Кореспондент ВВС Україна провів два дні у селищі, яке набуло гіркої слави через резонансне побиття та зґвалтування Ірини Крашкової. Бунт, у результаті якого будинок райвідділу ще кілька днів тому виглядав як пустка, став цілковитою несподіванкою і для міліціонерів, і для самих місцевих жителів.
"У нас хороше селище, - каже місцевий житель, дядько з золотими передніми зубами, який на побитій "Волзі" підвозить мене від сусіднього села Берізки. - Особливо навесні, коли каштани цвітуть в центрі, бордюри побілені. Друге місце в Україні серед селищ по благоустрою колись брали".
Мешканці селища впевнені: до штурму райвідділу міліції, який привернув до Врадіївки увагу всієї України, не дійшло б, якби правоохоронці просто виконували свою роботу і відразу заарештували всіх трьох підозрюваних, про яких заявила потерпіла.
Але міліція затримала лише двох колишніх однокласників - Дмитра Поліщука та Сергія Рябіненка, але не капітана міліції Євгена Дрижака, який, за словами селян, поводився так, ніби йому нічого не загрожує. Саме цього міліціонера в селищі вважають головним відповідальним за цей злочин.
Однак саме він наступного дня після нападу приїхав до сусіднього села Сирове, куди зранку приповзла закривавлена Ірина Крашкова, брати свідчення у людей, які викликали до неї швидку. Потім – ходив по Врадіївці і лише посміхався, ловлячи на собі обурені погляди односельчан, які вже знали три прізвища, що їх назвала жертва зґвалтування.
У селищі кажуть, що і поведінку Дрижака, і намагання правоохоронців захистити його хитким алібі, і небажання суду арештовувати його пояснює те, що його хрещений батько - тепер уже колишній начальник обласного управління внутрішніх справ, виходець з Врадіївки генерал Валентин Парсенюк.
Однак Валентина, колишня сусідка Дрижаків, каже, що це не так.
"Про те, що Дрижак – Парсенюковий хрещеник, хтось сказав, і воно далі пішло. А насправді його хрестив тодішній начальник санстанції, Рябець. Просто зараз у цьому не дуже й признаєшся…", - каже вона.
Олександр Рощін, майор у відставці, колишній співробітник врадіївської міліції, висуває версію, чому головний міліціонер області міг надавати покровительство Дрижакові.
Парсенюк, мовляв, планував у перспективі "просунути" його у начальники райвідділу, а "допомога" у вирішенні проблем у справі Крашкової могла б перетворити Дрижака на ще лояльнішого підлеглого.
Так чи інакше, увечері 1 липня у центрі Врадіївки дійшло до того, що місцеві з гордістю називають "бунт".
"Поки ви там в Києві соплі жуєте, ми їм тут показали, хто головний", - резюмує Михайло, смаглявий чоловік у випрасуваній сорочці.
Бунт, у результаті якого будинок райвідділу ще кілька днів тому виглядав як пустка, став цілковитою несподіванкою і для міліціонерів, і для самих місцевих жителів.
Зґвалтування та побиття Ірини Крашкової – не перший резонансний злочин, у скоєнні якого підозрювали правоохоронців.
Позаминулого року Врадіївку та навколишні села сколихнуло вбивство 15-річної Аліни Поркул. Дівчина зникла по дорозі зі школи додому. Згодом її роздягнене тіло знайшли на лісистому березі ставка неподалік центру села.
Міліція взялася розслідувати справу надзвичайно активно: допитала десятки молодих чоловіків. Деякі з них скаржилися, що їх піддавали тортурам. Двоє після спілкування з правоохоронцями повісилися, причому один, як кажуть, написав передсмертну записку: мовляв, не можу взяти на себе той гріх, що на мене "вішають".
Зрештою, винного у тій справі так і не знайшли. Місцеві кажуть: припинили шукати, бо справою зацікавилися телевізійники з… програми "Битва екстрасенсів". Кожен мешканець Врадіївки процитує пророцтво, яке озвучив один з її героїв: мовляв, за рік-два ті самі злочинці спробують вбити ще одну дівчину, але вона виживе і вкаже на них.
"Вбивство Аліни і напад на Ірину здійснені з тим самим почерком", - констатує колишній міліціонер Олександр Рощін.
Чому місцеві не виходили на вулицю раніше, якщо підозрювали, що міліція виконує свої обов’язки не дуже добросовісно?
"Та боялись, мабуть, - мій співрозмовник, сивий чоловік у кепці, глибоко затягується. – Всі знали, що одне криве слово – і тобі або "траву" підкинуть, або обріз. Потім відкуповуватись доведеться. Або завезуть у відділок – поб’ють. Не раз же було. От усі й мовчали".
У Сировому кажуть, що закривавлена Ірина зустріла когось з мешканців села ще раніше, ніж доповзла до млина, куди їй, зрештою, викликали швидку. Місцеві якраз виганяли худобу, але побоялися допомогти дівчині.
У всіх є діти, пояснює мені жінка, яка навідріз відмовляється сказати, хто побачив Ірину першою. Ану ж допоможеш їй, а вона помре. Для врадіївської міліції ти тоді - преший підозрюваний. Тому Ірині лише вказали пальцем, в який бік повзти, аби потрапити до села найшвидше.
"Я тобі скажу так, – смаглявий чоловік, який називається Павлом, у центрі селища відводить мене вбік і переходить на шепіт. – Тут все закрутилося, бо Іра вижила і назвала конкретні прізвища. Якби вона померла, то чоловік п’ять-шість з Сирового уже б і явку з повинною написали".
Після бунту місцеві називають Врадіївку найбезпечнішим райцентром в Україні. Тутешні правоохоронці фактично відсторонені від роботи: їхні обов’язки виконують миколаївські "беркутівці" та співробітники центрального апарату МВС, які прибули сюди разом з міністерською комісією.
Якщо раніше звернення до міліції вважалося справою безперспективною, то зараз до кабінету відстороненого від роботи районного прокурора, який займає голова комісії, начальник головного штабу МВС Володимир Березан, вишиковуються черги.
Після звістки, що у Врадіївку "прийшла справедливість", поскаржитися на міліцію приїжджають і з сусідніх райцентрів.
Спочатку над ними жартували: мовляв, спаліть свій відділок, то до вас теж комісію пришлють. Потім, коли почули про справи, з якими вони приїхали до Врадіївки, перестали.
"За перші два дні роботи комісії до неї надійшло 44 звернення громадян. 31 з них стосується неправомірних дій працівників міліції. Йдеться про побиття, затягування розслідувань, неправомірні відмови у відкритті проваджень, – сухо констатує Березан. – Люди продовжують приходити, робота комісії триває".
У Врадіївці очікують нових арештів. Кажуть, що колишньому начальникові райвідділу в селищі і так жити не дадуть. Що хочуть знати прізвища тих п’яти міліціонерів, які підтверджували алібі Євгена Дрижака перед його арештом. Що мали б відповісти лікарі, які кваліфікували чотири переломи черепа Ірини Крашкової як "легкі тілесні ушкодження".
"Та висадити той відділок в повітря, щоб на цьому кривавому місці пусто було. А міліціонерів нових набрати", - жінка на площі біля відділку, яка не хоче називати свого імені, виражає, здається, загальну думку мешканців Врадіївки.
Тепер, можливо, вдасться реалізувати давню ідею про створення громадських загонів охорони порядку, припускає селищний голова Микола Москаленко. Раніше цю ініціативу блокувала міліція.
А ще – Врадіївка швидко звикла до уваги, яку їй після бунту приділяють журналісти.
Місцеві, здається, навіть трохи ображаються, коли новини про їхнє селище йдуть у телевізійному випуску не першими. Неписаним правилом стало виходити в центр лише у найкращому одязі – ану ж запросять до телекамери, а ти в пом’ятій сорочці.
Власник кіоску з біляшами, найближчої до відділку міліції точки громадського харчування, зненацька підняв ціни на продукцію з восьми гривень до десяти. Зате, посміхаються місцеві, і біляші стали смачнішими.
В готелі "зі зручностями на вулиці" журналісти не живуть: їх просто розбирають між собою місцеві. Кому журналістів не дісталося – просять візитівки. На зміну "післябунтовому" адреналіну приходить острах за те, що буде завтра, коли з центру селища поїдуть автобуси знімальних груп, а від кіоску з біляшами щезнуть люди з диктофонами.
Підстави для таких хвилювань у мешканців Врадіївки є.
Міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко назвав врадіївський штурм райвідділу міліції "неприпустимою" формою протесту.
Новопризначений голова райвідділу підполковник Валерій Коба відкрито говорить, що за знищення майна райвідділу винні мають понести відповідальність.
Новини в селі розповсюджуються швидко, тож звістка про те, що в середу увечері міліція затримала чи то двох, чи то п’ятьох учасників "бунту", викликала в окремих врадіївців паніку.
Русявий чоловік плутаною мовою закликав дві сімейні пари негайно йти на штурм відділку: "визволяти наших".
"Йди геть, ти ж п’яний", - спробувала урезонити його дівчина, що проходила поруч.
"Я трохи, для хоробрості", - відповів той.
Проте вже в четвер виявилося, що насправді ніхто нікого не арештовував. А перший заступник міністра Віктор Дубовик на брифінгу повідомив, що провадження за фактом штурму відкрито, однак міліція "не ставить за мету притягнути до відповідальності якомога більше людей".
Один з депутатів, які розмовляли з заступником міністра, розповів, що зараз розслідуються не лише дії наелектризованого натовпу врадіївців під час штурму, але й правомірність застосування правоохоронцями сльозогінного газу та можлива стрілянина міліціонерів. Тому, припустив він, є вірогідність, що ці провадження закінчаться "нульовим варіантом" - оскільки жодних важких наслідків бунт не мав, то й за ці події нікого до серйозної відповідальності не притягнуть.
Валентин Наливайченко з парламентської фракції УДАР запропонував лідерам врадіївської громади стати помічниками-консультантами депутатів від партії Віталія Кличка. Це, на його думку, могло б дозволити опозиційним парламентарям тримати руку на пульсі врадіївської ситуації і не допустити репресій.
Обіцяють, що не дозволять покарати врадіївців, і "Свобода" з "Батьківщиною".
Врадіївський "майдан", у який перетворилася площа біля райвідділу міліції, не відвернув увагу громади від долі Ірини Крашкової.
Людмила, її напарниця в магазині, де потерпіла працювала продавщицею, каже, що на Іринине місце нікого брати не планують, навіть на кілька днів. За прилавком стоїть коробка, до якої місцеві жителі кладуть гроші на лікування – хто скільки може.
Хоча мати Ірини, 69-річна колишня санітарка Марія Кирилівна, ставиться до збору коштів не дуже прихильно.
"У людей і так немає грошей. Тут по вулиці збирали, мені принесли, цілих 611 гривень. За тиждень у мене пенсія буде. Якось виживемо, а люди хай би останню копійку не відривали", - плаче вона.
У Марії Кирилівни хворі ноги, тож до центру села на мітинги вона не виходила. Чула про "бунт", але не дає йому оцінок. Вона багато хреститься, говорить про Бога і про те, що "злочинцям життя в тюрмі не буде". Потім знову про Бога і його волю, щоб Іра вижила.
Стан Ірини і справді ніби дозволяє робити оптимістичні прогнози. Лікарі миколаївської лікарні швидкої допомоги вже дозволяють їй недовго говорити по телефону і навіть обережно виходити на вулицю.
Брат Ірини, Ігор, який після останніх подій приїхав до рідного села з Маріуполя, не виключає, що невдовзі її доведеться перевести на лікування до Києва, щоб зробити пластичні операції.
До хати час від часу забігає жвавий 11-річний Дімка, син Ірини. Він з цікавістю розглядає диктофон, просить сфотографувати його з бабцею і знову вибігає. Дімка знає, що на маму напали, однак подробиць йому ніхто не повідомляє.
"На ньому зараз все господарство, - пояснює Марія Кирилівна. – Свині, теля, кілька десятків качок і кури. Іра тримала стільки живності, бо зарплата в магазині невелика, а я йому мало чим допоможу".
"Дімка, а де гроші на висівки?" - раптом згадує вона.
"I don't know, grandmother Maria, maybe in the kitchen", - доноситься знадвору ("Не знаю, бабусю Маріє, можливо, на кухні" - Ред.). Дімка заливається сміхом і наливає кудись відро води.
"А що то він мені говорить?" - питає Марія Кирилівна.
Я пояснюю. Бабуся вперше за всю розмову посміхається.
Радіймо, друзі! Ми продовжуємо успішні дослідження Доброї Новини та Великого Переходу, а також розвиток відповідного софту. Нарешті розпочали перехід НО з застарілої платформи Drupal-7 на сучасну...
Врадіївка: пишається бунтом, боїться репресій
Світ:
Кореспондент ВВС Україна провів два дні у селищі, яке набуло гіркої слави через резонансне побиття та зґвалтування Ірини Крашкової. Бунт, у результаті якого будинок райвідділу ще кілька днів тому виглядав як пустка, став цілковитою несподіванкою і для міліціонерів, і для самих місцевих жителів.
"У нас хороше селище, - каже місцевий житель, дядько з золотими передніми зубами, який на побитій "Волзі" підвозить мене від сусіднього села Берізки. - Особливо навесні, коли каштани цвітуть в центрі, бордюри побілені. Друге місце в Україні серед селищ по благоустрою колись брали".
Мешканці селища впевнені: до штурму райвідділу міліції, який привернув до Врадіївки увагу всієї України, не дійшло б, якби правоохоронці просто виконували свою роботу і відразу заарештували всіх трьох підозрюваних, про яких заявила потерпіла.
Але міліція затримала лише двох колишніх однокласників - Дмитра Поліщука та Сергія Рябіненка, але не капітана міліції Євгена Дрижака, який, за словами селян, поводився так, ніби йому нічого не загрожує. Саме цього міліціонера в селищі вважають головним відповідальним за цей злочин.
Однак саме він наступного дня після нападу приїхав до сусіднього села Сирове, куди зранку приповзла закривавлена Ірина Крашкова, брати свідчення у людей, які викликали до неї швидку. Потім – ходив по Врадіївці і лише посміхався, ловлячи на собі обурені погляди односельчан, які вже знали три прізвища, що їх назвала жертва зґвалтування.
У селищі кажуть, що і поведінку Дрижака, і намагання правоохоронців захистити його хитким алібі, і небажання суду арештовувати його пояснює те, що його хрещений батько - тепер уже колишній начальник обласного управління внутрішніх справ, виходець з Врадіївки генерал Валентин Парсенюк.
Однак Валентина, колишня сусідка Дрижаків, каже, що це не так.
"Про те, що Дрижак – Парсенюковий хрещеник, хтось сказав, і воно далі пішло. А насправді його хрестив тодішній начальник санстанції, Рябець. Просто зараз у цьому не дуже й признаєшся…", - каже вона.
Олександр Рощін, майор у відставці, колишній співробітник врадіївської міліції, висуває версію, чому головний міліціонер області міг надавати покровительство Дрижакові.
Парсенюк, мовляв, планував у перспективі "просунути" його у начальники райвідділу, а "допомога" у вирішенні проблем у справі Крашкової могла б перетворити Дрижака на ще лояльнішого підлеглого.
Так чи інакше, увечері 1 липня у центрі Врадіївки дійшло до того, що місцеві з гордістю називають "бунт".
"Поки ви там в Києві соплі жуєте, ми їм тут показали, хто головний", - резюмує Михайло, смаглявий чоловік у випрасуваній сорочці.
Бунт, у результаті якого будинок райвідділу ще кілька днів тому виглядав як пустка, став цілковитою несподіванкою і для міліціонерів, і для самих місцевих жителів.
Зґвалтування та побиття Ірини Крашкової – не перший резонансний злочин, у скоєнні якого підозрювали правоохоронців.
Позаминулого року Врадіївку та навколишні села сколихнуло вбивство 15-річної Аліни Поркул. Дівчина зникла по дорозі зі школи додому. Згодом її роздягнене тіло знайшли на лісистому березі ставка неподалік центру села.
Міліція взялася розслідувати справу надзвичайно активно: допитала десятки молодих чоловіків. Деякі з них скаржилися, що їх піддавали тортурам. Двоє після спілкування з правоохоронцями повісилися, причому один, як кажуть, написав передсмертну записку: мовляв, не можу взяти на себе той гріх, що на мене "вішають".
Зрештою, винного у тій справі так і не знайшли. Місцеві кажуть: припинили шукати, бо справою зацікавилися телевізійники з… програми "Битва екстрасенсів". Кожен мешканець Врадіївки процитує пророцтво, яке озвучив один з її героїв: мовляв, за рік-два ті самі злочинці спробують вбити ще одну дівчину, але вона виживе і вкаже на них.
"Вбивство Аліни і напад на Ірину здійснені з тим самим почерком", - констатує колишній міліціонер Олександр Рощін.
Чому місцеві не виходили на вулицю раніше, якщо підозрювали, що міліція виконує свої обов’язки не дуже добросовісно?
"Та боялись, мабуть, - мій співрозмовник, сивий чоловік у кепці, глибоко затягується. – Всі знали, що одне криве слово – і тобі або "траву" підкинуть, або обріз. Потім відкуповуватись доведеться. Або завезуть у відділок – поб’ють. Не раз же було. От усі й мовчали".
У Сировому кажуть, що закривавлена Ірина зустріла когось з мешканців села ще раніше, ніж доповзла до млина, куди їй, зрештою, викликали швидку. Місцеві якраз виганяли худобу, але побоялися допомогти дівчині.
У всіх є діти, пояснює мені жінка, яка навідріз відмовляється сказати, хто побачив Ірину першою. Ану ж допоможеш їй, а вона помре. Для врадіївської міліції ти тоді - преший підозрюваний. Тому Ірині лише вказали пальцем, в який бік повзти, аби потрапити до села найшвидше.
"Я тобі скажу так, – смаглявий чоловік, який називається Павлом, у центрі селища відводить мене вбік і переходить на шепіт. – Тут все закрутилося, бо Іра вижила і назвала конкретні прізвища. Якби вона померла, то чоловік п’ять-шість з Сирового уже б і явку з повинною написали".
Після бунту місцеві називають Врадіївку найбезпечнішим райцентром в Україні. Тутешні правоохоронці фактично відсторонені від роботи: їхні обов’язки виконують миколаївські "беркутівці" та співробітники центрального апарату МВС, які прибули сюди разом з міністерською комісією.
Якщо раніше звернення до міліції вважалося справою безперспективною, то зараз до кабінету відстороненого від роботи районного прокурора, який займає голова комісії, начальник головного штабу МВС Володимир Березан, вишиковуються черги.
Після звістки, що у Врадіївку "прийшла справедливість", поскаржитися на міліцію приїжджають і з сусідніх райцентрів.
Спочатку над ними жартували: мовляв, спаліть свій відділок, то до вас теж комісію пришлють. Потім, коли почули про справи, з якими вони приїхали до Врадіївки, перестали.
"За перші два дні роботи комісії до неї надійшло 44 звернення громадян. 31 з них стосується неправомірних дій працівників міліції. Йдеться про побиття, затягування розслідувань, неправомірні відмови у відкритті проваджень, – сухо констатує Березан. – Люди продовжують приходити, робота комісії триває".
У Врадіївці очікують нових арештів. Кажуть, що колишньому начальникові райвідділу в селищі і так жити не дадуть. Що хочуть знати прізвища тих п’яти міліціонерів, які підтверджували алібі Євгена Дрижака перед його арештом. Що мали б відповісти лікарі, які кваліфікували чотири переломи черепа Ірини Крашкової як "легкі тілесні ушкодження".
"Та висадити той відділок в повітря, щоб на цьому кривавому місці пусто було. А міліціонерів нових набрати", - жінка на площі біля відділку, яка не хоче називати свого імені, виражає, здається, загальну думку мешканців Врадіївки.
Тепер, можливо, вдасться реалізувати давню ідею про створення громадських загонів охорони порядку, припускає селищний голова Микола Москаленко. Раніше цю ініціативу блокувала міліція.
А ще – Врадіївка швидко звикла до уваги, яку їй після бунту приділяють журналісти.
Місцеві, здається, навіть трохи ображаються, коли новини про їхнє селище йдуть у телевізійному випуску не першими. Неписаним правилом стало виходити в центр лише у найкращому одязі – ану ж запросять до телекамери, а ти в пом’ятій сорочці.
Власник кіоску з біляшами, найближчої до відділку міліції точки громадського харчування, зненацька підняв ціни на продукцію з восьми гривень до десяти. Зате, посміхаються місцеві, і біляші стали смачнішими.
В готелі "зі зручностями на вулиці" журналісти не живуть: їх просто розбирають між собою місцеві. Кому журналістів не дісталося – просять візитівки. На зміну "післябунтовому" адреналіну приходить острах за те, що буде завтра, коли з центру селища поїдуть автобуси знімальних груп, а від кіоску з біляшами щезнуть люди з диктофонами.
Підстави для таких хвилювань у мешканців Врадіївки є.
Міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко назвав врадіївський штурм райвідділу міліції "неприпустимою" формою протесту.
Новопризначений голова райвідділу підполковник Валерій Коба відкрито говорить, що за знищення майна райвідділу винні мають понести відповідальність.
Новини в селі розповсюджуються швидко, тож звістка про те, що в середу увечері міліція затримала чи то двох, чи то п’ятьох учасників "бунту", викликала в окремих врадіївців паніку.
Русявий чоловік плутаною мовою закликав дві сімейні пари негайно йти на штурм відділку: "визволяти наших".
"Йди геть, ти ж п’яний", - спробувала урезонити його дівчина, що проходила поруч.
"Я трохи, для хоробрості", - відповів той.
Проте вже в четвер виявилося, що насправді ніхто нікого не арештовував. А перший заступник міністра Віктор Дубовик на брифінгу повідомив, що провадження за фактом штурму відкрито, однак міліція "не ставить за мету притягнути до відповідальності якомога більше людей".
Один з депутатів, які розмовляли з заступником міністра, розповів, що зараз розслідуються не лише дії наелектризованого натовпу врадіївців під час штурму, але й правомірність застосування правоохоронцями сльозогінного газу та можлива стрілянина міліціонерів. Тому, припустив він, є вірогідність, що ці провадження закінчаться "нульовим варіантом" - оскільки жодних важких наслідків бунт не мав, то й за ці події нікого до серйозної відповідальності не притягнуть.
Валентин Наливайченко з парламентської фракції УДАР запропонував лідерам врадіївської громади стати помічниками-консультантами депутатів від партії Віталія Кличка. Це, на його думку, могло б дозволити опозиційним парламентарям тримати руку на пульсі врадіївської ситуації і не допустити репресій.
Обіцяють, що не дозволять покарати врадіївців, і "Свобода" з "Батьківщиною".
Врадіївський "майдан", у який перетворилася площа біля райвідділу міліції, не відвернув увагу громади від долі Ірини Крашкової.
Людмила, її напарниця в магазині, де потерпіла працювала продавщицею, каже, що на Іринине місце нікого брати не планують, навіть на кілька днів. За прилавком стоїть коробка, до якої місцеві жителі кладуть гроші на лікування – хто скільки може.
Хоча мати Ірини, 69-річна колишня санітарка Марія Кирилівна, ставиться до збору коштів не дуже прихильно.
"У людей і так немає грошей. Тут по вулиці збирали, мені принесли, цілих 611 гривень. За тиждень у мене пенсія буде. Якось виживемо, а люди хай би останню копійку не відривали", - плаче вона.
У Марії Кирилівни хворі ноги, тож до центру села на мітинги вона не виходила. Чула про "бунт", але не дає йому оцінок. Вона багато хреститься, говорить про Бога і про те, що "злочинцям життя в тюрмі не буде". Потім знову про Бога і його волю, щоб Іра вижила.
Стан Ірини і справді ніби дозволяє робити оптимістичні прогнози. Лікарі миколаївської лікарні швидкої допомоги вже дозволяють їй недовго говорити по телефону і навіть обережно виходити на вулицю.
Брат Ірини, Ігор, який після останніх подій приїхав до рідного села з Маріуполя, не виключає, що невдовзі її доведеться перевести на лікування до Києва, щоб зробити пластичні операції.
До хати час від часу забігає жвавий 11-річний Дімка, син Ірини. Він з цікавістю розглядає диктофон, просить сфотографувати його з бабцею і знову вибігає. Дімка знає, що на маму напали, однак подробиць йому ніхто не повідомляє.
"На ньому зараз все господарство, - пояснює Марія Кирилівна. – Свині, теля, кілька десятків качок і кури. Іра тримала стільки живності, бо зарплата в магазині невелика, а я йому мало чим допоможу".
"Дімка, а де гроші на висівки?" - раптом згадує вона.
"I don't know, grandmother Maria, maybe in the kitchen", - доноситься знадвору ("Не знаю, бабусю Маріє, можливо, на кухні" - Ред.). Дімка заливається сміхом і наливає кудись відро води.
"А що то він мені говорить?" - питає Марія Кирилівна.
Я пояснюю. Бабуся вперше за всю розмову посміхається.
Зверніть увагу
Прошу активніше підтримати розвиток Народного Оглядача – перехід на Drupal-10 та систему самоорганізації «Демоси»