. У цей час фарисеї вже задумали погубити Ісуса – цей намір у них визрів після зцілення Ісусом чоловіка з паралізованою рукою: «І вийшли фарисеї, і зараз же радили раду проти нього, як би його погубити» (Марко 3.6).

Ідея такого екстремального походу полягала в тому, щоб відсіяти слабких і боязких учнів, а головне – глибше пізнати решту учнів і відібрати з них найкращих. Таке кризове випробування було необхідне для створення у школі нової управлінської ланки й наповнення її правильними «кадрами». Як писав Френк Герберт, «Сутність випробування – це криза і спостереження» («Дюна», 1965).

З другого боку, Добра Новина про Царство боже викликала дедалі більше зацікавлення серед народу, відтак зростав соціальний запит на розширення проповіді:

«Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх громадах, проповідуючи Євангеліє та вигоюючи всяку хворобу й недугу. Він, бачачи натовпи народу, милосердився над ними. Тоді він каже своїм учням: Жнива великі, та робітників мало. Просіть, отже, господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (Матвій 9.35-38).

Це означає, що відкрилося велике поле для продуктивної діяльності, тому потрібно було багато співробітників. Для цього ті учні, які вже навчилися, мають навчати новачків: має запрацювати «конвеєр» засвоєння й передачі знань.

Отже, Ісус зібрав усіх своїх учнів і вирушив з ними в екстремальний похід до Витавари: «Після того вирушив Ісус зі своїми учнями крізь Іудейський край, і пробував із ними, і здійснював хрещення. Іван теж хрестив, в Еноні біля Салима. І приходили туди і хрестилися» (Іван 3.22-23). Нагадаємо, що Витавара була на території Переї, проте Ісус пішов туди дорогою, що проходила західним берегом Йордану і на кінцевій ділянці маршруту перетинала Іудею.

Окрім перевірки учнів на витривалість і сміливість, Ісус мав можливість простежити їхню спроможність до самостійної проповіді. Як слушно зауважує «Тлумачна Біблія», Ісус «здійснював хрещення не сам, а через своїх учнів» (с.849). Це випробування відбувалося в доволі сприятливому середовищі, адже на фестиваль до Витавари зібралися позитивно налаштовані люди, які шукали вдосконалення і вищих знань. Допомагало й те, що своє мистецтво проповіді учні вдосконалювали під наглядом Ісуса.

Із цитати «Іван теж хрестив, в Еноні біля Салима» слідує, що Іван Хреститель також розширював поле своєї діяльності. Для охоплення нових територій він періодично змінював місце свого перебування і здійснював хрещення в різних місцях. Цього разу на Купала він піднявся вище по течії Йордана – аж до Енона, що біля Салима. Згідно з «Біблійною енциклопедією», Енон знаходився на території Десятимістя неподалік його столиці Скіфополіса. Найімовірніше, що Ісус та Іван Хреститель попередньо домовилися про те, щоб здійснювати ритуальне освячення народу в різних місцях.

Призначення апостолів

Після святкування Купала на Йордані та глибшого пізнання внутрішніх якостей своїх учнів, Ісус повернувся з ними в Галілею. Цього разу йшли безпечною дорогою східним берегом Йордану – через Перею. «Потім вийшов на гору і провів усю ніч у молитві. А як настав день, покликав своїх учнів, яких сам хотів, і вони прийшли до нього. І він призначив дванадцятьох: Якова, сина Заведея, та Івана, брата Якова, і дав їм ім’я Воанергес, у перекладі – Сини блискавки; Симона, якому дав ім’я Петро; Андрія, брата Петра; Пилипа, Вартоломея, Матвія митаря, Хому, Якова, сина Галфея, Тадея, Симона Кананія та Іуду Іскаріота, що став зрадником. Призначив їх, щоб були при ньому та щоб їх посилати проповідувати; і дав їм владу виганяти бісів, лікувати всяку хворобу й усяку неміч» (Матвій 10.1-4, Марко 3.13.19, Лука 6.12-16).

При цьому Ісус виділив трьох найталановитіших учнів і дав їм прізвиська, які позначали їхні особливі схильності. Ці яскраві прізвиська мали постійно нагадувати учням про головне і спрямувати їх розвиток у правильному напрямку – згідно з принципом «як назовеш корабель, так він і попливе».

Брати Іван і Яків Заведеї, вірогідно, мали прихований потенціал керування блискавкою, за що отримали прізвисько «Сини блискавки», гелленською – «Воанергез», арамейською «Banê rageš» (порівняйте з англійським rages – спалах, раж). Симон, брат Андрія, відзначався великою сміливістю, рішучістю та самоконтролем, наприклад, він першим пішов по воді. Ісус нагородив його почесним прізвиськом «Петро», що означає «скеля». Ці троє найкращих учнів – Іван, Яків і Петро – складали найближче коло Ісуса, їх він найчастіше брав із собою. До цих трьох Ісус іноді долучав Андрія, брата Симона.

Таким чином, з учнівської громади Ісус відібрав 12 апостолів, з яких чотирьох призначив старшими апостолами. За допомогою цієї організаційної структури він міг ефективно керувати зростаючою школою, збільшувати кількість учнів та широту проповіді.

Відтепер уповноважені Ісусом учні самостійно навчали новачків і водночас прискорювали власний розвиток, адже, навчаючи інших, ми навчаємось самі. Якщо досі проповіддю Доброї Новини займався лише Ісус, то тепер до цього процесу долучилися ще 12 кваліфікованих проповідників.

Для ефективнішого навчання Ісус розділив учнів на пари – це дозволяло їм тренувати один одного та перевіряти результативність, а також це вмикало механізм ігрової змагальності.

«Покликав він дванад­ця­тьох і став їх посилати по двоє, даючи їм владу над нечистими духами» (Марко 6.7).

«Оцих дванадцятьох Ісус вислав і наказав їм: Ідіть, проповідуйте, кажучи, що цар­ство боже близько. Оздоро­вляйте недужих, очищайте прокажених, бісів виганяйте» (Матвій 10.5-8).

Як бачимо, за три місяці – від Паски до Купала – учні навчилися дуже багато: вони володіли мистецтвом проповіді, вміли зцілювати від фізичних і психічних недуг. Найважливіше, що вони перебували у просторі волі, відтак мали все, що їм потрібне для діяльності: «Даруванням ви взяли – даруванням давайте. Не беріть ні золота, ні срібла, ні дрібних грошей у череси ваші. Ні торби на дорогу, ні двох одежин, ні взуття» (Матвій 10.9-10). А все тому, що у просторі Царства божого працює економіка дарування і кожен отримує стільки, скільки йому необхідно тут і тепер для здійснення добрих справ.

Новий рівень масової проповіді

Отже, апостоли пішли на свою першу самостійну проповідь: «Вони вийшли і проповідували оновлення, виганяли численних бісів і чимало хворих оздоровлювали» (Марко 6.12-13). Одночасно з ними Ісус пішов у інші міста Галілеї.

Спалах активності Ісусової школи негайно привернув увагу. Зокрема, він справив незабутнє враження на Івана Хрестителя: «Коли Ісус скінчив навчати дванадцятьох своїх учнів, пішов звідти навчати і проповідувати по їхніх містах. Почувши про діла боголюдські, Іван через своїх учнів послав спитати його: Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати? У відповідь на це Ісус сказав їм: Ідіть і сповістіть Івана про те, що чуєте й бачите: сліпі бачать і криві ходять, прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина. Царство боже здобувається зусиллями; і ті, що докладають зусиль, схоплюють його» (Матвій 11.1-12). Останнім реченням Ісус звертає увагу Івана на те, що описані досягнення з’явилися не випадково, а є результатом ретельної підготовки і наполегливої праці, в тому числі й самого Івана Хрестителя.

На спалах активності Ісусової школи звернув увагу і тетрарх Галілеї Герод Антипа: «Герод тетрарх довідався про все, що діялось, і дивувався, бо деякі казали, що то Ілля явився, а інші – що якийсь пророк. Герод сказав: Хто ж це такий, що я про нього оце чую? І намагався побачити його» (Лука 9.7-9).

Учні навчалися в ході практичної роботи з людьми. Коли ж у них щось не виходило, вони зверталися до Ісуса.

«Коли ж прийшли до народу, приступив до нього один чоловік і, припавши йому до ніг, каже: Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду. Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити. Відповів Ісус: Приведіть мені його сюди! Ісус погрозив йому, і біс вийшов з хлопця; і юнак видужав тієї ж хвилі. Тоді підійшли учні до Ісуса на самоті й спитали: Чому ми не могли його вигнати? Ісус сказав їм: Через вашу віру; бо істинно кажу вам: коли матимете віру хоч як зерно гірчиці, скажете цій горі: перенесися звідси туди – і вона перенесеться, і нічого не буде для вас неможливого» (Матвій 17.14).

Головна увага – учням

Усі події, описані в Євангелії, набувають ясного сенсу лише в контексті навчального процесу. Все, що робив Ісус, він робив передусім для своїх учнів. Річ у тім, що адекватно засвоїти вищі знання і без спотворень передати їх іншим спроможні лише ті люди, які володіють необхідними здібностями і пройшли відповідну підготовку. Натомість знання, отримані без правильного навчання, неминуче будуть спотворені, змарновані або використані на зло. Тому-то «Не давайте святого псам і не кидайте перел ваших перед свиньми, щоб не потоптали їх ногами і, обернувшись, не роздерли вас» (Матвій 7.6).

Відтак усе, що робив Ісус, усі його проповіді й чудеса призначалися передусім для учнів, і лише потім – для народних мас. Він дуже чітко розділяв учнів і всіх інших. Його спілкування з масами робилося лише для того, щоб поліпшити середовище, в якому діятимуть його учні, і зробити його сприятливішим для наступного навчання. І це природно, адже засвоєння людиною достатньо складних речей потребує від неї високої мотивації, часу, наполегливості, концентрації, тренувань, практики. Про те, що пріоритетом Ісуса була саме робота з учнями, яскраво розповідає наступний епізод:

«І, вирушивши звідти, пішов у сторони Тира та Сидо­на. Увійшовши ж до одного дому, не хотів, щоб довідався хто про те, але не міг приховатися. Бо відразу одна жінка, дочка якої мала злого духа, дізнавшися про нього, прийшла і впала йому до ніг. Благала вона його, щоб вигнав біса з її дочки. Він відповів їй: Дай спершу, щоб діти наїлись; не личить бо взяти хліб у дітей і кинути щенятам. Вона ж озвалась і каже йому: Так, господи, але й щенята їдять під столом кришки по дітях. І сказав їй: За це слово йди – біс вийшов з твоєї дочки. Вернулася вона до свого дому й найшла, що дитина лежала на ліжку, і біс вийшов» (Марко 7.24-30).

Ісус ставився до учнів як до власних дітей, тому приділяв їм найбільше уваги й турботи.

Продовження: Преображення, або Як працює механізм воскресіння