політологія

Значно вигідніше залишити Крим в складі України, ніж добиватися приєднання півострова до своєї території. Адже він не здатен самостійно себе забезпечувати енергоносіями і навіть водою.

На жаль, у Росії поняття самоповаги і самоствердження нерозривно пов’язане з приниженням іншого. Росія ніколи не була самодостатня, їй завжди був потрібен ворог, або раб для самоствердження. А це – не що інше, як комплекс неповноцінності. Україна – це приклад для Росії, якщо, звісно, Росія ще здатна чогось вчитися.

Київ – Військова експансія Росії у Криму, відмова Кремля вести переговори з новою владою у Києві, спотворення інформації про перебіг подій в Україні у російських ЗМІ, наміри Москви приєднати частини України до Росії (насамперед Крим) – все це змушує експертів визнати, що Росія розпочала агресію проти України. Фахівці зазначають, що для багатьох українців це стало «холодним душем», а наслідком стане прощання з міфами про Росію як про братню країну.

Поки політологи ведуть дискусії навколо майбутнього постфедеративного простору, останній редут євразійської імперії - піддані пана Путіна жевріють надією, що розпаду Росії ніколи не відбудеться, тому що цього просто не може відбутися. Логіка залізна. І як аргумент в їх підсвідомості зловісно засів «ядерний щит». Можна сказати, «ядерний аргумент» є останнім бастіоном психологічної стабільності і впевненості в існуванні могутньої держави - ​​покровителя і захисника сірих і убогих. І не дай вам Боже зруйнувати ядерний міф совків! Євразійці вмить перетворяться на пацаків з к/ф Г. Данелії «Кін-дза-дза!», Які позбулися своїх цаків. У психології ісконників помре остання надія захоплення чатланскої планети Плюк. Всі точки стабільності і надій на майбутнє, все, чим можна було пишатися перетворится в ніщо. Щоб не завдати ідейним будівельникам розвиненого євразійства душевної травми, раджу їм далі не читати!

Розв’язання кризи визначається розумінням її справжньої причини. Досі Росія і Захід боролися за те, щоб втягнути Україну у сферу свого впливу. Боротьба припиниться з набуттям Україною статусу нейтральної держави, завжди готової до рішучого самозахисту. Нейтралітет України в обмін на мир з Росією.

Російська влада боїться входження України в Євросоюз, адже це несе Росії великі економічні та воєнні загрози. Рішучі наміри щодо євроінтеграції, проголошені новим урядом України, по-суті, притиснули Росію до стіни, і це може спровокувати її на відчайдушні кроки з катастрофічними наслідками для усіх.

Чи потрібні Україні чужі позики? Аж ніяк! Виявляється - можна обійтися без них! – твердить голова правління Центру протидії корупції Віталій Шабунін (у статті «90 мильярдів гривень – у бюджет!», Алла Дубровик, «День», 26.02.2014 р.). Ӏ не «примарними» реформами, які потребують напрацювання, розробки та написання: необхідні закони вже зареєстровані у ВРУ.

Сили самооборони, які були підконтрольні опозиції, в першу чергу – ВО Свобода - вийшли зі складу самооборони напередодні і з'явилися на передовій лише ввечері 20-го, коли бойові дії вже закінчились. Теж такі собі герої останньої хвилини. Принаймні, під час бійки 18-го під Верховною Радою "Свобода" дивилася на все це збоку і на допомогу нашим не прийшла, хоча за планом мала б стояти в перших рядах.

Пропоную комплекс заходів, який можна назвати комплексом запобіжників як у короткостроковій, так і в довготерміновій перспективі. Перші з них – це люстрація та покарання організаторів політичних репресій. Другі – це громадський контроль над владними органами, вільне володіння зброєю, зменшення функцій держави та передача багатьох функції органам громадського суспільства.

У випадку повернення до Конституції 2004 року, тим більше у редакції політдуету "Батьківщина"-"Свобода", матимемо не парламентську республіку, як це означено юридичною мовою, а прем`єрську. Повнота влади всередині країни належатиме посадовцю під назвою "голова Уряду" ("голова Кабінету Міністрів"), а не тому кого ми звикли вважати Президентом з великої літери.

Ненависть до системи не гасять обіцянками і відстрочками. Бо ворогу не можна довіряти, — цей урок засвоїв не тільки Майдан, його засвоюють люди в різних куточках країни — від Волині до Донбасу. Перечитайте список загиблих, вивчіть географію смерті. Півтонни крові за те, щоб недоростки отримали іграшку серйозних парламентських повноважень Конституції 2004 року, а Янукович — перепочинок для зализування ран.

Відповідальність за забрані зараз на Майдані життя повинна розділити з нинішньою владою — українська політична еліта; бізнесова, яка думала тільки про своє збагачення; українська інтелігенція, яка нічого не навчилася після багатьох поразок; українська преса, за невеликим винятком… Партія регіонів – це гілка, тупикова гілка кучмізму, яка обломилась під вагою і власних, і попередніх помилок.

«Правий Сектор» від початку вигідно відрізнявся від опозиції ідеями й діями. Його вимоги були чіткі (повна і безумовна капітуляція влади, тимчасовий революційний уряд, звільнення всіх політв’язнів, в т.ч. й дореволюційних), не менш чіткою була й неучасть у переговорах з владою, яку «праві» цілком обґрунтовано вважали окупаційною і злочинною.

Якщо ви опозиція, але визнаєте закони цієї банди влади, то ви є співучасниками їхніх злочинів. Якщо ви разом із ними пішли до Верховної Ради, то ви співпрацюєте з диктатурою Януковича. Якщо ви визнаєте його легітимність як президента, то ви є його прибічниками. Якщо ви разом з Партією регіонів клялися дотримуватися Конституції цього злочинного режиму, то ідеологічно ви є однопартійцями. Якщо ви разом голосували за закон про вибори, за допомогою якого владу захоплюють шляхом шахрайства, то ви також є узурпаторами влади.

Не варто обманюватися: вони не перейдуть, принаймні масово, на наш бік. Ніколи. Вони щиро захищають ту систему, якої — плоть від плоті. І яка, працюючи на себе, працює на них. Учасники протестів для них — найсправжнісінькі "класові вороги". Адже вони протестують саме проти тієї системи, яка робить спосіб життя таких "силовиків" можливим.