Ріхард Яри (Рико Ярий) – провідний діяч ОУН, агент НКВД (+аудіо)

Попередні статті:

• Історія спецслужб – це історія їхніх провалів
• Геополітичні союзники
• Українська Держава – союзник Третього Райху
• Асиметрична відповідь: український фашизм
• УВО – ОУН: виховання нації
• Убивство Перацького: внутрішня диверсія
• Степан Бандера: Коротка біографія до 1934 року

Аудіоверсія: Ріхард Яри (Рико Ярий)

Ось що повідомляє Зиновій Книш – доктор права та політичних наук, від 1924 р. член Окружної команди УВО, від 1940 р. – член Проводу і секретаріату Проводу українських націона­лістів: «Ріхард Ярий походив з австрійської урядничої родини. Народився 1898 року в місті Ряшеві. Справжнє його прізвище писалося з-німецька "Ягри", Ярий — українізована його форма. Були чутки, що мав він у собі сліди жидівської крови, — батько Ярого мав бути вихрещеним мадярським жидом, а мати, з роду Полляк, теж жидівка-вихрестка — але того з цілою певністю ствердити не можна. Одначе щось мусіло бути на речі, бо партійні націонал-соціялістичні установи в Німеччині недолюблювали його й увесь час підозрівали, що його арійське походження не зовсім чисте, тримався він тільки завдяки своїм зв'язкам з військовими колами, що, як відомо, переважно стояли здалеку від партії»[1].

Служив в Українській Галицькій Армії. Був під слідством за спекуляції кіньми. У 1922 р. одружився з єврейкою на ім’я Рейзель Шпильфогель. Вступив до УВО, у 1923 р. переїхав у Берлін. Забезпечував зв’язок УВО-ОУН з німецькими військовими, через його руки йшло німецьке фінансування. Монополізував своє становище посередника і згодом став «незамінним». Підозрювався у присвоєнні значних сум.

«Фактично він був єдиним, хто отримав доступ до багатьох відділів Рейхсверу і мав там приятелів. Через нього надходила фінансова допомога для УВО від німецьких спецслужб, яка ніким крім Ярого не контролювалася. Навесні 1926 незадоволені цим особи з оточення Коновальця ініціювали фінансову перевірку Ярого. В.Кучабський і начальник розвідки УВО Осип Думін виявили безліч порушень і навіть зловживання коштами організації з боку Ярого. Справу про недостачу передали на розгляд суду УВО»[2]. Проте ці та інші звинувачення ніяк не закінчувалися оргвисновками, оскільки Яри монопольно утримував критично важливі для УВО-ОУН зв’язки з Вермахтом.

Близький до Коновальця Володимир Мартинець, який постійно спілкувався з Ярим, пізніше писав, що «він умів добре вести справи з іноземцями, особливо з німцями в інтересах УВО, знаючи коли потрібно застосувати демагогію і вигадку, а коли хитрість і нахабство. Яри купив собі віллу з садом в Фалькензее, передмісті Берліна. Спочатку він це приховував, пізніше видавав за спадок батька. Коли ж стало відомо, що у його батька не було нерухомості, став говорити що це спадок матері. Пізніше він говорив, що садиба – придане його дружини, що також не відповідало дійсності. Помітивши на дружині Ярого коштовності, багато хто замислювався про джерела його матеріального становища. З цього приводу серед націоналістів ходило багато чуток, висловлювалося навіть припущення про роботу Рейзель (після охрещення – Ельзи) на радянські спецслужби.

У квітні 1930 року Ярий встановлює зв'язок з англійською розвідкою, представника якої постачав інформацією з українських справ. Проте це тривало недовго і незабаром контакти припинилися через взаємну недовіру. Німецькі спецслужби підозрювали його також у співпраці з польською розвідкою. У картотеці польського посольства в Берліні він значився секретним інформатором. Однак поляки також не довіряли Ярому. Ясно, що Ярий обертався у своїй стихії і важко сказати з повною впевненістю, чиї завдання фактично він виконував. Швидше за все продаж інформації він зробив своїм бізнесом. Щоб створити собі певний імідж і авторитет, він ініціював у жовтні 1933 року дві публікації в берлінській газеті «Berliner Volkszeitung» під назвою «Українці у Вільмерсдорфі» і «Яри – вождь українців». В останній статті автор називав Ярого «українським Гітлером», що викликало жваве обговорення в українських емігрантських і німецьких колах»[3].

У цей час «у полковника Коновальця родяться перші сумніви і він зачинає відсувати Ярого від деяких справ. Ярий шукає опори в молодших членів ОУН, сіє в них недовір'я до ПУН і виступає в ролі протектора молодого нарибку та кандидатів на провідні становища»[4].

Можна сказати, що саме у 1933 році над Яри почали збиратися хмари. На початку року Гітлер став рейхсканцлером, тому німці стали ще прискіпливішими щодо «нечистого» походження Яри: «У 1933 році у зв'язку з постійними контактами Ярого з представниками спецслужб Німеччини, СД збирало про нього відомості, які виявилися обмеженими і суперечливими[5]. У картотеці IV відділу гестапо було внесено запис про те, що Ярий нав'язливо намагається вступити в контакт з генералом Еппом і підозрюється у шпигунстві. Для збору про нього даних до Польщі в 1934 році був відряджений таємний агент, який у своєму донесенні, ґрунтуючись на зібраних відомостях і записах у парафіяльній книзі міста Жешува, зазначив, що не виключена можливість прийняття ним прізвища від померлої сім'ї і фактично Ярий міг носити інше прізвище, так як запис у книзі не співпадає з записами в магістраті. Крім того у Жешуві була велика кількість жителів єврейської національності з прізвищем Яре»[6].

Отже, німці, англійці та поляки не довіряли Яри. З’явилася недовіра з боку Коновальця, ще раніше йому зовсім не довіряла стара гвардія УВО-ОУН. За співчуттям і підтримкою він звернувся до молодої генерації ОУН. Як ми вже знаємо з попереднього підрозділу,  «у 1933 році Ярий був лектором на курсах УВО в Данцігу з підготовки агентури. Регулярно виїжджав туди для проведення занять з розвідки і контррозвідки. На курсах в цей час проходив вишкіл Степан Бандера, якого Ярий зауважив, став його активно підтримувати і просувати. Радянський дослідник ОУН В.Уколов писав, що саме Ярий звів Бандеру з Ервіном Штольце, співробітником Абверу, як перспективного і здібного агента з задатками лідера. Бандера за підтримки Ярого став головою Крайової екзекутиви в Західній Україні і відстоював необхідність внесення в програму діяльності ОУН такої її форми як терор»[7].

Тут впадає в око суперечність: ОУН ставилась до терору як вкрай небезпечного засобу, а Німеччина не бажала терору проти Польщі, яка тоді була німецьким союзником. Якщо Яри вклав у голову Бандери ідею про необхідність і корисність для України терору проти Польщі, то в чиїх інтересах це було? Відповідь: в інтересах Москви.

24-річний Бандера і його такі ж молоді соратники були для Ріхарда Яри не союзниками, а інструментом, якого було зовсім не шкода. Ось що пише про нього Микола Сціборський у «Білій Книзі ОУН»: «Після І Конґресу Українських Націоналістів, механічно станув членом ОУН, хоч по істоті своїй нічого спільного з українським націоналізмом не мав, його не знав і не виявляв до нього жодного глибшого інтересу... Відчуваючи хиткість своїх позицій у Русі, Ярий з тим більшою настирливістю й систематичністю намагався їх скріпити — ввесь час витворюючи ситуації, розв'язка яких обов'язково вимагала б його безпосередньої співучасти, а одночасно враження, ніби він незаступний на своєму пості.

Для того він віддавна застосував методу відсепарування від акції, а то й цілковитої ліквідації тих членів ОУН, прикмети й дані яких давали йому підставу до побоювання, що вони можуть бути видвигнені організацією на його місце. Водночас з тим старався підбирати собі людей, матеріяльно узалежнюючи їх від себе і послуговуючися ними в своїх цілях не так у характері членів ОУН, як своїх особистих аґентів»[8].

На основі відомої інформації про Ріхарда Яри можна зробити однозначний висновок, що з самого початку його цікавила не українська справа, а власна вигода. Його особлива ефективність поясню­ється не стільки особистими талантами (в УВО-ОУН була ціла плеяда талановитих українців), а віртуозним застосуванням ХУЦПИ – супернахабної брехні, яка непідготовлену людину просто спантеличує та інтелектуально паралізує.

Як відомо, хуцпа є різновидом інформаційної зброї, яка більше двох тисячоліть плекалася серед євреїв і, за їхніми словами, є головним чинником їх конкурентоспроможності. Так, єврейський професор Алан Дершовіц у своїй книзі «Хуцпа» (1991) показав, що за своє панування і переважання у світі євреї повинні бути вдячні хуцпі – національній рисі єврейського народу – і не соромитися її. На його думку, особливо важливу роль хуцпа зіграла в підпорядкуванні євреями США[9].

Силу хуцпістам надає відповідна традиція виховання і моральна підтримка зі сторони своїх одноплемінників, які схвально сприймають супернахабні дії проти чужих як прояв особливої сміливості, відваги та винахідливості. На їхню думку, хуцпа – це властивість успішних людей.

Приблизно так і міркував Ріхард Яри. Він хотів гарно жити – і заради цього був готовий спокійно застосувати будь-які доступні засоби, без обмежень. «Ярий, без сумніву, був найяскра­вішою фіґурою розколу в сенсі обдарованости, політичного розуму і свідомої підлоти»[10].

Враховуючи, що інспірована ним диверсія з убивством Перацького була в інтересах Москви, можна припустити, що в 1934 р. Яри уже був московським агентом. Процес співпраці полегшувався тим, що протягом 1918–1938 років в Україні фактично була єврейська державність, чиновники у державних закладах нерідко спілкувалися між собою на ідиші[11], а найпоширенішим світоглядом серед світового єврейства був комунізм.    

ТРАНСФОРМАГЕНТИ

У кожній серйозній війні ведеться боротьба не стільки проти ворожої організації, скільки за перехоплення управління цією організацією. Якщо таке вдається, тоді організація діє в інтересах невидимого зовнішнього маніпулятора або знищує сама себе за допомогою власних ресурсів.

Перехоплення управління зазвичай відбувається за допомогою агентури, яка свідомо виконує накази зовнішнього керуючого центру. Проте ще ефективнішими є агенти, які це роблять несвідомо. Їх називають трансформагентами.    

«Трансформагент – будь-яка особа, що прийняла нав’язаний зразок думок і поведінки за сценарієм спецслужб у результаті відповідної трансформації системи її ціннісних критеріїв. Це будь-який випадок трансформування менталітету, способу життя, поводження або здоров’я людини на користь спецслужб за допомогою природно сформованих або спеціально створених обставин довкола неї»[12].

Трансформагент щиро переконаний, що діє правильно, і це робить його ще небезпечнішим руйнівником. Гарною ілюстрацією є художній фільм «Inception» (2010), що точно перекладається як «укорінення». Сенс фільму у тому, що людська підсвідомість не схильна сприймати чужі ідеї. Але якщо зародок деструкції непомітно вкорінити у підсвідомість, то він незабаром виросте в ідею і почне керувати людиною, причому вона вважатиме цю чужу ідею продуктом власної творчості. У фільмі розповідається про те, як сина власника надпотужної корпорації зробили трансформаген­том. Після цього він самостійно зруйнував справу всього життя свого батька, будучи твердо переконаним у тому, що виконує батьківський заповіт.   

Ярий, можливо, не віддавав прямі накази Бандері здійснювати політичні убивства. Бандера міг діяти самостійно, але ця його самостійність була спрямовувана і заохочувана Ярим. Сприятли­вим ґрунтом для укорінення деструкції були надмірні лідерські амбіції Бандери, обмежене уявлення про роботу організації, а також природне прагнення молодого чоловіка до подвигів. Тож достатньо було підкинути дрова у вогонь гордині і посіяти думку, що політичне керівництво ОУН занадто старе і пасивне, а ситуація вимагає дій швидких і радикальних. Гасло «Все і негайно!» добре відбиває стан революційної нетерплячки людей, які не розуміють складності проблеми.

ВНУТРІШНІЙ ВОРОГ

Ріхард Яри був корисний для ОУН, а ОУН була корисна для нього, адже на посередницьких послугах він серйозно збагатився: «Тоді, як для кожного члена ПУН революційна діяльність була зв'язана з матеріяльною скрутою, а іноді і зо злиднями, Ярий доробився двох маєтків, у Фалькензее коло Берліна і в Пріґніц коло Відня»[13]. Коли внутрішня перевірка виявила фінансові порушення у великих розмірах, Євген Коновалець вимагав у Яри повного фінансового звіту.

«Документи свідчать про схильність Р. Яри до інтриг та фінансових афер. Так, у листі від 13 травня 1930 р. до секретаря ПУН В. Мартинця Є. Коновалець писав, що в нього виник серйозний конфлікт з Яри "у фінансових справах" і що за його відсутності в Берліні "під проводом Яри творився був фронт проти мене"»[14].

Ще гостріший конфлікт вибухнув у 1938 році. «В переїзді до Роттердаму на фатальну зустріч з Валюхом-Яценком спиняється Голова ПУН у Берліні і жадає приготовити всі розрахунки на час свого повороту з Голляндії»[15]. Виявлення злочину вело до неминучого краху Яри. Вирішення проблеми він вбачав у ліквідації Коновальця і дестабілізації ОУН.

З Голландії вождь ОУН не повернувся. 23 травня 1938 року в Роттердамі московський агент Павло Судоплатов здійснив убивство Євгена Коновальця. Московська пропа­ганда звинуватила в убивстві німців, аж поки сам Судоплатов про все не розповів у своїх мемуарах[16].

Проте на зміну Коновальцю прийшов полковник Андрій Мельник, який зажадав від Яри негайного звіту. Єдине, що могло його врятувати – переворот в ОУН або створення нової організації. Таким клоном ОУН згодом стала ОУН (р) Степана Бандери.

Своє розслідування щодо особи Ріхарда Яри провів тодішній шеф розвідки ОУН – Федір Яцура. Він встановив, що «головним мотивом, чому Ярий вдруге піднявся організувати бунт проти Голови Проводу, було якраз намагання закрити свої грошеві зловживання і відхилитися від відповідальности за них, довівши до такого стану в ОУН, щоб не було нікого, хто міг би його до тієї відповідальности притягнути.

В мої руки дістав я різні документи до родоводу Ярого — метрики, легітимації і т. п. — і поробив з того репродукції та ствердив жидівське походження його і його жінки. Роздумуючи над тими особисто-родинними даними Ярого і його жінки, я бився з думками, чи не мав Ярий якогось відношення до большевиків, що таких людей ловили в цілому світі й запрягали їх до своєї роботи. Тоді звернув я увагу на дивний збіг обставин, що перша диверсія збігалася з побутом Павла Яценка-Валюха[17] в Берліні. Чи мав він до того якесь відношення? І чи не було яких контактів між ним і Ярим? Викрити цю справу — дуже тяжко, бо обидва вони надзвичайно спритні люди.

Аналізуючи ось так поведінку Ярого від найдавніших часів на підставі власної обсервації й оповідань інших осіб, що їх допитував я в тому часі немало, я щораз більше закріплювався в твердій своїй вірі, що ВСІ ІНШІ СПРАВИ ЯРОГО — ПОБІЧНЕ ДІЛО, І ЩО ГОЛОВНА ЗА НИМ ПРУЖИНА — ЦЕ НКВД. А через те головним майстром диверсії ані не самий Бандера, ані не його помічники з "Революційного Проводу", ані їхній опікун Ярий, ані безпосередні агенти з німецької контррозвідки — нитки її збігаються в далекій Москві за грубими мурами енкаведівської централі.

Німці звільнили Львів від большевиків. Щойно недавно зголосилися до нашого Проводу два українці, що були колись комуністами, а тепер досить мали уже большевизму й були щасливі, що вирвалися звідти з цілою шкурою. Розказували вони багато зо своєї давнішої діяльности — вони були кур'єрами Комінтерну — між іншим подали, що контактувалися і з Ярим і з жінкою Ярого, що жінка Ярого була агенткою Комінтерну ще від 1924 року, а через неї дібралися большевики і до Ярого, що став таким же агентом від 1926 року»[18].

Федір Яцура також встановив, що Ріхард Яри був інформатором польської контррозвідки під псевдо «Ярослав Барановський». На цій підставі з подачі Ріхарда Яри були висунуті фальшиві звинувачення у зраді проти реального Ярослава Барановського — секретаря Проводу ОУН з 1933 року, довіреної особи Євгена Коновальця. «Тут Ярий відвернув звичай, що вживався тоді в ОУН за границею, де в переписці й контактах між собою члени ПУН вживали назвищ різних українських галицьких діячів, як Куницький, Дмитро Левицький, Луцький, Целевич і т. п. Ярий узяв собі для тої цілі назвище Ярослава Барановського, та ще й з тією єхидною метою, що коли впаде колись ОУН на сліди тих інформацій — буде в неї підозріння на Ярослава Барановського і таким чином і від себе відверне він увагу, і зверне підозріння на Барановського, якого ненавидів з усієї душі» (там само). Оце і є хуцпа – супернахабна брехня, у саму можливість якої відмовляється вірити свідомість нормальної людини. Додамо, що Ярослава Барановського бандерівці вбили у Львові 11 травня 1943 року.