Походження Homo intelis, або Проміжна ланка – одкровення Книги Буття (+аудіо)

Аудіоверсія: Походження Homo intelis, або Проміжна ланка – одкровення Книги Буття

Попередні статті:

• Політична зоологія: психопати і соціопати в ситуації глобальної кризи
• Homo intelis: людиноподібні надтварини та їх ідентифікація

У попередніх статтях ми з’ясували, що в сучасному людському суспільстві співіснують два зовні подібні, але суттєво відмінні біологічні види – Homo sapiens (Носій розуму, «сапієнс») і Homo intelis (Носій інтелекту, «інтеліс»). Сапієнси є людьми, а інтеліси – тваринами з розвиненим інтелектом, тому їх називають надтваринами.

Розум та інтелект

Слова розум та інтелект нерідко застосовують як синоніми, проте з самого початку вони позначали два різні поняття.

Розум дозволяє діяти творчо. Оскільки творчість є проявом божественного, то наявність у істоти розуму вказує на присутність у ній внутрішнього бога – індивідуальної божественної сутності.

Інтелект не володіє творчістю. Він вирішує завдання за допомогою вже створеного – усталених процедур, соціальних норм, програм, інструкцій, стандартів. Синонімами слову «інтелект» є «розсудок» і «глузд».

Розум прагне творити нове, інтелект – унормовувати вже існуюче.

Сапієнси мають розум та інтелект, інтеліси – тільки інтелект.

Слова «розум» та «інтелект» почали змішувати після того, як перестали розрізняти слова «дух» і «душа». Нинішня матеріалістична наука визнає існування душі (психіки), але не визнає існування духу, тобто індивідуальної духовної сутності.

Дух безсмертний і розвивається в реінкарнації, тобто шляхом багаторазових земних втілень. Натомість душа – це програмне забезпечення з базою даних, яке керує плоттю і вмирає разом з нею. У давнину слово «душа» було синонімом слову «життя», адже життя передбачає наявність душі (психіки). Звідси вираз «покласти душу» – загинути, померти, віддати життя.

Якщо душу можна порівняти з софтом (програмним забезпеченням) комп’ютера, спроможним вирішувати деякі стандартні завдання, то дух – це оператор-творець, який керує цим комп’ютером.

Душа складається з емоцій та інтелекту. На роботі з емоціями спеціалізується права півкуля головного мозку, на роботі з інтелектом – ліва півкуля. Відтак розрізняють образно-емоційне (правопівкульне, континуальне) мислення і вербально-логічне (лівопівкульне, дискретне) мислення.

Складниками духу є розум і почуття. Можна сказати, що розум – це «духовний інтелект», а почуття – це «духовні емоції». Наприклад, любов і милосердя – це почуття (прояв духу), а кохання – це емоції (прояв душі).

Розрізнення «розуму» та «інтелекту» дозволяє розрізняти «мислення» і «думання». Мислення – це діяльність розуму, а думання – це діяльність інтелекту. Тому мислення завжди творить нове, а думання завжди оперує вже наявним. З цієї причини є «творче мислення», але нема «творчого думання». З другого боку, є «тугодум», але нема «тугомисла».

Вище керує нижчим, тому розум керує інтелектом, а почуття керують емоціями. Дух керує душею. Люди керують тваринами.

Люди і тварини

Сапієнси, будучи втіленими духовними сутностями, мають дух, душу і плоть – через це їх називають «триєдиними сутностями». Інтеліси мають лише плоть і душу, тому є «двоєдиними сутностями» – як і всі тварини. Наявність або відсутність духу є принциповою відмінністю між сапієнсами і тваринами.

Інтеліси в порівнянні з тваринами мають незрівнянно вищий інтелект, тому стоять на сходинку вище тварин, відтак їх називають надтваринами (superanimals). Проте в інтелісів нема духу, відтак нема розуму та почуттів – і це пояснює, чому в них нема совісті. Більше того, вони неспроможні навіть зрозуміти, що це таке – совість. Подібним чином сліпий від народження не може зрозуміти, що таке зір. З погляду інтелісів, наявність совісті – це або нахабний обман, або шкідливий забобон; відтак люди, які закликають їх до совісті, сприймаються інтелісами як брехуни або божевільні.

Інтеліси ще могли б сприйняти ідею совісті, якби вона походила від авторитетних істот, які перебувають на вищому рівні розвитку і, відповідно, на вищому рівні соціальної ієрархії. Інтеліси, як і всі тварини, добре розуміють вертикальну ієрархію. Але ми живемо у суспільстві «всезагальної рівності», де всі вважаються гомо сапієнсами, мають однакову природу і перебувають на одному рівні. Тож коли одні «гомо» розповідають іншим «гомо» про те, що ті не відчувають і не можуть відчувати, то це сприймається лише як брехня або божевілля.

У нинішній ситуації люди з проявами совісті сприймаються інтелісами як божевільні. Так само проявами божевілля вважаються честь, дотримання слова, виконання угод, повага до законів. Інтеліси можуть вдавати, наче вірять в усе це, – але лише доти, доки є зовнішні заохочення та покарання. Як тільки «зовнішній регулятор» перестає працювати, згадані вище поняття честі, совісті, відповідальності та законності для інтелісів зникають як дим – їх негайно скидають як безглуздий тягар, який лише заважає жити. Характерним прикладом є нинішня поведінка владної верхівки, яка під приводом «пандемії» легко і миттєво відкинула конституції, закони і громадянські права своїх держав.

Добрі та погані

Подібно до людей, надтварини можуть бути як вихованими (просоціальними), так і зіпсованими (антисоціальними). Зіпсовані надтварини в сучасній науці називаються «психопатами», а в народі їх називають «нелюдами» і «рептилоїдами» (через їхню безсердечність, немилосердність і безжальність).

Дослідження виду Homo intelis почалося саме з психопатів, оскільки їхня відверто нелюдська поведінка привернула суспільну увагу. При тому, що психопатів приблизно 1% населення, близько чверті кримінальних злочинців є психопатами. Тобто рівень злочинності серед психопатів у 20–25 разів вищий, ніж серед людей.

Об’єктивні (інструментальні) дослідження показали, що у психопатів інший мозок і він по-іншому працює. Також у них по-іншому працюють нервова та гормональна система. Вочевидь, це стосується не лише психопатів: такий самий мозок в усіх, що належать до біологічного виду «гомо інтеліс». Найбільший внесок у дослідження мозку інтелісів здійснила група Кента Кіла, що ми з нею вже знайомі завдяки статті «Homo intelis: людиноподібні надтварини та їх ідентифікація».

Питання про добрих надтварин («просоціальних психопатів») вперше голосно підняв американський вчений-нейрофізіолог професор Джеймс Фелон (James Fallon). Справжньою науковою сенсацією стала його книга «Психопат всередині: особиста подорож нейролога в темну сторону мозку» (2013). Річ у тім, що в ході дослідження будови мозку злочинців-психопатів він несподівано для себе з’ясував, що у нього мозок психопата, і почав про це розповідати. В англомовному анонсі згаданої книги читаємо, що Феллон походить з родини, яка має довгу лінію вбивць, так що його мозок – не випадковість. Колеги Феллона вважають його «просоціальним психопатом», про що ми вже говорили у статті «Homo intelis».

Будучи професійним дослідником, Джеймс Феллон зайнявся походженням «психопатів». Це видно з того, що він зацікавився неандертальцями, адже існує гіпотеза, що сучасні надтварини – це палеоантропи, які дожили до нашого часу. Цю гіпотезу намагалися обґрунтувати радянські дослідники Борис Поршнєв і Борис Діденко. Їхні погляди найповніше представлені у книзі: Диденко Борис Андреевич. Этическая антропология. – Москва, 2003 – 560 с.

Якщо бажаєш щось зрозуміти, то поглянь, звідки воно виникло. Тому ключове питання антропології – звідки взялися надтварини?

Тварина, надтварина, людина

Почнімо з того, що тварини мають першу сигнальну систему, тобто реагують на подразники, що сприймаються органами чуття – йдеться про нюх, слух, зір, дотик, смак та інші.

Надтварини, окрім першої сигнальної, мають ще й другу сигнальну систему, завдяки якій володіють мовою та абстрактним мисленням.

Люди, окрім першої та другої, мають ще й третю сигнальну систему, яка забезпечує зв’язок окремої людини з її власною духовною сутністю. Тому людина є втіленим безсмертним духом, натомість тварина і надтварина – це бездуховні істоти, високорозвинені «біологічні автомати», «біороботи». Духовна сутність не може втілитися у тварину, тому що це безглуздо, подібно як сідати в автомобіль без органів управління.

Якщо використовувати комп’ютерні аналогії, то надтварина – це комп’ютер, а людина – це комп’ютер з оператором, підключеним до соціальної мережі. Завдяки такому підключенню людина має доступ до совісті. Слово «совість» означає «спільні знання», від «со-» – спільний, «вість» – інформація, повідомлення, знання. Совість дозволяє використовувати колективну базу знань, розміщену в духовному світі. Завдяки доступу до такої «духовної мережі» людина усвідомлює спільні інтереси, налаштована на співпрацю з ближніми і спроможна виробляти творчі, взаємовигідні, комплексні, довгострокові рішення.

Згадані три сигнальні системи відповідають трьом сходинкам еволюції живого – тварина, надтварина, людина. Наступним еволюційним кроком є боголюдина. Для здійснення цього кроку необхідно сформувати четверту сигнальну систему, точніше, її актуалізувати, адже кожна людина вже її має в зародковому стані. Світоглядно-релігійною системою, спрямованою на опанування четвертої сигнальної, є аріянство. Згідно з аріянством, кожна людина є потенційною боголюдиною, в євангельських термінах – сином божим: «Щасливі миротворці, бо вони синами божими стануть» (Матвій 5.8).

Отже, за рівнем розвитку надтварини перебувають між тваринами і людьми. Тому надтварини могли виникнути або внаслідок деградації людей, або шляхом еволюції тварин:

Варіант 1. Надтварини виникли внаслідок змішування людей з тваринами, що призвело до повної втрати людьми третьої сигнальної системи і перетворення їх на людиноподібних інтелектуальних тварин.

Варіант 2. Надтварини одразу були створені як окремий, довершений, дуже прогресивний біологічний вид, що радикально випереджував інших тварин завдяки деяким революційним інноваціям, передусім гармонійному дизайну і другій сигнальній системі.

Теорія широкого моноцентризму

Перша – деградаційна – гіпотеза походження надтварин є найпростішою. Вона найлегше приходить в голову, адже передбачає той самий механізм, який привів до виникнення монголоїдної та негроїдної рас. Йдеться про те, що перші люди – неоантропи – народилися в Європі й належали до європеоїдної раси. Після їх розселення на навколишні території відбулося схрещування з місцевими популяціями палеоантропів (людиноподібних тварин) і адаптація гібридів до місцевих умов. Змішування неоантропів з африканськими палеоантропами дало негроїдну расу, а з синантропами – монголоїдну расу. Це пояснює наявність у негроїдів і монголоїдів характерних ознак місцевих – африканських або східно-азійських – палеоантропів.

Описаний механізм розселення людей з одного центру, їх змішування на периферії з людиноподібними тваринами та формування нових людських рас відповідає теорії «широкого моноцентризму» радянського антрополога Якова Рогинського (1895–1986). Вона передбачає розселення неоантропів з єдиного центру і змішування з аборигенними (місцевими) популяціями палеоантропів, які жили у віддалених регіонах планети. Цим пояснюється наявність спільних ознак у сучасних людей дуже віддалених територій (моноцентризм) і, водночас, схожість в окремих ознаках сучасних рас з викопними гомінідами тих же областей (поліцентризм). Наприклад, монголоїди мають унікальні риси, властиві саме для синантропів. Як писав авторитетний радянський антрополог Валерій Алексєєв, «простежується об’єктивна, основана на морфології лінія спадкоємності між синантропами, віддаленими від сучасності не менш як на три сотні тисячоліть, і сучасними монголоїдами» (Алексеев В. П. В поисках предков. – М.: Советская Россия, 1972. – С. 144). Тобто вже 300 тисяч років тому гомініди (людиноподібні тварини) Південно-Східної Азії мали виразні монголоїдні риси.

Як ми вже говорили, фундаментальними якостями людини є схильність до творчості та співпраці заради спільного блага. Природно, що при змішуванні з тваринами ці якості розмиваються. З цієї причини жовта і, особливо, чорна раса де-факто володіють слабкішим потенціалом творчості, самоорганізації та милосердя в порівнянні з білою расою. З усім тим, усі три великі раси в цілому є людськими, адже значна частина їх представників володіє совістю.

Ви запитаєте: А до чого тут надтварини?

Подібно до формування рас, змішування людей з тваринами та часткове опускання до їхнього рівня могло би привести до народження надтварин – гомінідів з розвиненим мозком, але без третьої сигнальної системи. Проте ця гіпотеза має одне суттєве заперечення: сучасні білошкірі інтеліси за своєю зовнішністю не відрізняються від білошкірих сапієнсів. З цього слідує, що вони не є наслідком змішування людей-європеоїдів з європейськими палеантропами – неандертальцями. Що не кажіть, а неандертальці суттєво відрізнялися від людей, зокрема вони були низькорослі (в середньому 165 см), масивної статури, з великими головами. До того ж «відсутність неандертальських генів у ДНК сучасних мешканців Європи свідчить, що, попри тривале тісне сусідство, дві різні популяції палеолітичного людства не полишили спільних нащадків» – розповідає український археолог, доктор історичних наук професор Леонід Залізняк.

Таким чином, надтварини не виникли в результаті змішування людей і тварин. Відповідно, надтварини не є продуктом деградації людей внаслідок їх опускання до тваринного рівня. Відтак перший варіант відпадає і залишається другий. Згідно з ним, надтварини одразу ж були створені як окремий, довершений, цілком оригінальний вид гомінід з другою сигнальною системою – причому ще до того, як була сотворена людина. Присутність психопатів усередині жовтої і чорної рас свідчить про те, що надтварини рухалися по світу разом з першими людьми – і разом з людьми взяли участь у формуванні згаданих рас. Розгляньмо цей другий варіант докладніше.

Проміжна ланка між твариною і людиною

Згідно з другою гіпотезою, надтварини одразу ж були створені як найбільш передовий, інноваційний вид тодішніх живих істот планети. Від простішого до складнішого – саме так і працює еволюція (див.: Еволюція: революційні стрибки і поступові зміни). Революційна інновація «небесної лабораторії» полягала в тому, що цю «нову модель» оснастили другою сигнальною системою, яка дозволяла користуватися мовою та абстрактним мисленням.

Такий розвиток подій виглядає логічніше, адже передбачає поступовий, покроковий розвиток. Так що народження надтварин – це не поразка людей, яких тоді ще не було, а перемога «небесної лабораторії», яка постійно розробляє нові види дедалі досконаліших живих істот та інсталює їх у нашому фізичному світі.

Запропонований підхід розв’язує проблему перехідної ланки між твариною і людиною. Антропологи досі шукають перехідні форми виключно на рівні плоті, переважно шляхом порівняння скелетів сучасних людей з викопними формами. Тепер же з’ясувалося, що надтварина і людина мають ідентичні скелети, а принципові відмінності між ними заховані на рівні діяльності головного мозку, гормональної системи, емоцій та поведінки. Тому перехідну ланку між твариною та людиною виявили не археологи, а психіатри й нейрофізіологи, але помилково назвали її «психопатичним типом» людини.

Очевидно, що проблема співіснування в одному суспільстві двох різних біологічних видів ще гостріша, ніж проблема співіснування різних людських рас. Ігнорування цієї проблеми неминуче веде до соціального вибуху. Врешті, саме його ми й спостерігаємо з початку 2016 року, коли людям США вдалося поставити президентом людину, а не психопата. Реакція психопатів не забарилася – тут і супернахабна брехня провідних ЗМІ та соцмереж, і «расові бунти» та погроми в містах, контрольованих демократичною партією, і безсоромні фальсифікації на виборах-2020, і відверто безумні заходи «боротьби з ковідом».

Таким чином, питання ідентифікації людей та надтварин є надзвичайно важливим. Воно існує стільки, скільки існує людина. Та чи знали про це наші далекі предки? Схоже, що знали. Одним з підтверджень наявності такого знання є відомості з «Книги Буття».

Книга Буття про сотворення світу

«Книга Буття» є першою книгою «П’ятикнижжя Мойсеєвого» – іудейської Тори, яка є фундаментом іудаїзму. У своїй основі вона була написана «батьком іудаїзму» – священиком Єзекиїлом та його школою під час перебування в вавилонському полоні в 6 ст. до н. е. Дослідники Тори однозгідні в тому, що в ній механічно поєднані оповідання, взяті з різноманітних вавилонських, шумерських, єгипетських та ізраїльських джерел, доповнені переказами з іудейської традиції та власними уявленнями Єзекиїла. Усе це разом пройшло глибоку ідеологічну переробку і було подано від імені Мойсея.

У тексті «Книги Буття» нас найбільше цікавлять збережені там фрагменти арійського світогляду, передусім прадавні уявлення про походження людини і світу.

Книга починається з того, що наш всесвіт виник не випадково, а був сотворений Богом-Творцем: «На початку Бог створив небо та землю» (1.1). Потім Він створив риб, птахів, звірів та всіх інших живих істот.

«І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі.

І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх.

І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!

І сказав Бог: Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, хай буде на їжу це вам!

І земній усій звірині і всьому птаству небесному, і кожному, що плазує по землі, що душа в ньому жива, уся зелень яринна на їжу для них. І сталося так.

І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно!» (Буття 1, 27-31).

З цього доволі цілісного і логічного фрагменту слідує, що Бог висловив намір створити людину за своїм образом і подобою, тобто за своїми формою і змістом. Форма – це зовнішній вигляд, а подоба – це богоподібність, яка досягається наявністю в людській формі божественної сутності.

Проте спочатку була створена тільки форма, про що наголошує текст «Книги Буття»: «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив», інакше було б сказано не лише про образ Божий, а й про подобу Божу.

Цей фрагмент звертає увагу своєю позитивністю та оптимізмом, адже всі живі істоти отримали їжу для розмноження і наповнення землі – і це рослинна їжа. Людина ж поставлена вище всіх живих істот: «наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте». Усе вийшло дуже гарно, і Бог залишився задоволений своїм творінням: «вельми добре воно!»

Далі йде відверта вставка, яка заперечує наведене вище оповідання: «І не було на землі жодної польової рослини, і жодна ярина польова не росла, бо на землю дощу Господь Бог не давав, і не було людини, щоб порати землю. І пара з землі підіймалась, і напувала всю землю. І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею» (Буття 2.5-7). Ця песимістична вставка передає діаметрально інше уявлення про походження людини: тут вона вже сотворена не за образом і подобою Божою, а з «пороху земного».

Перебування в раю

Подальший текст рясно нашпигований вставками, тому потребує вельми уважного аналізу й ретельного відділення арійської «пшениці» від іудейського «куколю».

Отже, перша людина була розміщена в раю: «Насадив Господь Бог рай ув Едені на сході, і там осадив людину, що її Він створив. І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево Життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла» (Буття 2. 8-9).

Слово «рай» означає оптимальне місце для «інсталяції» («встановлення») і початкового формування будь-якого нового біологічного виду. Рай для започаткування людини перебував у країні під назвою «Еден». Її перебування невідоме, проте з тексту випливає, що по відношенню до оповідача вона перебувала десь на сході.

Далі йде вставка про чотири річки, золото і онікс, яка закінчується повторенням попереднього тексту про розміщення людини в еденському раї:

«І річка з Едену виходить, щоб поїти рай. І звідти розділюється і стає чотирма початками. Імення одному Пішон, оточує він усю землю Хавіла, де є золото. А золото тієї землі добре; там бделій і камінь онікс. Ім'я ж другої річки Ґіхон, вона оточує ввесь край Етіопії. А ім’я річки третьої Тигр, вона протікає на сході Ашшуру. А річка четверта вона Ефрат. І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала» (Буття 2.10-15).

Далі йде загадковий фрагмент: «І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева Пізнання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (Буття 2.16-17).

Спробуймо розв’язати цю загадку. Сенс у тому, що в раю росло Дерево життя, з якого можна було сміло їсти плоди. Це звичайна їжа, доступна для всіх тварин. Інша справа дерево Пізнання добра і зла – це вже питання не їжі, а свідомості. Тварини не мають уявлення про добро і зло – вони живуть на основі інстинктів і програм, що в них закладені. Якщо у людину «входить» усвідомлення добра і зла, то вона стає радикально іншою – щось старе у ній вмирає, натомість народжується нове.

– Але чому заборонено здобути свідомість?

Можливо, тому, що всьому свій час, тож ця заборона була тимчасовою. Почекай, поки будеш готовий. Якщо ж тобі передчасно дати свідомість, то нічого доброго не буде.

Здобути свідомість означає стати подібним до Бога не лише за образом (формою), а й за подобою (змістом). Як ми пам’ятаємо, про це було заявлено в початковому Божому плані: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою». Тобто спочатку людина була створена за образом Божим, а здобуття подоби Божої мало відбутися пізніше, після остаточного допрацювання образу, тобто зовнішньої форми – плоті та психіки.

Далі йде фрагмент, відверто нашпигований вставками про сотворення жінки, яка, як ми вже читали, насправді була сотворена разом з чоловіком (1.27). Ось цей фрагмент з другої глави, в ньому первинний текст виділено жирним шрифтом, а вставки подано звичайним шрифтом:

«18. І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього.

19. І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі воно ймення йому.

20. І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині. Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була».

Фраза про те, що Адам дав імена тваринам, свідчить про те, що він володів мовою і абстрактним мисленням. Це означає, що на цьому етапі він уже володів розвиненим інтелектом, але свідомості в нього ще не було, про що свідчить наступне речення: «І були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і вони не соромились» (2.25). Як бачимо, на першому етапі перебування в раю людина не мала сорому – почуття, яке виникає лише при наявності свідомості: «Адам та жінка його, і вони не соромились». Сором – це прояв духу, натомість безсоромність – це свідчення його відсутності. У тварин нема сорому.

З усього наведеного вище випливає, що Адам і його дружина володіли інтелектом, але не мали свідомості, відтак не знали сорому й не розрізняли добро та зло. Отже, на першому етапі перебування в раю вони були інтелісами.

Народження сапієнсів

Далі «Книга Буття» розповідає про те, що частина «Гомо інтеліс» пройшла радикальну модернізацію – отримала свідомість і була перетворена на «Гомо сапієнс». Якщо використовувати комп’ютерні аналогії, то в вільний роз’єм їхньої материнської плати було вставлено вайфай-модуль і вони підключилися до глобальної мережі. Після цього в них і з’явилася совість – «спільні знання».

Ця історія перетворення інтелісів на сапіенсів, взята з давнього джерела, у «Книзі Буття» зазнала брутальної переробки і перевертання з ніг на голову. В результаті надзвичайно позитивна подія набуття Адамом і Євою боголюдського стану представлена як гріхопадіння і прокляття. Тим не менше, ця історія надається до відновлення первинного сенсу.

ПО-ПЕРШЕ, у ній стверджується, що «пізнання добра і зла» перетворює несвідому істоту (тварину) на свідому істоту, яка подібна до бога не лише за образом, а й за подобою: «ваші очі розкриються, і станете ви, наче боги, знаючи добро й зло» (буття 3.5).

ПО-ДРУГЕ, оповідання про те, що Бог наслав на Адама міцний сон і з його ребра створив жінку, якраз і може означати операцію з перетворення інтеліса на сапієнса. Потім ця перша жінка-сапієнс допомогла Адаму активувати його власну свідомість, запропонувавши йому яблуко з дерева пізнання добра і зла. В подяку за це Адам, уже ставши людиною, дав своїй жінці ім’я Єва, що означає «блага, добра» (звідси слово «Євангеліє» – «блага вість», «добра новина»). Ім’я «Добра», дане жінці, означає, що Адам уже розрізняв добро і зло. Він однозначно вважав свою жінку благом і вважав благом усе, що вона зробила.

Діючи інтуїтивно, жінка надихнула чоловіка вийти на вищий рівень розвитку, а вдячний чоловік пояснив жінці велич того, що вона зробила. Так часто буває в подружніх парах, де чоловік і жінка – це «одна душа і одне тіло».

Жіноча інтуїція – її природний інстинкт – представлено в цій історії в образі змія. Як ми знаємо, змія в арійській традиції символізує життєву силу природи та приховану в цій природі мудрість Бога-Творця.

ПО-ТРЕТЄ, коли Адам і Єва стали сапієнсами, вони отримали відчуття сором’язливості, отже здобули совість – головну ознаку присутності духу: «І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фіґові листя, і зробили опаски собі» (3.7). Не знати, наскільки автентична ця фраза, проте з неї випливає, що в першолюдей з’явилося відчуття краси, а це також ознака духу. Вони почали прикрашати себе – і одяг став їхнім першим творчим продуктом. Далі сам Бог навчив людей створювати повноцінний одяг: «І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну і зодягнув їх». Зрозуміло, що Бог це зробив саме для людей, а не для тварин, адже тваринам одяг не потрібен.

Енергетика неоантропів

Далі дізнаємося, що людина здобула величезну силу і вже могла повноцінно жити поза раєм. А все тому, що зв’язок зі своїм внутрішнім богом дав людині доступ до необмеженої енергетики – людина стала енергетично незалежною. Ця енергетична самодостатність новостворенитх сапієнсів (неоантропів) пояснює загадковий феномен освоєння ними нових територій аж до приполярної кромки – не зважаючи на похолодання і бідність харчових ресурсів. «На популяцію людини європеоїдного типу та її розвиток в межах Руської рівнини зледеніння не мали помітного впливу. Поселення множились, популяція розросталась...» (Клёсов А., Тюняев А. Происхождение человека по данным археологии, антропологии и ДНК-генеалогии. – М.: Белые альвы, 2010. – С. 66). Донині зустрічаються люди, в яких несподівано пробудилася ця архаїчна енергетична самодостатність, тож вони навіть узимку не потребують одягу – див.: Про жінку, якій не буває холодно.

Рай став затісним для першолюдей. Окрилені набуттям свідомості та необмеженої енергетики, прагнучи творчості й бажаючи пригод, вони сміливо вибігли зі своєї родової колиски і нестримно поширилися на весь світ: «І сказав Господь Бог: Ось став чоловік, наче один із Нас, щоб знати добро й зло... І вислав його Господь Бог із еденського раю» (3.22-23). Людина вирвалася з раю і з радістю вхопилася за відкриті перед нею можливості – подібно як гравець доривається до нової захоплюючої гри. Це пояснює той факт, що 40 тисячоліть тому за історично короткий період – приблизно тисячу років – неоантропи опанували весь світ.

Цікаво, що описані події Великого Переходу виявилися цілком не зрозумілими компіляторам «Книги Буття». Піднесення інтелісів на вищий рівень і перетворення їх на людей зі свідомістю й відчуттям совісті у книзі представлено як катастрофу та прокляття. Не знати, ким були ці компілятори, але це подібно на те, як психопати ставляться до проявів свідомості у людей і вважають їх ознаками божевілля.

Куди поділися інтеліси

Інтеліси не володіли можливостями новостворених сапієнсів – в них не було ні творчості, ні божественної енергетики, ні магічного впливу на реальність. Тому вони пішли разом з людьми – в ролі відданих помічників.

Сапієнси та інтеліси чітко розпізнавали одне одного і виконували свою частину спільної роботи. Люди керували інтелісами і дбали про них, натомість інтеліси взяли на себе рутину життя і радо служили людям. Вище керує нижчим, дух керує душею, люди керують тваринами – і надтваринами.

Враховуючи фундаментальну відмінність між двома біологічними видами, кожен з них дотримувався власного «кодексу поведінки». Про це – у наступній статті.

Продовження: Релігія сапієнсів і псевдо-релігійний культ інтелісів