Костянтин Боровой: "Розпад Росії неминучий". Що робити українцям?

Альбац є авторитетним у Росії інтелектуалом і, так би мовити, професійним дослідником хвороб російської держави – її докторська дисертація присвячена темі впливу бюрократії на державну політику.

…ще раніше тією чи іншою мірою можливий розпад Росії визнали колишній радник Бориса Єльцина Михайло Хазін, публіцисти Костянтин Крилов, Сергій Кургінян і Максим Калашников, колишній віце – прем'єр Єльцина Григорій Явлінський, академік Юрій Пивоваров, заступник директора інституту прикладної математики ім. Мстислава Келдиша РАН Георгій Малінецький, культуролог Ігор Яковенко, екс – радник президента Путіна з економічних питань Андрій Ілларіонов, член наукової ради Московського центру Карнегі Олексій Малашенко, директор Інституту демографічних досліджень Ігор Бєлобородов та нші.

А буквально днями саме такий сценарій у двох публікаціях обґрунтував економіст Костянтин Боровой. Він знає механізми розпаду великих держав не лише в теорії, адже з кінця вересня 1991 року був членом Ради з підприємництва при президентові СРСР Горбачові. І в пострадянській Росії Боровой є однією зі знакових постатей – керівник Російської товарно – сировинної біржі, член Ради з підприємництва при президентові РФ, співголова Фонду зовнішньої політики РФ…

ЧОМУ ТАК?

Ви прогнозуєте невтішне майбутнє російської держави. І які підстави маєте для висновків?

Я вважаю, що в нинішній ситуації збереження єдиної держави практично неможливе. Нинішній спосіб управління центром територіями – це управління "методом" розподілу грошей. І тільки – но виникне брак цих ресурсів і регіонам доведеться виживати самостійно – все.

А до того все йде, адже ефективність економіки стрімко падає, а ситуація на світовому ринку енергоносіїв також демонструє передумови для зниження цін на нафту і газ (особливо на газ).

Що вже казати про численні національні автономії. Особливо, коли йдеться про Північний Кавказ – Чечню, Дагестан та інші регіони, де вже нині встановлено специфічний режим управління. В останні роки ці регіони функціонують за принципом: демонструємо лояльність Москві пропорційно до суми перерахованих нам дотацій, а самі живемо, як хочемо.

Зрозуміло, що така суто споживацька система відносин із центром розсиплеться, щойно Москва припинить відкуповуватися щедрими дотаціями.

Наскільки стрімким може бут цей процес?

Гадаю, що він відбуватиметься у два етапи. Спочатку реальна автономізація регіонів внаслідок економічної неспроможності центру. А потім повне відділення всіх, хто виявиться на це здатним. Наголошую, наразі ситуація більш – менш заморожена тільки завдяки відносно високим світовим цінам на нафту, які цьогоріч зростали не так через глобальну економічну ситуацію, як через нестабільність у Єгипті, Лівії, ситуацію довкола Сирії. Однак стратегічні прогнози розвитку ринку на найближчі роки досить переконливо вказують на зниження цін на енергоносії. Цей процес вже почався.

Не буду заглиблюватися в національно – гуманітарну політику, а наголошую на тому, що бачу як економіст.

По суті, ця ситуація повторює ту, що передувала розпаду Радянського Союзу. Ніяких висновків із того фіналу не зробили.

Що ви маєте на увазі?

Росія залишається імперією старого, консервативного типу – з колоніями. Але в сучасному світі така імперія існувати не може. Тому цілком закономірним розвитком подій є її розпад.

Виникає запитання: якщо модель держави неадекватна часу, а для розпаду достатньо нового загострення економічних проблем, то чому Росія не розпалася ще в суперскладних економічно 90 – х?

У 90 – х цей процес почався. Тоді імперія почала розпадатися. Маємо розуміти, що це лише для окремої людини двадцять років – великий період. Історично ж це небагато. Насправді процес розпаду радянської колоніальної імперії ще триває. Кремль так і не вийшов на якусь нову, ефективну модель функціонування російської держави чи пост – РСФСРівського простору.

Путін, по суті, реконструював у межах Росії колишню модель управління СРСР. А реконструювати неефективну політичну модель ( і в сенсі адміністративно-територіальному, і в сенсі відносин влада – суспільство) – це якраз і означає створювати передумови для розпаду такої імперії. Тим паче, що маємо повторення не тільки внутрішньої імперської моделі, а й зовнішньої політики. Оці безперервні зусилля підкорити всіх довкола – Молдову з "опікою" над тамтешнім Придністров'ям, Грузію з імперським "піклуванням" про її автономії Абхазію і Південну Осетію, про Україну, звичайно ж!...

В умовах, коли Кремль не має змоги ефективно управляти навіть нинішньою Росією, цей імперський комплекс стає фактично самовбивчим. Бо замість вибудовування моделі відносин, які стають джерелом економічної вигоди для всіх сторін ( як це є великою мірою в ЄС), ми бачимо марнування зусиль і ресурсів на нові ігри.

Цей інстинкт захоплення та упокорення якомога більше територій створює як довкола Росії, так і в самій Росії абсолютно несприятливу економічну і психологічну ситуацію. Ну от скажіть, Литва – же член Євросоюзу і член НАТО, хіба не очевидно, що вже час заспокоїтися щодо неї? Але ж ні, замість використання цієї країни як одного з каналів вибудовування вигідних економічних процесів з ЄС відбувається свідоме гальмування співпраці, якісь нервові рухи. Як наслідок, Литва будує термінал для прийому танкерів зі зрідженим газом, а Росія зазнає від того колосальної економічної шкоди.

З іншого боку, хіба не Путін повернув державі керованість і стабільність, яких Росії бракувала в 90 – х?

Це ілюзія. Насправді, як не дивно, умови для майбутнього розпаду створив саме Путін. Започатковану за Єльцина реальну федералізацію регіонів, можливо, попередницю створення конфедерації на території Росії, зупинив Путін. Паростки економічної та політичної незалежності регіонів ( підвищення їх ефективності в конкуренції, реальне зростання авторитету регіональної влади) були задушені нещадно.

Доля Росії, яку створив Путін, не може бути іншою, ніж доля СРСР, - це закон історичного розвитку, а не чиясь зла або добра воля.

Так, після Єльцина світові ціни на нафту скочили в кілька разів, і Путін мав змогу запропонувати громадянам своєрідну угоду – обмін свободи на відносну економічну стабільність. Але тринадцять років вельми специфічної стабільності добігають кінця. Модернізована модель радянського правління наближається до свого логічного фіналу.

Якщо за Єльцина для такого – сякого функціонування держави вистачало дев'яти доларів світової ціни за барель нафти, то тепер нормальний бюджет зліпити не виходить навіть при 110 доларів за барель. А що буде після відчутного зниження цін на енергоносії у світі?

Інакше й не може бути – у Росії все неефективне і корумповане. Бізнес просто гине. Нині близько 90% держбюджету забезпечують газ і нафта. 90%! Це – глухий кут.

ХТО І КОЛИ

Які осередки потенційного розпаду держави на сьогодні намітилися?

Зрозуміло, Кавказ. Цілком самодостатній економічно Далекий Схід. Сибір, що вже нині має інтенсивні відносини з Китаєм і їх є ще куди розвивати. Якутія ( Республіка Саха) здатна недорого придбати собі навіть армію, коли в центру виникають проблеми з фінансуванням федеральної.

Північно – західні території вже нині активно співпрацюють з Фінляндією, мають безвізовий режим з цією країною. Я спілкувався з тамтешніми людьми – у них переважно європейські, західні орієнтири.

Щодо балтійського анклаву Росії – Калінінградської області (колишня Східня Пруссія на чолі з містом Кенігсбергом. – ред.), то цей регіон відгороджений від основної території РФ трьома балтійськими державами і Білоруссю, там формальне рішення про відокремлення від Росії може визріти й бути ухвалене в будь – який момент буквально за кілька днів. Люди там вже давно не почуваються Росією і живуть де – факто в Євросоюзі, яким оточені зусібіч і з яким мають кращу, ніж із "материковою" Росією, комунікацію.

Як не парадоксально, на перший погляд, одним з найактивніших осередків майбутнього вибуху сепаратизму стануть південні регіони, де нині начебто найбільший російський націоналізм, – Краснодар, Ставрополь. В останніх, що є сусідами Кавказу, сформувалися свої специфічні претензії до центру – вони вважають, що нинішня російська держава перестала бути комфортною для етнічних росіян.

Просте, але дуже важливе запитання: "Коли?"

Я вже писав: до моменту доконаного факту розпаду і до моменту його юридичного оформлення можуть минути десятиліття або місяці, а можливо – лиш дні.

Наприклад, детонатором можуть бути міжнаціональні зіткнення, які стають дедалі частішими. Майже безсумнівно ці процеси запустить різке зниження ціни на нафту. Якщо ціна на відносно тривалий період опуститься, скажімо, до 80 доларів за барель, тут почнуться дуже важкі процеси.

Але Росія як держава має одну з найбільших у світі армій та один з найбільших поліційних апаратів! Невже не упокорить сепаратистів?

І що з того силового апарату? У складних економічних умовах впаде рівень фінансування і силового апарату, а в таких умовах суттєво знизяться його лояльність і дієздатність.

На вашу думку, для народів Росії розпад РФ у її нинішній формі – поганий чи добрий фінал?

Як і розпад Радянського Союзу, це буде економічною і психологічною катастрофою для багатьох людей. Навряд чи обійдеться, як я вже сказав, без серйозних етнічних і навіть військових конфліктів.

А що означатиме такий розвиток подій для сусідів?

Для сусідів, зокрема й для України, це високий ступінь нестабільності на кордоні. Як ви розумієте, це потоки зброї, яка тут буде неконтрольовано переміщуватись. Це – біженці, безумовно. Для України Росія є дуже важливим ринком, отож економічна дезорганізація там означатиме серйозні збитки для вас. А в разі болісного розпаду країни ваша держава впродовж місяців втратить цей ринок збуту, і ще невідомо, за який час і якою мірою його вдасться відновити. Зате для сусіднього Китаю це можливість розширити контрольовані території.

З іншого боку, є очевидні позитивні моменти. Зникнення ще однієї імперії і останнього впливового диктатора Європи у віддаленій перспективі, звичайно, сприятиме більшій стабільності, спокою у світі взагалі.

Андрій Ганус, газета "Експрес", №123, (07 – 14).11.2013 р.

Незважаючи на те, що тверезо думаючі і відомі в Росії та за її межами люди, в яких голови не забиті імперською маячнею, говорять про серйозні внутрішні вади своєї Батьківщини, офіційна Москва на чолі з самодєржцєм всія Россіі Владіміром Путіним, нехтуючи власними внутрішніми проблемами, активно намагається заглушити їх зовнішніми експансіоністськими акціями і підминати під себе чужі країни, постійно лізучи туди, куди її ніхто не просить. Одних "прінуждаєт к міру", других, в т. ч. і Україну, "прінуждаєт к дружбє". Що ж це за "дружба" така, яка нав'язується силою, тиском, шантажем, торговими війнами?! І кому така "дружба" потрібна?!

Якщо вона потрібна Віктору Януковичу, щоб втримати при владі свій внутрішньоокупаційний режим України (яскравим підтвердженням його окупаційності єзаконодавчий "бєспрєдєл", здійснений у Верховній Раді України 16.01.2014 р.("чорний четвер") за московським зразком регіоналами разом з їхніми прихвостнями: комуністами, пристосуванцями і смердючими "тушками"), то однозначно, що українському народу це не потрібно: ні така "дружба", ні такий режим.

Українці заслуговують гідного життя (не такого, як зараз, і не такого, як в тайожному союзі) на своїй рідній землі – життя, яке мають заможні і вільні народи західного світу, зокрема нашого безпосереднього сусіда – Європейського Союзу: високі зарплати і пенсії та інші соціальні стандарти, верховенство права, свобода слова, незалежні та справедливі суди, рівність усіх перед законом.

Щоб цього всього досягти, український народ має бути повноправним господарем у своєму власному домі, а тих, хто йому заважає з середини, він має позбутися, відправивши на смітник історії. Позбутися рішуче і назавжди через масові акції громадянської непокори, провівши також повномасштабну люстрацію в усіх сферах суспільства! Досить нам терпіти знущання над собою з боку різноманітного сміття – окупантів та їхніх явних і прихованих союзників, московської "п'ятої колони", пристосуванців і гнилих "тушок", жлобів, хамів і різномастих покидьків, які блюзнірськи плюють на Конституцію України, на Закони України, але цинічно закликають нас, щоб ми самі дотримувалися українського законодавства, коли вони нас гноблять, принижують і лупцюють беркутівськими кийками. Терпінню наступає край!

"Наше" сміття – непотріб ("Раби, подножки, грязь Москви…") під ковпаком сміття московського – нинішніх кремлівських царедворців – імперіалістів разом тільки заважають і шкодять на шляху впровадження в Україні високих європейських стандартів життя. Але якщо це "українське" сміття таке миле Московському Кремлю, то хай забирає його собі, примножуючи власні сміттєві запаси. Хоча я сумніваюся, що непотріб комусь потрібен, особливо – з поза своїх меж, хай і, з московської точки зору, "меншобратівський – малоросійський": навіть офіційній Москві. Сміття ж бо!

А їй потрібна Україна, яку весь наш народ разом має захистити від всього цього, разом взятого, різнобарвного сміття з його агресивними смородами – спробами затягнути назад у московське ярмо. Ми вже там були. Досить! Чуже сміття нам не потрібне. А зі "своїм" маємо впоратися самі і якнайшвидше, щоб воно не отруювало українське суспільство!