Духовна Україна: понадчасова категорія

Україна – категорія часу. Це процес, і процес не безперервний, а перманентний. Україна – це невеличкі часові проміжки, коли велика кількість людей усвідомлює потребу боротьби за Україну (ту, матеріальну, «державну»). Україна – це обмежені в часі періоди романтики, відчайдушності, звитяги, кохання і найвищого духовного піднесення. Чим далі від початку боротьби перемога, тим довшою буває Україна. І ця, «віртуальна» Україна, значно реальніша за ту, за яку відбувається ця боротьба. Адже «псевдореальну» Україну, яка є метою нашої боротьби, досі не змогли сформулювати і уявити собі ні ми, ані наші вожді. Те, що не існує навіть абстрактно, збудувати і захистити неможливо. Натомість справжнє ми завжди можемо відчути.

Настання України ніколи не проголошується офіційно – воно просто відчувається. І що ближче перемога, то сильніше українець переконує себе, що перед ним – останній шанс нарешті здобути перемогу. Україна починається на кухнях і закінчується на Майданах. Початок України відстежити важко, зате її кінець можна встановити з математичною точністю. Її кінець настає в той момент, коли українці усвідомлюють свою перемогу. Ще трохи суспільство б‘ється в конвульсіях, адже перемога в процесі України дорівнює оргазму. А далі ейфорія поступово спадає – Україна знову скінчилася. І тій, справжній Україні, насправді просто наплювати на те, що плодами революцій знову скористалися якісь негідники. Вона існує поза матерією. Вона існує лише в боротьбі.


Тому називати невдахами українців, які регулярно «прос..рають» абстрактну матеріальну Україну, язик не повертається. Вона їм просто непотрібна. Для України «державної» ми ніяк не можемо вигадати національну ідею. Україні справжній це не потрібно – вона сама й є національною ідеєю. Усталивши Україну матеріальну, ми втратимо Україну нашу, заради шалених миттєвостей якої багато з нас живуть усе життя.

Ми можемо пишатися своєю Україною – адже увагу мільйонів до нашої революції привернув не факт Майдану, а його дух, який і є тою самою Україною. Жодній нації не дано таке – адже навіть у євреїв Земля обітована стала одноразовою затягнутою акцією. Українці ж, усвідомивши чергову втрату держави, просто ностальгують за останньою Україною та готуються до нової. У кожного з нас є красивий сенс життя, який робить красивими і нас самих. Україна у нас духовна, а душа вічна.

Тож до наступної України!

Юрко Космина (із авторського блоґу на ФБ)