Бесіда: Юрій Буздоган про світовий порядок, демократію і економічні кластери
Ця розмова — не просто інтерв’ю. Це спроба зрозуміти, в який бік рухається світ і що ми можемо зробити вже сьогодні, аби не втратити шанс на гідне майбутнє.
Анатолій Якименко та Юрій Буздуган говорять про нову демократію, економічні кластери, глибинну суть держави та місце людини у великій грі цивілізацій.
--️ Бесіда: Юрій Буздоган про світовий порядок, демократію і економічні кластери Частина 1.1
Анатолій Якименко:
Пане Юрію, дякую, що знову завітали до нашої студії. Сьогодні хочеться поговорити про те, як змінюється світ — економічно, політично, і навіть морально. Всі говорять про "новий світовий порядок". Що це означає насправді?
Юрій Буздоган:
Дякую, Анатолію. Так, світ змінюється дуже швидко. І багато з того, що ми бачимо зараз — це не просто окремі події, а ознаки великого переходу. Закінчується епоха глобалізму, яка тривала з 90-х, і починається нова епоха — багатополярна, фрагментована, жорсткіша.
Анатолій:
Але ж глобалізація здавалася чимось позитивним. Світ став "меншим", товари стали дешевші, кордони відкриті...
Юрій:
Це була одна сторона медалі. Інша — це те, що глобалізація створила величезну нерівність. Виграли великі корпорації, багаті країни. А середній клас у розвинених країнах почав втрачати — робочі місця, соціальні гарантії. Роботу перенесли в Китай, а у США залишилась порожнеча.
Анатолій:
І це викликало політичну реакцію?
Юрій:
Саме так. Трамп — це результат, а не причина. Люди побачили, що їхня держава більше не дбає про них, а працює на якісь глобальні інтереси. І почали повертатись до ідеї "національного інтересу". Це те, що ми називаємо початком деконструкції старого порядку.
Анатолій:
Добре, але коли ми говоримо "старий порядок" — про який саме період ідеться?
Юрій:
Найпростіше подивитись з 1945 року. Це був початок Бретонвудської системи. Америка після війни диктувала правила гри. Вони запропонували вільну торгівлю, долар як головну валюту, і створили структури — МВФ, Світовий банк, ООН.
Анатолій:
І це спрацювало?
Юрій:
Так, до певного часу. Аж до 70-х. Потім — криза нафти, втрата золотого стандарту, далі — неолібералізм. У 90-х, після падіння СРСР, почалась нова фаза: глобальний ринок без кордонів. Але тепер, коли Китай і Росія цим скористались — усе пішло в інший бік.
Анатолій:
Тобто ми зараз у фазі зворотної реакції?
Юрій:
Так, світ повертається до інтересів — економічних, безпекових, культурних. Демократія виявилась надто повільною, іноді неефективною. І на цьому тлі зростають авторитарні системи, які діють швидко, іноді жорстко.
Анатолій:
Але ж демократія — це цінність…
Юрій:
Цінність — так. Але вона стала процедурною. Люди голосують, але не відчувають впливу. Влада належить технократам, корпораціям. А в країнах типу Китаю чи Росії — взагалі химерна демократія: вибори є, а реального вибору нема. Це і є декоративна демократія.
Анатолій:
Добре, тоді продовжімо логіку. Ви сказали: світ змінюється. А хто зараз формує новий порядок?
Юрій:
Америка знову. Але тепер інакше. Якщо у 1945-му США пропонували загальний порядок, вигідний багатьом, то тепер — порядок вигідний лише їм і їхнім союзникам. Світ ділиться на економічні кластери.
Анатолій:
І тут ми підходимо до питання про санкції, тарифи, технології...
Юрій:
Саме так. І це вже не про "покарати когось". Це про архітектуру світу. Відбувається поділ. Одних — втягують у свій економічний простір (Канада, Японія, Польща, Україна), інших — виштовхують (Китай, Росія, Іран). Це — геоекономіка.
Анатолій:
І тут ви почали говорити, що попередній порядок теж був "американський". То чим відрізняється теперішній?
Юрій:
Попередній був глобальним — США намагались усіх інтегрувати. Тепер — фрагментованим. США хочуть зібрати навколо себе союзників, створити самодостатній "кластер" з технологіями, оборонкою, виробництвом. А з іншими — лише мінімальні контакти або жорстке розмежування.
Частина 1.2
Анатолій Якименко:
Юрію, але ж попередній світовий порядок також будували американці. Вони ж бачили в ньому зиск. Що сталося, що його треба перебудовувати?
Юрій Буздоган:
Дивіться, Анатолію. Почнімо навіть не з попереднього, а з позаминулого порядку. Бо й його збудували американці — у 1945 році, після Другої світової. Це була Бретонвудська система.
Анатолій:
І в чому була її суть?
Юрій:
До того світ тримався на колоніальних імперіях. Англія, Франція — вони забирали сировину з колоній, виготовляли товари в метрополіях і продавали назад колоніям. А в 1941 році Рузвельт змусив Черчілля погодитися на принципи вільної торгівлі — тобто зруйнувати митні бар’єри.
Анатолій:
Вільна торгівля вигідна ж усім?
Юрій:
Так, але в першу чергу — Америці. Бо вона мала індустріальну потужність, і їй потрібно було розширення ринків. Саме тому бар’єри почали знижуватись: з 60% до 6%. Це робив ГАТТ — Генеральна угода з тарифів і торгівлі.
Анатолій:
А що ж відбулося у 90-х?
Юрій:
Після розпаду СРСР з’явилось питання: що робити з цими країнами — Росією, Україною, Китаєм, іншими? Рішення було просте: інтегрувати у єдиний економічний простір. І була ілюзія, що ринок сам "виховає" демократію.
Анатолій:
Ідея була красива…
Юрій:
Так, але провалилася. Замість демократій ми отримали декоративні диспотії — Росію, Китай, білоруський режим і багато інших. Більше того — ці країни почали підривати демократію і на Заході.
Анатолій:
Навіть у США?
Юрій:
Так. Купують публікації в провідних медіа, впливають на суспільну думку, корумпують політиків. Західна демократія — вже на третьому етапі: процедурна. Але влада залишається у "еліти", народ втрачає вплив. Саме тому і популярність Трампа — бо він обіцяє "повернути владу народу", хай і в стилі охлократії.
Анатолій:
Але ж це внутрішня криза демократії. Як це стосується глобального порядку?
Юрій:
Бо ця криза збіглася з економічною та технологічною стагнацією. США бачать, що їхні робітники без роботи, що Китай — не союзник, а конкурент. А індустрії в США зникли. Трамп і еліти кажуть: "Годі! Перебудовуємо!"
Анатолій:
Тобто новий світовий порядок?
Юрій:
Так. Замість єдиного глобального простору — кілька кластерів. Зі своїми законами, технологіями, митами. Американський кластер, Європейський, Азійський... можливо, 4-5 великих.
Анатолій:
А митні тарифи — це як інструмент?
Юрій:
Саме так. Для когось — як Канади — це запрошення в кластер. А для когось — як Росії — це відторгнення. Типу: не хочете грати за нашими правилами — залишайтесь у своєму закритому просторі.
Анатолій:
Тобто ті самі санкції — це вже не політика, а інструмент нової архітектури світу?
Юрій:
Абсолютно. І це надовго. Це не "домовимось — знімемо". Це — нова стратегія. І тому Росія, наприклад, буде жити у власному кластері. Без нових технологій, без доступу до західних ринків.
Анатолій:
І Трамп — це просто виконавець цієї великої стратегії?
Юрій:
Так. Це не його особисті забаганки. Це реакція на об'єктивні зміни у світі. Або США втратять гегемонію, або перебудують систему на свою користь.
Частина 2.1
Анатолій: Тобто в Росії немає певних технологій, які є, скажімо, в Ізраїлі?
Юрій: Саме так. У розвинутих країнах, як-от Ізраїль, ці технології є. А в Росії — немає. Бо вони зробили ставку на «нафтянку», на бензоколонку. Після приходу Путіна — 50% доходів давала оборонка, ще 50% — нафтогаз. А перед повномасштабною війною — вже 80% давав Нафтогаз, а лише 20% — оборонка та трохи машинобудування.
Анатолій: Тобто Росія свідомо спрощувала свою економіку?
Юрій: Так. Вони все більше робили ставку на примітивні економічні інструменти. Це можна було собі дозволити, поки ти частина великого економічного простору — можеш просто купити телевізор у японців, китайців, корейців. А коли з’являються митні бар’єри — усе змінюється.
Анатолій: Зараз же вони навіть не можуть купити запчастини для літаків.
Юрій: Саме так. І уявіть, що буде, коли не зможуть купити навіть телевізори. Коли запрацює кластерна система — виникнуть і митні, і технологічні бар’єри. Українська війна і є процесом формування цих бар’єрів. Те, що ми зараз називаємо санкціями — це, власне, і є встановлення меж між кластерами.
Анатолій: Згадався Радянський Союз. У ньому ж ціни на імпортну техніку були просто шалені.
Юрій: Так, наприклад, японські телевізори — «Хітачі», «Грюндік» — у 88-89 роках коштували в Радянському Союзі у кілька разів дорожче за місцеві. Телевізор «Електрон» — 380-600 карбованців, а японські — до 1500. Це були штучно встановлені бар’єри. Так радянська система захищала власну індустрію і робочі місця.
Анатолій: Але ж після 1991-го ця система впала?
Юрій: Так, і відбулася справжня експансія. До 91-го в Україні працювало понад мільйон людей у сфері електроніки. А вже за даними 2010 року — лише 30 тисяч. Це означає, що нас «з’їли». Хоча раніше і ми, і американці — всі захищали своїх виробників.
Анатолій: Тобто митні бар’єри — це завжди дилема між захистом і стагнацією?
Юрій: Саме так. З одного боку — збереження робочих місць, з іншого — консервація відсталості. І сьогодні ми знову в такій точці: або розвиваємося, навіть через труднощі, або замикаємося в бідності та відсталості.
Анатолій: А США? Вони ж теж закриваються — але не деградують?
Юрій: Правильно. США впевнені у своїх внутрішніх драйверах. Їм не потрібні дешеві китайські товари. Їхній кластер — самодостатній. Більше того, вони свідомо зберігають технологічну перевагу. Наприклад, сапфірове скло для смартфонів — досі виготовляється тільки у США. Його купують усі: Samsung, Xiaomi, Huawei. Не тому, що не можуть виробляти, а тому, що їм не дають технологій.
Анатолій: А як же митна політика України в межах старої системи?
Юрій: Вважаю її дуже слабким інструментом. Монетарна політика загалом себе не виправдала. Виробництво — ось із чим треба працювати. Митна політика — це спосіб контролю, коли не можеш контролювати економіку інакше.
Анатолій: Це, наприклад, як із автомобілями?
Юрій: Саме так. Україна в 2000-х встановила мита на імпортні автомобілі до 80%. Це було зроблено, щоби просунути продукцію ЗАЗ і корейські Daewoo. Наприклад, у 2008-му Mitsubishi Outlander в США коштував 16 500 доларів, а в Україні — 28 000. І ніхто не казав, що це драконівські мита. А зараз, коли США робить те саме — всі обурені.
Анатолій: І що це означає для України в майбутній кластерній системі?
Юрій: Ось це — ключове. Є три варіанти. Перший — нас «віддадуть» Росії. Цей наратив просувається: мовляв, Трамп домовиться з Путіним, і нас повернуть у російську орбіту. Але це абсурд. Росія — імперія зла у цій війні. А будь-яка світова війна закінчується капітуляцією імперії зла.
Анатолій: Тобто варіант із Росією — виключено. А ЄС?
Юрій: І тут складно. Європейський Союз — не моноліт. Там чотири великі транспортні коридори, кожен із них формує свій кластер. І не факт, що ми вписуємось у ці структури. Тобто варіант із ЄС теж не автоматичний.
Частина 2.2 — Бесіда (Юрій і Анатолій)
Юрій: Отже, якщо ми говоримо про нову архітектуру світу, то в Європі вже формується кілька кластерів. Перший — Атлантичний. Від Іспанії і Португалії до Данії і Норвегії. Його серце — англо-французький оборонний союз. Якщо колись ЄС асоціювався з німецько-французьким союзом вугілля і сталі, то тепер усі говорять про новий англо-французький альянс.
Анатолій: Тобто фактично новий кластер на Атлантиці?
Юрій: Саме так. Транспортний коридор по Атлантиці. Це один кластер. А другий — рейнсько-дунайський: Німеччина, Австрія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Балкани. І ці два кластери — конкурентні. Вони ніколи не поєднаються без втрат для одного з них.
Анатолій: І вихід Великої Британії з ЄС — це теж наслідок цієї конфліктності?
Юрій: Абсолютно. Німеччина вигравала, а Британія з Францією — програвали. До першої кризи це ще якось працювало. Але як тільки криза — то греки, які працюють більше за німців, стали "лінивими" й віддали свої активи. Союз перестав бути справедливим.
Анатолій: Тобто ти вважаєш, що ЄС розпадеться?
Юрій: Так, він уже розпадається на два великих кластери: Атлантичний і німецький. А нас нікому "віддати" — ані атлантистам, бо вони далеко, ані Росії. Залишається німецький вплив.
Анатолій: І ти думаєш, що на початку вторгнення була домовленість Меркель і Путіна?
Юрій: Думаю, що так. Путіну — степи, Меркель — ліси з Києвом. Документів не бачив, але з його проговорок це випливає. Але цей варіант не спрацює: Німеччина стала головною загрозою для США. І США цього не допустять.
Анатолій: І США свідомо йдуть на розділення Європейського Союзу?
Юрій: Так. Українська війна — інструмент. Є вже два проєкти Європи: Стармер–Макрон (англо-французький) і Мерц (німецький). Обидва хочуть мати Україну як сателіта.
Анатолій: Франція й Англія виглядають більш "прозахідними", але дають менше допомоги.
Юрій: Саме так. Дали 14–28 танків. А Німеччина — сотні. Але головне — це повзуча експансія: заводи, БТРи, ВПК. Якщо Франція та Англія хочуть Україну — хай інвестують.
Анатолій: І все це в контексті чотирьох кластерів?
Юрій: Так. Є:
Англо-французький (Атлантика),
Німецький (Рейн–Дунай),
Український (Дніпро–Балтика),
Російський (Волга–Каспій–Іран).
Наш кластер зараз зупинений через російську окупацію білоруського транспортного коридору — Смоленськ, Брест. Європейська ініціатива є40 заморожена, бо конкуренції Дніпру не витримують.
Анатолій: Тобто ми зараз як Франція у Першій світовій — фронт у нас, а війна закінчиться перемогою?
Юрій: Саме так. Росія капітулює, Україна відновить свій геополітичний кластер. Це потрібно і нам, і США, щоб не віддати нас ані Росії, ані Німеччині.
Анатолій: І це все — частина американського проєкту?
Юрій: Так. Після 2011-го США втратили гегемонію. ЄС під німецьким контролем мав більший ВВП. Це стало головною загрозою. Трамп лише інструмент, справжні гравці — американські сакральні еліти.
Анатолій: І головна інтрига — новий союз України, Польщі, Білорусі та Балтії?
Юрій: Так. Як за часів Ярослава Мудрого. До Норвегії. В нас з’явилися справжні друзі — Данія, Норвегія. Вони не просто союзники. Вони дали нам гроші, щоб ми купили зброю у самих себе. Це — дружба.
Анатолій: І Китай… поки США розділяють Європу, Китай може запустити розпад самих США?
Юрій: Це теж можливо. Але поки що США йдуть за своїм планом. І Трамп не головний — головне, що цей проєкт готується давно. Всі кроки продумані.
Анатолій: Дякую за розмову, пане Юрію. Сподіваюся, через кілька місяців зможемо зустрітися і перевірити наші прогнози.
Юрій: Дякую і вам. І слухачам — дякуємо, що додивились до кінця. Пишіть коментарі, питання. Можливо, ще зустрінемось і продовжимо.
Відео на каналі "Садок вишревий"
Наші інтереси:
"Світ, який ми знали, більше не існує: чому глобалізація стала міфом і як Україні знайти своє місце в новому порядку."
Світ змінився. І хоча багато хто ще намагається опиратися на старі моделі, реальність вже не така. Система глобалізації, яка десятиліттями трималася на єдиному ринку та уніфікованих правилах, розпалась на економічні та технологічні кластери. Замість одного глобального ринку тепер маємо різні зони впливу, кожна з яких грає за своїми правилами.
Російська агресія та війна в Україні — це не тільки боротьба за незалежність, це іще одна ланка у трансформації глобального порядку. Україна, яка прагне інтегруватися в західний блок, насправді опиняється на роздоріжжі. Як адаптуватися до нових реалій, коли світ більше не є монолітним і єдиноканальним?
Від того, чи зможемо ми налагодити внутрішню модернізацію та не тільки приєднатися до нового світу, а й стати його рівноправним гравцем — залежить наше майбутнє.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
На перший погляд, це недосяжна мета. Проте Ісус закликає без вагань братися до справи й негайно розпочинати стратегію «успадкування Землі», адже правильна стратегія сама згенерує необхідні ресурси...
Бесіда: Юрій Буздоган про світовий порядок, демократію і економічні кластери
Ця розмова — не просто інтерв’ю. Це спроба зрозуміти, в який бік рухається світ і що ми можемо зробити вже сьогодні, аби не втратити шанс на гідне майбутнє.
Анатолій Якименко та Юрій Буздуган говорять про нову демократію, економічні кластери, глибинну суть держави та місце людини у великій грі цивілізацій.
ayu.jpg
Зміст
--️ Бесіда: Юрій Буздоган про світовий порядок, демократію і економічні кластери Частина 1.1
Анатолій Якименко:
Пане Юрію, дякую, що знову завітали до нашої студії. Сьогодні хочеться поговорити про те, як змінюється світ — економічно, політично, і навіть морально. Всі говорять про "новий світовий порядок". Що це означає насправді?
Юрій Буздоган:
Дякую, Анатолію. Так, світ змінюється дуже швидко. І багато з того, що ми бачимо зараз — це не просто окремі події, а ознаки великого переходу. Закінчується епоха глобалізму, яка тривала з 90-х, і починається нова епоха — багатополярна, фрагментована, жорсткіша.
Анатолій:
Але ж глобалізація здавалася чимось позитивним. Світ став "меншим", товари стали дешевші, кордони відкриті...
Юрій:
Це була одна сторона медалі. Інша — це те, що глобалізація створила величезну нерівність. Виграли великі корпорації, багаті країни. А середній клас у розвинених країнах почав втрачати — робочі місця, соціальні гарантії. Роботу перенесли в Китай, а у США залишилась порожнеча.
Анатолій:
І це викликало політичну реакцію?
Юрій:
Саме так. Трамп — це результат, а не причина. Люди побачили, що їхня держава більше не дбає про них, а працює на якісь глобальні інтереси. І почали повертатись до ідеї "національного інтересу". Це те, що ми називаємо початком деконструкції старого порядку.
Анатолій:
Добре, але коли ми говоримо "старий порядок" — про який саме період ідеться?
Юрій:
Найпростіше подивитись з 1945 року. Це був початок Бретонвудської системи. Америка після війни диктувала правила гри. Вони запропонували вільну торгівлю, долар як головну валюту, і створили структури — МВФ, Світовий банк, ООН.
Анатолій:
І це спрацювало?
Юрій:
Так, до певного часу. Аж до 70-х. Потім — криза нафти, втрата золотого стандарту, далі — неолібералізм. У 90-х, після падіння СРСР, почалась нова фаза: глобальний ринок без кордонів. Але тепер, коли Китай і Росія цим скористались — усе пішло в інший бік.
Анатолій:
Тобто ми зараз у фазі зворотної реакції?
Юрій:
Так, світ повертається до інтересів — економічних, безпекових, культурних. Демократія виявилась надто повільною, іноді неефективною. І на цьому тлі зростають авторитарні системи, які діють швидко, іноді жорстко.
Анатолій:
Але ж демократія — це цінність…
Юрій:
Цінність — так. Але вона стала процедурною. Люди голосують, але не відчувають впливу. Влада належить технократам, корпораціям. А в країнах типу Китаю чи Росії — взагалі химерна демократія: вибори є, а реального вибору нема. Це і є декоративна демократія.
Анатолій:
Добре, тоді продовжімо логіку. Ви сказали: світ змінюється. А хто зараз формує новий порядок?
Юрій:
Америка знову. Але тепер інакше. Якщо у 1945-му США пропонували загальний порядок, вигідний багатьом, то тепер — порядок вигідний лише їм і їхнім союзникам. Світ ділиться на економічні кластери.
Анатолій:
І тут ми підходимо до питання про санкції, тарифи, технології...
Юрій:
Саме так. І це вже не про "покарати когось". Це про архітектуру світу. Відбувається поділ. Одних — втягують у свій економічний простір (Канада, Японія, Польща, Україна), інших — виштовхують (Китай, Росія, Іран). Це — геоекономіка.
Анатолій:
І тут ви почали говорити, що попередній порядок теж був "американський". То чим відрізняється теперішній?
Юрій:
Попередній був глобальним — США намагались усіх інтегрувати. Тепер — фрагментованим. США хочуть зібрати навколо себе союзників, створити самодостатній "кластер" з технологіями, оборонкою, виробництвом. А з іншими — лише мінімальні контакти або жорстке розмежування.
Частина 1.2
Анатолій Якименко:
Юрію, але ж попередній світовий порядок також будували американці. Вони ж бачили в ньому зиск. Що сталося, що його треба перебудовувати?
Юрій Буздоган:
Дивіться, Анатолію. Почнімо навіть не з попереднього, а з позаминулого порядку. Бо й його збудували американці — у 1945 році, після Другої світової. Це була Бретонвудська система.
Анатолій:
І в чому була її суть?
Юрій:
До того світ тримався на колоніальних імперіях. Англія, Франція — вони забирали сировину з колоній, виготовляли товари в метрополіях і продавали назад колоніям. А в 1941 році Рузвельт змусив Черчілля погодитися на принципи вільної торгівлі — тобто зруйнувати митні бар’єри.
Анатолій:
Вільна торгівля вигідна ж усім?
Юрій:
Так, але в першу чергу — Америці. Бо вона мала індустріальну потужність, і їй потрібно було розширення ринків. Саме тому бар’єри почали знижуватись: з 60% до 6%. Це робив ГАТТ — Генеральна угода з тарифів і торгівлі.
Анатолій:
А що ж відбулося у 90-х?
Юрій:
Після розпаду СРСР з’явилось питання: що робити з цими країнами — Росією, Україною, Китаєм, іншими? Рішення було просте: інтегрувати у єдиний економічний простір. І була ілюзія, що ринок сам "виховає" демократію.
Анатолій:
Ідея була красива…
Юрій:
Так, але провалилася. Замість демократій ми отримали декоративні диспотії — Росію, Китай, білоруський режим і багато інших. Більше того — ці країни почали підривати демократію і на Заході.
Анатолій:
Навіть у США?
Юрій:
Так. Купують публікації в провідних медіа, впливають на суспільну думку, корумпують політиків. Західна демократія — вже на третьому етапі: процедурна. Але влада залишається у "еліти", народ втрачає вплив. Саме тому і популярність Трампа — бо він обіцяє "повернути владу народу", хай і в стилі охлократії.
Анатолій:
Але ж це внутрішня криза демократії. Як це стосується глобального порядку?
Юрій:
Бо ця криза збіглася з економічною та технологічною стагнацією. США бачать, що їхні робітники без роботи, що Китай — не союзник, а конкурент. А індустрії в США зникли. Трамп і еліти кажуть: "Годі! Перебудовуємо!"
Анатолій:
Тобто новий світовий порядок?
Юрій:
Так. Замість єдиного глобального простору — кілька кластерів. Зі своїми законами, технологіями, митами. Американський кластер, Європейський, Азійський... можливо, 4-5 великих.
Анатолій:
А митні тарифи — це як інструмент?
Юрій:
Саме так. Для когось — як Канади — це запрошення в кластер. А для когось — як Росії — це відторгнення. Типу: не хочете грати за нашими правилами — залишайтесь у своєму закритому просторі.
Анатолій:
Тобто ті самі санкції — це вже не політика, а інструмент нової архітектури світу?
Юрій:
Абсолютно. І це надовго. Це не "домовимось — знімемо". Це — нова стратегія. І тому Росія, наприклад, буде жити у власному кластері. Без нових технологій, без доступу до західних ринків.
Анатолій:
І Трамп — це просто виконавець цієї великої стратегії?
Юрій:
Так. Це не його особисті забаганки. Це реакція на об'єктивні зміни у світі. Або США втратять гегемонію, або перебудують систему на свою користь.
Частина 2.1
Анатолій: Тобто в Росії немає певних технологій, які є, скажімо, в Ізраїлі?
Юрій: Саме так. У розвинутих країнах, як-от Ізраїль, ці технології є. А в Росії — немає. Бо вони зробили ставку на «нафтянку», на бензоколонку. Після приходу Путіна — 50% доходів давала оборонка, ще 50% — нафтогаз. А перед повномасштабною війною — вже 80% давав Нафтогаз, а лише 20% — оборонка та трохи машинобудування.
Анатолій: Тобто Росія свідомо спрощувала свою економіку?
Юрій: Так. Вони все більше робили ставку на примітивні економічні інструменти. Це можна було собі дозволити, поки ти частина великого економічного простору — можеш просто купити телевізор у японців, китайців, корейців. А коли з’являються митні бар’єри — усе змінюється.
Анатолій: Зараз же вони навіть не можуть купити запчастини для літаків.
Юрій: Саме так. І уявіть, що буде, коли не зможуть купити навіть телевізори. Коли запрацює кластерна система — виникнуть і митні, і технологічні бар’єри. Українська війна і є процесом формування цих бар’єрів. Те, що ми зараз називаємо санкціями — це, власне, і є встановлення меж між кластерами.
Анатолій: Згадався Радянський Союз. У ньому ж ціни на імпортну техніку були просто шалені.
Юрій: Так, наприклад, японські телевізори — «Хітачі», «Грюндік» — у 88-89 роках коштували в Радянському Союзі у кілька разів дорожче за місцеві. Телевізор «Електрон» — 380-600 карбованців, а японські — до 1500. Це були штучно встановлені бар’єри. Так радянська система захищала власну індустрію і робочі місця.
Анатолій: Але ж після 1991-го ця система впала?
Юрій: Так, і відбулася справжня експансія. До 91-го в Україні працювало понад мільйон людей у сфері електроніки. А вже за даними 2010 року — лише 30 тисяч. Це означає, що нас «з’їли». Хоча раніше і ми, і американці — всі захищали своїх виробників.
Анатолій: Тобто митні бар’єри — це завжди дилема між захистом і стагнацією?
Юрій: Саме так. З одного боку — збереження робочих місць, з іншого — консервація відсталості. І сьогодні ми знову в такій точці: або розвиваємося, навіть через труднощі, або замикаємося в бідності та відсталості.
Анатолій: А США? Вони ж теж закриваються — але не деградують?
Юрій: Правильно. США впевнені у своїх внутрішніх драйверах. Їм не потрібні дешеві китайські товари. Їхній кластер — самодостатній. Більше того, вони свідомо зберігають технологічну перевагу. Наприклад, сапфірове скло для смартфонів — досі виготовляється тільки у США. Його купують усі: Samsung, Xiaomi, Huawei. Не тому, що не можуть виробляти, а тому, що їм не дають технологій.
Анатолій: А як же митна політика України в межах старої системи?
Юрій: Вважаю її дуже слабким інструментом. Монетарна політика загалом себе не виправдала. Виробництво — ось із чим треба працювати. Митна політика — це спосіб контролю, коли не можеш контролювати економіку інакше.
Анатолій: Це, наприклад, як із автомобілями?
Юрій: Саме так. Україна в 2000-х встановила мита на імпортні автомобілі до 80%. Це було зроблено, щоби просунути продукцію ЗАЗ і корейські Daewoo. Наприклад, у 2008-му Mitsubishi Outlander в США коштував 16 500 доларів, а в Україні — 28 000. І ніхто не казав, що це драконівські мита. А зараз, коли США робить те саме — всі обурені.
Анатолій: І що це означає для України в майбутній кластерній системі?
Юрій: Ось це — ключове. Є три варіанти. Перший — нас «віддадуть» Росії. Цей наратив просувається: мовляв, Трамп домовиться з Путіним, і нас повернуть у російську орбіту. Але це абсурд. Росія — імперія зла у цій війні. А будь-яка світова війна закінчується капітуляцією імперії зла.
Анатолій: Тобто варіант із Росією — виключено. А ЄС?
Юрій: І тут складно. Європейський Союз — не моноліт. Там чотири великі транспортні коридори, кожен із них формує свій кластер. І не факт, що ми вписуємось у ці структури. Тобто варіант із ЄС теж не автоматичний.
Частина 2.2 — Бесіда (Юрій і Анатолій)
Юрій: Отже, якщо ми говоримо про нову архітектуру світу, то в Європі вже формується кілька кластерів. Перший — Атлантичний. Від Іспанії і Португалії до Данії і Норвегії. Його серце — англо-французький оборонний союз. Якщо колись ЄС асоціювався з німецько-французьким союзом вугілля і сталі, то тепер усі говорять про новий англо-французький альянс.
Анатолій: Тобто фактично новий кластер на Атлантиці?
Юрій: Саме так. Транспортний коридор по Атлантиці. Це один кластер. А другий — рейнсько-дунайський: Німеччина, Австрія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Балкани. І ці два кластери — конкурентні. Вони ніколи не поєднаються без втрат для одного з них.
Анатолій: І вихід Великої Британії з ЄС — це теж наслідок цієї конфліктності?
Юрій: Абсолютно. Німеччина вигравала, а Британія з Францією — програвали. До першої кризи це ще якось працювало. Але як тільки криза — то греки, які працюють більше за німців, стали "лінивими" й віддали свої активи. Союз перестав бути справедливим.
Анатолій: Тобто ти вважаєш, що ЄС розпадеться?
Юрій: Так, він уже розпадається на два великих кластери: Атлантичний і німецький. А нас нікому "віддати" — ані атлантистам, бо вони далеко, ані Росії. Залишається німецький вплив.
Анатолій: І ти думаєш, що на початку вторгнення була домовленість Меркель і Путіна?
Юрій: Думаю, що так. Путіну — степи, Меркель — ліси з Києвом. Документів не бачив, але з його проговорок це випливає. Але цей варіант не спрацює: Німеччина стала головною загрозою для США. І США цього не допустять.
Анатолій: І США свідомо йдуть на розділення Європейського Союзу?
Юрій: Так. Українська війна — інструмент. Є вже два проєкти Європи: Стармер–Макрон (англо-французький) і Мерц (німецький). Обидва хочуть мати Україну як сателіта.
Анатолій: Франція й Англія виглядають більш "прозахідними", але дають менше допомоги.
Юрій: Саме так. Дали 14–28 танків. А Німеччина — сотні. Але головне — це повзуча експансія: заводи, БТРи, ВПК. Якщо Франція та Англія хочуть Україну — хай інвестують.
Анатолій: І все це в контексті чотирьох кластерів?
Юрій: Так. Є:
Англо-французький (Атлантика),
Німецький (Рейн–Дунай),
Український (Дніпро–Балтика),
Російський (Волга–Каспій–Іран).
Наш кластер зараз зупинений через російську окупацію білоруського транспортного коридору — Смоленськ, Брест. Європейська ініціатива є40 заморожена, бо конкуренції Дніпру не витримують.
Анатолій: Тобто ми зараз як Франція у Першій світовій — фронт у нас, а війна закінчиться перемогою?
Юрій: Саме так. Росія капітулює, Україна відновить свій геополітичний кластер. Це потрібно і нам, і США, щоб не віддати нас ані Росії, ані Німеччині.
Анатолій: І це все — частина американського проєкту?
Юрій: Так. Після 2011-го США втратили гегемонію. ЄС під німецьким контролем мав більший ВВП. Це стало головною загрозою. Трамп лише інструмент, справжні гравці — американські сакральні еліти.
Анатолій: І головна інтрига — новий союз України, Польщі, Білорусі та Балтії?
Юрій: Так. Як за часів Ярослава Мудрого. До Норвегії. В нас з’явилися справжні друзі — Данія, Норвегія. Вони не просто союзники. Вони дали нам гроші, щоб ми купили зброю у самих себе. Це — дружба.
Анатолій: І Китай… поки США розділяють Європу, Китай може запустити розпад самих США?
Юрій: Це теж можливо. Але поки що США йдуть за своїм планом. І Трамп не головний — головне, що цей проєкт готується давно. Всі кроки продумані.
Анатолій: Дякую за розмову, пане Юрію. Сподіваюся, через кілька місяців зможемо зустрітися і перевірити наші прогнози.
Юрій: Дякую і вам. І слухачам — дякуємо, що додивились до кінця. Пишіть коментарі, питання. Можливо, ще зустрінемось і продовжимо.
Відео на каналі "Садок вишревий"
"Світ, який ми знали, більше не існує: чому глобалізація стала міфом і як Україні знайти своє місце в новому порядку."
Світ змінився. І хоча багато хто ще намагається опиратися на старі моделі, реальність вже не така. Система глобалізації, яка десятиліттями трималася на єдиному ринку та уніфікованих правилах, розпалась на економічні та технологічні кластери. Замість одного глобального ринку тепер маємо різні зони впливу, кожна з яких грає за своїми правилами.
Російська агресія та війна в Україні — це не тільки боротьба за незалежність, це іще одна ланка у трансформації глобального порядку. Україна, яка прагне інтегруватися в західний блок, насправді опиняється на роздоріжжі. Як адаптуватися до нових реалій, коли світ більше не є монолітним і єдиноканальним?
Від того, чи зможемо ми налагодити внутрішню модернізацію та не тільки приєднатися до нового світу, а й стати його рівноправним гравцем — залежить наше майбутнє.
Зверніть увагу
«Щасливі реалісти, бо вони отримають допомогу» – третій крок до вічного життя та опанування планети Земля