Внутрішній ворог: Ширка 2014

Історія повторюється. І, оскільки ми живемо в цікавий час, вона робить це все частіше.

В 2009 році клан Януковича та клан Тимошенко уклали таємний договір, розділивши країну на двох до 2029 року. Завдяки Сергію Лещенку ми маємо неспростовні документи, що це доводять. Лідери кланів виходили з того, що змова дасть їм більше аніж боротьба. І поділили все – від посад до виборців. Виборців, звичайно, ні питати, ні навіть інформувати про таку угоду не вважали за потрібне. Громадян щедро годували брехнею, пояснюючи весь цей непотріб необхідністю «врятувати країну». В останній момент майбутній диктатор вирішив кинути свою партнерку і взяти всю владу собі.

Всього лиш 2 місяці тому тодішні опозиційні лідери разом з представниками Європи підписали з Януковичем ганебний договір. Договір передбачав збереження влади за тодішнім президентом щонайменше до кінця цього року, збереження його клану у владі та фактичну недоторканність цих істот в майбутньому. Опозиціонери отримували свій шмат влади. Європа – можливість зіграти миротворця. І лише сотні загиблих, поранених та скалічених патріотів не отримували нічого. Що з того, що кров героїв ще вкривала Інститутську? Учасників переговорів це не цікавило. Адже це була не їх кров.

Договір був не лише ганебним. Він був ідіотським. Диктатор був фактично переможеним. Останні вірні йому підрозділи тікали з Інститутської, відстрілюючись. Це була майже перемога. І це розуміли майже всі окрім перемовників.

А от брехати перемовники вміли завжди. Насправді, це єдине що вони вміли та вміють. Тому угоду разом зі своїми партнерами незмінно подавали як вимушену для … «порятунку країни».
На щастя, тоді було кому розірвати угоду. Від імені Майдану це зробили Парасюк та Ярош. Дуже показово, що кишенькова «Рада Майдану» від політиків угоду підтримала.

Історія повторилась всього лиш два місяці потому. Відсторонений від влади клан диктатора підняв збройний бунт на Донбасі. Його радо підтримав зовнішній ворог. Бунт швидко переріс в справжній сепаратистсько-терористичний шабаш. Перед цим влада колишніх опозиціонерів, звичайно, виявилась безсилою. Це не стало несподіванкою: нові керманичі завжди були тюхтіями та нездарами. Революціонерам вони незмінно відкривали саме ці сторони своєї натури. А ще вони завжди були брехунами та зрадниками. Тому маючи проблему, яку нездатні вирішити, пішли по натоптаному шляху.

Фактично, вина за бунт та його невдале придушення лежить виключно на уряді. Адже, причина і того, і іншого дуже проста: уряд покладався суто на силові структури та силовиків, що дістались йому у спадок від диктатора. Замість того, щоб відразу почати формувати частини з відданих патріотів та розміщувати їх в найбільш ненадійних містах. За правильної політики, бунти були б в зародку придушені частинами патріотів .

Зовнішня агресія або «війна» не є виправданням. Адже допоки ми не маємо жодних військових дій. Сепаратистів та терористів на Сході підтримують та ними керують лише нечисленні загони російських військових та найманців.

Проваливши придушення бунту, влада звично вдалась до брехні. Адже говорити громадянам правду – не для цих людей. Вони говорять правду лише тим, кого вважають рівними собі. Брехня – для нижчих. Фактично, антитерористична операція ніколи не проводилась. Відбувалась лише її імітація для заспокоєння громадської думки. Це було зрозуміло майже відпочатку.

Але брехня це лише тимчасовий крок. Метою людей в нинішній владі є … лише влада. І єдиним шляхом її втримати за логіки цих людей була змова з ворогом. І вони свідомо пішли на неї. Цього разу ширмою для зради стала конституційна реформа, покликана переконати нас що це важкий, але необхідний крок для … ну, звичайно, для «порятунку країни». Винахід не новий адже ще за першої ширки Юля та Вітя були готові міняти під себе Конституцію. Цього разу ширмою виступають благі наміри децентралізації влади, надання російській мові статусу офіційної (таке от цікаве визначення) та опитування народної думки на Сході.

Але реалії інші.
1. Ліквідація ОДА лише віддасть повну владу на Сході та Півдні в руки регіональних князьків – сподвижників поваленого диктатора з подальшою повною втратою контрольованості цих регіонів.
2. Передача коштів владі на місцях означає безконтрольний доступ князьків Сходу та Півдня до державних ресурсів та їх розкрадання.
3. Створення в регіонах муніципальної міліції – легалізацію непідвладної Києву місцевої міліції та беркута.
4. Надання російській статусу офіційної – фактичну заборону української на Сході та Півдні.
5. Референдум – незаконне опитування, яке фізично неможливо провести репрезентативно в регіонах, де заправляють терористи. А якщо це неможливо, то навіщо його проводити?
6. Референдум + вибори означають лише свідомий обман громадян України, що обирають президента країни з незрозумілими повноваженнями. Тобто фактично те саме, що зробив Янукович, незаконно збільшивши собі повноваження після виборів. Тільки в інший бік.
7. Будь-яка домовленість з терористами та тими хто їх підтримує, це зрада звичайних простих людей що підтримують Україну на Сході.

І головне – вона означає поділ країни між колишньою владою та опозицією. При чому нинішня влада віддає соратникам поваленого диктатора навіть ті області, в яких немає значних проблем з сепаратистами: Миколаївську, Одеську та Запорізьку. І ті, боротьба за які ще не програна: Харківську та Херсонську.

І головне – влада як з завжди діє тупо. Адже вона здається людям, які не контролюють сепаратистські виступи.

Все перераховане вище відповідає бажанням влади. Але прямо протирічить інтересам громадян. Тому що унеможливлює будь-які реформи та розриває країну навпіл. Тому ми, громадяни, маємо протидіяти ширці 2014 всіма доступними методами. Цим хлопцям пора нагадати, ХТО в цій країні справжня влада.