політологія

Тим, хто шукає сьогодні ліпшого життя за кордоном, багата Європа надсилає своє найголовніше послання, що складається із двох взаємовиключних повідомлень: “потрібні робочі руки” та “в’їзд заборонений”. А що робити? Європа сама дезорієнтована.

Сюжет базується на реальних подіях. Усі назви, прізвища, дати є випадковими, дійсності не відповідають. Жодної відповідальності за написане ніхто не несе, оскільки усе написане є плодом мракобісних фантазмів, сильних своєю правдивістю та неабиякою коректністю.

Зараз – роки акумуляції енергії, спонтанної проби сил, ідейно-психологічних напрацювань. Спокійно. Без паніки. Зрештою злагодою можна назвати усе що завгодно.

Навряд чи можна спростувати твердження про те, що в Україні прийнято іронізувати з такого явища, яке абстрактно називається «селом». Тільки лінивий не плюнув у цей колодязь і не стусонув ногою цих дивних суржикомовних «селян», а дехто, на зразок тих же «кроликів» навіть зробив на цьому кар’єру. Різні телеведучі, гумористи і гравці команд КВВ шпетять бідне село з таким же ентузіазмом, з яким при Сталіні шпетили генетиків, а при Горбачові — самогонників. А мені залишається лише дивуватися і шукати відповідь на вікове питання «чому так відбувається»?

Є одне важке питання. Як ви думаєте, що є спільного між Джорджами Соросом і Бушем-молодшим? Крім імен і громадянства, зрозуміло. Отже. Обоє - мільйонери. Ще. Обоє - затяті копірайтери американської демократії у всесвітньому масштабі. Ще. Обоє мають один до одного взаємну ненависть... Стоп! А про це можна посперечатися. Хоча Джордж С. і грозився зробити все можливе для програшу Джорджа Б. на наступних президентських виборах, ця заява - блеф умілого афериста. Про уміння Сороса маніпулювати суспільною думкою ходять легенди. Але і ми не лохи.

Звістка про рішення Шевченківського районного суду щодо закриття газети “Сільські вісті” пролетіла не тільки Україною, але й закордонням. Вбивство журналіста, ліквідація газети, журналу, радіо, телебачення – це вбивство інформації, вбивство свободи слова, вбивство вільної думки.

Це був похмурий, не по-зимовому теплий і дощовий ранок 29 січня. О десятій, коли я прибув на станцію Крути, що в Ніжинському районі, щоб вшанувати пам’ять героїв, вже були помітні сліди діяльності правоохоронців та соціал-демократів: курган з хрестом вже був старанно оточений загороджувальною стрічкою, а спуск до “меморіалу” (який наша влада ще торік обіцяла зробити меморіалом) загороджувало з півдесятка міліціонерів.

Концепція українського націоналізму, остаточно сформована у 20-30-ті роки, — це, у принципі триптих: Донцов („Націоналізм”) — Юрій Липа („Призначення України”) — Сціборський („Націократія”).

Питання треба ставити наступним чином: не “чому” зменшується кількість населення України, а “для чого”. Для чого?

Ви будете сміятися чи бодай іронічно кривити рота, якщо вам хтось скаже, що українське суспільство - на порозі великих перемін, на порозі РЕВОЛЮЦІЇ. Так, справді, багатьом вона не потрібна. Її бояться, її уникають, врешті-решт, над нею насміхаються. Ніхто не піде на барикади навіть з прапорами, не кажучи вже про важчі предмети…

Сьогодні вранці після серйозної розмови, яка відбулася в кабінеті у прем'єра Віктора Януковича, у відставку подала глава Держкомпідприємництва Інна Богословська. Вона пішла слідом за міністром економіки Валерієм Хорошковським (який колись перебував з нею в «Команді озимого покоління»), залишивши після себе так само, як і він, своєрідну пояснювальну.

Є люди в Україні, котрі висловлюють погляди, що закордонні українці не повинні висловлювати поглядів відносно політичного стану в Україні. Одначе, це не так просто. Ті, що журяться майбутнім України мають не тільки моральне право, але і обов’язок включитися по змозі в розбудову сучасної української держави.

Цілком може статись, що через декілька років одну помітну вулицю у столиці України перейменують у вулицю Героїв Тузли. Маю на увазі вулицю Банкову, де міститься наймогутніша за повноваженнями адміністрація країни. Якщо основні пішоходи цієї вулиці залишаться, так років на декілька, тими самими, зміна назви стане, сказати б, навіть органічною.

Група опозиційних депутатів парламенту відвідала Конституційний Суд, де мала розмову практично зі всім його складом на чолі з головою КС Миколою Селивоном.

Все, що наведено нижче, є суцільною алегорією, вигадкою та неправдою, а тому дійсності не відповідає. Решта є ненавмисними випадковостями суб’єктивного гатунку.