Los Colorados. Те, що для українця пародійне висміювання, для європейця - мистецтво

Питання "Чи любите Ви Чайковського так, як люблю його я?" з часом зазнав значної смислової зміни...

З інтерв’ю для "Українська правда. Життя":

- Чи ви всі і справді з села Тетильківці Тернопільської області?
- Абсолютно правда, тільки серед нас є один “чортківський запроданець”. Наша творчість у певний час була присвячена тому, щоб у наше рідне село провели газ. Колись це було наше кредо. Після того як ми побували закордоном, наші думки змінились – тепер ми виступаємо за те, щоб у селі Тетильківці поставили вітряк.

- Як вийшло, що ваш кавер на композицію “I Like To Move It” став заставкою під час трансляції футбольних матчів на одному з найпотужніших німецьких телеканалів ZDF?
- Зазвичай на своїх концертах, коли люди просили ще грати, а в нас уже не було що співати, ми перебирали різні мелодії, просто собі бавились. І ось ці наші “забавки” потрапили в нетрі Інтернету.
Тоді ж німці нам сказали, що бачили наш кавер на пісню Кеті Пері і попросили, щоб ми зробили щось таке ж запальне для промо-заставки до чемпіонати Євро. Це було ще в 2011 році – за рік до матчу. ... .  Німцям все підійшло, і вони потім запросили нас знятися в промо-ролику як актори.
Кліп знімався три дні в Україні та один день у Польщі. Кадри з України вийшли набагато яскравішими, на порядок кращими за польські, тому, мабуть, Варшава не увійшла в загальний кліп. В Україні він знімався один день у Києві й два дні прямо в полі, серед соняхів — десь зо тридцять кілометрів від Києва в напрямку на Бориспіль. Там був у буквальному розумінні  витоптаний футбольний майданчик, при чому робилося те все двічі: спочатку витоптали на полі соняшників невелику футбольну площинку, потім приїхав головний режисер Детлеф Бук, який сказав, що поле потрібно переробити, бо в соняхів похилі голови. Тоді підготовча група почала шукати, де в соняхів підняті голови, і по новій витоптали це футбольне поле.

- Скільки і які концерти у вас були в Німеччині?
- Ми фактично об’їздили всю Німеччину з концертами. Почалося це тоді, коли ми ще писали альбом, побували майже на всіх телеканалах, три тижні з дня в день ми їздили по радіо. Молодь нас сприймала дуже класно, вона там адекватна, а от пенсіонери впадали в “трансовий шок”, вони не розуміли, що це за чотири шміраки з України. Зустрічали також багато українців у вишиванках і з прапорами, навіть червоно-чорними. Ми зауважили певну тенденцію: що далі українці від своєї країни, то більше вони її люблять.

- Німці вас , по-суті,”захапали з руками і ногами”, а от чи були якісь пропозиції з боку України?
- ... Якщо про тебе починають говорити або в Берліні, або в Москві, то тебе помічають нарешті й в Україні - за залишковим принципом.

- А з чим це пов’язано?
- Це тимчасово, це комплекс меншовартості. Суспільство переросте це. Річ у тім, що в Європі, зокрема в Німеччині, потужний внутрішній ринок.
Взагалі є таке поняття: “шоу є – бізнесу немає”. Українські музиканти стоять у плані технічному і творчому на дуже високому рівні, навіть у маленьких райцентрах є дуже класні гурти. Проблема в тому, що українським музикантам дуже важко утримувати свою творчість – інструменти, проїзди і т.д. Тобто таким чином людина змушена працювати десь “на стороні”, щоб заробляти гроші, і тому залишається набагато менше часу на творчість. Тобто в Україні повинна розвиватися клубна культура – заклади повинні звернути увагу не тільки на тих музикантів, які вже себе поставили, а й давати можливість невідомим регіональним гуртам виступати та отримувати за це гроші. Так гурти будуть розвиватися.

- Напрошується логічне питання – як ви ставитесь до “піратства”?
- Загалом зараз воно відсутнє. Його вигадали великі компанії. Зараз люди, яких у вісімдесятих можна було назвати “піратами”, практично безкоштовні піарники. На даний момент контент музиканти самі викладають у мережу і він є вільним для стягування.
Скажімо, через п’ять днів, коли наша платівка вийшла в Німеччині, вона вже була викладена в MP3 на “Гуртом”. Нам вдалося зв’язатися з хлопакою, який це зробив. Він сказав, що міг би викласти нашу музику ще тиждень назад, тобто в день виходу альбому, але він утримався. Натомість український альбом, який вийшов тут 14 вересня у “Нашому форматі”, ми ще не бачили десь “вкраденим”. Але щоб там не казали, та диски на концертах все-одно продаються. Це вже як сувенір, як згадка про подію.

Погляд збоку.

Це, звісно, не "скрипка для дітей" Моцарта, але з цього можна почати. Моцарт для дітей написав збірник простих творів для скрипки, і в ньому дуже грубо висміяв ті прийоми і тенденції в музиці, що панували в його час. Можливо для того, щоб коли діти виростуть на цій музиці, їм було смішно слухати те, чим, буцімто, тішились їх батьки. Звісно, на той момент,  ніхто й не здогадувався про це. На це, власне, мабудь і розраховувалось. Щоб зрозуміти "стьоб" треба мати інтелект і знання предмету висміювання, раз, і бути достатньо відстороненим, два. Зазвичай, ті, що розуміютсья на певному жанрі є в нього, якби, втягнуті, "заангажовані", і тонких висміювань зрозуміти не здатні. Ті, що відсторонені і мають достатньо інтелекту для аналізу, не можуть оцінити пародію, так як не знаються на тонкощах предмету. Тому, наразі, Los Colorados виступають "популяризаторами", а не "палачами".

Самий простий метод висміяти будь-що, чи то мистецтво чи ідею, чи стан - це загострити її, дати більше експресії, зробити жирним шрифтом. Тоді людям стає видніше те, на що націлений критик. Ще один метод - це зробити паралель. Ще один - забрати "зайве", щоб смішні нюанси самі себе показали. Навряд чи хлопці про це думали, але в них вийшло.

Послухати ще веселого жахіття.

Придбати альбом Шміраки.

Скачати альбом Шміраки. Ось ще.