У нього не було нічого зайвого - про Сашка Білого

Він взагалі не любив зайвого. На прощання і похорони приходили різні, настільки різні люди, що уявити їх разом в одному місці було просто нереально. Бариги з ринку в шкірянках, напівкримінальні зі шрамами на черепах, теж у шкірянках і спортивних штанах, екс-зеки просто в спортивному, чечени з довгими бородами і всі в чорному, унсовці в американській армійській формі, ті, що ветерани і 14-16-ти річні в берцах, чорних штанах, котрі сліз не стримували.

Правий сектор - людей десь 500, майже весь, здається, окрім Яроша, був у бронежилетах, у них вони на поминках потім сіли їсти з усіма своїми раціями і іншими важкими предметами, жінки-рухівки з промовами з надривом на кладовищі, чого б Білий точно б не схвалив, м’яко кажучи, увесь в сльозах стояв начальник місцевого ДАЇ, 20 священиків на чолі з владикою правили панахиду.

Ярош говорив лише на поминках і лише до своїх, нікого зайвого. Бабусі на кладовищі заламували руки: з ним нам було в місті спокійно. Сусіди бідкалися, що Білий завтра зрання зі свого балкону не кричатиме їм: робіть щось. Співкамерники згадували, як в Лук’янівському СІЗО він не зважав ні на які тюремні правила, ходив в футболці з написом Чечня і ніхто його не чіпав, всі боялися. А Юра, коли Білий прийшов в камеру вперше, назвав його тупим, той підняв Юру за шию на півметра, і Юра зрозумів, що з Білим так ніззя говорити. Саме розповіді Білого про УНСО заохотили його співкамерника Юру вступити пізніше в цю організацію.

Сбушники приходили не так слідкувати, як віддати честь. Білий взагалі по смерті виглядав ще грізніше, обличчя його трохи розпухло і схожий він був на бізона. Його несли центром міста, і для цього перекрили рух, колони УНСО і правого сектора рухалися по обох боках, коли дощ почав періщити так, що все промокало за хвилини, ніхто з них навіть не ворухнувся. З калашів, коли труну опустили в яму, стріляли тричі в повітря. Одним з нових гасел на похороні стало: герою тричі: слава, слава, слава, ворогам тричі: смерть, смерть, смерть.

Жінок майже не було, але про них шептали як про тих, хто роками в своїх квартирах то шили прапори, то переховували якихось чеченців, то чистили зброю. Кожен з тих, хто прийшов до Білого, був вартий окремого сюжету, окремої історії, а історії їхні можна було слухати безкінечно. Найяскравішими були ті - зі слідами від куль на головах і простреленими ногами - всі, що постраждали 18-20-го лютого, всі, котрі тягли своїх мертвих побратимів з Інститутської. Вони могли б бути героями, якби тоді снайпери цілилися в них ретельніше, але так сталося, що зараз вони живі і на похороні Білого, тому героями вже бути не можуть, лише бандитами.

Про смерть говорили мало, всі згадували, що Білий, побачивши джипи на подвір'ї Карасів, наказав охоронцям: врозтіч. Ми ж побачили копії журналів, в яких зброя - його макаров і калашников офіційно зареєстровані на нього ( і він навіть сплачував штрафи в розмірі 57 гривень за те, що носив без чохла АК), і оскільки його калаш забрали з машини при затриманні, то Володя поцікавився: а його повернуть тепер, коли ми покажемо офіційний документ?

"Нащо тобі зараз той калаш?", - запитала я.

"Ти не розумієш, Білий хотів би знати, де зараз його калаш, він би за нього хвилювався".

Таборовий Збір УНА 29.06.1991 року, ще без УНСО. УНСО народиться 19 серпня, через 51 день. А через 52 дні розсиплеться СССР. Сашко тримає освячений ніж, на якому УНА давало присягу на вірність Україні.