Чому герої сидять у кущах

Серед 286 Героїв України є 14 ректорів українських університетів. Двоє з них це звання і Орден Держави отримали із рук Президента Л. Кучми, дев'ятеро -  Президента В. Ющенка, троє - Президента В. Януковича. Десять - продовжують вершити долі тисяч студентів і викладачів й сьогодні. Не будемо  говорити за те «геройство», наслідком якого стало удостоєння цих  людей такого високого звання. Можливо, той «визначний особистий внесок у зміцнення освітнього потенціалу України» (а такі чи трішки інші слова є в кожному Указі про нагородження цих достойників) добре видно тим, хто сидить «нагорі», а не тяжко працює внизу.  Але давайте спробуємо згадати, де були ректори ― Герої України у дні, коли їхні студенти піднялися разом із більшістю українського народу на революцію.

Екс-ректор Львівського національного університету ім. І. Франка, екс-міністр освіти і науки України Герой України  Іван Вакарчук у перші дні львівського студентського страйку вийшов на Майдан і закликав студентів боротися (відео). 

Дуже хочеться сподіватися, що саме під егідою та за ініціативи Героїв України  Леоніда Губерського та Ігоря Пасічника ректорати Національних університетів ім. Тараса Шевченка (м. Київ) та «Острозька академія» прийняли відозви із засудженням жорстокого побиття студентів на Євромайдані у Києві (хоч, відверто кажучи, могли б і ці ректори свою позицію висловити особисто).

На жаль, більше похвальних од співати нікому. Бо решта ректорів, яких від імені українського народу було названо Героями України ― промовчали. І це у той час, коли тим же студентам, десяткам і сотням тисяч майданівців так потрібне слово підтримки. Але від людей, яких можна було б назвати елітою нації, подібних слів ніхто не почув. Цікаво, що від них ніхто не чув і публічної підтримки  протилежної точки зору. Чому ж промовчали ректори - Герої України? Маємо лише один варіант відповіді на це запитання: вони злякалися і звично вирішили відсидітися в кущах.

Зрозуміло, що ректорам є чого боятися. Бояться втратити теплі і затишні кабінети, персональні автомобілі, заробітні плати, які є у 20-30 разів більшими від тих, що їх отримують професори і доценти; можливість отримати до чергового ювілею медальку чи орденок; потрапити до майже безмежного вже списку лауреатів Державної премії в галузі освіти;  позбутися підлабузників і фарисеїв, коханок і задушевних партнерів по преферансу в елітних саунах... А більше всього бояться втратити пансько-поблажливе ставлення до них високих і маленьких чиновників Міністерства освіти, голів, підголів і клерків обласних і районних державних адміністрацій. Бо ж тоді може «закінчитися» таке славне ректорське життя. А іншого, поза ректорською посадою, вони уявити собі не можуть. То невже за таких умов їх буде цікавити освіта, майбутнє країни?

Для переважної більшості нинішніх українських ректорів студент ― це гвинтик, наявність якого в університеті забезпечує отримання коштів або з бюджету, або, що набагато краще, із кишені того ж студента чи його батьків. Всі інші питання ― другорядні: повальна купівля дипломів і звань, низька якість освіти і окозамилювання, фізична, духовна і академічна  занехаяність вишів. Головне ― ріст кількості студентів, що гарантує додаткові фінансові потоки, з якими давно навчилися відмінно справлятися, та гарні стосунки з начальством. Саме за це дають ордени та інші брязкальця, премії та посади.

Пишучи ці рядки, згадав випадок кількарічної давності. На засіданні колегії Міністерства освіти і науки розглядалося подання Вченої ради одного із київських університетів про представлення його ректора до звання Герой України.  Несподівано один із членів колегії запропонував рішення прийняти таємним голосуванням. Пропозиція, як кажуть у народі, «зависла в тиші». Міністр І. Вакарчук попросив проголосувати за цю пропозицію. Вона була підтримана перевагою в один голос. Зате результати таємного голосування були вражаючими: члени колегії пропозицію Вченої ради не підтримали... З того часу ректор із ініціатором розгляду питання шляхом таємного голосування не спілкується... Таким великим було бажання стати іще одним «героєм». Між іншим, студенти цього університету, кілька днів тому, протестуючи проти дій ректорату, забарикадували двері своєї «alma mater», вимагаючи надати їм можливість реалізувати свої конституційні права на участь у мітингах та на висловлення власної думки. Студенти виявилися більш свідомими громадянами України, аніж їхні наставники на чолі з ректором ― недавнім самопретендентом на звання  Героя України.

Після останніх подій більшість наших ректорів, які відзначені найвищою відзнакою - Орденом Держави, якось і негоже називати Героями України. Бо останні мають бути такими не перед тими, хто нагороджує чи подає до нагородження, а для тих, задля кого вони працюють. Насправді вони такими не є, і після останніх подій вже ніколи й не стануть. Як, до речі, не стануть також більшість їхніх колег, які зачиняли двері перед студентами, забороняли йти на Майдани, погрожували земними і неземними карами. Тих ректорів, які чинили справедливо, по совісті й педагогічній честі, можна перерахувати на пальцях обох рук. Тих, хто публічно заявив свою позицію – ще менше.  Пальців однієї руки вистачить для перерахунку тих керівників вишів, які  очолили  колони студентів під час їхнього маршу.  

Тож дуже хочеться вірити в те, що після вдалого завершення революції в наших університетах відбудеться подія, яка уже назріла. Йдеться про люстрацію ректорського корпусу. Лише провівши її, Україна зможе розпочати реальні реформи в системі вищої освіти. Провести люстрацію повинні студенти разом із тими професорами і викладачами, які підтримують європейське майбутнє України. У кожному університеті ці люди добре відомі.  Якщо цього не буде зроблено, наші «славні» ректори, як "герої", так і ті, що стоять у черзі на "обгероєння", знову зуміють пристосуватися до нової влади. Досвіду, як і очей в Сірка, їм не позичати. Згадайте весну 2010 р., коли велика група ректорів підписала звернення на політичну підтримку курсу нинішнього міністерства, проти якого нині повстала вся студентська Україна.  Думаю, що в деяких ректорських кабінетах текст нового подібного звернення уже готується.

Ігор Лікарчук