Що робити зі звільненими ментами?

Проте, як би не відбулось реформування — за радикальним “грузинським” сценарієм, коли було одразу звільнено всіх правоохоронців і створено повністю нову систему , чи методом поступової кількаразової переатестації, коли на кожному етапі вимоги до правоохоронців стають все більш жорсткими — в будь-якому разі у весь ріст постане проблема, про котру зараз практично ніхто не хоче думати.

На вулиці без роботи (і відповідно без коштів для існування) опиняться десятки тисяч людей, яких характеризують наступні чинники:
- вони нічого не вміють робити, тобто переважна більшість не володіє жодною “цивільною” спеціальністю.
- вони звикли безкарно застосовувати насильство і вирішувати багато питань саме із застосуванням насильства.
- навіть якщо вони розуміють, що їх звільнили справедливо і законно, то все рівно вони ображені на світ, живуть з почуттям образи, “загнаної внутрь” агресії, а якась частина ще й з бажанням помсти.

До цього  треба додати, що переважна більшість роботодавців категорично не хочуть брати до себе в трудові колективи колишніх міліціонерів. Зараз рядок біографії “робота в правоохоронних органах” практично став такою ж чорною міткою, як і “відбування покарання у місцях позбавлення волі”.

Фактично, для колишніх міліціонерів єдиним можливим місцем працевлаштування можуть бути різноманітні охоронні фірми. Але по-перше, охоронних фірм на всіх звільнених не вистачить, а по-друге, разом з реформою правоохоронних органів явно будуть відбуватись і зміни в роботі охоронних фірм. Адже ні для кого не секрет, що сьогодні якась частина охоронних фірм насправді є прикриттям для злочинних угруповань, що займаються здирництвом і рейдерством.

От що буде, якщо на вулиці опиняться десятки тисяч ображених, звикших до насильства, нічого невміючих безробітних? Вірно — отримаємо дикий спалах злочинності.

Тому будь-хто, хто зараз йде до влади (чи то офіційна опозиція, чи то “несистемна” опозиція, чи то якась “інша сила”), повинен мати в своїй "дорожній карті дій" і програму соціальної адаптації звільнених міліціонерів.

На одній з конференцій TED мені довелось вислухати доповідь про соціальну адаптацію колишніх засуджених. Це дійсно велика проблема. В Україні “сидить” біля 200 тисяч чоловік. Значна кількість з них хочу повернутись до нормального законослухняного життя. Але... Хто з роботодавців захоче узяти в трудовий колектив колишнього з/к? Одиниці. І люди, які хочуть стати нормальними, не можуть знайти роботу, залишаються без засобів існування, і врешті-решт фактично вимушено йдуть на повторний злочин.

Держава цю проблему не помічає, і соціальною адаптацією колишніх ув’язнених займаються окремі громадські організації. Вони створюють спеціальні соціальні мережі для колишніх ув’язнених, котрі намагаються повернутись у нормальне життя, бази даних фірм, котрі можуть брати на роботу за рекомендацією цієї ГО колишніх засуджених, благодійні фонди, кошти яких використовуються на навчання колишніх ув’язнених новим професіям тощо.

А от про колишніх міліціонерів не дбає ніхто.

Тому ті, хто йдуть до влади повинні бути готовими створить систему соціальної адаптації десятків тисяч звільнених міліціонерів.

- необхідно забезпечити їм прожитковий мінімум на увесь період соціальної адаптації.
- необхідно розробити (і матеріально забезпечити) спеціальну програму психологічної реабілітації звільнених міліціонерів.
- необхідна програма їх навчання “цивільним” професіям. Тут треба використовувати не тільки окремі “курси” при центрах зайнятості, а задіяти усю систему професійно-технічної освіти, а також якусь частину вишів. Розробити систему заохочення навчальних закладів до участі у навчанні колишніх міліціонерів “цивільним” спеціальностям.
- цілком можлива і програма заохочення переїзду в закинуті села, яка передбачає звільнення від податків на якійсь час і допомога (організаційна і матеріальна) з переїздом, будівництвом житла, орендою сільгосптехніки, постачання посадочного матеріалу та добрів тощо.

Звичайно, у мене немає повної комплексної програми соціальної адаптації колишніх міліціонерів, велика кількість котрих незабаром “вихлюпнеться” на наші вулиці. Проте ця проблема дуже скоро постане у весь ріст. І самий перший крок до її вирішення — це її принаймні озвучити.