У повній протиріч Європі з'явився ще один порушник спокою. Цього разу це не кризові південні країни, а успішна Швейцарія. З травня держава, що не входить до складу Євросоюзу, вводить квоти на приплив робочої сили з усіх країн ЄС – так 24 квітня вирішив швейцарський уряд. До цього часу такі обмеження діяли лише для восьми новачків Євросоюзу – країн Балтії та Східної Європи.
Обурені єврочиновники поспішили вказати альпійській країні на порушення домовленостей про вільне переміщення людей. Однак Швейцарія без натяків заявила, що має право подбати про власну безпеку. "Для нас не стоїть питання про те, подобається це Євросоюзу чи ні", – наголосила Симонетта Соммаруга, міністр юстиції і поліції Швейцарії.
Говорити в такому тоні з Брюсселем Берну дозволяє впевненість у власному добробуті і небажання його втратити.
Так, незважаючи на майже повну відсутність корисних копалин і світову кризу, швейцарська економіка почуває себе чудово. За даними Міжнародного валютного фонду (МВФ), Швейцарія посідає восьме місце у світі і третє в Європі за рівнем ВВП на душу населення ($ 45 тис.). Краще справи йдуть лише в крихітному Люксембурзі, а також у Норвегії, що експортує енергоносії.
Згідно з прогнозами МВФ, у 2013 році швейцарський ВВП повинен зрости на 1,3%. Навіть для локомотива європейської економіки Німеччини цей показник буде вдвічі нижчий (0,6%), а у Франції взагалі негативним – падіння складе 0,1%.
Крім того, журнал The Economist назвав Швейцарію найкращим місцем для того, щоб народитися. З'явитися на світ швейцарцем варто не тільки через багатства країни і її населення, а й з багатьох інших причин, серед яких значний рівень довіри до держінститутів, низькі показники злочинності і навіть висока якість сімейного життя.
В основі швейцарської політики лежить пряма демократія – часті референдуми, на яких громадяни можуть пропонувати поправки до конституції і накладати вето на закони, прийняті парламентаріями. Не менш важливу роль відіграє і децентралізація влади: кантони і муніципалітети, на які розділена країна, мають максимальні повноваження у вирішенні місцевих проблем, а більшість податків йдуть до місцевих бюджетів.
Тутешня політична система дійсно унікальна і багато в чому є запорукою місцевого добробуту. Томіслав Мілич, викладач політології в Бернському університеті, не може стримати усмішки, розповідаючи про те, як його дружина, уродженка Житомира, рік тому вперше взяла участь у швейцарському референдумі. Тоді на кону стояло питання про збільшення мінімальної щорічної відпустки з чотирьох до шести тижнів.
"Вона [дружина] зовсім не розуміла, як люди можуть проголосувати проти такої чудової ідеї, – розповідає Мілич. – І її здивування було дуже великим, коли практичні швейцарці відхилили ініціативу, вирішивши, що стільки відпочивати їм буде невигідно".
Для участі в таких загальнонаціональних референдумах з найрізноманітніших проблем – від заборони на будівництво мінаретів до збільшення годин навчання музиці в школі – жителі Швейцарії приходять на виборчі дільниці чотири-п'ять разів на рік.
При цьому безліч питань вирішується на рівні місцевого самоврядування. Політичне життя в кожному з 26 кантонів і напівкантонів країни визначається власними правилами – законодавством і конституцією – й органами влади в особі місцевих урядів і парламентів.
Але найбільше швейцарці пишаються винайденою ними "магічною формулою" – принципом формування уряду країни, який залишається незмінним ось уже півстоліття.
Дві партії, що набрали на виборах найбільшу кількість голосів, отримують по два місця у федеральній раді, решта – по одному (загалом призначаються сім міністрів). Це приводить до того, що в країні немає опозиції у класичному розумінні цього слова, зате у прийнятті рішень беруть участь всі великі політсили.
Саме з міністрів швейцарський парламент щороку обирає президента, хоча функції глави держави виконують колективно всі члени уряду. Оскільки президентська каденція обмежується одним терміном, за чотири роки роботи федеральної ради на символічному посту встигають опинитися представники більшості партій. За словами Мілича, через це багато швейцарців просто не пам'ятають імені свого президента.
Загальний консенсус від місцевого до загальнодержавного рівня є гарантією миру і спокою в країні, де одночасно співіснують чотири мови (німецька, французька, італійська та ретороманська) і дві християнські конфесії – у Швейцарії живе приблизно рівна кількість католиків і протестантів.
Мер швейцарського Муртена Крістіан Брехбюль розповідає, що в його місті більшість населення розмовляє німецькою мовою, в той час як у кантоні Фрібур, де воно розташоване, переважає франкомовне населення. Але оскільки місцеві громади самостійно вирішують питання освіти та культурного життя, це дозволяє уникати конфліктів на мовному ґрунті.
На вулицях містечка дійсно постійно чути то місцевий діалект німецької, то французьку мову. А вивіски і покажчики кількома мовами – повсюдне явище у Фрібурі, та й у всій Швейцарії. Це не заважає жителям не тільки чудово розуміти один одного, але й залишатися незмінно привітними в спілкуванні.
Одне на всіх у країні і побутове благоденство. Згідно з даними Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), що об'єднує найрозвиненіші держави світу, 87% швейцарців вважають, що у них відмінне здоров'я. Це четвертий показник серед 34 держав ОЕСР.
При цьому середня тривалість життя тут становить 82,6 року. Довше в ОЕСР живуть лише японці – 83 роки. А місцева система охорони здоров'я, за оцінкою Legatum Insitute, займає почесне третє місце у світі. Але щедре забезпечення соціальної сфери та економічний добробут Швейцарії ґрунтуються зовсім не на сирі та молочному шоколаді, іронізує Келін.
Одне на всіх у країні і побутове благоденство. Згідно з даними Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), що об'єднує найрозвиненіші держави світу, 87% швейцарців вважають, що у них відмінне здоров'я. Це четвертий показник серед 34 держав ОЕСР.
При цьому середня тривалість життя тут становить 82,6 року. Довше в ОЕСР живуть лише японці – 83 роки. А місцева система охорони здоров'я, за оцінкою Legatum Insitute, займає почесне третє місце у світі.
На банківський сектор Швейцарії, який заслужив репутацію найнадійнішого у світі, сьогодні припадає до 12% ВВП країни. А за оцінками Асоціації швейцарських банкірів Swiss Banking, разом зі страховим бізнесом і непрямими доходами фінансовий сектор забезпечує п'яту частину ВВП.
Ще однією важливою статтею бюджету є медицина, яка дає 11% експорту. Крім того, Швейцарія заробляє більше за всіх у світі на експорті знаменитих годинників – близько $ 20 млрд на рік, що вдвічі перевищує показники Гонконгу, який іде за нею, і становить майже половину прибуткової частини бюджету України на 2013 рік.
Правда, за високу якість життя швейцарці платять втридорога: ціни тут перевищують середній показник по ЄС на 61,8%. Найпростіший перекус – дві піци і два пива – у Берні коштує трохи більше $ 50, чашка кави – близько $ 5, а обід на двох у звичайному ресторані – близько $ 100. На комунальні послуги йде $ 200-300 щомісяця.
Такі ціни бентежать не тільки приїжджих. Навіть за середньої зарплати близько $ 6 тис. багато витрат можуть дозволити собі лише з натяжкою і самі швейцарці. Так, у приватних бесідах вони визнають, що за всієї зручності громадського транспорту – він тут ходить з ідеальною точністю – на річний проїзний вартістю понад $ 3 тис. розщедриться не кожен.
Шлях Швейцарії до достатку не такий вже й безхмарний, як може здатися на перший погляд. Відбутися у своїх нинішніх кордонах альпійська країна змогла завдяки військовим конфліктам, нагадує Келін, – перш за все завоюванням Наполеона, що дало початок центральному управлінню розрізнених до цього кантонів.
Зіграла свою роль і громадянська війна 1847 року, що покінчила із сепаратистськими настроями Зондербунда – таємного союзу семи кантонів, що відмовилися підкорятися рішенням загальносоюзного сейму.
Стаття подана з незначними скороченнями
"Загальний консенсус від місцевого до загальнодержавного рівня є гарантією миру і спокою в країні, де одночасно співіснують чотири мови (німецька, французька, італійська та ретороманська) і дві християнські конфесії – у Швейцарії живе приблизно рівна кількість католиків і протестантів."
- чи можливо в Україні досягти такого консенсусу ?
Комментарии
"Загальний консенсус від місцевого до загальнодержавного рівня є гарантією миру і спокою в країні, де одночасно співіснують чотири мови (німецька, французька, італійська та ретороманська) і дві християнські конфесії – у Швейцарії живе приблизно рівна кількість католиків і протестантів."
- чи можливо в Україні досягти такого консенсусу ?
Думаю, можливо, якщо децентралізувати владу.
Якщо децентралізувати існуючу владу і саму спотворену систему. Добре, що вони на цей час і самі майже впоралися із цим.